Колективна науково-дослідна робота в школі-інтернаті: умови та особливості здійснення

 

 

Здійснення науково-дослідної роботи в загальноосвітньому навчальному закладі є невід’ємною частиною реалізації навчально-виховного процесу і передумовою для вирішення тих проблем, які є актуальними в конкретному освітньому середовищі. Науково-дослідна робота – один із видів діяльності педагога, спрямований на пізнання й перетворення педагогічної реальності на основі досягнень педагогічної науки та застосування наукових методів; результатом цієї діяльності є отримання нового педагогічного знання та досвіду й розвиток методологічної культури педагога-дослідника.

Науково-дослідна робота, яка здійснюється в школі-інтернаті, може бути як індивідуальною, так і колективною. Колективна дослідницька діяльність – така форма педагогічного дослідження, коли до участі в роботі над проблемою залучається сформований колектив педагогів, який включає організатора та учасників дослідження. Колективна науково-дослідна робота проводиться у двох формах:

‒як кооперація, коли кожен учасник веде свою тему, а одержані результати надходять у загальний фонд і використовуються колективом у практичній діяльності;

‒як інтеграція, коли всі учасники працюють над загальною темою, здійснюючи різні варіанти розробок чи експериментів на матеріалі навчальних предметів.

Обирати форму колективного наукового дослідження варто в залежності від проблематики та поставлених завдань.

Особливе значення для ефективної організації колективної науково-дослідної, пошукової роботи в закладі освіти має сформованість колективу керівників і виконавців науково-дослідницьких завдань, який можна умовно поділити на три групи:

Перша група − організатори і керівники науково-дослідницької роботи (директор навчального закладу, заступник директора з науково-методичної роботи).

Друга група − керівники наукових груп (їх може бути від трьох до восьми), які призначаються із числа висококваліфікованих ініціативних учителів або наукових працівників вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ.

Третя група − безпосередні виконавці окремих досліджень (підтем).

Організовуючи роботу над колективною науково-дослідною темою (проблемою), слід забезпечити:

‒плюралізм наукової думки, коли кожен член колективу має право на свою точку зору, до якої слід ставитися з повагою;

‒комунікативні відносини у процесі науково-дослідної роботи, тобто організація наукового спілкування (на засіданнях науково-методичної ради, педагогічної ради, методичного об’єднання, творчих, проблемних груп учителів тощо) з метою обговорення з колегами своїх ідей, одержаних фактів, що дає змогу усвідомити позитивні досягнення або помилки;

‒узагальнення результатів дослідження через спільні публікації книг, брошур, монографій, тез, статей, методичних посібників.

Учаснику колективного дослідження слід пам’ятати про те, що крім його думки та позиції є й інші, які теж мають право на повноцінне існування. Група дослідників має створити колективно розроблену концепцією про сутність навчально-виховного процесу як цілісного явища та сформувати загальне уявлення про основні компоненти та рушійні сили навчально-виховного процесу, якого будуть дотримуватися всі учасники науково-дослідної роботи. Крім того, колектив має відобразити предмет свого дослідження в загальному комплексному процесі навчання та виховання дітей, які навчаються в конкретному закладі, його зв’язки з іншими компонентами та сформувати чітке уявлення про мету, завдання, гіпотезу наукової роботи в цілому, мету, завдання і гіпотезу свого конкретного дослідження, обґрунтувати теоретичну структуру основних понять, виокремивши їх основні компоненти, ознаки і критерії оцінки. Після цього вивчається характер взаємодії та види зв’язків основних компонентів, що входять у досліджуваний предмет, і на цій основі з’ясовуються рушійні сили наукового пошуку. У ході наукової роботи використовуються методи, адекватні завданням дослідження, що сприяють розв’язанню поставлених завдань, а також здійсненню якісного і кількісного аналізу одержаних результатів. Завершальним етапом дослідження є обґрунтування висновків.

Колективне педагогічне дослідження може проводитися лише за певних умов:

‒мотиваційних: сформована готовність працівників до дослідно-пошукової діяльності; високий професійно-кваліфікаційний рівень педагогів-дослідників; додаткове фінансування; виділення вільних від занять «методичних» днів; друкування авторських розробок; прикріплення учасників до аспірантури;

‒кадрових: підбір учасників; підвищення кваліфікації; перепідготовка і формування готовності педагогічних працівників до дослідно-пошукової роботи;

‒матеріально-технічних: створення необхідної навчально-матеріальної бази; забезпечення експериментальної діяльності відповідною апаратурою, оргтехнікою, комп’ютерною технікою;

‒науково-методичних: забезпечення педагогів-дослідників навчальною документацією, підручниками, посібниками, іншими засобами навчання, методичними рекомендаціями щодо здійснення дослідно-пошукової діяльності;

‒фінансових: фінансування створення нової навчально-матеріальної бази; додаткова оплата праці педагогів-дослідників; оплата експертизи проектів сторонніми науковими організаціями;

‒організаційних: створення нових організаційних структур (кафедр, центрів, інших підрозділів) ; розподіл обов’язків між членами колективу; пошук та залучення до роботи наукових керівників, консультантів;

‒нормативно-правових: одержання ліцензій, дозволів на впровадження інновацій; забезпечення нормативними документами, діючими законами; створення документації внутрішнього користування (статут, правила внутрішнього розпорядку, посадові обов’язки тощо) ;

‒інформаційних: наявність необхідної літератури, періодичних видань; банк даних про перспективний педагогічний досвід; бази та банки даних необхідної інформації; педагогічні програмні засоби тощо;

‒соціально-педагогічних: наявність соціального замовлення на підготовку вчителя як педагога-дослідника; підготовка вчителів до творчого пошуку як підсистема навчального процесу в обласних інститутах післядипломної педагогічної освіти; формування готовності педагога до пошукової діяльності як підсистема формування загальної професійної готовності вчителя; вдосконалення організаційного, науково-методичного, кадрового та матеріально-технічного забезпечення педагогічної праці;

‒педагогічних: підготовка педагогів до пошукової роботи як управлінський цикл діяльності методистів обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти; підготовка методистів до формування готовності педагогів до пошукової діяльності; єдність теоретичної та практичної підготовки вчителів до пошукової діяльності; формування професійно-ціннісного ставлення педагогів до пошукової діяльності.

Дотримання всіх перерахованих вище умов забезпечує проведення наукового дослідження на високому рівні.

Важливою передумовою науково-дослідної роботи є підготовка вчителів до такого виду діяльності. Залежно від рівня підготовки педагогів-учасників дослідження, формуються завдання та цілі науково-дослідної роботи. Є кілька рівнів підготовки педагогів до творчої дослідницької діяльності:

Високий рівень. Учителі позитивно ставляться до педагогічної діяльності, зорієнтовані на творчість як суттєву характеристику педагогічної діяльності, виявляють сформовану потребу у творчих досягненнях і самопізнанні, мають знання з проблеми творчості та відповідні дослідницькі вміння, особистий погляд на педагогічні ідеї, критично аналізують власний досвід і досвід колег, уміло використовують новаторські прийоми й методи роботи, нетрадиційні форми організації навчально-виховного процесу.

Середній рівень. У вчителів цієї групи переважають мотиви престижності участі у творчій діяльності, бажання підвищити рівень професійної майстерності, зробити навчання учнів цікавим. Інтерес до педагогічної творчості має вибірковий характер. Знання з цієї проблеми не досить повні, творчі педагогічні вміння виявляються лише частково. Педагоги менш самостійні у прийнятті власних рішень, їм часто бракує досвіду творчої діяльності.

Низький рівень. Для вчителів цієї групи характерний нестійкий інтерес до педагогічної творчості, який виникає внаслідок періодичного стимулювання з боку адміністрації школи. Педагогічна діяльність практично не містить елементів новизни, творчого підходу, що обумовлено, головним чином, поверховими знаннями з проблеми педагогічної творчості, слаборозвиненими творчими здібностями, майже не сформованими творчими вміннями. В таких учителів репродуктивне мислення переважає над творчим, спостерігається низький рівень інтелектуального розвитку, уяви, педагогічного мислення та інтуїції.

Варто наголосити: якщо рівень підготовки педагогів низький, то перед початком науково-дослідницької роботи колективу необхідно попрацювати над тим, щоб вийти на вищий рівень підготовки (провести семінари, тренінги, педагогічні читання, майстер-класи, спрямовані на підвищення рівня підготовки до творчої науково-дослідницької діяльності) і лише після цього починати роботу.

Провідну роль в організації колективного дослідження відіграє організатор.

Основними завданнями організатора колективної наукової роботи в освітньому закладі має бути: освоєння попередньо методології та методики наукової роботи; навчання технології проведення наукового дослідження педагогічних працівників, залучених до науково-дослідної роботи; формування колективу педагогів-дослідників; планування всього комплексу наукових досліджень; допомога в плануванні індивідуальних досліджень кожного учасника наукового колективу; забезпечення контролю за виконанням усіх планів; планування й організація впровадження отриманих результатів у діяльність навчального закладу.

Педагог-організатор науково-дослідної роботи має також координувати підготовку педагогів-дослідників до здійснення наукового дослідження. Підготовка педагогів передбачає вироблення ряду вмінь і навичок, які дозволять якісно проводити та забезпечувати наукову діяльність:

‒педагогам-дослідникам необхідно виробити внутрішню установку на поступове освоєння сходинок професійної майстерності, на своєрідний ріст у сфері наукового дослідження;

‒усвідомлення (рефлексія) власних дій;

‒освоєння методології дослідно-пошукової роботи, а як наслідок -перетворення теоретико-методологічних знань у систему науково-дослідної роботи;

‒визначення мети наукової роботи;

‒визначення чіткого напрямку роботи, конкретної мети і послідовне її досягнення;

‒зосередження лише на тій проблемі, якою займається колектив дослідників, а всі інші («побічні») використовувати лише тією мірою і на тому рівні, на якому вони описані в сучасній науковій літературі;

‒попереднє ознайомлення з літературою з проблеми дослідження;

‒засвоєння наукової термінології, чітка побудова термінологічного апарату дослідження;

‒щоденний опис результатів дослідження в робочому щоденнику;

‒оформлення результатів дослідження як наукового звіту, доповіді, реферату, статті, книги тощо.

Організатор дослідження повинен підготувати колектив до виникнення у ході роботи наступних труднощів і проблем:

Недостатня поінформованість педагогів стосовно організації та проведення науково-дослідної діяльності. Науково-дослідна робота має чітку послідовність, мету, актуальність та проблематику, дотримання і відповідність яким зумовлює напрям дослідження. Відхилення від обраної проблематики, вихід за межі окресленої теми, розгалуження у процесі дослідження може спричинити цілу низку проблем.

Відсутність у системі освіти єдиного погляду на пошукову діяльність як на мету та результат формування професійної компетентності педагога. Ця проблема є типовою саме для колективного дослідження, оскільки наявність великої кількості поглядів на досліджувану проблему може спричинити труднощі у виробленні єдиного шляху здійснення дослідження.

Низький рівень наукового керівництва, науково-методичного забезпечення творчих пошуків. Вирішення цієї проблеми лежить у компетенції організатора дослідження, який попередньо має продумати та визначити безпосередній супровід науково-дослідної роботи.

Відсутність системи матеріального стимулювання пошукової діяльності як закладів освіти, так і окремих її учасників.

Важливе завдання, яке стоїть перед керівником колективу педагогів-дослідників, − вибір стратегії організації дослідно-експериментальної роботи.

Найпоширенішими стратегіями дослідно-експериментальної роботи є стратегія локальних змін:

‒введення окремих інновацій;

‒підвищення ефективності окремих ділянок діяльності навчального закладу.

Стратегія модульних змін: упровадження окремих комплексів нововведень.

Стратегія системних змін: повна реконструкція навчального процесу, яка вимагає перегляду всієї діяльності і взаємозв’язку всіх ділянок роботи.

Організатор колективної науково-дослідної роботи в науковому дослідженні має дотримуватися обраної стратегії та шляхів її реалізації, ознайомити з цією стратегією всіх учасників дослідження, а також забезпечувати координацію всієї роботи та зв’язок з ученими, які здійснюють науковий супровід дослідницької роботи.

Колективні дослідження характеризуються тим, що мають єдину провідну ідею та гіпотезу, загальну теоретичну платформу, єдині принципові підходи до методики дослідження та інтерпретації результатів. Вони здійснюються підготовленим колективом дослідників, яким відомі не лише особливості, а й умови проведення науково-дослідної роботи.

 

 

1. Грищенко І. М. Основи наукових досліджень: навч. посібник / І. М. Грищенко, О. М. Грищенко, В. О. Борисенко; Київський національний торговельно-економічний ун-т. – К. : КНТЕУ, 2001. – 185 с.
2. Магістерська робота у педагогічному вузі: посібник[для студентів-магістрантів] / А. Д. Бондар, Б. С. Кобзар, О. І. Безлюдний, Л. Є. Ковальов, Ю. М. Краснобокий. – К. : Наук. світ, 2008. – 117 с.
3. Макагон К. В. Формування готовності педагога до пошукової діяльності / К. В. Макагон // Директор школи. – 1998. – № 34. – С. 7-11.
4. Шейко В. М., Кушнаренко Н. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: підручник / В. Швейко, Н. Кушнаренко. – 3-тє вид., стер. – К. : Знання-Прес, 2003. – 295 с.