Комплексна програма корекційно-розвивальної роботи

Соціальна дезадаптація проявляється в порушенні норм моралі і права, в асоціальних формах поведінки і деформації системи внутрішньої регуляції, референтних і ціннісних орієнтацій, соціальних установок. При соціальній дезадаптації мова йде про порушення процесу соціального розвитку, соціалізації індивіда, коли є порушення як функціональної, так і змістовної сторони соціалізації. При цьому порушення соціалізації можуть бути викликані як прямими десоціалізуючими впливами, коли найближче оточення демонструє приклади асоціального, антисуспільної поведінки, поглядів, установок, виступаючи, таким чином, як інститут десоціалізації, так і прямими десоціалізуючими впливами, коли є зниження референтної значимості провідних інститутів соціалізації, якими для учня є сім’я, школа.

В залежності від степеня і глибини деформації змістовної і функціональної сторін процесу соціалізації можна виділити дві стадії соціальної дезадаптації.

Стадія шкільної соціальної дезадаптації представлена педагогічно запущеними учнями, для яких характерні парціальні соціальні порушення і деформації. Як на змістовній, так і функціональній сторонах соціалізації, головні деформації пов’язані з шкільним навчально-виховним процесом, відношенням до навчання, вчителів, норм шкільного життя и шкільного порядку.

Педагогічна запущеність характеризується хронічним відставанням з цілого ряду предметів шкільної програми, опором педагогічним впливам, нахабністю з вчителями, негативним відношенням до навчання, соціальною дезадаптацією і різноманітністю асоціальних проявлень (паління, хуліганські вчинки, пропуски уроків, конфліктні відносини з вчителями, однокласниками).

Разом з тим, незважаючи на відставання в навчанні, значна частина педагогічно запущених учнів видрізняється працелюбством, має достатньо чіткі професіональні наміри, володіє різними трудовими навиками, прагне отримати робочу професію, прагне до економічної самостійності, що може слугувати підгрунтям в їх перевихованні. Перевиховання педагогічно запущених дітей передбачає налагодження з ними і вихователями гарних (дружніх) відносин, контроль і допомогу в навчальній діяльності; організацію проведення вільного часу, розширення сфери інтересів вихованця; формування професійних планів; прищеплення навичок самоаналізу, самовиховання; допомогу в оздоровленні умов сімейного виховання.

Наслідком невірного виховання педагогічно запущених учнів є соціальна дезадаптація. Соціально запущені учні не тільки погано вчаться, мають хронічне відставання з предметів навчальної програми і чинять опір педагогічним впливам, але, на відміну від педагогічно незапущених, професійно не орієнтовані, у них не сформовані корисні навички й вміння, звужена сфера інтересів. Вони характеризуються глибоким відчуженням від родини і школи, їхнє формування і соціальний розвиток йде, в основному, під впливом асоціальних, криміногенних підліткових груп, засвоєння групових норм і цінностей, що призводить до деформації свідомості, ціннісних орієнтацій і соціальних установок неповнолітніх.

Для соціально запущених підлітків характерні різні соціальні відхилення (бродяжництво, наркоманія, алкоголізм, правопорушення, аморальне поводження і т. д.). По відношенню до такого роду важковиховуваних підлітків необхідні спеціальні міри соціальної підтримки і ресоціалізації, які повинні здійснюватися спеціальними превентивними службами і ресоціалізуючими центрами.

Слід зазначити, що соціальна дезадаптація – процес зворотний. І метою превентивних служб є не тільки попередження відхилень у психосоціальному розвитку дітей і підлітків, але й організація процесу ресоціалізації і соціальної реабілітації дезадаптованих неповнолітніх.

Ресоціалізація – організований соціально-педагогічний процес відновлення соціального статусу, втрачених або несформованих соціальних навиків дезадаптованих неповнолітніх, переорієнтація їхніх соціальних установок і референтних орієнтацій за допомогою включення в нові позитивно орієнтовані відносини і види діяльності педагогічно організованого середовища.

Соціальний педагог, здійснюючи підтримку дезадаптованих школярів має бути здатним реалізувати наступні виробничі функції: правозахисну, профілактично-дослідницьку, консультативну, комунікативну, організаторську, прогностичну, проективну, освітньо-методичну, науково-дослідницьку, корекційну, реабілітаційну.

Реалізація даних функцій потребує від нього здатності до розв'язання професійних, соціально-виробничих та соціально-побутових задач, таких як знаходження способів контакту з дітьми і дорослими; вибір способів проведення консультування, орієнтація на вікові особливості та ступінь адаптованості в суспільстві; цілеспрямована та планомірна діяльність з колективом школярів та вихованців різних загальноосвітніх та спеціальних закладів; детальне вивчення особистості, виявлення позитивних і негативних сторін її розвитку, проявів дезадаптації, розпізнавання причин недоліку або відхилень у поведінці індивіда з метою їх усунення; визначення завдань, форм, способів вирішення особистісних і соціальних проблем, застосування технологій соціального захисту і соціальної допомоги, реалізації прав і свобод особистості вихованця, використання законів і правових актів з метою надання допомоги і підтримки дітей, їхнього захисту; подолання негативних явищ в мікросоціумі, ослаблення антисоціальних впливів на дітей та підлітків, вироблення механізмів протидії віктимогенних чинників; виявлення житлово-побутових проблем вразливих категорій населення та дезадаптованих дітей, підлітків, молоді; творчий аналіз теорії та практики, критична переробка різних напрямів у соціально-педагогічній та психологічній науках, їх врахування при розробці моделей, алгоритмів та технологій соціально-педагогічної діяльності.

Складовими корекції дезадаптованої поведінки підлітків у загальноосвітній школі є система багатостороннього оцінювання, корекція рольових позицій дитини в сім'ї, рання професійна орієнтація, зміна соціальної ситуації розвитку. У зв'язку з цим соціальний педагог повинен своєчасно виявляти інтереси й потреби дітей та підлітків, створювати умови для розвитку їх талантів, здійснювати корекцію різних видів девіацій, надавати консультативну допомогу школярам та їх вихователям, організовувати групову тренінгову та терапевтичну, виховну, корекційну та реабілітаційну роботу з неповнолітніми, попереджувати формування дисгармонійних стосунків школярів з оточуючими.

За рівнем адаптаційних можливостей дитини завжди стоїть складна взаємодія біологічних і соціальних, внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на її розвиток. Найбільш сильний деформуючий вплив на особистість учня середніх і старших класів загальноосвітньої школи, його адаптаційні можливості, здійснює комбінація біологічних і психосоціальних факторів ризику.

Допомогти дезадаптованій дитині нейтралізувати патогенний вплив соціуму, полегшити її адаптивне самосприйняття й самоствердження у ситуації шкільного життя покликаний соціальний педагог та психолог що є посередником між учнями та значущими для них дорослими. До здійснення цієї діяльності учителі, соціальні педагоги і психологи повинні бути спеціально підготовлені.

 

 

Айви А. Е., Айви М. Б., Саймэк-Даунинг Л. Психологическое консультирование и психотерапия. Методы, теории и техники: Практическое руководство. – М. : Владос, 1999. – 340 с.

Бондаренко О. Ф. Психологічна допомога особистості: Навч. посіб. для студ. ст. курсів психол. фак. та від-нь ун-тів. – Харків: Фоліо, 1996. – 163 с.

Хомич Г. О., Ткач Р. М. Основи психологічного консультування: навч. пос. – К. : МАУП, 2004. – 151 с.

Бойко В. В. Синдром эмоционального выгорания в профессиональном общении. – СПб: Питер, 1996. – 136 с.

Робертс Г. А. Профилактика выгорания // Обзор современной психиатрии. – 1998. – №1. – с. 39-46.