Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Концепт рутинізації в феноменологічній та постструктуралістській соціології

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
18
Мова: 
Українська
Оцінка: 

створює видимість природної впорядкованості суспільного життя.

Зважаючи на те, що для П. Бурдьє соціальна реальність постає як двічі структурована (об’єктивно й суб’єктивно), подвійна реальність, соціальні структури зумовлюють інтеріоризацію суб’єктом відповідних схем виробництва практик, що перетворюються на інкорпоровані структури, які екстеріоризуються через практики агентів у формі тих же соціальних структур і позначаються поняттям "габітус". На нашу думку, рутинізацію доцільно розглядати як аспект формування габітусу, що здійснює засвоєння людиною повторюваних практик і типізацій, седиментації її досвіду. Габітус як структуруюча структура формує не просто практики агентів, він підтримує "вищу реальність" повсякденності. Рутинізуючи діяльність людини, габітус як відтворення зовнішніх структур у вигляді внутрішніх структур особистості відтворює ці структури знову як зовнішні, підтримуючи тим соціальний порядок. 
У фокусі нашої уваги опинилась теорія габітусу П. Бурдьє, оскільки рутинізація в ній постає механізмом впливу на суспільне життя, який потребує окремого вивчення. Саме завдяки рутинізації габітуси виступають посередниками між структурованим соціальним простором і внутрішніми структурами, системами диспозицій, залишками минулих практик агента, які зумовлюють його майбутні практики, а концепт рутинізації тут виконує функцію відображення цього зв’язку.
У "теорії структурації" Е. Гіденса соціальна взаємодія стає можливою завдяки тому, що кожен її учасник є практикуючим соціальним теоретиком і діє згідно власних знань і припущень. Тут очевидними є аналогії з гарфінкелівськими міркуваннями про те, що кожен займається соціологічним теоретизуванням на повсякденному рівні в повсякденному житті. Соціальні практики в певному сенсі виступають "етнометодами" або методами, які використовують люди в своїй повсякденній діяльності. Власне, поняття структурації Е. Гіденс ввів для того, щоб наголосити на діяльнісному характері творення суспільного життя. Якщо феноменологи й етнометодологи розглядали повсякденний світ і процеси рутинізації "зсередини", то Е. Гіденс показав рутину як засіб творення і соціальної системи, і правил повсякденної взаємодії. Під рутинізацією слід розуміти забезпечення стійкості певних зразків поведінки, їх регулярності, стабільності й передбачуваності. Вона створює умови для формування стратегій поведінки, відтворює соціальну структуру в даному просторі й часі, забезпечує почуття онтологічної безпеки й тим самим уможливлює рефлексивну активність агентів. Отже, концепт рутинізації здатен виконувати функцію дослідження суспільних механізмів, що обмежують та надають легітимні канали для здійснення діяльності суб’єктів.
Актуалізуючись у феноменологічній соціології, концепт рутинізації проникає в пізнавальні стратегії постструктуралізму. Специфіка постструктуралістської методології виражає розгляд такого феномену соціальної реальності, як рутинізація, з точки зору підтримки й відтворення соціальної структури та видимості природної впорядкованості соціального життя. Е. Гіденс приділив значну увагу феномену рутинізації в поясненні суспільного устрою. Ґрунтуючись на досягненнях феноменологічної традиції і погоджуючись з Е. Гіденсом, ми теж вбачаємо в рутинізації механізм творення соціального порядку, з’єднуючу ланку між структурами та індивідом. 
У розділі зроблено висновок, що в постструктуралістській перспективі значення концепту рутинізації конкретизується. Цей концепт безпосередньо окреслюється й набуває більш-менш чітких характеристик у авторській теорії суспільного устрою, запропонованій Е. Гіденсом, та виявляє здатність до інтеграції введеного П. Бурдьє поняття габітусу, пропонуючи критерій для систематизації соціологічних понять, пов’язаних зі сферою здійснення передбачуваних соціальних практик. Також, на відміну від феноменологічної соціології, в постструктуралізмі концепт рутинізації поширюється на неперервний процес відтворення й корекції суб’єктами спільних правил взаємодії в ході рефлексивного моніторингу діяльності.
У четвертому розділі – "Інтерпретація концепту "рутинізація" як міжпарадигмального соціологічного поняття" – окреслено пізнавальний потенціал концепту рутинізації, його прояв в соціологічній теорії практик. Виявлено здатність концепту до актуалізації відповідного проблемного поля й одночасно – слугування в якості інструменту пізнання. Виявлено специфіку концептуального відображення процесу рутинізації в радикалізованих постструктуралістських соціологічних підходах, атрибутивні ознаки поняття "рутинізація", характер його зв’язку з суміжними поняттями.
На нашу думку, "рутинізація" має значення для соціології як міжпарадигмальне понятя. Вона може бути розкрита в таких термінах, як рефлексія, хабітуалізація, типізація, легітимація, об’єктивація, симуляція. Відповідно, процес перетворення соціальної практики на елемент повсякденної рутини індивідуальних та колективних суб’єктів соціальної взаємодії вимагає осмислення цілей, умов та шляхів здійснення даної специфічної активності, тобто попереднє рефлексивне зусилля. Він передбачає визначення місця означеної діяльності в уже сформованій системі типізацій і поширення її розуміння (як доречної чи навіть необхідної за даних умов) на інших соціальних акторів, тобто її легітимацію. Зрештою, необхідна об’єктивація діяльності в знаковій системі для того, щоб вона могла транслюватись як типовий приклад.
Згідно з теорією практик, яка відображає "прагматичний поворот у соціології", практики ледве не набувають значення основного предмету, на який має бути спрямовано інтерес соціальних наук. Так звані фонові практики – не актуалізовані форми людської активності, які конституюють умови життя й діяльності окремого індивіда чи групи – втілюють саму структуру суспільства в його часово-просторовому вимірі існування. Кожна буденна людська дія апелює до комплексу нескінченного фонового знання, яке вже вкорінене в безлічі фонових практик. У випадку порушення рутини дії індивіда мотивуються в межах раніше рефлексованих уявлень про те, як він хоче будувати власне життя, тобто дії мотивуються на основі фонових практик.
Теорія практик пропонує можливості для інтерпретації окремих ситуацій і всього суспільного життя, дозволяє поглянути на соціальний порядок як на практичну діяльність індивідів, детерміновану й обмежену їх можливостями, інструментарієм, рутинізованими навичками та емоційними й ціннісними почуттями. Звідси випливає значущість концепту рутинізації, який позначає вже не лише механізм оповсякденювання незвичного в людському житті, а
Фото Капча