Івана Купала

Одним із найвеличніших та загадкових свят початку липня було Івана Купала – 7 липня (інші назви: Купайла, Іванів день тощо), яке знаменувало вшанування бога Сонця (в давнину – Дажбога) українцями – Дажбожими онуками. Вважалося, що о цій порі літнього сонцевороту (сонцестояння) небесне світило досягає найбільшої сили й повертає на зиму. Казали, що Сонце як уособлення світла й добра, святкує перемоuу над темними силами, а тому при своєму сходженні воно «грає», «скаче» і «радіє». Вся природа теж торжествує з цього, стає особливою, зачарованою.

Назву ж свята пов'язували з іменем Купайла – божества родючості, урожаю, добробуту та лікарських рослин, а обрядодії приурочували вшануванню молодості, краси, кохання й очищення. Вже напередодні люди відзначали Горпини (Агрипини) Купальної й масово вирушали на заготівлю лікарських рослин. Збирали цілющі трави удосвіта, подалі від поселень і стежок, обов'язково з добрим настроєм і молитвою. Окрім лікувальних властивостей купальські рослини мали значну й магічну дію.

Основні купальські обрядодії відбувалися в ніч з 6 на 7 липня і називалися купаліями, а дівчата-виконавці – купалочками або купалками. Напередодні свята хлопці готували місце для основних обрядодій: збирали дрова для вогнища, встромляли в землю жердину (Купалу-Марену) або ставили обрядове дерево, яке дівчата наряджали вінками й кольоровими стрічками». Часто роль купальського дерева відводилася вербі – дереву смутку й жалю згідно народної символіки. Інколи ставили сосну, чорноклен, вишню.

До свята дівчата плели собі віночки (інколи по два) з трав та квітів, а парубки – з жита, або прикрашали зеленню капелюхи (брилі). Йдучи до купальського вогнища не озиралися, «щоб відьма не наздогнала», а потім співали пісні й водили хороводи навколо Купала-Марени. Після цього молодь починала перестрибувати через вогнище. Спочатку хлопець і дівчина обмінювалися вінками (або парубок віддавав свого капелюха чи картуза), а потім, взявшись за руки, стрибали через вогонь, обходили Марену й ставали позад черги. Доброю ознакою для подальшої спільної долі молодят було те, коли над вогнем вони не розняли свої руки й не підпалили одяг. Для менших дітей замість вогню накладали купу кропиви, через яку хлопчики і дівчатка весело скакали. Вказані обрядодії були спрямовані на літнє очищення людей вогнем – живим вогнем, який добували на свято через тертя дерева об дерево.

Наступний обряд полягав в очищенні другою стихією – водою. Дівчата намагалися так пірнути у воду, щоб віночок з голови поплив по воді. Доброю ознакою було, коли вінок не потопав, а напрям вказував «звідки свати будуть». Інколи купалки вставляли в свій віночок запалену свічку і так пускали на воду, а хлопці чекали на другому березі річки чи озера, щоб упіймати віночок своєї дівчини. Бувало парубки, не дочекавшись, кидалися вплав у воду або сідали на човни й ловили спеціально намічені їхніми дівчатами вінки. Повертаючи які, мали право на поцілунок. Завершальним обрядодійством свята було розбирання Купайла-Марени. Гілочки з купальського дерева обламували й несли на городину, а стовбур (жердину) несли до води й топили. Інколи просто пускали на воду із запаленими свічками. В тих місцевостях, де виготовляли із соломи обрядову ляльку-Купайла, свято завершувалось ритуальним потопленням останньої.

Присутні були й старші чоловіки, й підлітки, й навіть малих діток мами вбирали у віночки й тримали на руках протягом свята. Інколи для малечі батьки влаштовували купалицю у когось із сусідів у дворі, куди сходилась малеча з цілого кутка чи вулиці села. Там діти весело водили хороводи й стрибали через купи кропиви.

Та все ж основним мотивом купаль-ських обрядодій було уславлення молодості, кохання й материнства. А тому, крім загальних видовищних ритуалів проводились і утаємничені, коли дівчата потайки збиралися групами по 9 осіб на березі водоймища, обирали з-поміж себе найвродливішу тілом, а та проводила захисний і зцілюючий обряд. Для цього готували в ритуальній чаші спеціальний відвар із лікарських трав (м’яти польової, гравілату міського, підмареника справжнього, кропиви, оману, шишок хмелю, шипшини), а потім обрана красуня брала лебедине перо й малювала тим настоєм на тілі подруг 9 захисних ліній, щоб «відьомське око» чи «злий дух» не вразили репродуктивних функцій дівчини.

Виконавши основні купальські обрядодії, люди розходилися додому. Годилося йти з оберегами (вінками на голові та перевеслом на поясі), ні в якому разі не оглядатися, можна було взяти з собою у вузлик купальського попелу. З його допомогою можна було взнати, хто відьма, бо та неодмінно мала прийти й просити «того, що маєш», щоб не втратити силу.

Загалом люди вірили, що всі купальські облаштунки (вінки, перевесла, гілочки деревця, попіл, роса) мали не лише лікувальні властивості, але й значну оберігаючу силу від нечистих духів та відьом, що особливо активізувалися в Купайлівську ніч. Крім того, господарі для захисту свого обійстя в час Купайла запалювали на воротах «весільну» та «стрітенську» свічки, а також забивали в стовпці залізні зуб'я від борони. Обереговим зіллям називали й кропиву, яку клали на підвіконні, порозі, стайнях, і корінь Петрових батогів (цикорію польового).

Особливо загадковими були розповіді про цвітіння папороті в ніч на Купала. Для того, щоб це побачити, слід було вночі піти до куща папороті, розіслати під ним полотно (рушник), на якому святили паску, освяченим у церві ножем обвести навколо себе, покропити рослину свяченою водою й прочитати молитву. Тоді нечиста сила буде намагатися прогнати й налякати чоловіка (вітер, шум, кидає каміння й пруття), але не зможе подолати окреслене коло, тому не слід боятися. А опівночі папороть розцвітає світлою жариною й падає в полотно, тому його слід одразу ж згорнути й сховати за пазуху. Такий сміливець набуває можливості бачити, як переходять із місця на місце дерева, розуміти мову птахів, тварин, рослин і дерев, зможе відшукати заховані в землі скарби і заволодіти ними. А на Чернігово-Сіверщині М. Максимович занотував повір'я про вогненний цвіт не лише папороті, але й ліщини.

Примічали в цей день і погоду: зоряна Купальська ніч – на грибне літо, велика роса – вродять огірки та горіхи, дощова погода – на неврожайний рік. А сакральні знання, суть яких не вповні зрозумілі й сьогодні, люди намагалися зберегти в народній творчості... «Зелене Купало в літо упало».