Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Кримінально-виконавче право

Тип роботи: 
Інше
К-сть сторінок: 
109
Мова: 
Українська
Оцінка: 
1. Поняття та напрями кримінально-виконавчої політики України
 
Протидія злочинності – науково обґрунтований напрямок діяльності громадськості та органів державної влади, який полягає у визначенні основних цілей і задач і є основою формування кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, регулює практику їх застосування, розробку і реалізацію заходів, спрямованих на запобігання злочинності.
Кримінально-виконавча політика – основні напрямки, принципи діяльності правозастосовних органів у сфері практичної діяльності заходів кримінальних покарань. (з конспекту лекцій)
Напрями держави у кримінально-виконавчій політиці:
Реалізація заходів щодо декриміналізації і віднесення правопорушень до адміністративних деліктів
Реформування судових, правоохоронних і контролюючих органів в напрямку реалізації завдань запобігання злочинності
Заходи щодо викриття корупції у місцях позбавлення волі. ТОЩО
Принципи за ст. 5 КВК: невідворотність виконання і відбування покарання, законність, справедливість, гуманізм, демократизм, рівність засуджених перед законом, поваги до прав і свобод людини, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання право слухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у дальності органів і установ виконання покарань.
Кримінально-виконавча політика є частиною єдиної політики держави і безпосередньо випливає з кримінальної політики. Разом з тим, вона впливає на кримінальну політику. Це передусім відноситься до визначення системи покарань, окремих їх видів, до практики призначення покарань. У кінцевому підсумку політика у названій сфері впливає на правоохоронну політику в цілому і частково на прийняття рішень щодо профілактики рецидивної злочинності, адаптації осіб, які відбули покарання, і надання їм допомоги.
 
2. Кримінально-виконавче право: поняття, предмет і методи
 
Кримінально-виконавче право України – це установлена згідно з вимогами державної політики у сфері виконання покарань система правових норм, встановлених державою Україна для регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі виконання та відбування кримінальних покарань.
Предмет науки кримінально-виконавчого права України – саме кримінально-виконавче право, кримінально-виконавче законодавство і практика його застосування, а також пізнання сутності та змісту виконання покарань, діяльності органів та установ виконання покарань.
Методи кримінально-виконавчого права України:
Основний – імперативний;
Додаткові – диспозитивний, заохочення.
Кримінально-виконавче право як галузь права має власний метод правового регулювання суспільних відносин, що входять до її предмету. Основним методом правового регулювання суспільних відносин, що є властивими кримінально-виконавчому праву, на думку М. О. Стручкова, є метод наказу або імперативний метод, який не допускає заперечень. Разом із тим, у процесі виконання і відбування покарань можливо застосування й інших методів, зокрема методу переконання, тобто диспозитивного методу (надання засудженим у певних випадках варіанта вибору поведінки, якщо це передбачено з-ном – скарги, заяви, пропозиції.). Про можливість застосування в одній галузі права декількох методів правового регулювання висловлювався С. І. Вильнянський.
 
3. Джерела кримінально-виконавчого права – акти органів влади або компетентних органів управління, що містять норми кримінально-виконавчого права
 
Види джерел кримінально-виконавчого права України
Конституція України
Кримінально-виконавчий кодекс України
Закони України
Постанови Верховної Ради України
Укази Президента України
Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України
Міжвідомчі та відомчі нормативно-правові акти (накази, правила, положення, інструкції…)
Міжнародно-правові акти, ратифіковані Верховною Радою України
КВК складається з загальної та особливої частини та Прикінцевих положень, 26 глав, 166 статей (167 статей).
ст. 2 Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Однак, відсутні рішення Конституційного суду, рішення Європейського суду з прав людини (щодо їх місця у системі вітчизняного законодавства точаться дискусії).
Закони: Про правила етичної поведінки від 17. 05. 2012р., Про центральні органи виконавчої влади від 17. 03. 2011р., Про доступ до публічної інформації від 13. 01. 2011р., Про міліцію від 20. 12. 1990р., Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України від 22. 02. 2006р., Про державну службу від 16. 12. 1993р. (Втрата чинності відбудеться 01. 01. 2014р. на підставі → Про державну службу від 17. 11. 2011р., набрання чинності відбудеться 01. 01. 2014), Про Державну кримінально-виконавчу службу України від 23. 06. 2005р., Кримінально-виконавчий кодекс України від 11. 07. 2003р. (Редакція відбудеться 01. 01. 2014р), Про попереднє ув'язнення від 30. 06. 1993р., Про оперативно-розшукову діяльність від 18. 02. 1992р., Про чисельність Державної кримінально-виконавчої служби України від 02. 03. 2000р., Про застосування амністії в Україні від 01. 10. 1996р., Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі від 01. 12. 1994р., Про засади запобігання і протидії корупції від 07. 04. 2011р., Про звернення громадян від 02. 10. 1996р., Про безоплатну правову допомогу від 02. 06. 2011р.
Розпорядження: Про утворення Інституту кримінально-виконавчої служби від 17. 03. 2011 р., Про віднесення посад спеціалістів Державної кримінально-виконавчої служби до категорії посад державних службовців від 6. 05. 2001 р.
Накази ДПтСУ: Про затвердження Інструкції з діловодства в Державній пенітенціарній службі України від 10. 02. 2012р., Про затвердження Переліку найменувань органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і навчальних закладів, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України від 01. 11. 2011р., Про затвердження Регламенту Державної пенітенціарної служби України від 01. 12. 2011р. та інш.
Накази Міністерства юстиції України: Про організацію соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими від 04. 11. 2013р., Про затвердження Порядку обліку особистих грошей, цінностей і речей осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, а також виданого їм речового майна від 23. 08. 2013р., Про заходи стосовно дотримання вимог законодавства при затриманні без ухвали слідчого судді, суду осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, та при обранні стосовно підозрюваних запобіжного заходу – тримання під вартою під час кримінального провадження від 26. 03. 2013р. та інш.
Накази ДДУПВП: Про затвердження Порядку взаємодії суб'єктів, що надають соціальні послуги бездомним громадянам від 19. 02. 2009 р., Про затвердження Порядку взаємодії суб'єктів соціальної роботи із сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах від 14. 06. 2006р., Про затвердження Положення про порядок розслідування та ведення обліку аварій і нещасних випадків на виробництві, що сталися з особами, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах від 11. 03. 2009р. та інш.
Постанови: Про затвердження положень про спостережні комісії та піклувальні ради при спеціальних виховних установах від 01. 04. 2004р., Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби від 14. 08. 2013р., Про затвердження Порядку надання екстреної медичної допомоги особам, узятим під варту або яким призначено покарання у виді позбавлення волі від 21. 11. 2012р., Питання системи обліку публічної інформації від 21. 11. 2011р., Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися органами та установами Державної кримінально-виконавчої служби від 08. 08. 2007р. та інш.
Укази Президента України: Про Концепцію державної політики у сфері реформування Державної кримінально-виконавчої служби України від 08. 11. 2012р., Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади від 09. 12. 2010р., Про Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні від 24. 05. 2011р. та інш.
 
4. Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України
 
Стаття 1. Мета і завдання кримінально-виконавчого законодавства України
1. Кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
2. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних
покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
 
5. Характерні особливості кримінально-виконавчої системи України
 
Побудова системи органів та установ виконання покарань безпосередньо залежить від тих видів покарання, які передбачені діючим законодавством. Види визначені в ст. 51 КК. Виконанням кожного з вказаних видів покарання займається певний орган (установа), сукупність яких складає кримінально-виконавчу систему нашої держави.
Таким чином, кримінально-виконавчу систему можна визначити як сукупність органів та установ держави, які здійснюють діяльність з виконання кримінальних покарань, наділені спеціальним статусом та перебувають у відносинах субординації між собою.
Органами виконання покарань є: Державна кримінально-виконавча служба України, її територіальні органи, управління, кримінально-виконавча інспекція. Тобто до органів виконання покарань законодавець відносить такі організації, які переважно здійснюють управлінські та адміністративно-господарські функції.
Очолює кримінально-виконавчу систему Державна пенітенціарна служба України з питань виконання покарань.
До установ виконання покарань належать: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи (виховні колонії).
Виконання кримінальних покарань у вигляді штрафу (прим. Штраф зараз в сфері контролю суду) та конфіскації майна здійснює Державна виконавча служба, яка не є ні органом, ні установою виконання покарань. Окремо законодавець виділяє військові частини, гауптвахти та дисциплінарні батальйони, які здійснюють виконання покарань щодо засуджених військовослужбовців. Але, з огляду на чинне законодавство, можна стверджувати, що вказані установи, хоча і здійснюють виконання окремих видів покарань, все ж таки не входять до кримінально-виконавчої системи.
Крім того, до кримінально-виконавчої системи входять слідчі ізолятори, лікувально-трудові профілакторії, навчальні заклади, підприємства та організації забезпечення. Названі установи включені до кримінально-виконавчої системи Законом України “Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України”. Але необхідно звернути увагу на те, що КВК України не називає ці організації серед органів або установ виконання покарань. Таким чином, зі змісту Закону випливає, що установами виконання покарань називаються ті організації, які безпосередньо здійснюють виконання конкретних видів кримінальних покарань
Стаття 11. Види органів і установ виконання покарань
1. Органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція.
2. Установами виконання покарань є: арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи.
3. Кримінально-виконавчі установи поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії).
4. Виправні колонії поділяються на колонії мінімального, середнього і максимального рівнів безпеки.
5. Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.
6. У виправних колоніях середнього рівня безпеки можуть створюватися сектори максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі.
У виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання можуть створюватися сектори середнього рівня безпеки для відбування покарання жінками, засудженими до довічного позбавлення волі.
7. У межах, визначених цим Кодексом та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.
8. Територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, арештні доми, виправні центри, виправні та виховні колонії організовуються і ліквідуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, а військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон – Міністерством оборони України.
 
6. Виправлення і ресоціалізація засуджених та їх основні засоби
 
Стаття 6. Виправлення і ресоціалізація засуджених та їх основні засоби
1. Виправлення засудженого – процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
2. Ресоціалізація – свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного
життя в суспільстві.
Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.
3. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
4. Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого кримінального правопорушення та поведінки засудженого під час відбування покарання.
 
7. Міжнародні стандарти поводження із засудженими
 
Міжнародні стандарти поводження із засудженими розроблені міжнародною спільнотою в результаті міжнародного співробітництва щодо забезпечення прав людини у сфері виконання покарань. Система міжнародних стандартів – це сукупність відповідних принципів, конвенцій, рекомендацій та норм, прийнятих на міжнародному рівні.
Класифікація:
За масштабом дії:
- Універсальні – встановлюються ООН
- Регіональні – Радою Європи або іншими регіональними об єднаннями
За спеціалізацією:
- Акти загального характеру – наявні стандарти стосовно прав людини взагалі, які стосуються й засуджених
- Акти спеціального характеру – безпосередньо регламентують стандарти поводження із засудженими.
За ступенем обов'язковості:
- Акти, які є обов'язковими для застосування національними системами виконання покарань
- Акти, що мають рекомендаційний характер
Залежно від виду покарань:
- Стандарти, що стосується поводженням з особами, позбавленими волі
- Не пов'язаних з позбавленням волі
За джерелами походження:
- Міжнародні договори (пакти, конвенції) є обов'язковими для держав, які їх підписали
- Норми і принципи прийняті міжнародними урядовими або неурядовими організаціями (мають рекомендаційний характер)
Міжнародні стандарти поводження із засудженими – це прийняті на міжнародному рівні норми, принципи і рекомендації в галузі виконання покарань і діяльності органів і установ виконання покарань. Ці стандарти були узгоджені міжнародною спільнотою і в їх підґрунті насамперед лежить Загальна декларація прав людини. Прийняті на її розвиток Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які породжують юридичні зобов'язання для держав, котрі їх ратифікували (в тому числі й Україна), містять відповідні положення щодо поводження з особами, позбавленими волі. Крім цих міжнародних документів загального (універсального) характеру є доволі великий перелік документів, що доповнюють і деталізують загальні принципи і безпосередньо стосуються засуджених. Перелік основних міжнародних правових документів щодо осіб, що відбувають покарання за вироком суду, нараховує понад 30 найменувань. За ступенем зобов'язань, що виникають при впровадженні міжнародних стандартів у кримінально-виконавче законодавство тих чи інших країн, існують положення, що є обов'язковими до виконання в національних кримінально-виконавчих системах, і такі, що розглядаються як рекомендації, для реалізації яких повинні бути створені відповідні соціально-економічні передумови.
Основоположні принципи поводження з особами, позбавленими волі, фундаментального характеру, що містяться в міжнародних документах, ґрунтуються на необхідності забезпечувати права засуджених, що невіддільні від загальних прав людини. Це означає, що позбавлені волі мають право на: життя та особисту недоторканність; здоров'я; працю; відпочинок; незастосування до них тортур чи іншого нелюдського поводження; повагу людської гідності; належні правові процедури; свободу від будь-якої дискримінації; свободу від рабства; свободу совісті та думок; свободу віросповідування; недоторканність сімейного життя; самовдосконалювання.
Принципи, закладені в Загальній декларації прав людини, розвиваються в таких актах спеціалізованого характеру, що мають своєю метою виклад стандартів поводження із засудженими, як Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (1957 р.), Декларація про захист всіх осіб від катувань і інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1975 р.), Конвенція проти катувань і інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання (1984р.), Кодекс поведінки посадових осіб по підтриманню правопорядку (1979 р.), Принципи медичної етики, що визначають роль працівників охорони здоров'я, особливо лікарів, у захисті ув'язнених чи затриманих осіб від катувань і інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання (1982 р.), Заходи, що гарантують захист прав тих, хто засуджений до страти (1984 р.), Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя відносно неповнолітніх (Пекінські правила, 1985 р.), Звід принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню та ув'язненню в будь-якій формі (1989 р.). Мінімальні стандартні правила ООН стосовно заходів, не пов'язаних із тюремним ув'язненням (Токійські правила, 1990 р.), Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1990р.).
Токійські правила спрямовані на застосування заходів, альтернатив-них тюремному ув'язненню. Такими санкціями можуть бути: а) усні санкції, такі як зауваження, догана й попередження; б) умовне звільнення від відповідальності; в) обмеження в цивільних правах; г) економічні санкції, такі як штрафи чи штрафодні; д) конфіскація майна; е) повернення майна жертві або ж компенсація матеріальних збитків; є) умовне покарання або ж покарання з відстрочкою; ж) умовне звільнення з ув'язнення й установлення судового нагляду; з) суспільне корисні роботи; й) перебування вдень у виправній установі; і) домашній арешт; ї) будь-яке інше поводження, не пов'язане з тюремним ув'язненням.
 
8. Основи правового статусу засуджених
 
Регламентується: Глава 2 «Правовий статус засуджених» Стаття 7 Основи правового статусу засуджених
1. Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
2. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
3. Правовий статус засуджених іноземців і осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
4. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
5. Дискримінація засуджених за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняється.
 
9. Основні права засуджених
 
Регламентується: Глава 2 «Правовий статус засуджених» Стаття 8. Основні права засуджених
1. Засуджені мають право:
- на отримання інформації про свої права і обов'язки, порядок і умови виконання та відбування призначеного судом покарання;
- на гуманне ставлення до себе і на повагу гідності, властивої людській особистості;
- звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, а також до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян;
- давати пояснення і вести листування, а також звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі відсутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою виконання покарань;
- на охорону здоров'я в обсязі, встановленому Основами законодавства України про охорону здоров'я, за винятком обмежень, передбачених законом. Охорона здоров'я забезпечується системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів, а також поєднанням безоплатних і платних форм медичної допомоги. Засуджені, які мають розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів, можуть за їх письмовою згодою пройти курс лікування від вказаних захворювань;
- на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій, відповідно до законів України.
2. Засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуджені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за
дорученням юридичної особи.
3. Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, – з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист.
Стаття 10. Право засуджених на особисту безпеку
1. Засуджені мають право на особисту безпеку.
2. У разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.
3. Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.
4. У разі наявності небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб. Крім того, до зазначених осіб можуть бути застосовані такі заходи:
- ізольоване тримання;
- переведення в іншу установу виконання покарань.
 
10. Основні обов'язки засуджених
 
Регламентується: Глава 2 «Правовий статус засуджених» Стаття 9 Основні обов'язки засуджених
1. Засуджені зобов'язані:
- виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб;
- виконувати законні вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань;
- ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених;
- з'являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань.
2. Невиконання засудженими своїх обов'язків і законних вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.
 
11. Державна пенітенціарна служба України як орган виконання покарань
 
Регламентується: Указ Президента України № 394/2011 від 06. 04. 2011 Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України, НАКАЗ від 01. 12. 2011 Про затвердження Регламенту Державної пенітенціарної служби України.
Державна пенітенціарна служба України (ДПтС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Основними завданнями ДПтС України є:
1) реалізація державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;
2) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;
3) забезпечення формування системи наглядових, соціальних, виховних та профілактичних заходів, які застосовуються до засуджених та осіб, узятих під варту;
4) контроль за дотриманням прав людини і громадянина, вимог законодавства щодо виконання і відбування кримінальних покарань, реалізацією законних прав та інтересів засуджених і осіб, узятих під варту.
12. Кримінально-виконавча інспекція як орган виконання покарань.
Регламентується: ЗУ «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23. 06. 2005р.
Стаття 10. Кримінально-виконавча інспекція
1. Кримінально-виконавча інспекція – орган, який виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт та здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.
2. Кримінально-виконавча інспекція здійснює функції та повноваження, передбачені законом та іншими нормативно-правовими актами.
3. Положення про кримінально-виконавчу інспекцію затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
 
13. Державна виконавча служба як орган виконання покарань
 
Регламентується: ЗУ «Про державну виконавчу службу» від 24. 03. 1998р., Указ Президента України Про затвердження Положення про Державну виконавчу службу України від 6. 04. 2011р.
Державна виконавча служба України (ДВС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)  (далі – виконання рішень) відповідно до законів.
Основними завданнями ДВС України є:
1) реалізація державної політики у сфері організації примусового виконання рішень;
2) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері виконання рішень;
3) забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством;
4) здійснення освітньо-роз'яснювальної роботи з питань виконання рішень.
Стаття 3. Органи державної виконавчої служби
Органами державної виконавчої служби є:
- Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень;
- управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;
- районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.
 
14. Гауптвахта як установа виконання покарань
 
Регламентується: Глава 3 «Органи і установи виконання покарань» Стаття 14 Військові частини, гауптвахти, Додаток 12 до Статуту гарнізонної та вартової служби від 24. 03. 1999 Про гауптвахту
Військові частини, гауптвахти виконують покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службового обмеження для військовослужбовців, засуджених за злочини невеликої тяжкості, арешту з утриманням засуджених на гауптвахтах, а також здійснюють контроль за поведінкою засуджених військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням.
1. Для утримання військовослужбовців, які відбувають покарання у вигляді арешту, обладнується спеціальне приміщення – гауптвахта.
На гауптвахті тримають військовослужбовців, заарештованих у дисциплінарному порядку, а також солдатів (матросів), сержантів (старшин), які проходять службу за контрактом.
2. На гауптвахті, крім військовослужбовців, зазначених у пункті 1 цього додатка, можуть тримати:
- військовослужбовців, затриманих відповідними органами за підозрою у вчиненні злочину до прийняття рішення судом, – не більш як 3 доби;
- військовослужбовців Збройних Сил України та військовозобов'язаних під час проходження ними зборів, а також військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, для яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою;
- засуджених військовослужбовців Збройних Сил України та військовозобов'язаних під час проходження ними зборів, а також військовослужбовців інших військових формувань, які відбувають покарання у вигляді арешту та тримаються в умовах ізоляції строком від одного до шести місяців;
- військовослужбовців, засуджених судом, яких направляють до дисциплінарної частини, – до набрання вироком законної сили;
- військовослужбовців, затриманих за порушення військової дисципліни у нетверезому стані (або таких, що не мають документів), до витвереження (або встановлення особи), але не більш як одну добу.
3. Якщо гауптвахта Служби правопорядку розташована на великому віддаленні, з дозволу начальника гарнізону (командира з'єднання) у військових частинах може обладнуватися спеціальна кімната для перебування тимчасово затриманих військовослужбовців (камера тимчасово затриманих). Контроль за перебуванням тимчасово затриманих у такому разі покладається на чергового військової частини (корабля). Строк перебування військовослужбовців у камерах тимчасово затриманих – до доби.
 
15. Дисциплінарний батальйон як установа виконання покарань
 
Регламентується: Глава 3 «Органи і установи виконання покарань» Стаття 17 Дисциплінарний батальйон, Указ Президента України Про Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України від 05. 04. 1994р.
Дисциплінарний батальйон виконує покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні засуджених військовослужбовців строкової служби.
Направлення в дисциплінарний батальйон є покаранням за вчинений злочин і має на меті виправлення та перевиховання засуджених у дусі чесного ставлення до праці та військової служби, суворого додержання ними Конституції та законів України, точного виконання Військової присяги і військових статутів та запобігання вчиненню нових злочинів.
Дисциплінарний батальйон (окрема дисциплінарна рота) є військовою частиною, яку утримують за окремим штатом. Організаційну структуру і чисельність дисциплінарного батальйону визначає Міністр оборони України.
Контроль за діяльністю дисциплінарного батальйону, додержанням у ньому вимог військових статутів та цього Положення здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України.
Основними засобами виправлення та перевиховання засуджених є: встановлений для дисциплінарного батальйону порядок і режим відбування покарання, суспільно корисна праця, виховна робота, бойова підготовка.
 
16. Арештний дім як установа виконання покарань
 
Регламентується: Глава 3 «Органи і установи виконання покарань» Стаття 15 Арештні доми, Глава 12 Виконання покарання у виді арешту,
Арештні доми виконують покарання у виді арешту.
В арештних домах тримаються повнолітні особи, а також неповнолітні, яким на момент постановлення вироку виповнилося шістнадцять років і які засуджені за злочини невеликої тяжкості.
Стаття 50. Місця відбування покарання у виді арешту
1. Особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах, а військовослужбовці – на гауптвахтах.
2. Засуджений відбуває весь строк покарання в одному арештному домі.
3. Переведення засудженого до арешту з одного арештного дому до іншого допускається в разі його хвороби або для забезпечення його безпеки, а також з інших поважних причин, що перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.
Виконує функцію арештних домів слідчі ізолятори.
На сьогодні залишається проблемою перенавантаження слідчих ізоляторів. Проте, з метою вирішення проблем із розміщенням ув'язнених, на території виправних колоній організовано 44 дільниці слідчих ізоляторів загальною кількістю 1282 місця. За межі слідчих ізоляторів винесенні арештні доми, які розташовані на території 36 виправних колоній та розраховані для тримання 1067 засуджених до арешту (20. 04. 2012 Прес-служба ДПС).
 
17. Виправний центр як установа виконання покарань
 
Регламентується: Глава 3 «Органи і установи виконання покарань» Стаття 16 Виправні центри, Наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань від 16. 02 2005р. Про затвердження Інструкції з організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеження волі.
Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статей 82 (Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким), 389 (Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі) Кримінального кодексу України.
Виправний центр – кримінально-виконавча установа відкритого типу
3. Завдання виправних центрів
3. 1. Організація виконання покарання у виді обмеження волі та забезпечення оптимальних умов відбування покарання засудженими з метою їх виправлення і ресоціалізації.
3. 2. Запобігання вчиненню засудженими нових злочинів.
3. 3. Забезпечення правопорядку і законності, безпеки засуджених, а також персоналу, посадових осіб і громадян, які перебувають на їх території.
3. 4. Залучення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням їх стану здоров'я, загального і професійного рівнів.
3. 5. Забезпечення охорони здоров'я засуджених.
3. 6. Здійснення оперативно-розшукової діяльності відповідно до законодавства.
 
18. Спеціальні виховні установи, їх характеристика
 
Регламентується: Глава 3 «Органи і установи виконання покарань» Стаття 19 Виховні колонії, ЗУ «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24. 01. 1995р.
Виховні колонії виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх.
Стаття 10. Спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України
Спеціальні виховні установи Державної кримінально-виконавчої служби України – це установи, в яких відбувають покарання неповнолітні віком від 14 років, засуджені до позбавлення волі.
Організація та діяльність спеціальних виховних установ регламентується кримінально-виконавчим законодавством.
 
19. Міжнародний контроль за виконанням кримінальних покарань
 
На сьогодні існує небагато органів міжнародного контролю, які здійснюють вплив на КВС України. Найбільш авторитетними та впливовими організаціями, які здатні проводити такий контроль, – є Комітет ООН проти катувань та жорстокого поводження та Європейський комітет із запобігання катуванням та поганому поводженню. Ці організації здійснюють відвідування місць, де утримуються особи (як засуджені, так і ті, що взяті під варту, а також ті, щодо яких застосовані інші заходи впливу), досліджують умови тримання, вивчають факти, які можуть свідчити про застосування тортур до осіб та інформують широку громадськість і органи держави про стан дотримання прав людини, а також про виявлені факти катувань. Відповідно, наприклад, до ст. 2 Європейської конвенції запобігання катуванням, члени Європейського комітету мають право відвідувати будь-які місця, де утримуються особи, позбавлені волі державною владою.
При цьому, відповідно до Конвенції ООН проти катувань, жорстоких, нелюдяних та таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання та Факультативного протоколу до неї, а також Європейської конвенції із запобігання катувань та нелюдяного або принижуючого гідність поводження або покарання, держави, в яких проведено подібні перевірки, мають надати відповідь Комітету з питань та фактів, які він виявляє під час перевірок.
Як свідчить практика, діяльність цих органів демонструє певну ефективність, оскільки виявлені порушення та застосування катувань вдається якнайменше припинити. Тому міжнародний контроль і застосування національних превентивних механізмів є необхідним у сфері виконання кримінальних покарань і забезпеченні прав осіб, які тримаються в місцях фактичного обмеження або позбавлення волі та засуджених. У цій діяльності Комітету найчастіше допомагають громадські організації.
 
20. Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань
 
Регламентується: Глава 4 «Нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених», Глава 4 ЗУ «Про прокуратуру» Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальному провадженні, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян
Стаття 22. Прокурорський нагляд за виконанням кримінальних покарань
1. Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
2. Органи і установи виконання покарань зобов'язані виконувати постанови і вказівки прокурора щодо додержання порядку виконання покарання, встановленого кримінально-виконавчим законодавством.
Стаття 44. Предмет нагляду і повноваження прокурора
Предметом нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, в установах виконання покарань, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків.
Прокурор, який здійснює нагляд, має право:
1) у будь який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;
2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ та в разі їх невідповідності законодавству зупиняти виконання таких актів або скасовувати їх, вимагати від посадових чи службових осіб усунення порушень або надання пояснень з приводу допущених порушень;
3) прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, обмеження чи позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.
Стаття 45. Обов'язковість виконання постанов і вказівок прокурора
Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, є обов'язковими і підлягають негайному виконанню.
 
21. Відомчий контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань
 
Регламентується: Глава 4 «Нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених», Указ Президента України № 394/2011 від 06. 04. 2011 Про затвердження Положення про Державну пенітенціарну службу України, НАКАЗ від 01. 12. 2011 Про затвердження Регламенту Державної пенітенціарної служби України
Стаття 23. Контроль за діяльністю органів і установ виконання покарань
За діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
ДПтС України відповідно до покладених на неї завдань:
6) організовує та контролює виконання вироків суду та інших судових рішень і застосування передбачених законом засобів виправлення засуджених;
10) організовує здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням та умовнодостроково;
11) забезпечує контроль за організацією охорони установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, дотриманням правопорядку та безпеки в них;
13) організовує і контролює оперативно-розшукову діяльність органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, налагоджує взаємодію з органами, до складу яких входять підрозділи, що провадять таку діяльність;
20) сприяє спостережним комісіям та об'єднанням громадян у здійсненні громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань;
22) організовує здійснення медичної практики, санітарно-епідеміологічного нагляду, медичного контролю за станом здоров'я засуджених і осіб, узятих під варту, надання їм медичної допомоги, забезпечує належний санітарно-епідемічний стан в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах і на їх території;
1) забезпечує в межах повноважень проведення заходів щодо запобігання корупції і контроль за їх реалізацією в апараті ДПтС України, органах і установах, що належать до сфери її управління;
3) здійснює внутрішній фінансовий контроль за витрачанням та ефективним використанням державних коштів і майна;
 
22. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених
 
Регламентується: Глава 4 «Нагляд і контроль за виконанням кримінальних покарань. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених», Положення про спостережні комісії від 10. 11. 2010р.
Стаття 25. Участь громадськості у виправленні і ресоціалізації засуджених. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань
1. Об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації, окремі особи в порядку, встановленому цим Кодексом і законами України, можуть надавати допомогу органам та установам виконання покарань у виправленні засуджених і проведенні соціально-виховної роботи.
2. Громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань здійснюють спостережні комісії, які діють на підставі цього Кодексу та Положення про спостережні комісії, що затверджується Кабінетом Міністрів України. У випадках, встановлених цим Кодексом та законами України, громадський контроль за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань можуть здійснювати об'єднання громадян.
Положення визначає завдання, функції, повноваження та порядок утворення спостережних комісій місцевими держадміністраціями, а у разі делегування таких повноважень – виконавчими комітетами міських (за винятком міст районного значення) рад.
Основними завданнями спостережних комісій є:
1) організація та здійснення громадського контролю за дотриманням прав, основних свобод і законних інтересів засуджених осіб та осіб, звільнених від відбування покарання;
2) сприяння органам і установам виконання покарань у виправленні і ресоціалізації засуджених осіб та створенні належних умов для їх тримання, залучення до цієї діяльності громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян;
3) організація виховної роботи з особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, та громадського контролю за їх поведінкою протягом невідбутої частини покарання;
4) надання допомоги у соціальній адаптації особам, звільненим від відбування покарання.
 
23. Виконання покарання у виді штрафу
 
Регламентується: Глава 5 «Виконання покарання у виді штрафу», Стаття 53 Штраф КК України.
Стаття 26. Порядок виконання покарання у виді штрафу
1. Засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу.
2. У разі призначення штрафу з розстрочкою виплати певними частинами засуджений зобов'язаний сплачувати штраф у розмірі та строки, встановлені вироком суду. Про сплату відповідної частини штрафу засуджений повідомляє відповідний суд шляхом пред'явлення документа про сплату відповідної частини штрафу.
3. У разі несплати засудженим штрафу у строк, передбачений частиною першою цієї статті, суд розглядає питання про розстрочку виплати несплаченої суми штрафу або заміну несплаченої суми штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону.
4. У разі несплати засудженим чергового платежу при призначенні штрафу з розстрочкою виплати суд через місяць після закінчення строку виплати чергового платежу замінює несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських, виправних робіт або позбавлення волі відповідно до закону.
Стаття 27. Наслідки ухилення від сплати штрафу
Якщо засуджений ухиляється від сплати штрафу, він притягується до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України.
Після стягнення штрафу виконавчий лист із відміткою про виконання вироку повертається суду, який постановив вирок
Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини Кримінального кодексу України не передбачено вищого розміру штрафу.
Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення (ч. 1 ст. 99КК)
 
24. Виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу
 
Регламентується: Глава 6 «Виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу», Стаття 54. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу КК України.
Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
Стаття 29. Порядок виконання покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу
1. Суд, який постановив вирок про позбавлення засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, після набрання ним законної сили направляє копію вироку органові чи посадовій особі, які присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас.
2. Після одержання копії вироку, яким засудженого позбавлено військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, орган чи посадова особа, які присвоїли це звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, вносить до відповідних документів запис про позбавлення засудженого цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і вживає заходів до позбавлення його всіх прав і пільг, пов'язаних з цим званням, рангом, чином або кваліфікаційним класом.
3. Стосовно військовослужбовця запасу копія вироку надсилається до військового комісаріату за місцем його проживання.
4. Орган або посадова особа протягом місяця з дня одержання копії вироку сповіщає суд, який постановив вирок, про його виконання.
 
25. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
 
Регламентується: Глава 7 «Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю», Стаття 55. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю КК України, Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покараньвід 19. 12. 2003р.
Може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.
Стаття 30. Порядок виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
1. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як основне покарання, а також як додаткове до основних покарань, покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого – на органи внутрішніх справ.
2. Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, призначеного як додаткове покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк, під час відбування основного покарання покладається на адміністрацію арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальника гарнізону.
3. Адміністрація арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону, де відбуває покарання особа, засуджена до додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, не може використовувати засудженого на роботах, виконання яких йому заборонено згідно з вироком.
4. Адміністрація арештного дому, кримінально-виконавчої установи, командування дисциплінарного батальйону, військової частини чи начальник гарнізону після відбуття засудженим основного покарання або в разі умовно-дострокового звільнення чи заміни покарання більш м'яким надсилає копію вироку суду до кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання засудженого або до військової частини за місцем служби засудженого.
Виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю включає в себе:
- облік засуджених осіб;
- контроль за додержанням вимог вироку суду засудженою особою, власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженої особи, а також органом, що має право анулювати дозвіл на зайняття відповідним видом діяльності, яка заборонена засудженій особі;
- ужиття заходів щодо припинення порушень вимог вироку суду;
- винесення подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених осіб, які не з'явилися за викликом до інспекції без поважних причин;
- організацію початкового розшуку засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме, та надсилання матеріалів до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених осіб;
Стаття 31. Обов'язки кримінально-виконавчої інспекції щодо виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
Стаття 32. Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
- не пізніше трьох днів після одержання копії вироку суду звільнити засудженого з посади, яку він займає, або від того виду професійної діяльності, права на яку він позбавлений, внести до трудової книжки засудженого запис про те, на якій підставі, на
який строк і які посади він позбавлений права обіймати або яким видом професійної діяльності він позбавлений права займатися, та повідомити кримінально-виконавчу інспекцію про виконання вимог вироку;
- за вимогою кримінально-виконавчої інспекції надавати їй документи, пов'язані з виконанням покарання.
Стаття 33. Обов'язки органів, які мають право анулювати дозвіл на заняття певними видами діяльності
не пізніше трьох днів після одержання копії вироку суду анулювати дозвіл на заняття тим видом діяльності, яка заборонена засудженому, вилучити відповідний документ, який надає даній особі право займатися певним видом діяльності, і повідомити про виконання вимог вироку суду кримінально-виконавчу інспекцію.
Стаття 34. Обов'язки засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
- зобов'язаний виконувати вимоги вироку суду, надавати за вимогою кримінально-виконавчої інспекції документи, які пов'язані з виконанням даного покарання, повідомляти інспекцію про місце роботи і проживання чи їх зміну, з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції. У разі неприбуття засудженого без поважних причин він за поданням кримінально-виконавчої інспекції може бути підданий приводу органом внутрішніх справ. Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої інспекції у призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.
- забороняється без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.
Стаття 35. Наслідки ухилення від відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
притягується до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 КК України
Засуджений до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством.
 
26. Виконання покарання у виді громадських робіт
 
Регламентується: Глава 8 «Виконання покарання у виді громадських робіт», Стаття 56 Громадські роботи КК України, Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань від 19. 12. 2003р.
Стаття 36. Порядок виконання покарання у виді громадських робіт
1. Покарання у виді громадських робіт відбувається за місцем проживання засудженого. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від основної роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.
2. Виконання покарання у виді громадських робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою.
3. Контроль за виконанням покарання у виді громадських робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого – на органи внутрішніх справ.
4. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.
5. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених, роз'яснює порядок і умови відбування покарання, погоджує з органами місцевого самоврядування перелік об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, здійснює контроль за додержанням умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем відбування засудженим громадських робіт, веде сумарний облік відпрацьованого засудженим часу.
Стаття 37. Умови відбування покарання у виді громадських робіт
1. Засуджені до покарання у виді громадських робіт зобов'язані додержуватися встановлених відповідно до законодавства порядку і умов відбування покарання, сумлінно ставитися до праці, працювати на визначених для них об'єктах і відпрацьовувати встановлений судом строк громадських робіт, з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції. Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.
2. Надання засудженому щорічної відпустки за основним місцем роботи не зупиняє виконання покарання у виді громадських робіт.
3. Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана інвалідом першої або другої групи або досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція направляє до суду подання про звільнення її від подальшого відбування покарання.
4. Засудженому забороняється без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.
Стаття 38. Обчислення строку покарання у виді громадських робіт
1. Строк покарання у виді громадських робіт обчислюється в годинах, протягом яких засуджений працював за визначеним місцем роботи.
2. Громадські роботи виконуються не більш як чотири години на день, а неповнолітніми – дві години на день, але не менше двадцяти п'яти годин на місяць.
Стаття 39. Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженими покарання у виді громадських робіт
1. На власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання у виді громадських робіт покладається:
- погодження з кримінально-виконавчою інспекцією переліку об'єктів, на яких засуджені відбувають громадські роботи, та видів цих робіт;
- контроль за виконанням засудженими визначених для них робіт та дотриманням правил техніки безпеки;
- своєчасне повідомлення кримінально-виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відбування покарання та переведення його на інше місце роботи, появу на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, порушення громадського порядку;
- ведення обліку та щомісячне інформування кримінально-виконавчої інспекції про кількість відпрацьованих засудженим годин і його ставлення до праці.
Стаття 40. Відповідальність засуджених до покарання у виді громадських робіт
1. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт, а також порушення громадського порядку, за яке засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності, до нього кримінально-виконавчою інспекцією може бути застосоване застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності.
2. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді громадських робіт, кримінально-виконавча інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно до статті 389 Кримінального кодексу України.
3. Ухиленням від відбування покарання у виді громадських робіт є:
- невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, які були вчинені після письмового попередження;
- невихід більше двох разів протягом місяця на громадські роботи без поважних причин, а також допущення більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.
4. Засуджений до громадських робіт, розшук якого оголошено у зв'язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством.
 
27. Виконання покарання у виді виправних робіт
 
Регламентується: Глава 9 «Виконання покарання у виді виправних робіт», Стаття 57 Виправні роботи КК України, Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань від 19. 12. 2003р.
Стаття 41. Порядок виконання покарання у виді виправних робіт
1. Покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого.
2. Виконання покарання у виді виправних робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою.
3. Контроль за виконанням покарання у виді виправних робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого – на органи внутрішніх справ.
4. Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або звернення його до виконання.
5. Кримінально-виконавча інспекція веде облік засуджених; роз'яснює порядок та умови відбування покарання; здійснює контроль за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засудженого; бере участь у виховній роботі із засудженим; контролює поведінку засуджених; вносить подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не з'явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин; організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та надсилає матеріали до органу внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених; застосовує заходи заохочення і стягнення; дає дозвіл на звільнення з роботи засуджених за власним бажанням протягом строку відбування ними покарання.
Засуджені зобов'язані: додержуватися встановлених порядку та умов відбування покарання; сумлінно ставитися до праці; з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця
проживання; періодично з'являтися на реєстрацію до кримінально-виконавчої інспекції. Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.
Стаття 42. Умови відбування покарання у виді виправних робіт
Протягом строку відбування покарання засудженим забороняється звільнятися з роботи за власним бажанням без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. Дозвіл на звільнення може бути наданий після перевірки обґрунтованості заяви засудженого та за
наявності довідки з нового місця роботи про можливість його працевлаштування.
2. Особам, засудженим до покарання у виді виправних робіт, надається щорічна відпустка, час якої не зараховується до строку відбування покарання.
3. Час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.
4. Засудженим забороняється без дозволу кримінально-виконавчої інспекції виїжджати за межі України.
5. Стосовно особи, яка стала непрацездатною після постановлення вироку суду, кримінально-виконавча інспекція вносить подання до суду про заміну виправних робіт штрафом.
6. Стосовно особи, яка після постановлення вироку суду досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція вносить подання до суду про звільнення такої особи від відбування покарання.
Стаття 43. Обчислення строку покарання у виді виправних робіт
1. Строк покарання у виді виправних робіт обчислюється роками, місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з його заробітку провадилося відрахування. Число днів, відпрацьованих засудженим, має бути не менше числа робочих днів, які припадають на кожний місяць встановленого судом строку покарання. Якщо засуджений не відпрацював зазначену кількість днів і відсутні підстави, встановлені цим Кодексом для заліку невідпрацьованих днів у строк покарання, відбування покарання триває до повного відпрацювання засудженим призначеної кількості робочих днів. Початком строку відбування покарання вважається день, з якого фактично розпочато відрахування із заробітку засудженого.
2. У строк відбування покарання зараховується час, протягом якого засуджений не працював з поважних причин, а також час, коли засудженому не надавалася робота на підприємстві, в установі, організації, та час, протягом якого засуджений перебував на обліку в державній службі зайнятості і йому було надано статус безробітного.
3. У строк відбування покарання не зараховується час хвороби, викликаної алкогольним, наркотичним або токсичним сп'янінням або діями, пов'язаними з ним, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень; час відбування адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту або виправних робіт, а також тримання під вартою як запобіжного заходу в іншому кримінальному провадженні у період відбування покарання у випадках, коли вина у вчиненні злочину доведена у встановленому законом порядку.
Стаття 44. Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженими покарання у виді виправних робіт
Стаття 45. Порядок провадження відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт
Стаття 46. Заходи заохочення і стягнення, що застосовуються до осіб, засуджених до виправних робіт
 
28. Виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців
 
Регламентується: Глава 10 «Виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців», Стаття 58 Службові обмеження для військовослужбовців КК України.
Стаття 47. Порядок виконання покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців
1. Суд, який постановив вирок про службове обмеження для військовослужбовця, після набрання ним законної сили направляє копію вироку командиру військової частини, де проходить службу засуджений військовослужбовець.
2. Після одержання копії вироку командир військової частини видає відповідний наказ, у якому зазначається розмір відрахувань в доход держави з грошового утримання засудженого військовослужбовця, строк, протягом якого він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а також який строк не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання. Наказ оголошується по військовій частині і доводиться до відома засудженого військовослужбовця.
3. Про прийняття вироку до виконання командир військової частини протягом трьох днів сповіщає суд, який постановив вирок.
4. За три дні до закінчення встановленого вироком суду строку службового обмеження для військовослужбовця командир військової частини видає наказ про припинення його виконання із зазначенням дати припинення.
5. Засуджені, які відбувають покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців і визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров'я до військової служби із зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, звільняються судом від покарання за поданням командира військової частини і висновком військово-лікарської комісії.
 
29. Виконання покарання у виді конфіскації майна
 
Регламентується: Глава 11 «Виконання покарання у виді конфіскації майна», Стаття 59. Конфіскація майна КК України.
Стаття 48. Порядок виконання покарання у виді конфіскації майна
1. Суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося.
2. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження»
Стаття 49. Майно, що підлягає конфіскації
1. Конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління.
2. Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України.
 
30. Виконання покарання у виді арешту
 
Регламентується: Глава 12 «Відбування покарання у виді арешту», Стаття 60 Арешт КК України, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань від 25. 12. 2003р.
Стаття 50. Місця відбування покарання у виді арешту
1. Особи, засуджені до арешту, відбувають покарання, як правило, за місцем засудження в арештних домах, а військовослужбовці – на гауптвахтах.
2. Засуджений відбуває весь строк покарання в одному арештному домі.
3. Переведення засудженого до арешту з одного арештного дому до іншого допускається в разі його хвороби або для забезпечення його безпеки, а також з інших поважних причин, що перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в даному арештному домі.
Стаття 51. Порядок і умови виконання покарання у виді арешту
1. Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх та засуджених, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі.
2. На засуджених до арешту поширюються обмеження, встановлені кримінально-виконавчим законодавством для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.
3. Засудженим до арешту забороняється:
- побачення з родичами та іншими особами, за винятком адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи;
- одержання посилок (передач) і бандеролей, за винятком посилок (передач), що містять предмети одягу за сезоном.
4. Засуджені мають право витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.
5. Засудженим до арешту надається прогулянка тривалістю до однієї години, а неповнолітнім – до двох годин.
6. За виняткових обставин засудженим до арешту може бути надано право на телефонну розмову з близькими родичами.
Стаття 52. Залучення осіб, засуджених до арешту, до праці
Засуджені можуть залучатися без оплати праці до робіт з благоустрою арештних домів, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення арештних домів продовольством.
До цих робіт засуджені залучаються, як правило, в порядку черговості і не більш як на дві години на день.
Стаття 53. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування
1. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування засуджених до арешту здійснюються відповідно до норм, встановлених для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.
2. Матеріально-побутове забезпечення і медичне обслуговування в арештних домах здійснюються органами виконання покарань у порядку, передбаченому законодавством.
Стаття 54. Заходи заохочення та стягнення, що застосовуються до осіб
1. За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися заходи заохочення у виді подяки або дострокового зняття раніше накладеного стягнення.
2. За порушення порядку відбування покарання у виді арешту до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися заходи стягнення у виді догани або поміщення в карцер строком до десяти діб.
3. Порядок застосування заходів заохочення та стягнення щодо осіб, засуджених до арешту, регулюється цим Кодексом і здійснюється начальником арештного дому чи його заступником. Стягнення у виді поміщення в карцер застосовується за постановою начальника арештного дому.
 
31. Особливості відбування покарання у виді арешту стосовно військовослужбовців
 
Стаття 55. Особливості відбування арешту засудженими військовослужбовцями
1. Військовослужбовці, засуджені до арешту, відбувають покарання на гауптвахті.
2. На гауптвахті роздільно тримаються:
• засуджені військовослужбовці з числа офіцерського складу окремо від інших категорій військовослужбовців;
• засуджені військовослужбовці, які мають звання прапорщиків, мічманів, сержантів і старшин, окремо від військовослужбовців рядового складу;
• засуджені військовослужбовці, які проходять службу за призовом, окремо від засуджених військовослужбовців, які проходять службу за контрактом.
3. Військовослужбовці, засуджені до арешту, направляються на гауптвахту для відбування арешту в десятиденний строк після одержання розпорядження суду про виконання вироку.
4. Порядок і умови відбування арешту засудженими військовослужбовцями визначаються цим Кодексом та нормативно-правовими актами Міністерства оборони України.
5. Час відбування арешту до загального строку військової служби і вислуги років для присвоєння чергового військового звання не зараховується, крім випадків, передбачених частиною восьмою цієї статті.
6. Під час відбування арешту засуджений військовослужбовець не може бути представлений до присвоєння чергового військового звання, призначений на вищу посаду, переведений на нове місце служби, звільнений з військової служби, за винятком випадків визнання його непридатним до військової служби за станом здоров'я.
7. Засудженим військовослужбовцям під час відбування арешту виплачується оклад за військове звання.
8. За сумлінну поведінку і ставлення до військової служби до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи заохочення у виді подяки, дострокового зняття раніше накладеного стягнення чи зарахування часу відбування арешту в загальний строк військової служби повністю або частково.
9. За порушення порядку відбування покарання до засуджених військовослужбовців можуть застосовуватися заходи стягнення у виді догани чи переведення в одиночну камеру на строк до десяти діб.
10. Правом застосування заходу заохочення у виді зарахування часу відбування арешту до загального строку військової служби користується начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Правом застосування інших заходів заохочення і стягнення користуються начальник органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України і начальник гарнізону.
 
32. Виконання покарання у виді обмеження волі
 
Регламенується: Глава 13 КВК «Виконання покарання у виді обмеження волі», Інструкція з організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеження волі від 16. 02. 2005р.
Обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.
Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх місця проживання до засудження.
Покарання у виді обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.
Особи, щодо яких не може призначатися покарання у виді обмеження волі:
- Неповнолітні
- Вагітні жінки
- Жінки, які мають дітей віком до чотирнадцяти років
- Особи, що досягли пенсійного віку
- Військовослужбовці строкової служби
- Інваліди першої і другої групи
- Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана інвалідом першої або другої групи або досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про звільнення такої особи від відбування покарання
Особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок держави до місця відбування покарання самостійно. Кримінально-виконавча інспекція згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобов'язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку.
Засуджений, який ухиляється від одержання припису про виїзд або не виїхав у встановлений строк до місця відбування покарання, за поданням кримінально-виконавчої інспекції затримується органом внутрішніх справ для встановлення причин порушення порядку слідування до місця відбування покарання.
У разі неприбуття засудженого до місця відбування покарання органом внутрішніх справ за поданням кримінально-виконавчої інспекції оголошується його розшук. Після затримання засуджений направляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.
Приймання засуджених до виправного центру здійснюється комісією під керівництвом начальника установи. У неробочий час приймання засуджених здійснюється черговим помічником начальника установи. Після прибуття до виправних центрів засуджені в обов'язковому порядку проходять медичний огляд, санітарне оброблення та протягом 14 діб тримаються ізольовано від інших засуджених в окремому приміщенні і до праці не залучаються. Приймання їжі вказаними засудженими організовується окремо від інших засуджених.
Адміністрація виправного центру має право:
Вимагати від засуджених та інших осіб, які перебувають на території та в приміщеннях виправного центру, додержання норм кримінально-виконавчого законодавства
Проводити огляд і обшук засуджених, їх речей, а також вилучати заборонені для використання у виправних центрах речі та документи
Застосовувати і використовувати фізичну силу, спеціальні засоби і зброю
Здійснювати оперативно-розшукові заходи згідно із чинним законодавством
Призначати медичне обстеження засуджених з метою виявлення фактів вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманювальних засобів
Використовувати ЗМІ для розшуку засуджених, які ухиляються від відбування покарання
Приймати згідно із законодавством у володіння і користування від установ, організацій і підприємств будь-яких організаційно-правових форм, а також громадян матеріально-технічні ресурси, кошти і майно
Звертатися до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для сприяння у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених
Застосовувати до засуджених встановлені КВК заходи заохочення і стягнення
Інші права, передбачені актами законодавства України
Використовувати технічні засоби для здійснення нагляду за поведінкою засуджених.
Засудженим до обмеження волі забороняється:
- Виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання
- Сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру
- Постійно знаходитися в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорта
- Проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках. Перебування засудженого у вільний від роботи час поза гуртожитком допускається з дозволу адміністрації виправного центру, яка з цього питання виносить вмотивовану постанову.
Права засуджених до покарання у виді обмеження волі:
- Носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень
- Відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення – до трьох діб один раз на місяць
- Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законом для осіб, засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках: за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку; для складання іспитів у навчальному закладі; за викликом судових і слідчих органів – на період провадження слідства; для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення – строком до семи діб, без урахування часу на дорогу; у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого.
Випадки, у яких засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру:
- Смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого, – строком до семи діб, без урахування часу на дорогу
- Стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї строком до семи діб, без урахування часу на дорогу
- За необхідності звернутися в медичний заклад охорони здоров'я з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку
- Для складання іспитів у навчальному закладі, за умови, що вони навчалися в ньому до засудження
- За викликом судових і слідчих органів – на період провадження слідства
- Для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення – строком до семи діб, без урахування часу на дорогу
- У разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого
 
33. Праця осіб, засуджених до обмеження волі. Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засуджених до обмеження волі ст. 60 КВК
 
- Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою
- Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу
- Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправного центру
- Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як сімдесят п'ять відсотків загальної суми заробітку
Обов'язки адміністрації виправного центру:
- Веде облік засуджених, роз'яснює порядок і умови відбування покарання, організовує трудове і побутове влаштування засуджених
- Забезпечує додержання умов праці засуджених, порядку та умов відбування покарання
- Здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбування покарання
- Проводить із засудженими соціально-виховну роботу
- Застосовує встановлені законом заходи заохочення і стягнення
- Здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення
Обов'язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засуджених до обмеження волі:
- Забезпечити залучення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням стану здоров'я та, за можливістю, спеціальності, організовувати первинну професійну підготовку і створити необхідні побутові умови
- Негайно повідомити адміністрацію виправного центру про запізнення засудженого на роботу та його відсутність на роботі з невідомих причин
- Не звільняти засуджених з роботи, крім таких випадків: звільнення від відбування покарання на підставах, передбачених Кримінальним кодексом України; переведення засудженого на роботу на інше підприємство, в установу чи організацію або для дальшого відбування покарання до іншого виправного центру; набрання законної сили вироком суду, за яким особа, що відбуває покарання у виді обмеження волі, засуджена до позбавлення волі; неможливість виконання даної роботи за станом здоров'я
 
34. Заходи заохочення і стягнення, що застосовуються до осіб, засуджених до обмеження волі
 
Стаття 67. Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, засуджених до обмеження волі
1. За сумлінну поведінку і ставлення до праці до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення:
- подяка;
- нагородження похвальною грамотою;
- грошова премія;
- нагородження подарунком;
- дострокове зняття раніше накладеного стягнення;
- дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні.
2. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Стаття 69. Порядок застосування заходів заохочення і стягнення до осіб, засуджених до обмеження волі
1. Заходи заохочення і стягнення накладаються письмово і усно та відображаються в особовій справі засудженого.
2. При заохоченні до засудженого застосовується один захід заохочення.
3. Дозвіл на виїзд до близьких родичів на святкові, неробочі та вихідні дні може бути наданий засудженому не більше одного разу на місяць.
4. При призначенні заходів стягнення враховуються мотиви і обставини вчинення порушення, кількість і характер раніше накладених стягнень, а також пояснення засудженого по суті проступку. Накладені стягнення мають відповідати тяжкості і характеру проступку засудженого.
5. Стягнення може бути накладене тільки на особу, яка вчинила проступок, не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилася перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.
6. Накладене стягнення звертається до виконання, як правило, негайно, але не пізніше одного місяця з дня його накладення.
7. Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення засуджений не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнення. Накладене в цей період нове стягнення на засудженого перериває перебіг зазначеного строку і його обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього стягнення.
8. Засудженим, яким заборонений вихід за межі гуртожитку у вільний від роботи час, протягом строку дії заборони вихід із гуртожитку може бути дозволений у виняткових випадках і на встановлений час для: одержання медичної допомоги; придбання продуктів харчування і предметів першої потреби; відвідання лазні, пральні або перукарні; одержання поштових відправлень; відвідання установ і організацій, навчальних закладів.
Стаття 70. Посадові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення, та обсяг їх повноважень
1. Правом застосування заходів заохочення і стягнення користуються у повному обсязі начальник виправного центру, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника виправного центру і начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру в межах, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.
2. Заступник начальника виправного центру має право застосовувати заходи заохочення у виді оголошення подяки, дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення і дозволу на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові,
неробочі і вихідні дні, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани.
3. Начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру має право застосовувати в усній формі заходи заохочення у виді оголошення подяки і дострокового зняття раніше накладеного ним стягнення, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани.
 
35. Виконання покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців
 
Регламентується: Глава 14 «Виконання покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців», Інструкція про порядок відбування покарання засуджених військовослужбовців у виді тримання в дисциплінарному батальйоні від 29. 11. 2004р., Постанова Пленуму ВСУ про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні від 28. 12. 1996р. (Редакція від 26. 12. 2003р).
Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років.
Підстави застосування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців:
Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні застосовується, як правило, у випадках вчинення злочинів невеликої тяжкості, коли засуджених можна залишити на військовій службі й виправити в умовах дисциплінарної частини. Цей вид покарання може бути застосований і до військовослужбовців, які вчинили злочини середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі, за умови, що суд, враховуючи особу винного й обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, дійде висновку про можливість призначення такого покарання.
• Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні є основним видом покарання і застосовується до військовослужбовців строкової служби. До курсантів військово-навчальних закладів, шкіл прапорщиків, мічманів та інших подібних навчальних закладів цей вид покарання може бути застосований лише за злочини, вчинені ними після зарахування на навчання, і за умови, що до цього вони не проходили строкову військову службу
• Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні не застосовується до осіб: які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі; до яких поряд із покаранням за вчинений злочин застосовується примусове лікування від алкоголізму або наркоманії; які за станом здоров'я не придатні до військової служби
Порядок виконання покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців
Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців виконується дисциплінарним батальйоном. Загальне керівництво дисциплінарним батальйоном здійснює Міністр оборони України.
На засуджених військовослужбовців, які тримаються в дисциплінарному батальйоні, поширюються положення КВК щодо суспільно корисної праці, соціально-виховної роботи, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, громадського впливу. Із засудженими також проводяться військові навчання.
Відпустки, передбачені для військовослужбовців строкової служби, засудженим військовослужбовцям не надаються.
Військовослужбовців, засуджених до покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, до набрання вироком законної сили тримають на гауптвахтах Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Суд разом із своїм розпорядженням про виконання обвинувального вироку надсилає копію вироку тому органу, на який покладено обов'язок виконати вирок. З моменту отримання розпорядження суду, начальник органу управління Служби правопорядку, у зоні діяльності якого розташована гауптвахта, на якій утримувався засуджений військовослужбовець, в триденний строк відправляє його у дисциплінарний батальйон під конвоєм.
Прийом засуджених військовослужбовців, які прибули до дисциплінарного батальйону, здійснюється у спеціально обладнаній на контрольно-пропускному пункті кімнаті одним із заступників командира дисциплінарного батальйону спільно зі старшим помічником начальника штабу (з кадрів і стройової частини), представниками речової та медичної служб.
Усі засуджені військовослужбовці, які прибули до дисциплінарного батальйону, підлягають обов'язковому медичному огляду, а їх обмундирування і натільна білизна – спеціальній обробці.
Про прийом засудженого військовослужбовця до дисциплінарного батальйону командир дисциплінарного батальйону письмово повідомляє начальника органу управління Служби правопорядку, звідки прибув засуджений військовослужбовець, останній в свою чергу письмово повідомляє суд, яким засуджено військовослужбовця, та одного із близьких родичів військовослужбовця.
Після прибуття засудженого військовослужбовця до дисциплінарного батальйону протягом 10 днів заступником командира дисциплінарного батальйону з гуманітарних питань проводиться всебічне і поглиблене вивчення засудженого військовослужбовця. У цей час він утримується окремо від інших засуджених військовослужбовців.
Режим тримання засуджених військовослужбовців.
Під час відбування покарання в дисциплінарному батальйоні всі засуджені військовослужбовці, незалежно від їхнього військового звання та характеру попереднього місця служби, перебувають як рядові і носять єдині встановлені форму одягу та знаки розрізнення. Для засуджених військовослужбовців встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. Розпорядок дня у дисциплінарному батальйоні встановлюється командиром батальйону. Дозвіл на пересування засудженого військовослужбовця по території дисциплінарного батальйону без конвою оформлюється наказом командира дисциплінарного батальйону.
 
36. Класифікація засуджених до позбавлення волі і їх розподіл за видами установ виконання покарань
 
Регламентується: КВК, Положення про Регіональну комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі від 08. 02. 2012р., Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі від 08. 02. 2012р., Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями від 30. 08. 1955
Під класифікацією засуджених до позбавлення волі наука кримінально-виконавчого права розуміє розподіл їх на відносно однорідні категорії за певними ознаками для створення найбільш ефективних умов у досягненні цілей покарання. Згідно зі ст. 67 Мінімальних стандартних правил поводження з ув'язненими класифікація засуджених має на меті, по-перше, відокремлення ув'язнених від злочинців, які через своє злочинне минуле та негативні риси характеру можуть шкідливо впливати на них; по-друге, розподіл ув'язнених на категорії, що полегшують роботу з ними з метою повернення їх до життя в суспільстві.
Значення класифікації засуджених полягає в тому, що вона забезпечує:
а) ізоляцію різних категорій засуджених, що зменшує шкідливий взаємовплив (дослідження свідчать про те, що кожний третій рецидивіст, який відбуває покарання, новий злочин учинив завдяки набутому досвіду в місцях позбавлення волі), мінімізує міжгрупові і міжособистісні конфлікти;
б) зниження негативного впливу умов позбавлення волі на особистість засудженого;
в) диференційований підхід до проведення виховного впливу на засуджених за допомогою індивідуальних програм соціально-психологічної роботи, враховуючи при цьому особистісні відмінності різних категорій засуджених, тобто забезпечення такого впливу, який необхідний з точки зору його характеру і ступеня інтенсивності безпосередньо для даної категорії засуджених (класифікаційної групи) ;
г) індивідуалізацію виконання призначеного покарання. Цілком зрозуміло, що режим тримання і заходи впливу щодо осіб, які раніше відбували покарання, суттєво відрізняються від режиму і аналогічних заходів, які застосовуються до осіб, засуджених уперше, для засуджених жінок і неповнолітніх.
ґ) створення умов для належного виконання покарання під час його відбування засудженими.
д) створення раціональної системи УВП, на яку впливає характер і стан злочинності у країні, отже, і склад засуджених до позбавлення волі.
Згідно із законом і вказаними критеріями засуджені до позбавлення волі поділяються:
• за віком: на дорослих і неповнолітніх. Дорослі засуджені тримаються у виправних колоніях мінімального, середнього та максимального рівня безпеки (ст. 18 КВК), неповнолітні засуджені – у виховних колоніях (ст. 19 КВК) ;
• за статтю, що зумовлює окреме тримання осіб жіночої статі і чоловічої. Ця вимога поширюється і на неповнолітніх засуджених;
• засуджені іноземні громадяни та особи без громадянства повині триматися окремо від засуджених громадян України. Для таких засуджених раніше, за часів існування Радянського Союзу, створювалися спеціальні установи виконання покарань. Нині їх направляють у спеціально виділені колонії;
• за станом здоров'я засуджені поділяються на працездатних, непрацездатних, хворих на тяжкі та хронічні захворювання. Наприклад, засуджені, хворі на туберкульоз, утримуються в окремих, спеціальних виправних установах на правах лікувальних. Засуджені особи пенсійного віку, а також засуджені інваліди 1-ї і 2-ї груп мають певні пільги щодо працевлаштування, оплати праці, обов'язкового навчання тощо.
• засуджені уперше та особи, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.
Щодо розподілу засуджених за видами установ виконання покарань, то необхідно сказати про Наказ Міністерства юстиції України від 08. 02. 2012 № 222/5, яким затверджено такі документи: «Про затвердження Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі», «Положення про Регіональну комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі», « Положення про Апеляційну комісію Державної пенітенціарної служби України з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі».
Згідно з «Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі»: Пункт 2. 1. Розподіл і направлення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі, із слідчих ізоляторів (далі – СІЗО) до установ виконання покарань здійснюються Регіональними комісіями безпосередньо у СІЗО. Пункт 2. 7. Про прийняття Регіональною комісією рішення щодо визначення рівня безпеки виправної колонії засудженому оголошується під підпис на витязі з протоколу її засідання. Пункт 3. 1. Зміна умов тримання засуджених шляхом їх переведення до виправних колоній іншого рівня безпеки здійснюється Апеляційною комісією за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником територіального органу ДПтС України та спостережною комісією, а переведення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, із виховної колонії до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання – за рішенням педагогічної ради і поданням адміністрації виховної колонії, погодженим із службою у справах неповнолітніх. За результатами розгляду Апеляційною комісією ДПтС України територіальному органу управління видається відповідний дозвіл на переведення в межах регіону чи персональний наряд на переведення.
Згідно з «Положення про Регіональну комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі»: Пункт 6. Регіональну комісію очолює голова (перший заступник начальника територіального органу ДПтС України за посадою), який має двох заступників (заступника начальника територіального органу ДПтС України із соціально-виховної та психологічної роботи та начальника слідчого ізолятора за посадою). Пункт 4. Регіональна комісія відповідно до покладених на неї завдань: здійснює у межах своєї компетенції визначення рівня безпеки виправної колонії, переведення засуджених до позбавлення волі, направлення та розподіл осіб, засуджених до позбавлення волі, до установ виконання покарань у межах регіону або відповідно до вимог Інструкції запитує у Державній пенітенціарній службі України (далі – ДПтС України) наряди на направлення засуджених осіб до установ виконання покарань;
 
37. Структурні дільниці виправних і виховних колоній
 
Виховні колоніїВиправні колонії
мінімального рівня
безпекиВиправні колонії
середнього рівня
безпекиВиправні колонії
максимального
рівня безпеки
Карантину,
діагностики і
розподілу
Ресоціалізації
Соціальної
адаптаціїКарантину,
діагностики і
розподілу
Ресоціалізації
Посиленого
контролю
Соціальної
реабілітаціїКарантину,
діагностики і
розподілу
Ресоціалізації
Посиленого
контролю
Соціальної
реабілітаціїКарантину,
діагностики і
розподілу
Ресоціалізації
Посиленого
контролю
 
38. Роздільне тримання засуджених до позбавлення волі у виправних і виховних колоніях
 
Регламентується: Глава 15 «Загальні положення виконання покарання у виді позбавлення волі», Інструкція про порядок і умови утримання засуджених, узятих під варту та затриманих військовослужбовців від 26. 09. 2013.
Стаття 92. Роздільне тримання засуджених до позбавлення волі у виправних і виховних колоніях
1. У колоніях встановлюється роздільне тримання: чоловіків і жінок, неповнолітніх і дорослих.
2. Вперше засуджені до позбавлення волі тримаються окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.
3. Ізольовано від інших засуджених, а також роздільно тримаються:
- засуджені до довічного позбавлення волі;
- засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі;
- засуджені, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії.
4. Окремо тримаються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності.
5. Окремо тримаються засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах.
6. Установлені цією статтею вимоги роздільного тримання засуджених не поширюються на лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційних хворих засуджених. Порядок тримання засуджених у лікувальних закладах і цих колоніях визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
2. 1. На гауптвахті роздільно тримаються засуджені, узяті під варту та затримані:
- військовослужбовці-жінки – окремо від військовослужбовців-чоловіків;
- військовослужбовці з числа офіцерського складу – окремо від інших категорій військовослужбовців;
- військовослужбовці з числа сержантсько-старшинського складу – окремо від військовослужбовців рядового складу;
- військовослужбовці, які проходять строкову військову службу, – окремо від військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом;
- обвинувачені або підозрювані в одному і тому самому кримінальному правопорушенні військовослужбовці – окремо від інших, за наявності розпорядження особи або органу, що здійснює кримінальне провадження.
 
39. Режим у колоніях та засоби його забезпечення
 
Регламентується: Глава 16 «Режим у колоніях та засоби його забезпечення», Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань від 25. 12. 2003р.
Це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов'язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.
Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності.
Режим створює умови для суспільно корисної праці засуджених, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання, соціально-виховної роботи та громадського впливу. У колоніях засуджені носять одяг єдиного зразка.
Засуджені, їхні речі і одяг, а також приміщення та територія колоній підлягають обшуку і огляду. Особистий обшук проводиться особами однієї статі із засудженими. Адміністрація колонії має право, за наявністю підстав, проводити огляд громадян, їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на території колонії, а також вилучати заборонені речі і документи.
Перелік і кількість предметів і речей, які засуджені можуть мати при собі, визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. Зберігання засудженими при собі грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати в колоніях, не допускається. Виявлені в засуджених гроші, цінності та інші речі за рішенням суду можуть бути передані в доход держави. Про вилучення грошей, цінних паперів та речей посадовою особою колонії складається протокол. Предмети, які заборонені для зберігання і використання в колоніях, вилучаються і здаються на зберігання до звільнення засудженого або знищуються, про що складається відповідний акт. Зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в установленому порядку, забезпечується адміністрацією колонії.
Адміністрація колонії має право використовувати аудіовізуальні, електронні й інші технічні засоби для попередження втеч та інших злочинів, порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, отримання необхідної інформації про поведінку засуджених.
Відповідно до закону в колоніях здійснюється оперативно-розшукова діяльність, основним завданням якої є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп з метою: забезпечення безпеки засуджених, персоналу колоній та інших осіб; виявлення, попередження і розкриття злочинів, вчинених у колоніях, а також порушень встановленого порядку відбування покарання; вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів та інших правопорушень; надання правоохоронним органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, допомоги в розкритті, припиненні та попередженні злочинів.
У випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових заворушень, проявів групової непокори засуджених або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на колонію чи у зв'язку з введенням надзвичайного чи воєнного стану в районі розташування колонії посилюється охорона, нагляд за засудженими, здійснюються інші додаткові режимні заходи.
До осіб, позбавлених волі, якщо вони чинять фізичний опір персоналу колонії, злісно не виконують його законні вимоги, проявляють буйство, беруть участь у масових заворушеннях, захваті заручників або чинять інші насильницькі дії, а також у разі втечі з-під варти з метою припинення вказаних протиправних дій, а також запобігання заподіянню цими особами шкоди оточенню або самим собі застосовуються фізична сила, спеціальні засоби, гамівна сорочка та зброя.
 
40. Умови відбування покарання в колоніях
 
Регламентується: Глава 17 «Умови відбування покарання в колоніях», Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань від 25. 12. 2003р.
Стаття 107. Права і обов'язки засуджених до позбавлення волі
Засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право:
одержувати інформацію і роз'яснення про умови відбування і порядок виконання покарання у виді позбавлення волі;
користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними;
брати участь у трудовій діяльності;
отримувати медичну допомогу і лікування, в тому числі платні медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів чи коштів рідних та близьких;
розпоряджатися грошовими коштами, придбавати, володіти і розпоряджатися предметами, речами, виробами;
здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови;
одержувати і відправляти посилки, бандеролі, грошові перекази, одержувати передачі;
зустрічатися з родичами та іншими особами;
подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені;
брати участь у роботі самодіяльних організацій та гуртків соціально корисної спрямованості, займатися фізичною культурою і спортом;
придбавати, користуватися і зберігати предмети першої потреби, періодичні видання, літературу, продукти харчування;
розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;
одержувати освіту відповідно до законодавства про освіту;
одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи;
звертатися до адміністрації з проханням внести подання щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання чи щодо заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.
Засуджені зобов'язані:
дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами;
утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна колонії і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням;
виконувати всі законні вимоги персоналу колонії;
виконувати необхідні роботи по самообслуговуванню, благоустрою колонії;
дотримуватися санітарно-гігієнічних норм;
дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці.
Засудженим забороняється:
самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони;
спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій;
придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії;
продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на користь інших осіб предмети, вироби і речі, які перебувають в особистому користуванні;
заподіювати собі тілесні ушкодження, в тому числі і з допомогою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров'ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановлених обов'язків;
завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну інших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну;
вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби;
чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов'язків, підбурювати до цього інших засуджених;
грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди;
вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська;
самовільно залишати призначені для перебування ізольовані територію, приміщення або визначене місце роботи.
Стаття 109. Придбання засудженими до позбавлення волі літератури і письмового приладдя
Стаття 110. Побачення засуджених до позбавлення волі з родичами, адвокатами та іншими особами. Телефонні розмови
Стаття 111. Короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній
Стаття 112. Одержання засудженими до позбавлення волі посилок (передач) і бандеролей
Стаття 113. Листування засуджених до позбавлення волі до позбавлення волі грошових переказів
Стаття 115. Матеріально-побутове забезпечення засуджених до позбавлення волі
Стаття 116. Медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі
Стаття 117. Виконання примусового лікування
 
41. Особливості відбування покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання
 
Регламентується: Глава 20 «Особливості відбування покарання в колоніях різних видів», Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі від 08. 02. 2012р.
У виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання встановлюється режим, передбачений частиною другою статті 99 цього Кодексу для засуджених, які тримаються у дільницях соціальної реабілітації.
ч. 2 ст. 99 КВК: У дільниці соціальної реабілітації засуджені:
- тримаються під наглядом;
- у вільний від роботи час від підйому до відбою користуються правом вільного пересування в межах території дільниці;
- з дозволу адміністрації колонії можуть пересуватися без нагляду поза територією дільниці, але в межах населеного пункту, якщо це необхідно за характером виконуваної ними роботи або у зв'язку з навчанням;
- можуть носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження;
- мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення – до трьох діб один раз на місяць;
- після відбуття шести місяців покарання в дільниці в разі відсутності порушень режиму відбування покарання, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми
- сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство.
До виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання із СІЗО направляються особи, засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості.
Не підлягають розподілу та направленню із СІЗО до виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання:
1) особи, які злісно порушували вимоги режиму в місцях попереднього ув'язнення;
2) інваліди першої та другої груп та особи, які досягли пенсійного віку;
3) вагітні жінки та жінки, які мають при собі дітей віком до трьох років;
4) особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії;
5) особи, які засуджені за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;
6) особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі.
42. Особливості відбування покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.
Регламентується: Глава 20 «Особливості відбування покарання в колоніях різних видів», Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі від 08. 02. 2012р.
Засуджені у виправних колоніях мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання мають право:
- витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в сумі до ста відсотків мінімального розміру заробітної плати;
- одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення.
При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше однієї третини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.
До виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання із СІЗО направляються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини.
 
43. Особливості відбування покарання у виправних колоніях середнього рівня безпеки
 
Регламентується: Глава 20 «Особливості відбування покарання в колоніях різних видів», Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі від 08. 02. 2012р.
У виправних колоніях середнього рівня безпеки засуджені мають право:
- витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в сумі до вісімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;
- одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення.
При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше половини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі сорока відсотків мінімального розміру заробітної плати.
До виправних колоній середнього рівня безпеки із СІЗО направляються жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину невеликої та середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі.
Особа визнається такою, що раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі, у разі якщо вона раніше була засуджена до покарання у виді позбавлення волі та фактично його відбувала в установах виконання покарань і СІЗО.
 
44. Особливості відбування покарання у виправних колоніях максимального рівня безпеки
 
Регламентується: Глава 20 «Особливості відбування покарання в колоніях різних видів», Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі від 08. 02. 2012р.
У виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції у звичайних жилих приміщеннях та приміщеннях камерного типу.
У звичайних жилих приміщеннях тримаються:
- чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії;
- чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини;
- чоловіки, які раніше двічі в будь-якій послідовності були засуджені до позбавлення волі за такі злочини: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство; умисне тяжке тілесне ушкодження; захоплення заручників; зґвалтування; розбій, вчинений при обтяжуючих обставинах; вимагання, вчинене при обтяжуючих обставинах; виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань; викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем; незаконне заволодіння
транспортним засобом при обтяжуючих обставинах; контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів; незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; організація або утримання
місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти; посягання на життя представника іноземної держави і які знову вчинили будь-який з перелічених злочинів, за який вони засуджені до покарання у виді позбавлення волі.
У приміщеннях камерного типу тримаються:
- чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі;
- чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі;
- чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини;
- чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі;
- чоловіки, які раніше були засуджені до позбавлення волі за будь-який з таких злочинів: проти основ національної безпеки України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплення заручників; зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього, малолітньої чи малолітнього; розбій, вчинений організованою групою або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; вимагання, вчинене організованою групою або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження; створення злочинної організації; бандитизм; терористичний акт; посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця позбавлення волі або з-під варти і які знову вчинили будь-який з перелічених злочинів, за який вони засуджені до покарання у виді позбавлення волі;
- чоловіки, переведені із колоній середнього рівня безпеки на підставах, передбачених цим Кодексом.
У виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені мають право:
- витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;
- одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення.
Засудженим, які тримаються в приміщеннях камерного типу, надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.
При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття не менше половини строку покарання засуджені, які тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі тридцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати.
До виправних колоній максимального рівня безпеки із СІЗО направляються чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі.
 
45. Праця засуджених до позбавлення волі
 
Регламентується: Глава 18 «Праця засуджених до позбавлення волі», Інструкція про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі від 07. 03. 2013р., Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань від 25. 12. 2003р.
Засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.
Адміністрація зобов'язана створювати умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.
Засудженим чоловікам віком понад шістдесят років, жінкам – понад п'ятдесят п'ять років, інвалідам першої та другої груп, хворим на активну форму туберкульозу, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, дозволяється працювати за їхнім бажанням з урахуванням висновку лікарської комісії колонії. Засуджені до позбавлення волі залучаються без оплати праці (в порядку черговості в неробочий час і не більш як на дві години на день) лише до робіт з благоустрою установ, слідчих ізоляторів і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення установ та слідчих ізоляторів продовольством. Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до праці тільки на території виправної колонії з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу. Засуджені неповнолітні залучаються до праці тільки на підприємствах виховних колоній.
Для засуджених робочий тиждень не може перевищувати норму тривалості робочого часу, встановленого законодавством про працю. Для засуджених віком від 15 до 16 років – 24 години на тиждень; для засуджених віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень; для засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку і залишені у виховній колонії – 40 годин на тиждень (ст. 52 КЗпП При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36 годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години).
Праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.
Засуджені до позбавлення волі із нарахованого їм заробітку відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування. Відшкодування засудженими витрат на їхнє утримання проводиться після відрахування прибуткового податку і аліментів.
Засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інш. випадках, передбачених законом.
 
46. Виховний вплив на засуджених до позбавлення волі
 
Регламентується: Глава 19 «Виховний вплив на засуджених до позбавлення волі», Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань від 25. 12. 2003р.
Соціально-виховна робота – цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених.
У колоніях проводиться моральне, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне виховання засуджених, а також інші його види, що сприяють становленню їх на життєву позицію, яка відповідає правовим нормам і вимогам суспільно корисної діяльності.
Засудженим, які бажають підвищувати свій загальноосвітній рівень, незалежно від віку створюються умови для самоосвіти, надається можливість навчання в загальноосвітніх навчальних закладах колоній, які створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до потреб у них і за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Організація загальноосвітнього і професійно-технічного навчання засуджених, у тому числі професійно-технічного навчання на виробництві, здійснюється відповідно до законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту» і «Про професійно-технічну освіту» в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На період проходження державної підсумкової атестації засуджені, які навчаються, звільняються від роботи на строк, передбачений законодавством. Заробітна плата їм за цей період не нараховується, харчування надається безоплатно. Засудженим, які займаються самоосвітою, адміністрація колонії створює необхідні умови для занять у вільний від роботи час. Загальноосвітнє і професійно-технічне навчання засуджених заохочується і враховується при визначенні ступеня їхнього виправлення.
Також Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань передбачено:
- Проведення виховних заходів із засудженими
- Демонстрація відео- та кінофільмів в установах виконання покарань
- Радіо- і телепередачі в установах виконання покарань
- Бібліотечна робота в установах виконання покарань
- Організація навчання засуджених
- Фізкультурно-оздоровча робота із засудженими та користування настільними іграми
- Забезпечення релігійних потреб засуджених
Час, вільний від основної трудової діяльності і виконання обов'язкових заходів, передбачених розпорядком дня для засуджених у колонії, є їх вільним часом.
 
47. Застосування заходів заохочення і стягнення до осіб, засуджених до позбавлення волі
 
Стаття 130. Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі
За сумлінну поведінку і ставлення до праці, навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення:
подяка;
нагородження похвальною грамотою;
грошова премія;
нагородження подарунком;
надання додаткового короткострокового або тривалого побачення;
дострокове зняття раніше накладеного стягнення;
дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п'ятнадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;
збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, до двох годин.
Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці та навчання довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
При заохоченні до засудженого застосовується один захід заохочення. Грошова премія приєднується до заробітку і зараховується на особовий рахунок засудженого, подарунок передається на зберігання до звільнення засудженого або за його проханням надсилається родичам. У порядку заохочення засудженим протягом року може бути надано додатково одне короткострокове чи тривале побачення. До засуджених, які тримаються в дільницях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, заохочення у виді збільшення тривалості прогулянки застосовується на строк до одного місяця.
Стаття 132. Заходи стягнення, що застосовуються до осіб, позбавлених волі
За порушення встановленого порядку відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі заходи стягнення:
попередження;
догана;
сувора догана;
дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати;
скасування поліпшених умов тримання;
поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п'ятнадцяти діб, а засуджених жінок – до десяти діб;
поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п'ятнадцяти діб;
переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.
Вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, інваліди першої групи в дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру) не поміщаються.
Злісним порушником установленого порядку відбування покарання є засуджений, який не виконує законних вимог адміністрації, необґрунтовано відмовляється від праці (не менш як три рази протягом року) ; припинив роботу з метою вирішення трудових та інших конфліктів; вживає спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби; виготовляє, зберігає, купує, розповсюджує заборонені предмети; бере участь у настільних та інших іграх з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди; вчинив дрібне хуліганство; систематично ухиляється від лікування захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, а також вчинив протягом року більше трьох інших порушень режиму відбування покарання, за умови, якщо за кожне з цих порушень за постановою начальника колонії або особи, яка виконує його обов'язки, були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку.
За кілька проступків, вчинених одночасно, накладається одне стягнення. Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її
закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках – у строк не пізніше одного місяця з дня його накладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернено до виконання, то це стягнення не виконується. Стягнення у виді попередження або догани накладається усно чи письмово, інші стягнення – тільки письмово. Поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор або в карцер чи переведення засудженого до приміщення камерного типу (одиночної камери) проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії. Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення.
 
48. Зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі
 
Регламентується: Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі від 08. 02. 2012р.
3. 1. Зміна умов тримання засуджених шляхом їх переведення до виправних колоній іншого рівня безпеки здійснюється Апеляційною комісією за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником територіального органу ДПтС України та спостережною комісією, а переведення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, із виховної колонії до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання – за рішенням педагогічної ради і поданням адміністрації виховної колонії, погодженим із службою у справах неповнолітніх.
За результатами розгляду Апеляційною комісією ДПтС України територіальному органу управління видається відповідний дозвіл на переведення в межах регіону чи персональний наряд на переведення.
3. 2. Подання адміністрації виправної колонії щодо зміни умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки надсилається безпосередньо до Департаменту охорони, нагляду і безпеки, режиму та контролю за виконанням судових рішень ДПтС України.
Подання адміністрації виховної колонії щодо переведення засудженого із виховної колонії до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання надсилається безпосередньо до департаменту кримінально-виконавчої інспекції та соціально-психологічної роботи із засудженими ДПтС України.
3. 3. Засуджені, які стають на шлях виправлення, за рішенням Апеляційної комісії можуть бути переведені:
- з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки або колонію середнього рівня безпеки – після фактичного відбуття не менше однієї четвертої частини призначеного судом строку покарання;
- із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки – після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання;
- з колонії мінімального і середнього рівнів безпеки до колонії мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами тримання в порядку, передбаченому статтею 101 та частиною третьою статті 138 Кримінально-виконавчого кодексу України, – після фактичного відбуття:
1) не менше однієї четвертої частини строку покарання, призначеного судом за злочин середньої тяжкості;
2) не менше третини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;
3) не менше половини строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше була звільнена умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
3. 4. Засуджені, які злісно порушують режим відбування покарання, за рішенням Апеляційної комісії можуть бути переведені:
- з колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання до колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання або повернуті до тих колоній, де вони раніше відбували покарання;
- з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії або сектору максимального рівня безпеки на строк до трьох років.
3. 5. Про прийняття Апеляційною комісією рішення щодо переведення засудженому оголошується під підпис на витязі з протоколу її засідання, що долучається до матеріалів його особової справи.
3. 6. За персональними нарядами ДПтС України на переведення осіб, засуджених до позбавлення волі, направляються:
- засуджені, які стають на шлях виправлення, розмістити яких немає змоги через відсутність у регіоні колоній або секторів визначеного рівня безпеки, та переведені з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки або колонію середнього рівня безпеки;
- засуджені, які за злісне порушення режиму відбування покарання переведені з колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії або сектору максимального рівня безпеки;
- засуджені, які відповідно до частини другої статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України переведені з однієї виправної чи виховної колонії до іншої.
3. 7. На переведення інших осіб, засуджених до позбавлення волі, переведених до виправних колоній іншого рівня безпеки або з виховних колоній до виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, Апеляційною комісією ДПтС України надається персональний наряд.
3. 8. Запити на персональні наряди щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі, підписуються головою Регіональної комісії або його заступником і надсилаються безпосередньо до Департаменту охорони, нагляду і безпеки, режиму та контролю за виконанням судових рішень ДПтС України.
3. 9. Персональні наряди на запити щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі, готуються Департаментом охорони, нагляду і безпеки, режиму та контролю за виконанням судових рішень ДПтС України протягом п'яти робочих днів, підписуються першим заступником Голови або заступником Голови та надсилаються ініціатору запиту.
3. 10. Забороняється переміщення засуджених, які прибули до установ виконання покарань за персональними нарядами, до інших установ без погодження із ДПтС України.
 
49. Короткочасні виїзди за межі виправних і виховних колоній
 
Регламентується: Глава 17 «Умови відбування покарання в колоніях», Інструкція про порядок надання засудженим короткочасних виїздів за межі установ виконання покарань від 22. 11. 2011р.
Засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки, дільницях соціальної реабілітації виправних колоній середнього рівня безпеки та виховних колоніях, може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колоній на території України на строк не більше семи діб, не включаючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці (не більше трьох діб), у зв'язку з такими винятковими особистими обставинами:
- смерть або тяжка хвороба близького родича (подружжя, батьків, дітей, всиновлювачів, всиновлених, рідних братів і сестер, діда, баби, онуків), що загрожує життю хворого;
- стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї.
- за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку;
- для складання іспитів у навчальному закладі;
- за викликом судових і слідчих органів – на період провадження слідства чи дізнання;
- для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення – строком до семи діб, без урахування часу на дорогу;
- у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого (народження у засудженого дитини за наявності свідоцтва про її народження тощо).
Крім того, за сумлінну поведінку і ставлення до праці засудженим до обмеження волі як заохочення може бути надано дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні не більше одного разу на місяць.
Засудженим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, може бути дозволено короткочасний виїзд за межі виправної колонії на території України для влаштування дітей у родичів, опікунів або в дитячих будинках тривалістю не більше як десять діб без урахування часу перебування в дорозі (не більше як три доби).
Виїзд засудженого віком до 16 років може бути дозволений тільки за умови супроводження його у дорозі родичами або, з дозволу начальника установи, опікунами.
Засуджені, які працюють та перебувають у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, мають право на щорічний короткочасний виїзд за межі колонії тривалістю 14 календарних діб.
Рішення про надання засудженому дозволу на короткочасний виїзд приймається начальником установи (особою, яка виконує його обов'язки) не пізніше доби з часу одержання документів.
За результатами розгляду питання про надання засудженому короткочасного виїзду персоналом відділу по контролю за виконанням судових рішень установи складається висновок про короткочасний виїзд засудженого, який підписується начальником установи.
Не пізніше доби після прибуття до місця призначення засуджений зобов'язаний з'явитися до територіального органу кримінально-виконавчої інспекції і повідомити про мету свого приїзду, строк перебування та місце свого проживання. Такий самий порядок щодо від'їзду.
Прибуття засуджених, які виїхали у короткочасний виїзд, фіксується черговою частиною установи. Прийняті від них документи долучаються до особових справ.
 
50. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими жінками
 
Регламентується: Глава 21 «Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими жінками і неповнолітніми», Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі від 08. 02. 2012р. (в межах розподілу і направлення для відбування покарання)
Стаття 141. Відбування покарання засудженими вагітними жінками, матерями-годувальницями і жінками, які мають дітей віком до трьох років
При виправних колоніях, в яких відбувають покарання засуджені до позбавлення волі жінки, у разі потреби організовуються будинки дитини. Засуджені жінки мають право влаштовувати в будинки дитини своїх дітей віком до трьох років. У будинках дитини забезпечуються умови, необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку дитини. Якщо засуджена жінка не виявила бажання проживати в будинку дитини спільно із своєю дитиною, їй має бути надана можливість вільно спілкуватися з нею без обмежень. Не вважається обмеженням спілкування жінки із своєю дитиною, якщо від засудженої вимагається відвідувати дитину у час, вільний від виконання покладених на неї обов'язків.
Матері-годувальниці і вагітні жінки можуть одержувати продуктові посилки (передачі) в асортименті, який визначається медичним висновком.
Засуджені жінки можуть проживати із своїми дітьми віком до трьох років у будинку дитини, для цього адміністрація виправної колонії створює необхідні умови для проживання і контролю за поведінкою жінок у будинку дитини.
Засуджені жінки з вагітністю понад чотири місяці або які мають при собі дітей віком до трьох років у випадках, коли до них не застосовується звільнення від відбування покарання відповідно до статті 83 Кримінального кодексу України, направляються адміністрацією виправної колонії для дальшого відбування покарання у виправну колонію, при якій є будинок дитини.
Діти засуджених жінок за згодою матері можуть передаватися її родичам чи за згодою матері та за рішенням органів опіки і піклування – іншим особам або після досягнення трирічного віку направляються до відповідних дитячих закладів.
Якщо у матері дитини, яка досягла трирічного віку, невідбута частина строку покарання не перевищує одного року і вона сумлінно виконує свої материнські обов'язки, перебування дитини в будинку дитини може бути продовжено адміністрацією виправної колонії до звільнення матері. У разі злісного порушення матір'ю вимог режиму відбування покарання рішення про продовження перебування дитини в будинку дитини може бути скасовано.
Стаття 142. Проживання жінок, засуджених до позбавлення волі, за межами виправної колонії
Засудженим жінкам, які сумлінно ставляться до праці і додержують вимог режиму, постановою начальника виправної колонії за погодженням із спостережною комісією може бути дозволено проживання за межами виправної колонії на час звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку.
Засуджені жінки, яким дозволено проживання за межами виправної колонії:
- оселяються поблизу виправної колонії і перебувають під наглядом адміністрації колонії;
- можуть носити одяг, прийнятий у цивільному вжитку, мати при собі гроші та цінні речі;
- можуть без обмеження листуватися, одержувати грошові перекази, посилки (передачі) і бандеролі, витрачати гроші, мати побачення з родичами та іншими особами;
- користуються правом вільного пересування по території, межі якої визначаються начальником виправної колонії;
- у разі пологів, хвороби засуджених або їхніх дітей вони можуть поміщатися в місцеві лікувальні заклади охорони здоров'я;
- після закінчення періоду звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю та пологами виконують роботу за вказівкою адміністрації виправної колонії, їм нараховується заробіток на загальних підставах з іншими засудженими, які відбувають покарання у виправній колонії даного виду.
Харчуванням, одягом, а також комунально-побутовими послугами вони забезпечуються за нормами, встановленими для засуджених, які відбувають покарання у виправній колонії.
У разі систематичного або злісного порушення встановлених правил поведінки право на проживання за межами колонії скасовується за постановою начальника виправної колонії, погодженою із спостережною комісією, і засуджені жінки повертаються в колонію для подальшого відбування покарання.
 
51. Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі неповнолітніми
 
Регламентується: Глава 21 «Особливості відбування покарання у виді позбавлення волі засудженими жінками і неповнолітніми», Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі від 08. 02. 2012р. (в межах розподілу і направлення для відбування покарання).
Стаття 143. Особливості відбування покарання у виховних колоніях
У виховних колоніях засуджені мають право:
- витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до ста відсотків мінімального розміру заробітної плати;
- одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці тривале побачення.
При сумлінній поведінці і ставленні до праці та навчання після відбуття не менше однієї четвертої частини строку покарання засуджені мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено:
- додатково витрачати на місяць гроші в сумі шістдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;
- додатково одержувати один раз на три місяці короткострокове побачення, яке за постановою начальника виховної колонії може проходити за межами виховної колонії.
Стаття 144. Заходи заохочення, що застосовуються до засуджених неповнолітніх
- надання права відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами виховної колонії в супроводі працівників колонії;
- надання права виходу за межі виховної колонії в супроводі батьків чи інших близьких родичів.
Тривалість виходу за межі колонії встановлюється начальником колонії, але не може перевищувати восьми годин. Забороняється відвідування культурно-видовищних і спортивних заходів за межами колонії, які проводяться після двадцятої години.
Стаття 145. Заходи стягнення, що застосовуються до засуджених неповнолітніх
- попередження;
- догана;
- сувора догана;
- скасування поліпшених умов тримання, передбачених статтею 143 КВК
- поміщення в дисциплінарний ізолятор на строк до десяти діб з виведенням чи без виведення на навчання або роботу.
Стаття 146. Посадові особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення до засуджених неповнолітніх, та обсяг їх повноважень
Правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, користуються начальник колонії або особа, яка виконує його обов'язки, а також його прямі начальники. Крім цих посадових осіб, правом застосування заходів заохочення і стягнення користуються старші вихователі і вихователі.
Старший вихователь має право застосовувати в усній формі такі заходи заохочення і стягнення: подяка; дострокове зняття раніше накладеного ним або вихователем стягнення; попередження; догана.
Вихователь має право застосовувати в усній формі такі заходи заохочення і стягнення: подяка; дострокове зняття раніше накладеного ним стягнення; попередження; догана.
Стаття 147. Переведення засуджених із виховної колонії до виправної колонії
Засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, переводяться із виховної колонії для дальшого відбування покарання до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання.
Питання про переведення засудженого, який досяг вісімнадцятирічного віку, з виховної колонії до виправної колонії вирішується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань за рішенням педагогічної ради і поданням начальника виховної колонії, погодженим із службою у справах дітей.
Стаття 148. Залишення у виховних колоніях засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку
З метою закріплення результатів виправлення, завершення загальноосвітнього або професійно-технічного навчання засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку, можуть бути залишені у виховній колонії до закінчення строку покарання, але не довше ніж до досягнення ними двадцяти двох років.
Залишення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, у виховній колонії проводиться за рішенням педагогічної ради постановою начальника колонії, погодженою із службою у справах дітей.
 
52. Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі
 
Регламентується: Глава 22 «Порядок і умови виконання та відбування покарання у виді довічного позбавлення волі», Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань від 25. 12. 2003р., Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі від 08. 02. 2012р. (в межах розподілу і направлення для відбування покарання).
Стаття 150. Місця відбування покарання у виді довічного позбавлення волі
Засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання:
чоловіки – у секторах максимального рівня безпеки виправних колоній середнього рівня безпеки та виправних колоніях максимального рівня безпеки;
жінки – у секторах середнього рівня безпеки виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та виправних колоніях середнього рівня безпеки.
Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених.
Засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка. За заявою засудженого та в інших необхідних випадках з метою захисту засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших засуджених чи запобігання вчиненню ним злочину або при наявності медичного висновку за постановою начальника колонії його можуть тримати в одиночній камері.
На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.
Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до праці тільки на території колонії з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу.
Самодіяльні організації серед засуджених до довічного позбавлення волі не створюються. Для засуджених, які не мають загальної середньої освіти, у виправних колоніях утворюються консультаційні пункти.
Засуджені до довічного позбавлення волі мають право:
- витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;
- одержувати один раз на три місяці короткострокове побачення.
Засудженим надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.
При сумлінній поведінці і ставленні до праці після відбуття десяти років строку покарання засудженому може бути дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі двадцяти відсотків мінімального розміру заробітної плати, а після відбуття п'ятнадцяти років строку покарання – брати участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру.
Засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано клопотання про його помилування після відбуття ним не менше двадцяти років призначеного покарання.
Засуджені до довічного позбавлення волі чоловіки можуть бути переведені:
- з приміщень камерного типу, в яких тримаються дві особи, до багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки з наданням дозволу на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру в порядку, встановленому законодавством, – після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п'ятнадцяти років строку покарання;
- з багатомісних приміщень камерного типу до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки – після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п'яти років строку покарання.
Засуджені до довічного позбавлення волі, які злісно порушують установлений порядок відбування покарання, можуть бути переведені із звичайних жилих приміщень до приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки.
Зміна умов тримання не застосовується до засуджених до довічного позбавлення волі, які хворіють на венеричні захворювання, активну форму туберкульозу, та з психічними розладами.
Для жінок, засуджених до довічного позбавлення волі, встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у виправній колонії середнього рівня безпеки.
 
53. Підстави і порядок звільнення засуджених від відбування покарання
 
Регламентується: Глава 23 «Звільнення від відбування покарання», Інструкція про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів від 08. 06. 2012
Стаття 152. Підстави звільнення від відбування покарання:
- відбуття строку покарання, призначеного вироком суду;
- закон України про амністію;
- акт про помилування;
- скасування вироку суду і закриття кримінального провадження;
- закінчення строків давності виконання обвинувального вироку;
- умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;
- хвороба;
- інші підстави, передбачені законом.
Стаття 153. Припинення відбування покарання і порядок звільнення
1. Відбування покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, арешту, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі припиняється в першій половині дня останнього дня строку покарання з урахуванням тих змін, які можуть бути внесені у строк покарання відповідно до закону.
2. Засуджені до арешту, обмеження волі або позбавлення волі після відбуття строку покарання, призначеного вироком суду, звільняються в першій половині останнього дня строку покарання. Якщо строк покарання закінчується у вихідний або святковий день, засуджений звільняється у передвихідний або передсвятковий день. При обчисленні строків місяцями строк закінчується відповідного числа останнього місяця, а коли цей місяць не має відповідного числа – в останній день цього місяця.
3. З особою, яка звільняється, проводиться повний розрахунок, повертаються особисті документи, цінності та речі, які їй належать, видаються гроші, що зберігалися на її особовому рахунку, а також довідка встановленого зразка, де зазначаються підстави звільнення. На прохання особи, яка звільняється, видається характеристика.
4. Паспорт особі, яка звільняється від відбування покарання у виді арешту, обмеження або позбавлення волі, видається при звільненні. При відсутності паспорта в особовій справі засудженого адміністрація установи виконання покарань завчасно вживає заходів щодо його одержання.
5. Дострокове звільнення від відбування покарання проводиться у день надходження відповідних документів, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня – у першій половині наступного дня.
6. Кримінально-виконавча інспекція в день закінчення строку покарання у виді громадських чи виправних робіт, а при звільненні за іншими підставами – не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідних документів направляє повідомлення власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де засуджений відбував покарання, про припинення виконання громадських робіт чи відрахувань з його заробітної плати. Засудженому за його вимогою може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього.
Для здійснення контролю за своєчасним звільненням засуджених, а також за вирахуванням строків розгляду питання стосовно подання до суду матеріалів щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (статті 81, 107 Кримінального кодексу України), заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (стаття 82 Кримінального кодексу України) або подання до ДПтС матеріалів щодо переведення засуджених на підставах, встановлених частиною першою статті 101 Кримінально-виконавчого кодексу України, на кожного засудженого, що прибув до установи, заповнюється контрольно-строкова картка засудженого.
 
54. Звільнення на підставі закону про амністію та акта про помилування
 
Регламентується: Глава 23 «Звільнення від відбування покарання», ЗУ «Про застосування амністії в Україні» від 01. 10. 1996р., Положення про порядок здійснення помилування від 16. 09. 2010р.
Стаття 152. Підстави звільнення від відбування покарання. Однією із підстав є:
- закон України про амністію;
- акт про помилування;
Стаття 1. Амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.
Стаття 3. Рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом стосовно кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.
Стаття 4. Амністія не може бути застосована до:
а) осіб, стосовно яких здійснюється досудове розслідування або судове провадження до постановлення судом обвинувального вироку;
б) осіб, яким смертну кару в порядку помилування замінено на позбавлення волі, і до осіб, яких засуджено до довічного позбавлення волі;
в) осіб, які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та/або особливо тяжких злочинів;
г) осіб, яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України, терористичний акт, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах;
ґ) осіб, яких засуджено за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину, крім зазначених у пункті «г» цієї статті, які відбули менше двох третин призначеного вироком суду основного покарання;
д) осіб, яких засуджено за злочин або злочини, що спричинили загибель двох і більше осіб;
е) осіб, стосовно яких протягом останніх десяти років було застосовано амністію або помилування незалежно від зняття чи погашення судимості та які знову вчинили умисний злочин;
є) осіб, які не відшкодували завдані ними збитки або не усунули заподіяну злочином шкоду.
Амністія також не застосовується до осіб, засуджених за умисне вбивство; катування; насильницьке донорство; незаконне позбавлення волі або викрадення людини; захоплення заручників; торгівлю людьми або іншу незаконну угоду стосовно людини; за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи; розбій; вимагання; порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, вчинене особою, яка перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, або особою, яка зникла з місця дорожньо-транспортної пригоди; за одержання неправомірної вигоди службовою особою; застосування зброї масового знищення; геноцид; посягання на життя представника іноземної держави; піратство; найманство.
Стаття 6. Особи, на яких поширюється дія закону про амністію, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, в частині вироку, яка не була виконана на день набрання чинності законом про амністію.
Стаття 7. Закони про амністію, за винятком законів про умовну амністію, Верховна Рада України може приймати не частіше одного разу протягом календарного року.
Стаття 8. Особи, засуджені за вчинення злочину, які відповідно до закону про амністію підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніш як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію.
Помилування здійснення Президентом України відповідно до пункту 27 частини першої статті 106 Конституції України.
2. Помилування засуджених здійснюється у виді:
- заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років;
- повного або часткового звільнення від відбування як основного, так і додаткового покарання;
- заміни покарання або невідбутої його частини більш м'яким покаранням.
3. Право клопотати про помилування має особа, яка:
- засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;
- засуджена судом іноземної держави і передана для відбування покарання в Україну без умови про незастосування помилування, вирок суду щодо якої приведено у відповідність із законодавством України;
- засуджена в Україні і передана для відбування покарання іноземній державі, якщо ця держава погодилася визнати і виконати прийняте в Україні рішення про помилування.
Клопотання подається через адміністрацію установи виконання покарань або іншого органу, що здійснює виконання кримінальних покарань. Адміністрація в установленому порядку реєструє клопотання і протягом п'ятнадцяти днів з дня подання направляє його до Адміністрації Президента України разом із копіями вироку, ухвали і постанови суду, докладною характеристикою про поведінку особи і ставлення її до праці із викладеною письмово думкою адміністрації і, як правило, спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх про доцільність помилування, а також іншими документами і даними, що мають значення для розгляду питання про застосування помилування.
Клопотання про помилування і підготовлені Управлінням матеріали попередньо розглядаються Комісією при Президентові України у питаннях помилування. За результатами попереднього розгляду клопотань про помилування і матеріалів, підготовлених Управлінням, Комісія вносить Президентові України пропозиції про застосування помилування. Про помилування засудженого Президент України видає указ.
У разі відхилення Комісією клопотання про помилування повторне клопотання щодо особи, засудженої до довічного позбавлення волі, за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, може бути внесено на розгляд Комісії не раніш як через п'ять років, а щодо інших засуджених – не раніш як через рік із часу відхилення попереднього клопотання
Укази Президента України про помилування засуджених для виконання надсилаються:
- щодо осіб, які відбувають покарання в установах чи органах виконання покарань, – Державному департаменту України з питань виконання покарань;
- щодо осіб, які звільняються від додаткових покарань, – відповідним судам;
- щодо осіб, засуджених до тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, до службових обмежень для військовослужбовців чи до позбавлення військових звань, – Міністерству оборони України;
- щодо інших осіб – відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади.
Крім того, укази Президента України про помилування засуджених надсилаються Міністерству внутрішніх справ України до відома та іншим державним органам для забезпечення соціальної адаптації осіб, які відбули покарання.
Органи, на які цим Положенням покладено виконання указів Президента України про помилування засуджених, про їх виконання повідомляють Адміністрацію Президента України.
 
55. Звільнення у зв'язку зі скасуванням вироку і закриттям кримінального провадження
 
Регламентується: Глава 23 «Звільнення від відбування покарання», КК, КПК
Стаття 152. Підстави звільнення від відбування покарання. Однією із підстав є:
скасування вироку суду і закриття кримінального провадження;
Підстави скасування вироку суду можуть бути різними і належать як до процесуально-правових, так і до матеріально-правових. Ці питання врегульовані нормами кримінального та кримінально-процесуального права. Але для процесу виконання-відбування покарання в аспекті кримінально-виконавчого права не має значення, у зв'язку з чим вирок суду скасований та кримінальне провадження закрито. Для установ та органів виконання покарання скасування вироку суду та закриття кримінального провадження є безумовною підставою для звільнення засудженого від відбування покарання. Порядок звільнення за цією підставою тотожний порядку дострокового звільнення засудженого. Звільнення засудженого проводиться у день надходження документа, яким вирок суду скасований (постанови чи ухвали суду про скасування відповідного вироку), в орган (установу) виконання покарань, а якщо документи одержані після закінчення робочого дня, – у першій половині наступного дня. Якщо звільнення проводиться за зазначеною підставою від покарання у виді виправних або громадських робіт, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, кримінально-виконавча інспекція не пізніше наступного робочого дня після одержання документів (ухвали або постанови суду про скасування вироку) направляє повідомлення власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де засуджений відбував покарання або працював, про припинення виконання громадських робіт чи відрахувань з його заробітної плати або зняття обмежень щодо права займати певні посади або займатися певною діяльністю. Засудженому за його вимогою може видаватися довідка про відбуття покарання або про звільнення від нього.
 
56. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
 
Регламентується: Глава 23 «Звільнення від відбування покарання», Постанова Пленуму ВСУ Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким від 26. 04. 2002р.
Стаття 152. Підстави звільнення від відбування покарання. Однією із підстав є:
умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;
3. Стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, орган або установа
виконання покарань надсилає подання до суду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленої Кримінальним кодексом України частини строку покарання зобов'язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
4. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок психічної хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Разом з поданням до суду надсилаються висновок спеціальної психіатричної експертної комісії й особова справа засудженого.
5. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок іншої тяжкої хвороби надсилається до суду начальником органу або установи виконання покарань. Одночасно з поданням до суду надсилаються висновок спеціальної лікарської комісії й особова справа засудженого. У поданні вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання.
6. Якщо особа, засуджена до громадських робіт або обмеження волі, визнається інвалідом першої чи другої групи, орган чи установа виконання покарань вносить подання до суду про її дострокове звільнення. Разом з поданням до суду надсилається висновок медико-соціальної експертної та спеціальної лікарської комісії.
7. У разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким повторне подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, може бути внесено не раніше як через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених – не раніше як через шість місяців.
8. Особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням або в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким, якщо вони були направлені у місця обмеження волі або позбавлення волі у випадках, передбачених законом, можуть бути знову представлені до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким не раніше як через один рік з дня винесення ухвали про направлення у місця обмеження волі або позбавлення волі.
9. У разі встановлення вагітності у жінки, засудженої до громадських чи виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про її дострокове звільнення від відбування покарання з часу звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами.
10. Засуджені до обмеження волі або позбавлення волі жінки, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, які мають сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з ними проживання, або які мають можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини, можуть бути за поданням адміністрації установи виконання покарань і спостережної комісії звільнені судом від відбування покарання в межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.
Залежно від поведінки засудженої після досягнення дитиною трирічного віку або в разі смерті дитини кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про звільнення її від відбування покарання або заміну його більш м'яким покаранням чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, згідно з ч. 1 ст. 107 КК застосовується лише при відбуванні покарання у виді позбавлення волі. Від інших видів покарань (як основних, так і додаткових) такі особи звільненню не підлягають.
 
57. Звільнення у зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку
 
Регламентується: Глава 23 «Звільнення від відбування покарання», КК
Стаття 152. Підстави звільнення від відбування покарання. Однією із підстав є:
закінчення строків давності виконання обвинувального вироку;
Кримінальне законодавство встановлює правило, згідно з яким звільненню від відбування покарання підлягають особи, відносно яких строки давності виконання обвинувального вироку закінчилися. Суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування покарання на підставах, передбачених ст. 80 КК України.
Для органів і установ виконання покарань це є підставою для звільнення засудженого від відбування покарання (ст. 152 КВК України).
Наявність цієї підстави серед інших пояснюється тим, що зі спливом певних строків, встановлених законом, виконання покарання втрачає свою актуальність та ефективність.
Згідно із ст. 327 КПК України рішення про застосування строків давності приймає суд, причому вимоги ст. 80 КК України для суду є обов'язковими, за винятком розгляду цього питання щодо осіб, які були засуджені до довічного позбавлення волі. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.
Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:
- два роки – у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;
- три роки – у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;
- п'ять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;
- десять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;
- п'ятнадцять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.
Зі спливом вказаних строків виконання обвинувального вироку не здійснюється, а засуджений підлягає звільненню від відбування покарання.
 
58. Допомога особам, які звільнені від відбування покарання
 
Регламентується: Глава 24 «Допомога особам, які звільнені від відбування покарання»,
Стаття 156. Надання допомоги засудженим у трудовому і побутовому влаштуванні
1. Не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку покарання адміністрація установи виконання покарань через територіальні органи внутрішніх справ і центри зайнятості населення вживає заходів до трудового і побутового влаштування засудженого за обраним ним місцем проживання.
2. В установах виконання покарань організовуються курси підготовки засуджених до звільнення.
3. Інваліди першої та другої груп, а також чоловіки віком понад шістдесят років і жінки – понад п'ятдесят п'ять років, у разі потреби, за їхньою згодою направляються у будинки інвалідів і престарілих. Неповнолітні, які позбавлені батьківського піклування, у необхідних випадках направляються службами у справах дітей до шкіл-інтернатів або над ними встановлюється опіка чи піклування.
Стаття 157. Надання допомоги особам, звільненим з місць відбування покарання
1. Особи, які звільнені від відбування покарання, забезпечуються безплатним проїздом до місця проживання або роботи в межах України.
2. У разі відсутності необхідного за сезоном одягу, взуття і коштів на їх придбання особи, звільнені від відбування покарання, забезпечуються одягом і взуттям безоплатно. Одноразова грошова допомога надається за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, встановленому Міністерством юстиції України.
3. Особи, які звільнені від відбування покарання і потребують за станом здоров'я постійного догляду, а також неповнолітні направляються до місця проживання в супроводі родичів або працівника колонії.
 
59. Нагляд за особами, звільненими від відбування покарання
 
Регламентується: Глава 25 «Нагляд за особами, звільненими від відбування покарання», ЗУ «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 28. 01. 2005р.
Стаття 158. Встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі
Адміністративний нагляд встановлюється щодо осіб, зазначених у статті 3 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», за постановою судді в порядку, передбаченому статтею 5 вищезазначеного Закону.
Стаття 159. Виконання постанови судді про встановлення та припинення адміністративного нагляду
1. Постанова судді про встановлення або припинення адміністративного нагляду у випадках, передбачених пунктами «б» і «г» статті 3 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», надсилається судом начальнику колонії.
2. Адміністрація колонії надсилає для виконання постанову судді органу внутрішніх справ за обраним піднаглядним місцем проживання в день його звільнення.
3. Постанова судді оголошується піднаглядному під розписку. При цьому особі, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, роз'яснюються обов'язки піднаглядного, сповіщається про відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду та про встановлені щодо неї обмеження, передбачені статтями 9, 10 і 11 Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі».
Адміністративний нагляд – це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ.
Стаття 3. Особи, щодо яких встановлюється адміністративний нагляд
Адміністративний нагляд встановлюється щодо повнолітніх осіб:
б) засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства;
в) засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів внутрішніх справ, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення;
г) засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
 
60. Здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання
 
Регламентується: Глава 26 «Здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання», ЗУ «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі»від 28. 01. 2005р.
Стаття 160. Громадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання
1. За особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання встановлюється контроль громадських організацій і трудових колективів, з цими особами проводиться виховна робота з метою закріплення результатів виправлення і ресоціалізації.
2. Громадськими організаціями, які здійснюють громадський контроль відповідно до глави 26 цього Кодексу, є ті, статутами яких передбачено здійснення такого контролю, або ті, які виявили бажання здійснювати його з дозволу органу або установи виконання покарань.
Стаття 161. Порядок здійснення громадського контролю за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання
1. Громадський контроль за особами, умовно-достроково звільненими від відбування покарання, а також виховна робота з ними організовуються спостережними комісіями і здійснюються громадськими організаціями та трудовими колективами за місцем роботи або навчання і за місцем проживання цих осіб.
2. Спостережні комісії, служби у справах дітей, центри соціальних служб для молоді, а також громадські організації і трудові колективи можуть виділяти своїх представників та доручати їм за їхньою згодою систематичне проведення виховної роботи і здійснення контролю за поведінкою осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання.
3. Громадські вихователі неповнолітніх та інші особи, яким доручено проводити з умовно-достроково звільненими від відбування покарання виховну роботу, контролюють їхнє ставлення до праці, навчання і поведінку в побуті, надають їм необхідну допомогу.
Стаття 162. Заходи громадського впливу щодо осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання
1. До умовно-достроково звільнених від відбування покарання осіб, які ухиляються від громадського контролю, збори трудового колективу або громадська організація можуть застосовувати захід впливу у виді громадського попередження.
2. У разі систематичного порушення громадського порядку особою, яка відбувала покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин чи була двічі засуджена до позбавлення волі за умисні злочини й умовно-достроково звільнена від відбування покарання, трудовий колектив або громадська організація можуть порушити клопотання перед органом внутрішніх справ про встановлення за нею адміністративного нагляду.
Стаття 163. Органи, що здійснюють контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням
1. Контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, протягом іспитового строку здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання засудженого, а стосовно військовослужбовців – командирами військових частин.
2. Проведення індивідуально-профілактичної роботи із засудженими, звільненими від відбування покарання з випробуванням, за місцем проживання покладається на органи внутрішніх справ. До цієї роботи можуть залучатися працівники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.
Стаття 164. Порядок здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням
1. Кримінально-виконавча інспекція веде персональний облік засуджених протягом іспитового строку, спільно з органами внутрішніх справ та відповідними громадськими формуваннями проводить індивідуально-профілактичну роботу із засудженими та контролює додержання ними громадського порядку і виконання обов'язків, покладених на них судом; вносить подання органу внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не з'явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції; організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких невідоме, та надсилає матеріали до органів внутрішніх справ для оголошення розшуку таких засуджених.
2. У разі призову засудженого на строкову військову службу до військового комісаріату надсилається копія вироку, а в необхідних випадках до неї додаються інші документи, які потрібні для здійснення контролю за поведінкою засудженого за місцем проходження служби.
3. Звільнені від відбування покарання з випробуванням зобов'язані: виконувати обов'язки, які покладені на них судом; повідомляти інспекцію про зміну місця проживання; з'являтися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції. У разі неприбуття до кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин до засудженого може бути застосовано привід, який здійснюється органом внутрішніх справ.
Стаття 165. Обчислення іспитового строку
1. Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.
2. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, за поданням кримінально-виконавчої інспекції звільняється судом від призначеного йому покарання, контроль за його поведінкою припиняється і засуджений знімається з обліку в кримінально-виконавчій інспекції.
Стаття 166. Відповідальність осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням
1. У разі ухилення засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням, від виконання обов'язків, які покладені на нього судом, або порушення громадського порядку, за яке його було притягнуто до адміністративної відповідальності, кримінально-виконавча інспекція застосовує до нього застереження у виді письмового попередження про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення для відбування призначеного покарання.
2. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання.
3. Невиконанням обов'язків вважається таке, коли засуджений не виконав хоч один з обов'язків, які було покладено на нього судом.
4. Систематичним вчиненням правопорушень вважається вчинення засудженим трьох і більше правопорушень, за які його було притягнуто до адміністративної відповідальності.
5. Поважними причинами неявки засудженого до кримінально-виконавчої інспекції в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання виклику, хвороба та інші обставини, що фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом і які документально підтверджені.
6. Особа, звільнена від відбування покарання з випробуванням, розшук якої оголошено у зв'язку з ухиленням від відбування покарання, затримується і конвоюється органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством.
Фото Капча