Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Контрольна з дисципліни "Соціологія" №Соц-0000002

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
8
Мова: 
Українська
Оцінка: 

ПЛАН

  1. Діяльність центрів вивчення громадської думки в країнах Західної Європи
  2. Суб’єкти і об’єкти громадської думки

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Діяльність центрів вивчення громадської думки в країнах Західної Європи

У Великобританії, крім центра Геллопа, в 50-ті роки створюється перша в Європі Національна соціологічна асоціація. Ця інституція займалась дослідженнями політичних та економічних проблем. В 60-ті роки з'явились Лондонська школа соціальних досліджень, інститут людських відносин, Центр досліджень масових комунікацій, виходить журнал Британської соціологічної асоціації «Соціологія», Кембріджський покажчик соціологічних наук. Переважна більшість таких організацій мала чітко окреслені тематики та сфери досліджень.

У Франції з 1938 році Ж. Стетцель стає засновником і директором Французького інституту досліджень громадської думки. Цей центр публікував результати досліджень з допомогою власного друкованого видання „Зондаж». У 1943 році виходить робота Стетцеля - „Теорія думок». Довший час цей інститут був політичне заангажованим та відкрито підтримував політику де Голя. Стетцель у своїй практичній діяльності багато уваги приділяє методичним питанням, а саме таким як тривалість інтерв'ю, місце слів в запитальнику, порядок розстановки запитань.

У 1947 році у Франції створено Інститут вивчення ринку „ЕТМАR», який має спільну матеріальну базу з інститутом Стетцеля. Директором цього інституту є француженка мадам Руффо. Однією із сфер дослідження інституту були проблеми молоді.В цей час також створюється Французьке товариство анкетного зондажу.

У 80-ті роки у Франції був створений центр досліджень громадської думки „Агрометрія», у діяльності якого брав участь Ж. Пажес.

У 1947 році в Німеччині учениця Геллопа Елізабет Ноель-Нойман створює Інститут демоскопії. У 1977 році виходить книга Елізабет Ноель-Нойман „Масові опитування, введення в демоскопію».

В Німеччині також були створені Інститут прикладних досліджень „INFAS» (досліджував зовнішні економічні і політичні зв'язки), Мюнхенський інститут „INFRATEST», Франкфуртський інститут „MARPLAN». У 1960 році в Німеччині при Кельнському університеті створено спеціалізований центральний архів, в якому зберігаються дані більшості проведених в країні досліджень.

Історично дослідження громадської думки в Італії можна поділити на три періоди:

1) період з кінця 80-х років 19-го століття до 20-х років 20-го століття - період соціологічного буму;

2) 20-40-ві роки - в цей період соціологія як така в Італії зникла;

3) повоєнний період відродження соціології.

У становлення італійської соціології особливу роль відіграли праці В. Паретто. Вважалося, що еліта є єдиним суб'єктом та виразником громадської думки. Загальною тенденцією італійської соціології в ті часи був консерватизм, основною теорією - структурний функціоналізм.

Найважливішим центром досліджень в Італії вважається Римський інститут емпіричної соціології, основним завданням якого є створення різноманітних прогнозів.

На рубежі 80-х років 20-го століття в Іспанії громадська думка стає в центрі уваги суспільства. Створюється інститут Політичних досліджень. В Мадриді засновується Загальнонаціональний центр соціологічних досліджень, який займається координацією різних соціальних проектів та проведенням соціологічних досліджень. Видасться «Іспанський журнал соціологічних досліджень». Як і в багатьох інших країнах, в Іспанії більшість дослідницьких організацій засновуються на базі університетів.

Нині найсоліднішу репутацію в міжнародних професійних колах Європи має Інститут громадської думки Великобританії, Служба вивчення громадської думки БІ-БІ-СІ (Великобританія), Інститут Демоскопії в Алленсбаху (Німеччина), Центр вивчення громадської думки у Білефельді (Німеччина), Інститут прикладних соціальних досліджень у Бад-Годесбергу (Німеччина), Французький інститут громадської думки та ін.

2. Суб’єкти і об’єкти громадської думки

Громадська думка не виникає безпредметно, у неї завжди присутній об'єкт, тобто те, на що спрямований її інтерес. Говорити про об'єкт громадської думки не означає перелічити всі конкретні теми, з яких висловлювалася або може висловлюватися громадськість. Такий перелік можна було б продовжувати без кінця-краю. Велика кількість подій, явищ і фактів, що відбуваються у процесі соціального розвитку, повністю відбивається у громадській свідомості і відповідно - у людських судженнях. 

Отже, маючи на увазі першій бік справи, слід зауважити, що існує певна об'єктивна обмеженість у висловлюваннях громадської думки. Ця обмеженість стосується перш за все пізнавальної здатності громадської думки. Річ у тім, що в суспільному житті є елементи, що громадська думка може «пізнавати» чи «не пізнавати», тобто вони мають неоднакову здатність до прямого відображення в громадській думці, містять у собі різну, більшу чи меншу можливість бути виміряними цією думкою. 

Про обмеженість судження громадської думки за об'єктом можна говорити не лише з точки зору його загальної пізнавальної здатності. Велике значення тут має і «принцип цілеспрямованості», оскільки далеко не кожне, навіть «найбільш пізнаванне» явище має сенс пізнавати (вимірювати) саме за допомогою суб'єктивного світу людей, громадської думки. 

У яких же випадках необхідно цілеспрямовано звертатися до громадської думки при вивченні соціальної реальності? По-перше, коли світ свідомості, думок є вирішальним шляхом пізнання соціальної дійсності, тобто коли останню неможливо вивчити інакше, ніж через розгляд фактів свідомості. По-друге, коли аналіз дійсності за допомогою суб'єктивних методів є кращим ніж аналіз за допомогою об'єктивних методів. По-третє, коли суб'єктивний аналіз є необхідним доповненням об'єктивного аналізу, тобто коли за допомогою лише останнього неможливо дістати цілісне уявлення про об'єкт, що вивчається. 

Об'єкт громадської думки - сфера життя суспільства (економіка, культура, політика, побут та ін.), яка принципово доступна масам і може викликати їх інтерес.

Таким чином, об'єктом громадської думки виступає та частина матеріального чи ідеологічного світу (факти, явища, ідеї і т. ін.), яка являє собою актуальний суспільний інтерес і потребує вираження ставлення людей. 

Найближчий розгляд об'єктів, що потрапляють у поле зору громадської думки, дає право говорити про те, що вони далеко не рівнозначні. За ступенем складності їх можна поділити на об'єкти-факти, об'єкти-події та об'єкти-явища (процеси). Найпростіший об'єкт реакції громадської думки - той чи інший факт дійсності, який включається до системи взаємодії людей як засіб зберігання і передачі певної інформації і може виконувати роль стимулу соціальної активності. 

Подія - складніший об'єкт громадської думки. Вона відзначається значною інформативністю, набором певних даних (фактів), що становлять її змістовну сторону. 

Найскладнішим об'єктом громадської думки слід визнати явище і процес. Багатоструктурність, складність, непослідовність, а іноді й відсутність чітких меж змісту явища і процесу - причина того, що нерідко вони неадекватно відображаються громадською думкою, яка охоплює не всю багатогранність даного явища чи процесу, а лише окремі їх сторони й елементи. 

Крім того, серед об'єктів громадської думки прийнято розрізняти факти, події, явища, процеси об'єктивної дійсності, суспільного буття (економічні процеси, умови матеріального життя, діяльності людей і т. ін.) і суб'єктивної дійсності, суспільної свідомості (етичні уявлення, соціально-психологічні процеси, різні системи цінностей і т. ін.). 

Громадська думка досить вибірна в своєму ставленні до навколишнього світу. Вона встановлює свої зв'язки з дійсністю методом відбору, використовуючи для цього досить жорсткі критерії. Дослідження об'єкта громадської думки потрібно проводити з двох позицій: аналіз загальної здатності судження громадської думки з точки зору специфіки відображення в ньому дійсності; виділення деяких критеріїв, зокрема формальних, за яких те чи інше явище, незалежно від його конкретного змісту, стає об'єктом громадської думки. 

Головним критерієм виступають суспільні інтереси людей. Чим більше життєво важливих інтересів народної більшості торкається об'єкт громадської думки, тим нагальніше необхідність їх задоволення, тим сильніше проявляється процес утворення громадської думки, тим активніше ця думка заявляє про себе. 

Другим критерієм є дискусійність. Предметом громадської думки стає тільки те, що передбачає розбіжність в оцінках, судженнях, характеристиках і т. ін., тобто містить у собі більший чи менший елемент дискусійності. Іншими словами, громадська думка завжди виникає з приводу ще не вирішених питань, і майже ніколи - з приводу питань, відносно яких існує безперечне, безпосереднє або наукове знання. 

Третім критерієм відбору об'єктів громадської думки можна визначити компетентність, тобто певний ступінь інформованості людей. У той же час щоразу, як тільки у людей виникає потреба висловити свою думку про щось істотне, нестача знань, дефіцит інформації компенсується їх особистим соціальним досвідом, життєвими спостереженнями. Причому визнання існування некомпетентної громадської думки має слугувати не приводом для його ігнорування, а сигналом для управлінських органів. 

Тісно пов'язана з об'єктом категорія «суб'єкт громадської думки». Суб'єкт громадської думки - групи населення, які є безпосередніми «виразниками» громадської думки. Проблема ця не є простою як з наукової, так і з політичної точок зору. Справді, за якими критеріями встановити, яка думка є громадською, а яка - ні? У радянські часи стверджувалося, що громадська думка - це обов'язково думка «більшості», а тому думка «меншості» не є громадською. Необ'єктивність такої позиції безсумнівна. Адже у кожному суспільстві існують різні соціальні групи, і коли, наприклад, одна з них виступає проти загальноприйнятої точки зору (налічуючи у своїх лавах мільйони людей), то хіба ж можна стверджувати, що така думка не є громадською?

Серйозні дискусії точилися щодо того, який «обсяг» суб'єкта є достатнім, щоб висловлена ним думка могла бути врахована як громадська. Стверджувалося, наприклад, що громадською можна назвати тільки думку всього народу. Наприклад, громадською слід вважати думку будь-якої спільноти, але тільки стосовно неї самої чи структури, до якої вона належить. Так, думка виробничої бригади є громадською, коли йдеться про проблеми цієї бригади чи цеху, до якого вона належить. Щодо підприємства в цілому, міста, країни думка бригади, безумовно, не буде громадською, бо вона не репрезентує ці сукупності.

Існує ще одна важлива проблема, пов'язана із суб'єктами громадської думки. Специфіка масової свідомості полягає в тому, що вона з певних причин може «генерувати» однакові потреби, оцінки серед представників різних соціальних груп. Отже, навряд чи можна виділяти суб'єкт громадської думки лише, наприклад, за соціально-демографічними ознаками (громадська думка робітників, інтелігенції, підприємців та ін.). Вона відрізняється від групової суспільної свідомості тим, що в один суб'єкт громадської думки «входять» і робітники, і підприємці, і інтелігенція. Звідси бере початок проблема «груп свідомості».

Носієм громадської думки не може бути індивід, тому що вона являє собою специфічний стан суто масової свідомості. Однак особиста думка може бути пов'язана за своїм об'єктом з суспільним інтересом і таким чином входити до складу громадської думки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Дворецька В. Г. Соціологія: навч. посіб. - К.: Вид-во КНЕУ, 2002.
  2. Оссовський В. Л. Громадська думка: спроба соціологічної інтерпретації. - К.: вид. ін-ту соціології НАН України, 1999.
  3. Сірий Є. В. Соціологія: спеціальні та галузеві соціології. - К.: МАУП, 2006.
  4. Соціологія: підручник для студ. вищ. навч. закл. / за ред. В. Г. Городяненка. - К.: Вид. центр “Академія”, 2004.
  5. Судас Л.Г. Социология общественного мнения // Социально-политический журнал. - 1995. - №1.
  6. Теремко В.І. Соціологія. - К.: Академвидав, 2002.
Фото Капча