Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
11
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
1. Рецидив злочинів, його структура та різновиди
2. Поняття і кримінологічна характеристика рецидивної злочинності
3. Особа рецидивістів та їх класифікація
4. Боротьба з рецидивною злочинністю
 
1. Рецидив злочинів, його структура та різновиди
 
Проблема рецидивної злочинності завжди викликала підвищену увагу криміналістів, оскільки її рівень свідчить про ефективність правоохоронної системи держави та сталі тенденції розвитку всієї злочинності. Небезпідставно вважається, що рецидивісти є носіями й зберігачами кримінальної субкультури, вони становлять серцевину злочинного світу. А тому протидія цьому виду злочинності є одним із найважливіших завдань карної політики держави.
Проблемам боротьби з рецидивною злочинністю присвячено чимало досліджень як в Україні, так і в інших республіках колишнього СРСР. Проте далеко не всі питання вирішені однозначно. Існують навіть різні погляди на саме поняття рецидивної злочинності. Це явище складається з окремих рецидивних злочинів, іншими словами – актів рецидиву.
Кримінальний рецидив – поняття міждисциплінарне. Теорія кримінального права розглядає його як різновид множинності злочинів поряд із сукупністю та повторністю. Чинне кримінальне законодавство не дає загального визначення рецидиву, хоча вказує на умови, що можуть стати підставою для визнання неодноразово засудженої особи особливо небезпечним рецидивістом. Саме це й призвело до того, що серед багатьох працівників, особливо практиків, поширилося помилкове ототожнювання рецидиву з поняттям особливо небезпечного рецидивіста.
Законодавче визначення рецидиву потрібне для застосування відповідних санкцій, передбачених нормами кримінального законодавства: було б несправедливо посилювати покарання за злочин, судимість за який погашена або знята.
З позиції кримінології погашення або зняття судимості не є вирішальною обставиною для визнання рецидиву. Кримінологічне визначення рецидиву не може ігнорувати такої обставини, як минула судимість. Цим рецидив відрізняється від інших видів множинної злочинності – повторності і сукупності: людина вже отримала покарання, але не зробила для себе позитивних висновків.
Виходячи з цих міркувань визначення рецидиву можна сформулювати так: рецидив злочинів – це повторне кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше була судимою або зазнавала інших, передбачених законом, заходів впливу, що застосовуються судом замість покарання, незалежно від форми вини та наявності судимості.
 
2. Поняття і кримінологічна характеристика рецидивної злочинності
 
Рецидивна злочинність – це сукупність вчинених на певній території протягом певного часу злочинів особами, раніше судимими.
Всупереч поширеній думці, рецидивісти рідше беруть участь у групових злочинах: мають значення вік і кримінальний досвід. Серед них багато професійних злочинців. Але не слід ототожнювати рецидивну злочинність із професійною: більшість неодноразово судимих за крадіжки, грабежі та розбої вчиняє злочини без попередньої підготовки, ситуативно, у нетверезому стані.
Динаміка рецидивної злочинності протягом перших шести років незалежності України (1992-1997) відзначалася щорічним зростанням кількості повторних злочинів: із 40 до 72 тис., тобто на 80%. Водночас, завдяки загальному збільшенню злочинності, їх частка у відсотках за ці роки майже не змінилася. Зросло і число виявлених рецидивістів: від 37 – до 50 тис., а відповідні відсоткові показники зменшилися від 18 до 14, 5%, Ці дані наочно підтверджують недостатню репрезентативність відсоткових вимірів рецидивної злочинності.
 
3. Особа рецидивістів та їх класифікація
 
Ось приклад із судової практики. 32-річний Є., з двома судимостями, після відбуття покарання за умисне вбивство твердо вирішив почати нове життя. Деякий час йому це вдавалося: не пиячив, працював. Але випадково зустрівся з Г., з яким познайомився у місцях позбавлення волі. Запросив додому, пили горілку, а коли їм здалося, що мало – пограбували сусідку. Суд призначив йому 8 років позбавлення волі та визнав особливо небезпечним рецидивістом.
Злочинна діяльність кожного рецидивіста по-своєму унікальна, як унікальна і будь-яка особа.
Рецидив злочинів не лише впливає на формування в особі внутрішньої готовності порушити закон, але й створює криміногенні чинники, що спричинюють подальшу соціальну деградацію особи. Перебування в місцях позбавлення волі, що давно вже називаються “університетами” зло чинностями, сприяє встановленню зв’язків асоціально налаштованими засудженими, взаємній криміналізації, формуванню злочинних груп і тюремної субкультури.
Класифікація рецидивістів має велике значення для раціональної організації виправного процесу в установах з виконання покарань і прогнозування рецидиву.
У рецидивній злочинній діяльності вага суб’єктивного чинника значно зростає, адже йдеться про людей, які вперто, незважаючи на суворі покарання, знову і знову творять зло.
Для особи таких злочинців притаманні акцентуації епілептоїдного, шизоїдного і параноїдального типів. Найнебезпечніші – особи з епілептоїдно-параноїдальною акцентуацією. Жорстокість і непередбачуваність епілептоїда у них поєднується з честолюбством, підозрілістю і образливістю параноїка. Шизоїди внутрішньо суперечливі, з роздвоєною особистістю, не здатні до співчуття. Такі індивіди можуть вчиняти убивства та інші насильницькі злочини з користі, та на замовлення.
 
4. Боротьба з рецидивною злочинністю
 
Попередження рецидиву здійснюється в трьох напрямах:
1) підвищення ефективності призначення та покарань;
2) сприяння процесу ре соціалізації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі;
3) організація належного соціального контролю за особами, схильними до повторних злочинів.
Головною умовою ефективності кримінального судочинства є його справедливість. Вона, по-перше, означає рівність усіх громадян перед законом; по-друге, – співрозмірність та доцільність покарання. На жаль, практика застосування кримінально-правових норм дає громадянам, які побували на лаві підсудних, досить
Фото Капча