Концепція логістики в управлінні проектами

Матеріальні ресурси є одним з найважливіших керованих аспектів проекту і, відповідно, система управління ресурсами виступає в якості основної в ряді підсистем управління проектами. По суті, логістичний підхід до забезпечення оптимальності матеріальних потоків повністю відповідає системному підходу в управлінні проектами в області ресурсного забезпечення. Проект як система функціонує в межах життєвого циклу, маючи:

«вхід», у якості якого виступають всі ресурси проекту, включаючи і матеріально-технічні, і трудові, а також фінансові і тимчасові ресурси, команду проекту, інформацію, знання, технології і різноманітні обмеження за вхідними параметрами;

комплекс взаємозалежних процесів обробки цих ресурсів з врахуванням обмежень і критеріальних показників з метою забезпечення їх оптимального використання для досягнення кінцевої мети управління проектом – формування результату проекту із запланованими показниками;

«вихід», який є власне результатом проекту.

У рамках управління проектом функціонують матеріальні потоки ресурсів і супроводжуючі їх потоки інформації, які відбивають ефективність процесів управління проектом або сигналізують про порушення в запланованому ході робіт.

Таким чином, логістика, маючи на меті підвищення ефективності функціонування системи управління проектом, є його невід'ємною частиною і займається управлінням потоками матеріальних ресурсів.

Найважливішими загальними завданнями логістики в управлінні проектами є:

створення інтегрованої системи управління матеріальними потоками на основі інформаційних потоків;

розробка методів управління рухом ресурсів і контролю матеріальних потоків;

визначення стратегії і технології фізичного розподілу ресурсів за роботами проекту;

стандартизація напівфабрикатів і упакування;

прогнозування обсягів поставок, перевезень і складування;

виявлення дисбалансу між потребами і можливостями закупівлі та поставок;

оптимізація технічної і технологічної структур транспортно-складських комплексів.

Приклади часткових завдань логістики в управлінні проектами:

створення мінімальних запасів;

скорочення часу зберігання продукції в запасах;

скорочення часу перевезення продукції і т. д.

У підсистемах управління проектом з позицій логістичного підходу взаємопов’язуються з врахуванням інтересів кожного учасника такі питання, як:

розробка загальної концепції розподілу ресурсів;

вибір форми постачання;

розміщення складського господарства;

вибір виду транспорту і типу транспортних засобів;

організація транспортування ресурсів і продукції;

вибір раціональних напрямків перевезень;

вибір пунктів поставок;

дислокація складських систем (центральних, регіональних, перевантажувальних) і т. д.

Вибір конкретної форми організації управління матеріальними ресурсами залежить від специфіки проекту.

Логістична підсистема управління проектами орієнтована на матеріальні (ресурсні) потоки, тобто, по суті, є підсистемою управління ресурсами.

Логістика закупівель (постачання), будучи першою логістичною підсистемою, являє собою процес руху сировини, матеріалів, комплектуючих і запасних частин з ринку закупівель до складів. Для ефективного функціонування логістики закупівель необхідно знати, які саме ресурси, матеріали необхідні для реалізації проекту, скласти план закупівель, який забезпечує узгодженість дій всіх учасників проекту, і вирішити наступні завдання:

аналіз і визначення потреби, розрахунок кількості замовлених матеріалів;

визначення методу закупівель;

узгодженість ціни і укладання договору;

встановлення контролю за кількістю, якістю і строками поставок;

організація розміщення ресурсів на складах.

Ефективне планування та інформаційне логістичне обслуговування дозволяють зняти протиріччя між необхідністю безперебійного постачання реалізації проекту і мінімізацією складських запасів.

Основу економічної ефективності закупівельної логістики складають пошук і закупівля необхідних матеріалів задовільної якості за мінімальними цінами. У вивченні ринку, яке проводиться відповідними менеджерами команди проекту, питання цін – головне, однак істотну роль відіграє також аналіз інших факторів, у тому числі можливих логістичних витрат і строків поставок. Розрахунок витрат на придбання сировини і матеріалів багато в чому визначає подальшу стратегію реалізації проекту.

Після того як визначені обсяг потреб у сировині і комплектуючих виробах, а також структура матеріально-технічного постачання, менеджер із закупівель обирає спосіб закупівель і організує поставки.

Є два основних критерії вибору постачальника:

вартість придбання продукції або послуг;

якість обслуговування.

Вартість придбання містить у собі ціну продукції або послуг і не має грошового вираження в іншій вартості, до якої можна віднести, наприклад, зміну репутації та іміджу команди проекту, соціальну значимість сфери діяльності за проектом, перспективи росту і розвитку команди і т. д.

Якість обслуговування містить у собі якість продукції або послуг і надійність обслуговування. Під надійністю обслуговування розуміється гарантованість обслуговування споживача потрібними йому ресурсами протягом заданого проміжку часу і незалежно від можливих недопоставок, порушень строків доставки і т. д. Надійність можна оцінити через імовірність відсутності відмови в задоволенні заявки споживача. В окремих випадках якість обслуговування, а також окремі умови поставки не відбиваються на ціні придбання.

Крім основних критеріїв вибору постачальника існують й інші, кількість яких може бути досить великою, наприклад, більше 60. До них відносяться:

віддаленість постачальника від споживача;

строки виконання поточних і екстрених замовлень;

наявність у постачальника резервних потужностей;

організація управління якістю продукції у постачальника;

психологічний клімат в трудовому колективі постачальника;

ризик страйків у постачальника;

встановлення контролю над кількістю, якістю і строками поставок;

організація розміщення ресурсів на складах.

Ефективне планування та інформаційне логістичне обслуговування дозволяють зняти протиріччя між необхідністю безперебійного постачання реалізації проекту і мінімізацією складських запасів.

Основу економічної ефективності закупівельної логістики становлять пошук і закупівля необхідних матеріалів задовільної якості за мінімальними цінами. У вивченні ринку, яке проводиться відповідними менеджерами команди проекту, питання цін – головний, але істотну роль також грає аналіз інших факторів, у тому числі можливих логістичних витрат і строків поставок. Розрахунок витрат на придбання сировини й матеріалів багато в чому визначає подальшу стратегію реалізації проекту.

Після того як визначені обсяг потреб у сировині й комплектуючих виробах, а також структура матеріально-технічного постачання, менеджер по закупівлях вибирає спосіб закупівель й організує поставки.

Критеріями класифікації можуть стати два параметри, які визначають поняття руху, – це простір і час. Параметр кількості запасу невіддільний від параметра часу. Параметр якості запасу пов'язаний з конкретною потребою і не приводить до виділення видів запасів.

Запаси сировини, матеріалів, комплектуючих і готової продукції являють собою матеріальні цінності, які очікують виробничого або особистого споживання. Логістична система управління запасами проектується з метою безперервного забезпечення робіт проекту певним видом матеріального ресурсу. Реалізація цієї мети досягається шляхом вирішення наступних завдань:

обліку поточного рівня запасу на складах різних рівнів;

визначення розміру гарантійного (страхового) запасу;

розрахунку розміру замовлення;

визначення інтервалу часу між замовленнями.

Для ситуації, коли відсутні відхилення від запланованих показників і запаси споживаються рівномірно, у теорії управління запасами розроблені дві основні системи управління, які вирішують поставлені завдання, відповідаючи меті безперервного забезпечення споживача матеріальними ресурсами. Такими системами є:

система управління запасами з фіксованим розміром замовлення;

система управління запасами з фіксованим інтервалом часу між замовленнями.

Зберігання запасів при традиційній системі закупівель припускає наявність комплексу складів з властивими їм адміністративними витратами та витратами праці. Склади розглядаються не ізольовано, а як інтегрована складова частина логістичного ланцюга. Основні вимоги до складів включають:

забезпечення якісного зберігання ресурсів і доставку їх за місцем призначення в строк;

мінімізацію витрат зберігання.

Основні статті витрат по змісту складів можна згрупувати в такий спосіб:

1. Утримання складських приміщень:

а) амортизація складських будинків;

б) амортизація складського встаткування;

в) витрати на профілактичний ремонт;

г) витрати на опалення, електроенергію й воду;

д) страхування будинків і земельний податок;

е) орендна плата.

2. Витрати на обслуговуючий персонал:

а) заробітна плата складських робітників та службовців;

б) витрати на соціальні потреби робітників та службовців.

3. Витрати на транспортні засоби:

а) амортизація;

б) витрати на паливо й енергію;

в) витрати на профілактичний і поточний ремонт;

г) страхування й податки на транспортні засоби.

4. Збитки від зберігання запасів:

а) охорона складів і старіння матеріалів;

б) корозія й інші втрати;

в) розбіжності в результатах інвентаризацій (помилки обліку відпуску і приймання) ;

г) крадіжки;

д) втрати внаслідок зниження цін;

е) страхування запасів.

До основних статей витрат по утриманню складів західні економісти відносять також втрати відсотків на капітал, які можна було б одержати, якби не довелося знімати гроші з банківських рахунків на фінансування будівництва складських приміщень і обладнання їх відповідним устаткуванням.

Перераховані статті витрат можуть досягати значних сум, тому система матеріально-технічного постачання постійно оптимізується, тобто ведеться пошук механізмів функціонування, які знижували б потребу в складах до необхідного мінімуму, спрощували процедуру замовлення і одержання предметів постачання, прискорювали швидкодію системи.

Слід зазначити, що логістика є, по суті, таким же формалізуючим підходом до вже відомих процесів матеріально-технічного постачання, як і управління проектами до принципів цілеспрямованої діяльності. А узгодження двох таких потужних методологій, як управління проектами і логістика, може дати емерджентний ефект і забезпечити новий імпульс розвитку обох методологій.

Аналіз організації фінансування великомасштабних інвестиційних проектів у промислово розвинених країнах Заходу показує, що існує нескінченне різноманіття схем проектного фінансування. Ці схеми можна класифікувати за різними ознаками.

 

Класифікаційна ознака Види схем

За масштабом Банківське проектне фінансування Корпоративне проектне фінансування

За регресом Без регресу.

З обмеженим регресом.

З повним регресом. 

За способами мобілі-зації і джерелами ре-сурсів Здійснюване за рахунок:

засобів самого промислового підприємства;

банківських кредитів;

інвестицій (розміщення акцій на первинному ринку, пайові внески) ;

облігаційних позик;

фірмових кредитів;

лізингу. 

За архітектурою Проектне фінансування з паралельним фінансуванням, коли кілька кредитних установ виділяють позики для реалізації дорогого інвестиційного проекту.

Виділяються дві форми:

незалежне паралельне фінансування, коли кожен банк містить із позичальником кредитна угода й фінансує свою частину інвестиційного проекту (субпроект) ;

співфінансування, коли кредитори виступають єдиним пулом (консорціум, синдикат) і укладається єдина кредитна угода.

Проектне фінансування з послідовним фінансуванням, при якому великий банк виступає як ініціатор. Після видачі позики підприємству банк-ініціатор (банк-організатор) передає свої вимоги по заборгованості іншому кредиторові (іншим кредиторам), знімаючи дебіторську заборгованість зі свого балансу. За оцінку інвестиційного проекту, розробку кредитного договору і видачу позики банк-організатор одержує комісійну винагороду.

Сек’ютеризація як спосіб передачі вимог банками-організаторами. Банк-організатор продає дебіторські рахунки за виданим кредитом трастам-компаніям, які випускають під них цінні папери. Вдаючись до допомоги інвестиційних банків, трасткомпанії розміщують цінні папери серед інвесторів. Надходження від позичальника зараховуються у фонд викупу цінних паперів. Після настання строку інвестори пред'являють до викупу цінні папери. Нерідко банк-організатор продовжує обслуговувати кредитну угоду, залишаючи за собою функцію інкасації платежів, які надходять від позичальника.