Конкуренція і монополія як моделі ринкових структур в економіці України

Основним змістом сучасного етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин.

Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, антимонопольне законодавство – у конкурентне законодавство.

Конкурентна політика – це система заходів держави щодо створення та розвитку конкурентного середовища, регулювання конкурентних відносин і конкурентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців і споживачів, сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створення конкурентоспроможного вітчизняного виробництва.

Стратегічною метою конкурентної політики є державна підтримка ефективної конкуренції та створення однакових умов для всіх агентів ринкових відносин. Головне завдання конкурентної політики – формування такого середовища, в якому дії ринкових агентів, що порушують конкурентні правила, стають економічно невигідними.

Важливо стимулювати конкурентну поведінку суб’єктів господарювання, сприяти прийняттю ними більш ефективних ринкових рішень, кращому захисту прав та інтересів споживачів.

Мета і завдання конкурентної політики поєднані з усім комплексом проблем соціально-економічного розвитку в Україні. Більшість питань у сфері конкурентної політики мають системний характер і потребують комплексних заходів та повсякденного контролю.

Державний контроль за дотриманням конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюється Антимонопольним комітетом України відповідно до його повноважень, визначених законом.

Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:

• здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції;
• запобігання, виявлення і припинення порушень конкурентного законодавства;
• контроль за економічною концентрацією;
• сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

До методів здійснення антимонопольної політики відносять:

• правові: прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів;
• організаційно-контролюючі: розробка та організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушення конкурентного законодавства; проведення моніторингу, перевірок, призначення експертизи;
• адміністративно-імперативні: примусовий поділ суб’єктів господарювання, застосування санкцій, накладання штрафів;
• профілактично-роз’яснювальні: інформування, внесення пропозицій, надання рекомендацій, попередніх висновків стосовно порушень, роз’яснення щодо кваліфікації порушень.

Для визначення монопольного становища суб’єктів господарювання на ринку використовують певні кількісні показники. Так, в Україні становище вважається монопольним, якщо частка на ринку одного суб’єкта господарювання перевищує 35%, трьох – 50, п’яти-70%.

За зловживання монопольним (домінуючим) становищем Законом України «Про захист економічної конкуренції» встановлені такі види відповідальності:

• штрафи;
• примусовий поділ монопольних утворень;
• адміністративна відповідальність;
• відшкодування завданої шкоди [11, с. 267].

Правовою базою конкурентної політики є конкурентне законодавство.

Наприкінці 90-х років ХХ століття в економіці України відбулися важливі зміни, які позначилися на стані конкуренції і монополізму. У цей час на більшості товарних ринків України виникли конкурентні відносини. У 1994 – 2000 роках кількість монополізованих загальнодержавних ринків продукції машинобудування і металообробки скоротилася на 16, 5%, металургійної продукції – на 23, 8%, продукції легкої промисловості – на 45%, продукції лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості – на 56%. У той же час можливості структурної демонополізації були в основному вичерпані [21, с. 187].

У зв’язку з цим змінився характер антимонопольно-конкурентної політики в державі. Завдяки перетворенню власності, вступу на товарні ринки нових суб’єктів господарювання відбулося певне розширення конкурентного сектора економіки. За 2000 – 2003 роки питома вага (у загальному обсязі реалізації товарів, робіт і послуг) підприємств, що діяли на ринках із структурними ознаками домінування та монополізованих ринках, зменшилася до 30, 4%; частка олігопольного сектора виросла до 15, 3%; частка підприємств, які діяли на ринках з конкурентною структурою, – до 54, 3%. У цих умовах завдання захисту ефективної конкуренції закономірно висувалося на перший план [21, с. 187].

Як свідчать дані організованих АМКУ наукових досліджень, за підсумками 2013 року більше 53% всього обсягу товарів, робіт і послуг в ціновому виразі реалізовувалося в умовах, коли структура ринків не створювала істотних перешкод для конкуренції між їх учасниками. Разом з тим, приблизно третина всіх товарів, робіт і послуг (за винятком перепродажу без додаткової обробки) реалізовувалася в Україні на ринках з високим рівнем концентрації, несприятливим для ефективної конкуренції між підприємцями, зокрема на ринках, на яких діє один або практично один продавець, – близько 7% [21, с. 187].

Отже, можна стверджувати, що в Україні на сьогодні створено законодавчу базу й організаційні засади здійснення ефективної державної конкурентної політики. Однак життя, поглиблення ринкових перетворень постійно створюють нові проблеми у сфері конкурентної політики, які вимагають нових підходів до їх розв’язання. Тому питання з обмеження монополізму, підтримки і розвитку економічної конкуренції мають бути й надалі важливим елементом економічної політики держави.

 

 

Отже, після всього вищесказаного можна зробити висновок, що в економічній теорії монополія є однією з найбільш суперечливих, але в той же час однією з найбільш цікавих тем. Різні провідні економісти постійно намагалися висловити свої думки з приводу них. Ще давні вчені виявили існування такого явища в суспільному житті.

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Але як будь-яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних рис можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, високу якість продукції, високу продуктивність праці, мінімум витрат, реалізацію принципом оплати по кількості і якості праці, можливість регулювання зі сторони держави. До негативних наслідків – «перемога» одних і «поразка» інших, відмінність в умовах діяльності, що призводить до нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення і ін.

Монополія, як економічний процес має результатами своєї діяльності певні наслідки. Переважна частина з них була перерахована в роботі, та слід зазначити, що серед цих наслідків, як і скрізь, є позитивні, а є й негативні. І реальність на сьогодні така, що негативні, на жаль, набагато переважають позитивні. Одним з найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава була змушена проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу монополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників – від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні ув’язнення).

В цілому, конкуренція несе менше негативних моментів, чим позитивних; конкуренція – значно менше зло, чим монополія, яка зловживає своїм положенням в економіці.

Конкуренція – визначальна умова підтримання динамізму в економіці, і в умовах конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду продукції в порівнянні з монополією і плановою економікою.

 

1. Конституція України: Відомості Верховної Ради України від 28 червня 1996р. №254к / 96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/254% D0% BA/96-% D0% B2% D1% 80.
2. Господарський кодекс України: Відомості Верховної Ради України від 16 січня 2003 р. № 436 – IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakon2. rada. gov. ua/laws/show/436-15.
3. Про антимонопольний комітет України: Закон України від 26 вересня 2003р. №3659-ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakon. rada. gov. ua.
4. Про захист від недобросовісної конкуренції: закон України від 07 червня 1996 р. № 237/96 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakon4. rada. gov. ua/laws/show/236/96-% D0% B2% D1% 80.
5. Про захист економічної конкуренції: закон України від 11 січня 2001 р. № 2210-ІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakon4. rada. gov. ua/laws/show/2210-14.
6. Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України від 18 лютого 1992 р. №2132 – ХІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakon. rada. gov. ua.
7. Про природні монополії: Закон України від 20 квітня 2000 р. №1682 – ІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: //zakon. rada. gov. ua.
8. Архангельський Ю. – Про необхідність державного планування ринкової економіки // Економіка України. – 2004. – № 3 (508). – С. 47-53.
9. Архангельський Ю. – Чи є шкода від монополії» // Економіка України. – 2006. – № 11. – С. 62 – 69
10. Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник – 7-ме вид., стер. – К. : Знання-Прес, 2012. – 719 с.
11. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю, Медведєв В. С. – Політична економія: підручник. – К. : Ніка-Центр 2011. – 526 с.
12. Бодров В. Г., Рибалкін В. О. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К. : Академвидав, 2004. – 672 с. (Альма-матер).
13. Валітов С. С. Конкурентне право України: Навчальний посібник. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 432 с.
14. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічних знань: Навч. посіб. / 2-ге вид., перероб. і допов. – К. : Вища шк., 2002. – 543 с. : іл.
15. Денисенко М. П., Діденко О. М., Ніколенко Ю. М., Руженський М. М., Федоренко В. Г. Основи економічної теорії: Підручник / За науковою ред. проф. Федоренка В. Г. – К. : Алерта, 2005. – 511 с.
16. Лагутін В. – Шкода від монополії і користь від конкуренції: чи все так просто? // Економіка України. – 2007. – № 4 (55). – С. 55 – 61.
17. Мочерний С. В. Основи економічної теорії: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К. : Видавничий центр «Академія», 2002. – 472 с. (Альма-матер).
18. Мочерний С. В. Політична економія: Навч. посіб. – К. : Знання-Прес, 2002. – 687 с. – (Вища освіта ХХІ століття).
19. Никифоров А. Є., Куценко Т. Ф., Чистов С. М. та ін. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. – К. : КНЕУ, 2000. – 316 с.
20. Ніколенко Ю. В. Політекономія: Підручник. – Київ: ЦУЛ, 2010. – 412 с.
21. Станько Н. Л. Основні засади реалізації антимонопольної політики на регіональному рівні // науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. – 2013. – № 12. – с. 185 – 191.
22. Тарнавська Н. Напрями удосконалення антимонопольної політики в Україні // Вісник Хмельницького національного університету. – 2009. – № 3 (82). – С. 56 – 61
23. Филюк Г. – Соціально-економічні наслідки монополії: теоретичний і практичній аспекти // Економіка України. – 2012. – № 1. – С. 30 – 40.