Консультування з розвитку здібностей школярів

Виходячи з цих розумінь, не можна безпосередньо переходити від окремих здібностей до питання про можливість успішного виконання даною людиною тієї чи іншої діяльності. Цей перехід може бути здійснений тільки через інше, більш синтетичне поняття, яким є «обдарованість», яка розуміється як якісно своєрідне сполучення здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого чи меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності. Саме тому не можна говорити про обдарованість ззагалі, можна лише зауважувати обдарованість до чого-небудь, до якої-небудь діяльності. Ця обставина має особливо важливе значення при розгляді питання про так звану «загальну обдарованість».

Те співвіднесення з конкретною практичною діяльністю, яке міститься в самому понятті «обдарованість», зумовлює історичний характер цього поняття. Поняття «обдарованість» позбавляється змісту, якщо його розглядати як біологічну категорію. Розуміння обдарованості істотно залежить від того, яка цінність надається тим чи іншим видам діяльності і що розуміється під «успішним» виконанням кожної конкретної діяльності.

Істотні зміні торкаються і змісту поняття того чи іншого соціального виду обдарованості залежно від того, яким є у дану епоху і у даній суспільній формації критерій «успішного» виконання відповідної діяльності. Поняття «музична обдарованість» має, звичайно, для нас істотно інший зміст, ніж той, який воно могло мати у народів, які не знали іншої музики, крім одноголосої. Отже, поняття «обдарованість» не має змісту без співвіднесення його з конкретними, історично розвиненими формами суспільно-трудової практики.

Необхідно відзначити ще одну дуже істотну обставину – від обдарованості залежить не успіх у виконанні діяльності, а тільки можливість досягнення цього успіху. Навіть обмежуючись психологічною стороною питання, слід сказати, що для успішного виконання будь-якої діяльності потрібна не тільки обдарованість, тобто наявність відповідного поєднання здібностей, але і володіння необхідними навичками і вміннями. Яку б феноменальну і музичну обдарованість не мала людина, але, якщо вона не вчилася музиці і систематично не займалася музичною діяльністю, – вона не зможе виконувати функції оперного диригента або ж естрадного піаніста.

Істотно важливий фактор розвитку здібностей людини – стійкі спеціальні інтереси, тобо інтереси до змісту певної області людської діяльності, які переростають у схильності професійно займатися цим родом діяльності. Пізнавальний інтерес тут стимулює оволодіння прийомами і способами діяльності. Помічено, що виникнення інтересу до тієї чи іншої трудової або ж навчальної діяльності тісно пов'язане з пробудженням здібностей до неї і служить відправною точкою для їх розвитку. «Наші бажання, – за словами Гете, – передчуття прихованих у нас здібностей, провісники того, що ми в стані будемо зробити». Зміцнілі інтереси дитини – це «лакмусовий папірець» її здібностей, сигнал, який повинен змусити навколишніх задуматися – чи не дають про себе знати здібності, які тільки зароджуються.

У підлітка ці інтереси, як уже підкреслювалося, набувають характеру короткочасних захоплень. Властиві підлітковому і юнацькому віку різноманітні і нерідко короткочасні інтереси відіграють важливу роль у виявленні здібностей особистості. Педагогічно важливим є таке відношення вихователів до сфери інтересів підлітків, яке припускає поглиблення і розширення їх пізнавальних потреб. Разом з тим педагог не повинен обурюватися з приводу того, що захоплення підлітка мають найчастіше короткочасний характер.

Звичайно, оптимальним є таке положення речей, при якому школяр дуже рано виявляє (за допомогою дорослих) стійкі спеціальні інтереси і розвиває відповідні здібності, які дозволяють йому безпомилково визначити своє покликання. Однак навіть якщо випускник піде зі школи без вираженого інтересу до якоїсь професії (мова йде про інтерес, а не про необхідні для вступу у життя знання і психологічну готовність до праці), – це буде краще, ніж якщо учень невірно визначить свій інтерес, спираючись на суто зовнішні ознаки «привабливих» професій: артиста, дипломата, журналіста і т. д.

Вивчаючи конкретно-психологічну характеристику різних здібностей, можна виділити ті загальні якості, які відповідають вимогам не однієї, а багатьох видів діяльності, і спеціальні якості, які відповідають більш вузькому колу вимог даної діяльності. У структурі здібностей окремих індивідів ці загальні якості можуть бути винятково яскраво виражені, що дає можливість говорити про наявність у людей різнобічних здібностей, про загальні здібності до широкого спектра різних діяльностей, спеціальностей і занять.

Ці загальні здібності або якості не повинні протиставлятися спеціальним здібностям чи якостям, як це роблять деякі психологи, які намагаються виділити загальний інтелект як містичний фактор, що відкривається лише в результаті застосування тестів розумової обдарованості, як обдарованість взагалі.

 

 

Інтелектуальні здібності людини мають визначену структуру. Тому необхідно враховувати складність цього виду здібностей у процесі їхнього розвитку. В основі формування розумових здібностей лежить розвиток процесів мислення. Розвиток трьох основних видів мислення – дійового, образного і словесно-логічного – опосередковується не лише задатками і соціальною ситуацією розвитку особистості, а й організацією провідної діяльності, характерної для того чи іншого вікового періоду.

Для повноцінного розвитку інтелекту потрібно пам’ятати про загальні закони розвитку дитячого мислення, важливість систематичного інтелектуального тренування для підтримки адекватного рівня розвитку розумових здібностей людини.

 

 

Мнемонічні здібності людини – здатність до успішного запам’ятовування, оптимального збереження та вчасного необхідного відтворення засвоєного досвіду. Багатоаспектність прояву мнемонічних здібностей і безліч проблем щодо розвитку пам’яті сприяє тому, що в практиці психологічного консультування все частіше з’явля-

ються запити на поліпшення процесів та якості пам’яті.

У практиці психологічного консультування робиться акцент на основних законах та особливостях розвитку пам’яті. Необхідно відзначити своєрідність індивідуальних проблем прояву пам’яті у різних клієнтів. Як правило, важливо провести різнобічну і точну психодіагностику проявів пам’яті клієнта перед тим, як давати йому рекомендації щодо поліпшення пам’яті. Фактори, які необхідно враховувати, пропонуючи клієнтові конкретні рекомендації з удосконалення його пам’яті: індивідуальні розходження в розвитку різних видів пам’яті в людини, вікові закономірності розвитку пам’яті, необхідність комплексного і спеціалізованого удосконалювання пам’яті, взаємозв’язок у розвитку пам’яті й інтелекту людини.

До засобів поліпшення запам’ятовування, підвищення якості збереження матеріалу в пам’яті людини та удосконалення процесу відтворення матеріалу можна віднести: розподіл матеріалу за смисловим навантаженням, структурування матеріалу за значенням та часом використання, знаходження асоціацій і стимулювання позитивним підкріпленням. Серед традиційних запитів – запити на підвищення продуктивності зорової і слухової пам’яті. Є багато практичних розробок та тренінгів, спрямованих саме на розвиток окремих видів пам’яті. Однак при цьому обов’язковою умовою є повноцінність функціонування аналізаторів.

 

 

Ознаки, за якими можна судити про наявність у клієнта комунікативних проблем: неадекватне або несвоєчасне реагування на звернення, почуття зніяковілості, неуважне реагування на вербальні стимули, недиференційованість невербальних стимулів, невміння використовувати наявні знання, недорозвиненість почуття гумору тощо. Варто відзначити важливість розвитку спостережливості для поліпшення комунікативних здібностей. Корисною є зміна об’єктів і ситуацій спілкування, передбачення результату спілкування з конкретною людиною. В ході консультативної бесіди необхідно добиватись усвідомлення клієнтом причин зміни в його настрої після спілкування з певними людьми в конкретних ситуаціях. Можна запропонувати зробити деякі кроки з нормалізації реакції клієнта на дії окремих людей у спілкуванні з ним.

Деяким клієнтам інколи просто не вистачає ініціативи в спілкуванні з людьми для налагодження контакту. Іншим рекомендується стати більш уважним, доброзичливим слухачем. Клієнти часто запитують, як викликати симпатію з боку інших людей. Для початку варто проаналізувати можливі причини антипатії або ворожості, котрі клієнт може викликати до себе з боку інших людей, а вже потім віднайти найбільш оптимальні для себе способи усунення цих причин.

 

 

Перш за все, потрібно з’ясувати, чи усвідомлює клієнт, які знання й уміння повинен мати гарний організатор. Початковий етап роботи з клієнтом з удосконалювання його організаторських здібностей може стосуватись складання індивідуальної програми щодо корекції та розвитку окремих рис характеру, складання самоописів та передбачення перспективних напрямів самовиховання.

Розвиток спеціальних здібностей передбачає наявність необхідних умов. Зокрема, розвиток математичних здібностей передбачає формування цілого ряду спеціальних умінь, що входять у структуру математичних здібностей, послідовність практичних дій, розвиток формальної логіки.

Важливо спільно виробити практичні рекомендації щодо роботи з дітьми, зокрема дошкільного віку, коли особистість переживає цілий ряд сенситивних періодів, сприятливих для актуалізації психічних якостей і процесів. Дії консультанта мають бути спрямовані на прискорене оволодіння суб’єктом новими знаннями, уміннями і навичками, необхідними для оптимізації прояву тих чи інших спеціальних здібностей.

Слід відзначити важливість виявлення прагнення людини до досягнення визначених цілей. Дефіцит останнього часто є причиною сповільненого розвитку здібностей особистості, навіть за наявності необхідних біологічних задатків та сприятливих психосоціальних обставин.

 

Корекційна робота психолога / Упорядник О. Главник. – К. : Шкільний світ, 2002.

Сорошинська В. Є. Організація роботи соціального педагога. – К. : Кандар, 2005. – 198 с.

Тюптя Л. Т., Іванова І. Б. Соціальна робота: теорія і практика. – К., 2005. – 408 с.

Хомич Г. О., Ткач Р. М. Основи психологічного консультування: навч. пос. – К. : МАУП, 2004. – 151 с.