Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Каузальна атрибуція

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
5
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Каузальна атрибуція
 
Каузальна атрибуція – це феномен соціальної взаємодії, який полягає в інтерпретації індивідом причин поведінки інших людей і своєї власної.
Міжособистісна перцепція, її специфіка та механізми й особливості перебігу – традиційний предмет психологічного дослідження. Дані класичних та новітніх експериментів засвідчують складність пояснювальних схем. Процес сприймання людиною людини, оцінки, приписування певних характеристик залежить від багатьох факторів; його можна порівняти хіба що з розгалуженим багатоходовим алгоритмом. Побудова моделей міжособистісного сприймання здійснюється в межах різних теорій атрибуції, загальний зміст яких вдало узагальнив Д. Горлиць: “Хто, коли і щодо кого що зробив, як, для чого і чому? ”
Одна з перших інтерпретацій того, як ми пояснюємо поведінку та вчинки інших людей, належить Ф. Хайдеру. Дослідник розрізняє феноменальний і каузальний опис подій. Феноменальне, безпосереднє сприймання зустрічається вкрай рідко, оскільки суб’єкт завжди прагне не лише зафіксувати певне явище у полі свідомості, а й зрозуміти його в причинно-наслідкових зв’язках, включити у власну картину світу: „При міжособистісній перцепції спостерігач сприймає людей не лише просторово і фізично, але й в таких невловимих якостях, як бажання, потреби та емоції”.
Автор теорії каузальної атрибуції Г. Келлі припускає, що кожна людина оперує набором каузальних схем, певних атрибутивних моделей, які містять причинно-наслідкові уявлення та очікування. Набір таких пояснювальних схем різний у кожної людини і залежить перш за все від її життєвого досвіду.
Сучасні дослідники сходяться на думці, що каузальна атрибуція як спроба причинної інтерпретації подій є обов’язковим і необхідним механізмом соціальної перцепції. Г. Гекгаузен розглядає цей феномен як „базову здатність людини розуміти і прогнозувати причинно-наслідкові зв’язки”. У класичному психологічному словнику за редакцією А. Петровського та М. Ярошевського каузальна атрибуція визначається як один з механізмів побудови картини світу, як базовий процес, що „дозволяє включати об’єкти сприйняття у смислову систему”.
В ході теоретичного аналізу досліджень, присвячених проблемам міжособистісного сприймання, Г. Андрєєва вказує на розширення спектра каузальної атрибуції: „Якщо раніше йшлося лише про приписування причин поведінки, то сьогодні досліджується ширший клас характеристик: інтенцій, почуттів, якостей особистості”.
Людина, пізнаючи світ, приписує різні характеристики явищам, подіям та особам, що стоять за ними, і тим самим доповнює і впорядковує власну пояснювальну схему світобудови.
Більшість досліджень проблем атрибуції зводяться до спроб встановити загальні закономірності функціонування каузальних схем. Вчені вивчають процеси формулювання висновків, враховуючи вихідну інформацію, якою володіє суб’єкт. Основні напрями дослідження цих феноменів узагальнює Г. Гекгаузен. Він пише, що сучасні моделі атрибуції базуються на вивченні трьох базових характеристик: категорій причин, які суб’єкт вибирає для пояснень, змісту і специфіки інформації, якою він послуговується, та правил зіставлення вихідної інформації з причинами; окремо аналізуються помилки атрибуції.
Серед категорій причин, які приписуються в ході каузальної атрибуції, перше місце посідають „зовнішні” або „внутрішні” пояснення. Локалізація причин може бути диспозиційною, коли поведінка людей оцінюється на основі внутрішніх, особистісних факторів (знання, сила волі, вміння переконувати інших), або ситуаційною, коли відповідальність за вчинки списується на зовнішні обставини, труднощі, що виникають на шляху до мети.
Однією з найпоширеніших моделей каузальних пояснень є куб атрибуції Г. Келлі. Ідея полягає в тому, що вибір суб’єкта на користь диспозиційної або ситуаційної атрибуції залежить від значень трьох параметрів: узгодженості, специфічності та сталості поведінки іншої людини. Так, узгодженість вчинків із суспільними нормами атрибутується вимогами ситуації. Наприклад, керівник, який вчасно виплачує зарплатню, діє відповідно до вимог законодавства. Однак якщо він платитиме працівникам в умовах економічної кризи, то цей вчинок віднесуть на користь його особистісних якостей, відповідальності, чесності тощо. Відповідно оцінюється й специфічність поведінки, її відповідність конкретній ситуації (звільняючи підлеглого за виробничі порушення, керівник діє за вимогою обставин; звільняючи без пояснень, демонструє важкий характер). Ще один параметр, який свідчить на користь диспозиційних пояснень, – сталість поведінки в часі, її послідовність (керівник, який постійно виносить догани, вважатиметься суворим).
Процесуальна модель атрибуції Е. Десі базується на експериментальних даних про те, що, оцінюючи інших, ми спочатку враховуємо зовнішні причини (шукаємо об’єктивні причини звільнення працівника) і лише за умови їх недостатності звертаємося до диспозиційних пояснень (аналізуємо особистісні риси, що призвели до втрати посади).
Дж. Келлі обстоює існування стійкої системи особистісних конструктів, когнітивних утворень, які лежать в основі „Я-образу” та картини світу в цілому, регулюють процеси оцінки і прогнозування подій, атрибуцію вчинків. Якщо людина сприймає інших у просторі таких біполярних конструктів, як „чесність – хитрість”, „відповідальність – продажність”, то саме хитрість і продажність будуть першими у переліку причин звільнення працівника.
Оскільки каузальна атрибуція в кожному випадку є переважно „наївним аналізом поведінки” (Ф. Хайдер), то дослідники вказують на низку типових помилок атрибуції, хибних, недостовірних висновків.
Експерименти С. Аша демонструють ефект первинності у сприйманні: поведінка інших атрибутується на основі першої отриманої інформації (якщо при призначенні на посаду керівник анонсується як такий, що швидко зробив кар’єру, то його досягнення пояснюватимуться амбіційністю).
Дослідження когнітивного дисонансу Л. Фестінгера свідчать, що, намагаючись забезпечити конгруентність нових даних про людину з її образом, сформованим раніше, ми схильні вигадувати вірогідні пояснення (звільнення ефективного компетентного керівника з посади пояснюватиметься радше адміністративною помилкою або впливом недоброзичливців, ніж його професійною невідповідністю).
Переоцінку особистісних факторів при оцінці інших людей та подій, що трапляються з ними, класифікують як фундаментальні помилки атрибуції (Г. Келлі, Лі Росс). Експерименти Е. Джоунс і Р. Нісбет доводять, що при поясненні власних дій ми надаємо перевагу ситуаційній атрибуції; оцінюючи інших, послуговуємося диспозиційними характеристиками (якщо звільнили мене – це несприятливий збіг обставин, причина звільнення іншого – у ньому самому).
Очевидно, не позбавлене атрибутивних помилок і сприймання посадових осіб – людей, які у зв’язку зі своєю діяльністю постійно перебувають у центрі уваги оточення. Будь-які події, що відбуваються в організації, так чи інакше пов’язуються з діяльністю керівника, його особистим впливом.
 
Список використаних джерел:
 
Агеев В. С. Психология межгрупповых отношений. – М. : Изд-во МГУ, 1983. – 144 c.
Бодалев А. А. Формирование понятия о другом человеке как личности. – Л. : Изд-во АПН РСФСР, 1970. – 135 c.
Келли Г. Процесс каузальной атрибуции // Современная зарубежная социальная психология. – М. : Изд-во МГУ, 1984. – С. 127 – 137.
Фото Капча