Концепти людина/історія в романі Григорія Гусейнова «Тіні забутого парку»

Особливого розквіту non-fiction набуває на межі ХХ-ХХІ ст. Л. Рошаль пов’язує це з «постійним розвитком історичного мислення широкого загалу та їх зростаючим інтересом до достовірних подій, які відбуваються в дійсності. Викликане значними політичними й соціальними потрясіннями нашого століття бажання людей осмислити сучасність як певний відрізок історії, зрозуміти сьогодення як частину загального історичного процесу визначає суспільну зацікавленість мистецтвом, побудованим на достовірних фактах» [2, с. 14].

Література non-fiction – це масив літературних творів, які грунтуються на реальних подіях, а тому викликають у читача особливу довіру. Стиль оповіді, система художніх засобів, як правило, формують установку на достовірність запропонованої автором історії.

Одним із найяскравіших зразків літератури non-fiction є роман Григорія Гусейнова «Тіні забутого парку (малюнки з уяви) «. Мета нашої студії – дослідження ідейно-художніх функцій концептів людина / історія у названому творі.

Автор не визначає жанр свого твору, проте, ми схиляємося до модифікації «роман в оповіданнях». Кожне оповідання – окрема, завершена історія однієї людської долі. Разом із тим, усі розповіді складаються в єдиний художній цикл, що відображає результати цілісного філософського осмислення автором проблеми буття людини в історії.

Минуле та сучасне трактуються в романі як поняття умовні. Осмислюючи життєвий шлях людини, говорячи про її внутрішній світ, спогади, почуття, досить важко визначити межу між минулим і теперішнім. Вони кровно пов’язані між собою, перебувають у причинно-наслідкових зв’язках: минуле, як правило, визначає сучасне людське буття.

Історію життя окремої людини, народу, країни, на думку автора, не можна сприймати як минуле. Воно завжди поряд із нами. Якщо про людину забули – про неї нагадають її добрі справи, здійснені за життя. Людина живе, доки про неї пам’ятають.

Так, у оповіданні «Пора самотності» минуле осмислюється через категорію сну: мешканцям села сниться сон: «Дивний сон приснився тієї ночі всім без винятку жителям села Братолюбівки <…> Наче ходив попід їхніми вікнами незнайомий літній чоловік і розпитував, чи хто ще пам’ятає тутешнього мирового суддю. Простокуваті й однозначні відповіді сполоханих серед ночі жителів села не відрізнялися особливою різноманітністю: ні про якого мирового суддю тут ніхто не чув» [5, с. 9-10].

Реальне в творі тісно пов’язане з містичним: поряд із картинами реального життя людини в романі наявні персонажі-»тіні» минулого, загадкові містичні предмети (зошит, ворота).

Зошит залишає біля обійстя художника містичний незнайомець – чоловік, що дуже схожий на іванівського панича з минулого (Миколу Давидова) : «Я записую імена тих, хто мене тут ще пам’ятає…» – довірливо мовив до художника й поета хтось зі смоляної пітьми»[5, с. 14].

Зошит, що його залишив примарний відвідувач зі сну, незвичайний: «На першій сторінці було чепурненько приклеєне пожовкле від часу та неякісного клею фото незнайомої приязної панянки: жодного підпису під ним не було. Друга сторінка виявилася взагалі порожньою. А між третьою та четвертою лежала засушена квітка <…> Та найбільше його здивувало те, що далі в зшиткові були тільки чисті сторінки»[5, с. 23] Чисті аркуші зошита мають подвійне значення: з одного боку символізують забуття, з іншого – змушують мешканців села пригадати власне і чуже минуле (символічно заповнюючись спогадами людей чи їх фотографіями).

Отже, минуле нікуди не зникає, воно завжди поряд із нами. Варто лише пригадати важливі події колишнього життя (свого чи чужого) і вони знову постануть перед нами як реальність.

Концепт ворота має символічно-містичне значення: він позначає часо-просторові морально-етичні опозиції (минуле / сучасне; духовне / бездуховне; щасливе / знедолене; моральне / аморальне) : «Ворота знали свою правдиву ціну. Впевнено оглядаючи кожного, хто приходив чи приїздив до Давидівського парку, вони доскіпливо з’ясовували: чи варто перед прибульцем одчиняти браму старовинного, від часу ніби аж посинілого, чавунного литва. Й лише пересвідчившись у приязних намірах чергового гостя, дозволяли йому зайти. Та й приїжджі, здавалося, так само розуміли: це зовсім не звичайний прохід, що формально відділяє допаркове й винятково паркове»[5, с. 19]. (Підкреслення наше – Н. М.)

У романі ворота Давидівського парку наділені рисами живої істоти. Вони по-людськи страждають, мріють, тривожаться, виконують функції охоронців «особливих тутешніх багатств» [5]. За допомогою символічного образу воріт у творі проілюстровано трансформацію (деградацію) моральних норм людини, втрату нею духовних цінностей, що, на думку автора, пов’язано з домінуванням засад радянської ідеології: «Але чимдалі, ворота виявлялися безсилими: до саду з перемінами влади, ніби навмисне, став зухвало прямувати злий люд – у більшості заздрісний і нахабний, і ліку йому вже не було. Хтось навіть наважився зруйнувати старий будинок у центрі парку, інші по-хамськи на всі боки рубали не ними насаджений ліс і ворота кожного разу вчинене зайдами сприймали лишень як власний найсильніший біль<…>Існування воріт тепер стало умовним, швидше, навіть ритуальним»[5, с. 21].

Автор грає з читачем, називаючи свої оповідання «малюнки з уяви», проте, твір побудовано на маловідомих достовірних фактах. У романі подано галерею художніх портретів видатних (як правило, незаслужено забутих, невизнаних своїм часом і недооцінених нащадками) діячів української історії. Образи Лесі Українки, Миколи Давидова, Тараса Шевченка, Лева Симиренка, Петра Чайковського, Кирила Стеценка, Олександра Поля, Панаса Саксаганського, Дмитра Яворницького, Марка Кропивницького, Миколи Сарницького, Івана Кавалеридзе, Юрія Яновського, Миколи Вороного, Спиридона Черкасенка, Архипа Тесленка, Василя Цвіркунова, Кароля Шимановського – близькі й зрозумілі читачеві, оскільки позбавлені стереотипних розтиражованих рис, продиктованих канонами традиційної радянської ідеології. Вони постають у творі в різних життєвих ситуаціях: кохають, страждають, мріють і наполегливо працюють заради високої мети. Усіх їх об’єднує велика любов до рідного краю, готовність до безкорисливої праці заради майбутнього прогресу, жертовність. Також спільною рисою героїв оповідань є прямий чи опосередкований зв’язок із криворізькою землею, захоплення її красою та природними багатствами, прагнення зробити все можливе й неможливе для того, щоб вона розквітала, а її духовні та матеріальні скарби були гідно поціновані сучасниками та нащадками.

Такою ж є і мета автора цього непересічного твору. Любов до рідного краю, його історії, намагання зберегти пам’ять про людей, щиро відданих своїй землі – провідні риси роману Григорія Гусейнова «Тіні забутого парку»: «Якщо ж доля приведе вас на береги Інгульця, то неодмінно попросіть, щоб показали вам Цареву могилу, може, найзнаменитішу в тих околицях <…> Якщо вибратися на вершину Царевої могили, то одразу можна побачити чи й не десятки верcт по колу. Наче на долині й Кривий Ріг, і річки Саксагань, Бокова, Боковенька й навіть Базавлук та Запорозька Січ. А попід могилою – жива степова трава, ніби море… Отакий це казковий край!»[4, с. 325].

Людина й історія – поняття нерозривні. Без людини немає історії, людина поза історією не існує і лише від людини залежить, якою буде історія (власного життя чи життя народу, епохи, світу).

Отже, в романі Григорія Гусейнова «Тіні забутого парку» з погляду особистого досвіду одного людського життя, осмислюється місце, роль особистості в історії, суспільстві та світі загалом. Твір не лише відкриває невідомі сторінки історії рідного краю, але й змушує задуматися над важливими питаннями буття.

 

 

1. Варикаша М. М. Література non-fiction: поміж фактом і фікцією [Електронний ресурс] / М. М. Варикаша // Актуальні проблеми слов’янської філології. – 2010. – Випуск XXIII. – Частина 3. – Режим доступу: http: //dspace. nbuv. gov. ua/bitstream/handle/123456789/38201/03-Varykasha. pdf? sequence=1.
2. Галич О. Жанрова система документальної літератури / Олександр Галич // Документалістика на порозі ХХІ століття: проблеми теорії та історії: матеріали Всеукраїнської наукової конференції, [м. Луганськ, 18-19 вересня 2003 р. ] – Луганськ: Знання, 2003. – С. 19-36.
3. Галич О. А. У вимірах non-fiction: щоденники українських письменників ХХ століття: монографія / Олександр Галич. – Луганськ: Знання, 2008. – 200 с.
4. Гусейнов Г. Тіні забутого парку: Малюнки з уяви. Книга перша / Григорій Гусейнов. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2007. – 336 с.
5. Гусейнов Г. Тіні забутого парку: Малюнки з уяви. Книга друга / Григорій Гусейнов. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2007. – 336 с.
6. Літературознавча енциклопедія: у двох томах. Т. 1 [авт. -уклад. Ю. І. Ковалів] – К: ВЦ «Академія», 2007. – 608 с.