Консультування з проблем шкільної адаптації та успішності та профілактики дитячої злочинності, наркоманії і алкоголізму

Деякі діти намагаються поза власною домівкою знайти те, чого їм там не вистачає, однак у таких ситуаціях дитина часто потрапляє під згубний вплив “вулиці”, де вона почуває себе дорослою, навчаючись “шкідливим” звичкам, демонструючи силу, зневажаючи моральні норми поведінки. Головне, щоб не дати можливість закріпитись подібній поведінці у дитячій свідомості. Рекомендації щодо “згасання” прагнення до аномальної поведінки ми можемо знайти, зокрема, у біхевіористичному напрямі психологічного консультування. Інколи доводиться рекомендувати проведення спеціальних заходів щодо корекції дитячої поведінки (з метою попередження дитячої злочинності).

Важливого значення набуває організація спілкування девіантних (із порушеннями у поведінці) підлітків, зміна їх статусу в групі, пошуки друзів, включення в групи “за інтересами”.

Профілактика алкоголізму та наркоманії має здебільшого стосуватись організації дитячої діяльності, вона передбачає гуманізацію батьківської та педагогічної взаємодії, підвищення відповідальності батьків за коректність власної поведінки. На жаль, інколи в ході консультування таких дітей доводиться констатувати неврологічні та серйозні психосоматичні порушення, які не можна усунути без втручання лікарів, медичного обстеження.

Тривале перебування дитини в умовах соціальної депривації (обмежень, незадоволення життєво важливих потреб) дома або в школі передбачає спершу зняття стану психічної напруги, дискомфорту.

Здебільшого психолог може звернутись по допомогу до соціальних служб, а інколи доводиться залучати і служби захисту прав дитини. Стосовно таких ризиків для здоров’я, як куріння, алкоголізм, наркоманія, то саме батьки можуть стати реальним джерелом знань. Роль школи також важко переоцінити. Цілеспрямований потік інформації щодо здорового способу життя може вплинути на спосіб життя дітей. Варто частіше говорити про проблеми дітей з усіма компетентними органами, запобігати серйозним порушенням, успішно взаємодіяти з педагогічним колективом та органами охорони здоров’я.

 

 

Відмінність інтерв'ю від інших методів роботи психолога полягає у тому, що інтерв'ю є індивідуалізованим, воно допускає побудову предмету взаємодії психолога з іншою людиною. Таким предметом стає психічна реальність іншої людини, наприклад, темою можуть стати переживання клієнта або його думки. Суттєво важливим для проведення інтерв'ю є те, щоб у процесі обговорення різноманітних тем зробити динамічнішим ставленням людини до різних властивостей її психічної реальності.

Теми інтерв'ю висуваються у чіткому життєвому контексті. Одна і та ж тема, наприклад, переживання своєї батьківської некомпетентності, може бути задана у контексті неповної сім'ї або повторного шлюбу. Становлення контексту появи теми є необхідною умовою здійснення інтерв'ю. Психолог, який працює з темою і її контекстом, у ході інтерв'ю повинен постійно контролювати особисті проекції на зміст теми, – підтекст, який він може внести у дану ситуацію.

Запитання – основний спосіб активності психолога у ході інтерв'ю. Зазвичай описується п'ятиступенева модель інтерв'ю.

Перший ступінь – це структурування, досягнення взаєморозуміння, або, як часто її називають – «Привіт!». На цій стадії психолог структурує ситуації, визначаючи, що буде метою його взаємодії з клієнтом, надає клієнту інформацію про свої можливості. При цьому він вирішує проблеми встановлення контакту з іншою людиною. Конкретні варіанти вирішення цих проблем залежать від індивідуальних і культурних особливостей співрозмовника клієнта. Інтерв'ю може розпочатися зі вступу, заданого психологом:

Слухаю Вас...

Розкажіть про себе? чи Що Вас привело до мене?

При цьому з’являється змога розповісти про себе, тобто задається предмет взаємодії – клієнт і події його життя. Клієнт на цій стадії інтерв'ю вирішує завдання досягнення психологічного комфорту, тобто завдання емоційного і когнітивного прийняття ситуації і особистості психолога. Ця стадія інтерв'ю завершується у момент досягнення ефективної взаємодії психолога і клієнта, яка може бути виражена ними приблизно у наступному формулюванні: «Я його відчуваю, розумію» (психолог), «Мене слухають, я довіряю цій людині» (клієнт).

Друга ступінь інтерв'ю починається зі збору інформації про контекст теми, відбувається вирізнення проблеми. Маркування цієї стадії інтерв'ю – «У чому проблема?». Психолог вирішує наступні питання: «Чому клієнт прийшов? Як бачить свою проблему? В чому полягають його можливості у вирішенні цієї проблеми?». На цій стадії психолог має намагатися, наскільки це можливо, якомога більше дізнатися про людину, ставлячи при цьому конкретні запитання про хід подій, їх учасників та конкретні дії, провокуючи поширену розповідь клієнта про себе. Протягом цього часу психолог уявляє собі будову внутрішнього світу клієнта.

Шляхом аналізу контексту бесіди психологу необхідно з'ясувати, що знає клієнт про свої:

можливості дій;

почуття;

думки;

як він сприймає своє «Я».

Своїми професійними діями психолог показує клієнту місце і роль власної участі у подіях життя клієнта. При цьому психолог спеціально звертається до клієнта з оптимальними судженнями: «Змінюючись самі, Ви будете змінювати інших», «Потрібен час і терпіння, щоб змінився той, хто поруч» та ін.

Форма звертання до консультанта психолога повинна узгоджуватися наступними вимогами:

не нав'язувати свою точку зору.

орієнтуватись на ключове слово, тему клієнта.

говорити коротко.

Після цього починається третій ступінь інтерв'ю, – «Чого Ви хочете досягти?», який можна характеризувати як встановлення бажаного результату. Психолог разом із клієнтом визначає цей бажаний результат, обговорюючи те, яким він хоче бути, що зміниться у його житті, коли бажане настане. Ця стадія – основний зміст консультування. Для клієнта вона має особливий вигляд: клієнт переживає зміни, які відбуваються з ним, оцінює як результат власних зусиль те, що він зрозумів.

Важливий момент дії полягає у тому, що здебільшого інтерв'ю здійснюється на фоні негативної інформації про себе самого. Психологу дуже важливо обговорити з клієнтом позитивні варіанти поведінки, а якщо необхідно, то можна навіть настояти на цьому моменті. Тестування у цій ситуації дозволяє клієнту виявити невідомі йому ресурси особистості, зосередити увагу на можливостях, про які він перед тим не замислювався.

Четвертий ступінь інтерв'ю – напрацювання альтернативних рішень. Маркування цієї стадії – «Що можна зробити?». Психолог і клієнт працюють з різними варіантами вирішення проблеми. Психолог повинен враховувати, що вірне для нього рішення може бути непридатним для клієнта, але в той же час деяким людям потрібні чіткі рекомендації.

П'ятий ступінь – узагальнення попередніх стадій, перехід від навчання до дії. Маркування цього етапу – «Ви будете це робити?». На цій стадії завдання психолога полягає в тому, щоб сприяти зміні думок, дій, почуттів клієнтів у повсякденному житті. З практики консультування відомо, що багато людей нічого не роблять для зміни власної поведінки. Психологу потрібно ставитися до цього спокійно, оскільки ефект консультування визначається тими переживаннями, які були у клієнта під час інтерв'ю. Зміна стану клієнта у ході інтерв'ю – головна ознака його ефективності. Для психолога вміння вирізнити ці зміни і зробити їх доступними для клієнта є основним професійним правилом роботи, фахівцю немає сенсу боятися (хоча цим не потрібно зловживати) негативної оцінки клієнтом ефекту консультування.

Найкраще завершувати інтерв'ю домашнім завданням або ж порекомендувати звернутися до певної книги чи до спеціаліста із суміжної галузі.

Консультативне інтерв’ю складається лише з вербальних реакцій психолога та клієнта. Важливе значення мають час і місце бесіди, оформлення кабінету. Основні навички уваги психолога виявляються у його візуальному контакті з клієнтом (розумінні, коли і чому індивід перестає дивитись у очі), у фіксації інтонації та темпу мови.

 

 

Айви А. Е., Айви М. Б., Саймэк-Даунинг Л. Психологическое консультирование и психотерапия. Методы, теории и техники: Практическое руководство. – М. : Владос, 1999. – 340 с.

Бондаренко О. Ф. Психологічна допомога особистості: Навч. посіб. для студ. ст. курсів психол. фак. та від-нь ун-тів. – Харків: Фоліо, 1996. – 163 с.

Хомич Г. О., Ткач Р. М. Основи психологічного консультування: навч. пос. – К. : МАУП, 2004. – 151 с.

Юпитов А. В. Проблематика и особенности психологического консультирования в вузе // Вопросы психологии. Научный журнал. – 1995. – №4. – С. 49-55.