+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
6
Мова:
Українська
justify;">Роман починається із заспіву, а кожна його частина називається піснею. Заспів уводить читача в суть конфлікту: ми отримуємо інформацію про головних героїв і дізнаємося, що місто Мирослав зазнає утисків від гетьмана Однокрила (Гордія Пихатого), вигаданого Мамаєм. Протягом частин-пісень герої намагаються здолати Однокрила, й один зі способів це зробити – надіслати московському цареві лист-прохання про допомогу, що виконує Омелько Глек в останній пісні. Роман має умовну розв’язку, бо залишається невідомим, чи здолають мирославці гетьмана, адже оповідь завершується спробою Омелька повернутися додому. Через особливості формальних чинників твору (наприклад, назву чи те, що головний герой – козак-характерник, від якого “аж сама пані Смерть, либонь, відступилась”) можемо сподіватися на щасливу розв’язку, що також можна потрактувати як прийом очуднення.
Серед інших формозмістових чинників у тексті знаходимо повтори (“і їй, тій радості, ім’я було Ярина Подолянка”; “і тому захватові ймення було – Подолянка”; повівав вітерець, “і йому ім’я було, найкраще в світі – Подолянка” [7, с. 390]), епанафори та анепіфори, які увиразнюють зображений епізод. Створюючи інтригу, автор припиняє оповідь в одній частині й розпочинає іншу з тих же слів, щоб відтягнути розв’язку, загострити увагу на певному епізоді. Наприклад, перед розмовою з Подолянкою Михайлик співав “і все в ньому співало: настає ж такий час, коли соловей не співати не може” [7, с. 393]. Таким є закінчення частини. Наступна починається так: “Соловейко щебече, кажуть, поки ячмінь почне колос викидати, а тоді вже й не чути” [7, с. 393].
У своєму романі О. Ільченко експериментує з хронотопом. Події твору відбуваються після часів Хмельниччини. При змалюванні окремих епізодів використовується деталізація зображеного, що сповільнює розгортання художнього часу. Так, гетьман Однокрил ішов на страту Мамая: “Чути було, як біля якихось дверей упали на землю ключі, а хтось, лаючись, їх піднімав.
Чути було й Гордія Пихатого здавлений голос.
А Мамай домальовував перше з двох задніх копит” [7, с. 132]. І навпаки, час прискорюється внаслідок узагальненого зображення: “Сюди тень, туди тень, – та й минув увесь день, – день повний несподіванок та пригод” [7, с. 350].
У романі варіюється топос. Події переносяться то на мирославську площу, то в будинок єпископа Мелхиседека, то в шинок до Чужої Молодиці, то на небо, то в Москву. При цьому події складаються так, що в певному топосі зустрічається переважна більшість героїв твору.
Не тільки хронотоп “очуднює” сюжет роману, а й самі події можуть “очуднювати” часопростір. Так, на площі Мирослава відбувається постановка п’єси, у якій беруть участь і актори, і глядачі. Події п’єси зливаються в часі та просторі з подіями самого роману. “Очуднено” передається топос Москви. О. Юрчук зазначає: “Неоднозначність невиразного, але “хорошого” царя, що доповнюється його абсурдними діями (наприклад, заборона народу співати), створює ефект перевертання: серйозне розуміється як низьке, що ставить під сумнів імперську ідеологію роману” [8, с. 185]. Так здійснюється прийом очуднювального заниження простору Москви, за допомогою якого водночас зрівноважується топос Мирослава.
Химерність роману О. Ільченка виявляється через особливості нарації. Наратор вільно спілкується з читачем, звертається до нього на сторінках твору, оповідає не тільки про події з життя героїв, а й зі свого: “І все бриніло в ньому радістю молодого життя.
Ти чуєш, читачу? Ти чуєш?
Бринить! ” [7, с. 516].
Отже, попри стрункість зовнішньої композиції роману (чіткий поділ на пісні), внутрішня композиція через особливості сюжету, нарації, хронотопу, групування персонажів відзначається більшою строкатістю. Як відзначає А. Горнятко-Шумилович, для української химерної прози також характерні “переплетення елементів реальних і фантастичних, творча орієнтація письменників на фольклорні традиції в руслі духовних і морально-етичних запитів сучасності, часово-просторові зсуви, уведення елементів народної сміхової культури, фантасмагоричне перетворення реальної дійсності, де спрацьовує принцип “учуднення” звичайного” [9, с. 228]. Ці риси можемо спостерігати й у творі О. Ільченка.
Роман “Козацькому роду... ” вийшов 1958 року, коли історія як наука залежала від державної ідеології. Особливості його композиції суперечили канонам літератури соцреалізму, що дозволило О. Ільченку інтерпретувати історичні події, висвітлювати відмінні від ідеологічних погляди в підтексті та побудові художнього твору, моделювати українську історію в романі.
Список використаних джерел
Лотман Ю. Избранные статьи в 3 т. / Ю. Лотман. – Таллин: Александра, 1992-1993. – Т. 1. Статьи по семиотике и топологии культуры. – 1992. – С. 149-161.
Александрова Л. Советский исторический роман. Типология и поэтика / Л. Александрова. – К. : Высшая школа, 1987. – 160 с.
Білий О. Літературний герой у контексті історії / О. Білий. – К. : Наук. думка, 1980. – 120 с.
Ільницький М. Людина в історії: Сучасний український історичний роман / М. Ільницький. – К. : Дніпро, 1989. – 356 с.
Сиротюк М. Український радянський історичний роман / М. Сиротюк. – К. : Вид-во АН УРСР, 1962. – 396 с.
Чумак В. Минуле – очима сучасника. Літературно-критичний нарис / В. Чумак. – К. : Радянський письменник, 1980. – 184 с.
Ільченко О. Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця. Роман / О. Ільченко // Ільченко О. Вибрані твори. В 2 т. – К. : Дніпро, 1989. – Т. 1. – 1989. – 671 с.
Юрчук О. Іронічна трансформація імперського та національного у романі О. Ільченка “Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця” / О. Юрчук // Літературознавчі студії. – Житомир: ЖДУ, 2010. – Вип. 4. – С. 179-186.
Горнятко-Шумилович А. Український химерний роман у контексті латиноамериканського магічного реалізму / А. Горнятко-Шумилович // Вісник Львівського університету. Серія “Філологія”. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2004. – Вип. 33. – Част. 2. – С. 227-233.