Класична теорія менеджменту

Виникнення адміністративної школи зв'язано головним чином з ім'ям Анри Файоля (1825-1925). Протягом 30 років він був керівником великої французької гірничодобувної і металургійної компанії «Комамбо», яка у момент його призначення на посаду генерального управляючого (1888 р.) знаходилася на грані банкрутства, а до часу його відставки (1918 р.) стала одним з наймогутніших французьких концернів. Узагальнюючи свої багаторічні спостереження, Файоль створив «теорію адміністрації». Його перша стаття, присвячена цій теорії, вийшла у 1900 р., а книга «Загальне і промислове управління» – у 1916 р. Важливу роль у розвитку ідеї цієї школи зіграли Л. Урвік, Д. Муні й ін., що розглядають діяльність організацій з погляду широкої перспективи і які намагаються визначити загальні характеристики і закономірності організацій у цілому.

На відміну від творців школи наукового управління Тейлора і Гілбрета, які починали свою кар'єру простими робітниками, що, безсумнівно, вплинуло на їх уявлення про управління організацією, автори адміністративної школи мали безпосередній досвід роботи як керівники вищої ланки управління у великому бізнесі. У зв'язку з цим їх головною турботою була ефективність управління в більш широкому значенні слова ефективність роботи всієї організації.

У роботі «Загальне і промислове управління» Файоль окреслив сферу діяльності адміністрації, яку можна представити у вигляді шести напрямків:

технічна (технологічна) діяльність;

комерційна діяльність (закупівля, продаж, обмін) ;

фінансова діяльність (пошуки і ефективне використання капіталу) ;

захисна діяльність (захист власності і особистості) ;

бухгалтерська діяльність (інвентаризація, балансові відомості, витрати, статистика) ;

адміністрування (впливає тільки на особовий склад, не справляючи безпосереднього впливу на матеріали і механізми).

Основною функцією управління, її найбільш важливою частиною, класична теорія визнає адміністрування. Метою адміністративної школи було створення універсальних принципів управління, дотримуючись яких, за переконаннями творців школи, організація досягне успіху.

Розглядаючи організацію як специфічний вид діяльності і як настільки ж своєрідну адміністративну систему і узгоджуючи свої ідеї з принципами Тейлора щодо стимулювання кожного працівника, класичною школою було сформульовано 14 принципів управління стосовно діяльності вищої ланки управління:

1. Поділ праці, тобто спеціалізація, необхідна для ефективного використання робочої сили, стосовно до усіх видів праці, як управлінської, так і виконавської.

2. Влада і відповідальність. На думку Файоля, влада і відповідальність пов'язані між собою, причому остання є наслідком першої. Він вважав, що влада поєднує офіційний (заснований на займаній посаді) і особистий (сплав розумового розвитку, досвіду, морального рівня, навичок колишньої служби та ін.) фактори.

3. Дисципліна. Файоль підкреслює, що для підтримки дисципліни необхідна наявність професійних керівників на всіх рівнях. З усіх засобів впливу па підлеглих з метою зміцнення дисципліни одним з найдієвіших Файоль вважав особистий приклад начальника.

4. Єдиноначальність. Єдиноначальність, на думку Файоля, має в порівнянні з колегіальністю ту перевагу, що вона забезпечує єдність точки зору, єдність дії і єдність управління, тому вона має тенденцію до переваги.

5. Єдність керівництва. Види діяльності, які переслідують єдину мету, повинні мати одного керівника і керуватися єдиним планом. Подвійне керівництво може виникнути, на думку Файоля, лише внаслідок невиправданого змішування функцій і недосконалого розмежування їх між підрозділами, що є вкрай шкідливим.

6. Підпорядкування приватних інтересів загальним. Інтереси службовця або групи службовців не повинні ставитися вище інтересів підприємства; інтереси держави повинні бути вище інтересів громадянина чи групи громадян і т. д.

7. Винагорода. Методи стимулювання праці повинні бути справедливими і доставляти максимально можливе задоволення співробітникам і роботодавцям.

8. Централізація. Не прибігаючи до терміну «централізація влади», Файоль говорить про ступінь концентрації або розосередження влади. Конкретні обставини визначають, який варіант дає кращий загальний результат».

9. Скалярний ланцюг, тобто, за визначенням Файоля, «ланцюг начальників» від найвищого до найнижчого рангу, від якого не потрібно відмовлятися, але якоий слід скоротити, якщо занадто ретельне проходження його може принести шкоду.

10. Порядок, тобто «усьому своє місце, і все на своєму місці».

11. Справедливість. Лояльність і відданість персоналу повинні забезпечуватися поважним і справедливим ставленням адміністрації до підлеглих.

12. Стабільність робочого місця для персоналу. Файоль вважав, що зайва плинність кадрів є одночасно і причиною, і наслідком поганого управління, і вказував на пов'язані з цим небезпеки і витрати.

13. Ініціатива, тобто обмірковування і виконання плану. Оскільки це «доставляє велике задоволення мислячій людині», Файоль закликає адміністраторів «поступитися особистим марнославством» для того, щоб підлеглі одержали можливість проявити особисту ініціативу.

14. Корпоративний дух, тобто принцип «у єднанні – сила». Наводячи перелік цих принципів, Файоль вказував, що він не прагнув дати вичерпний їх виклад, а спробував описати лише ті з них, які йому найчастіше доводилося застосовувати, оскільки навіть незначна кодификація принципів є необхідною у всякій справі.

Система з 14 положень є не просто гнучкою, але й такою, яка припускала можливість введення нових положень. Так, у сучасній літературі до функцій управління найчастіше відносять планування, організацію, керівництво, облік, контроль і аналіз. Змінювався підхід до розуміння тієї чи іншої функції, однак у цілому, їх склад, визначений ще представниками класичної школи, залишався майже незмінним. Таким чином, після довгих трансформацій уявлення про управління почало набувати сучасних форм, до управління почали підходити як до цілісного поняття.

Вважаючи запропоновані ним принципи універсальними, класична школа, вказує, що їх застосування повинне носити гнучкий характер і враховувати ситуацію, у якій здійснюється управління. Відзначається, що система принципів ніколи не може бути довершеною, навпаки, вона завжди залишається відкритою для доповнень, змін, перетворень, заснованих на новому досвіді, його аналізі, осмисленні і узагальненні, а тому число принципів управління необмежено.

Відзначимо, що деякі принципи класичної теорії звернені до людського фактора. Файоль показав, що менеджмент, призначений головним чином для інтенсифікації виробничих процесів, заснований на знанні психології і що врахування людського фактора в управлінні є вкрай важливим.