Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Країни Західної Африки в Новий час (кінець XVII - початок XIX ст.)

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
11
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Як відомо, у південно-західній частині Африканського материка виявлені найдавніші сліди людини. Тут мисливці періоду мезоліту, які жили в далекому минулому, залишили тисячі виразних наскальних малюнків і картин. Їх нащадки, як і жителі деяких інших ізольованих районів Африки, у час появи європейців частково знаходилися ще на стадії первіснообщинного ладу. Перші голандські поселенці в XVII ст. зустріли етнічні групи, що добували їжу полюванням і знали тільки кам'яні знаряддя. Відповідно до способу життя колоністи називали їх «бошье манс» – «люди буша». Під цією назвою, трохи зневажливою, – «бушмени» – вони і ввійшли в історію.
Бушмени жили невеликими громадами, більш міцна племінна організація була їм невідома. Говорили вони мовою койсанської групи. Голандські колоністи пробували захоплювати їх у рабство, але бушмени виявилися непридатними до сільських робіт, і тоді завойовники приступили до їх поголовного винищування. Письмові свідчення XVIII ст. розповідають про жорстокі акції знищення бушменів, озброєних тільки примітивними списами, які вони кидали через кам'яні загорожі. Вважається, що тільки за одне десятиліття, з 1785 по 1795 р., було вбито не менше 10 тисяч членів цих мисливських груп – навіть у законодавчому порядку їх уподібнювали дичині.
У тісному спорідненні з бушменами за антропологічними і мовними ознаками знаходиться інша група койсаномовного населення, яка займає всю південну частину Африки, від мису Доброї Надії до ріки Кей. Це так звані готтентоти. Правда, вони вже піднялися вище у суспільному розвитку – розводили велику рогату худобу і жили великими родинами або родами у великих краалях. Кілька родів поєднувалися в плем'я, люди якого також жили спільно. Вони вміли обробляти залізо і виготовляли залізні знаряддя праці і зброю. До початку європейської колонізації серед племен готтентотів з'явилися перші ознаки майнової та соціальної диференціації між вільними людьми і патріархальними рабами, намітилися політичні об'єднання декількох племен. Але в основному це суспільство ще підкорялося принципам первіснообщинного ладу.
Готтентоти рано потрапили в залежність від колонізаторів. Останні силоміць змусили частину племен і громад піти за ріку Оранжеву. Вони перетнули в північно-західному напрямку пустелю Калахарі й осіли в Південно-Західній Африці. Тут ці племена, які займалися високорозвиненим скотарством, стали називатися нама. У середині XIX ст. вони разом із племенами орла, також витиснутими з Канської області, заснували перше в цьому регіоні ранньофеодальне об'єднання племен, яке очолив вождь Йонкер Африкаанер. З цього часу вони суперничали з розміщеними на північ від них скотарями-гереро. Отже, серед скотарських племен Західної Африки не було єдності, вони не могли дати відсіч німецькій колоніальної експансії, підготовленій Рейнським місіонерським товариством.
Найпівденніше з усіх західних племен жили коса, які розташовувалися в XVIII ст. на території, обмеженої ріками Грейт-Фіш і Кей та Драконовими горами. Поряд зі скотарством вони займалися землеробством, часто доволі широким. Як і койсаномовні народи коса рідко забивали свою худобу, яка часом обчислювався тисячами голів; в основному вона була для них джерелом молочних продуктів. Коса вже декілька століть вели осідлий спосіб життя.
Навколо їх селищ тіснилися краалі для худоби, захищені високими огорожами з колючих рослин. Коса обробляли метал, у них уже зароджувався поділ праці, наприклад виділилася у самостійне заняття ковальська справа. Правда, обмін ще відігравав підлеглу роль. Для соціального устрою коса, як і інших скотарських народів Західної Африки, були характерні зачатки розпаду первіснообщинного ладу.
До кінця XIX ст. підсилилася економічна, політична і соціальна могутність вождів коса, майнова нерівність стала більшою. Худоба перейшла в приватне володіння і перетворилася в показник положення людини в суспільстві. Тепер вождь племені користувався значно більшою владою, ніж колись, при родовій організації, яка слабшала з кожним днем.
Щоб усталити своє положення, вождь вибирав помічників і вождів селищ із членів своєї родини. Проте суспільство коса було безліччю невидимих ниток зв'язано з нормами первіснообщинного ладу. Це особливо яскраво виявлялося в організації війська й у методах ведення війни.
Народ зулу, одне із відгалужень нгуні, наприкінці XVIII ст. створили на основі твердої військової організації боєздатне племінне об'єднання, у якому намічалися зачатки ранньодержавних форм громадянського ладу.
Багата перипетіями історія зулу протягом багатьох століть була заповнена переселеннями з місця на місце і злиттями з іншими племенами. У результаті у XVIII ст. зулу жили на території сучасних Наталя і Зулуленда, між Індійським океаном і Драконовими горами.
Наприкінці XVIII ст. вождю маленького племені тетва Дінгісвайо вдалося зібрати досить значне об'єднання, у яке входило понад 30 племен, у тому числі зулу. У 1818 р. Дінгісвайо був убитий, і його місце зайняв один із другорядних вождів – Шака.
Шака (1818-1828) провів важливу реорганізацію війська зулу, яке до цього часу асимілювало і скорило багато інших племен. Він і його спадкоємець Дінгаан створили військовий союз племен, який спирався на постійне військо чисельністю близько 14 тисяч чоловік. У результаті древній родовий лад був підірваний, економічна і соціальна нерівність швидко збільшувалися. Зулу перебороли рамки первіснообщинного ладу, і в деяких областях громадського життя в них виникли ранньодержавні утворення.
Як і в коса, у зулу вся земля ще знаходилася в общинному користуванні, найбільш дрібною господарською одиницею залишалася велика родина, але їх соціальні відносини визначалися характером власності на худобу. Худоба складала головне багатство,
Фото Капча