Консультування проблем підліткового віку

Діти з амбівалентною поведінкою не вміють гратися, в основному їм доступні маніпуляції з іграшками наодинці або поряд з дорослим чи однолітком. У сім’ї така дитина грається найчастіше одна. Відсутність навички практичної взаємодії з дорослим, знижена ігрова ініціатива при підвищеній потребі спілкування ускладнюють взаємини дитини з дорослими, які оточують її у ДНЗ, адже встановити емоційний контакт зі сторонньою людиною важко, та й вихователі не завжди йдуть назустріч дитині, а нагромадження невдач такого роду викликає у неї постійну боязкість.

4. Слабка сформованість дій із предметами. Існує чіткий закономірний зв'язок між розвитком сфери предметної діяльності дитини і її звиканням до ясел. У малят, які вміють довгостроково, різноманітно і зосереджено діяти з іграшками, адаптація протікає порівняно легко. Вперше потрапивши до ясел, дитина швидко відгукується на пропозицію вихователя погратися, з інтересом досліджує нові іграшки. Якщо у неї щось не виходить, дитина звертається по допомогу до дорослого, уважно спостерігає за його діями, намагається повторити їх. Такі діти люблять разом з дорослими вирішувати предметні задачі (наприклад, відкрити коробочку або придумати спосіб, як дістати далеко покладену річ). Для дитини, яка вміє захоплено гратися, не важко увійти в контакт з будь-яким дорослим, оскільки вона володіє засобами, необхідними для цього. Високий рівень розвитку предметної діяльності, вміння налагоджувати ділові контакти з дорослим створюють у дитини позитивні емоційні переживання під час перебування в яслах і забезпечують швидку адаптацію до них. Характерною рисою дітей, які важко силу звикають до умов дошкільної установи, є слабка сформованість дій із предметами. Важко адаптовані діти не вміють зосередитися на грі, малоініціативні, недопитливі.

Багато досліджень були присвячені вивченню впливу різних психічних порушень матері на психічний стан і якість прихильності дитини, у тому числі був досліджений вплив на дитину материнської депресії, що дало вченим змогу зробити висновок про те, що депресивна мати не може забезпечити своїй дитині надійну прихильність. Діти таких матерів важко встановлюють контакти з однолітками, мають знижені пізнавальні інтереси.

Залежність між якістю прихильності дитини і її пізнавальними інтересами виражається у наступних закономірностях. Діти з надійною прихильністю мають, як правило, перевагу в інтелектуальному розвитку. У дітей із тривожно-амбівалентною прихильністю здебільшого можна спостерігати відставання у логічному мисленні. У школі діти з тривожно-амбівалентною прихильністю всі свої сили направляють на встановлення особистісних зв'язків зі вчителем, які можуть заповнити дефіцит теплих відносин з матір'ю.

Основні проблеми психічного розвитку дітей дошкільного віку пов'язані також з кризовими періодами – трьох і семи років.

Перший симптом, яким характеризується настання кризи трьох років, – виникнення негативізму. При негативізмі вся поведінка дитини йде врозріз із тим, що пропонують їй дорослі. Якщо дитина не хоче робити щось, що їй неприємно (наприклад, вона грається, а її змушують іти спати, вона ж спати не хоче), це не буде негативізмом. Дитина хоче робити те, до чого її тягне, до чого є прагнення, а їй забороняють, і якщо вона все-таки це робить, це не буде негативізмом. Це буде негативною реакцією на вимогу дорослих, реакцією, яка мотивується сильним бажанням дитини.

При різкій формі негативізму справа доходить до того, що можна одержати протилежну відповідь на будь-яку пропозицію, зроблену авторитетним тоном. Наприклад, дорослий, підходячи до дитині, говорить авторитетним тоном: «Це плаття чорне», – і одержує у відповідь: «Ні, воно біле». А коли говорить: «Воно – біле», дитина відповідає: «Ні, чорне». Прагнення суперечити, прагнення зробити навпаки в порівнянні з тим, що говорять, є негативізмом у власному розумінні слова.

Негативна реакція відрізняється від звичайної неслухняності двома істотними моментами. По-перше, тут на перший план виступає соціальне відношення, відношення до іншої людини. У цьому випадку реакція при певній дії дитини мотивується не змістом самої ситуації: хочеться зробити дитині те, про що її просять, чи ні.

Другий симптом кризи трьох років – впертість. Якщо негативізм слід вміти відрізняти від звичайної впертості, то впертість необхідно відрізняти від наполегливості. Наприклад, дитина хоче чого-небудь і наполегливо домагається, щоб це було виконано. Це не впертість, це зустрічається і до кризи трьох років. Наприклад, дитина хоче мати річ, але не може відразу одержати її. Вона наполегливо домагається, щоб цю річ їй дали, тоді це не впертість. Впертість – така реакція дитини, коли вона наполягає на чомусь не тому, що їй цього хочеться, а тому, що вона це вимагає. Вона наполягає на своїй вимозі. Наприклад, дитину кличуть додому, вона відмовляється, їй приводять докази, які її переконують, але тому, що вона вже відмовилася, вона і не йде. Мотивом впертості є те, що дитина зв'язана своїм первинним рішенням. Тільки це і є впертістю.

Третій момент прийнято називати віком норовистості. Від негативізму норовистість відрізняється тим, що вона безособова. Негативізм завжди спрямований проти дорослого, який спонукає дитину до тієї або іншої дії, а норовистість спрямована проти норм виховання, встановлених для дитини, проти способу життя, вона виражається у своєрідному