Критерії загальнофізичного і статевого розвитку підлітків

Рівень фізичного розвитку характеризує здоров'я дитини і нормальність її росту, враховує розміри і форму тіла та їх відповідність віковій нормі. З фізичним розвитком тісно пов'язані моторний (руховий) розвиток і статеве дозрівання, а також біологічний вік, конституція, склад тіла. При оцінці цих параметрів використовують або абсолютні величини показників (кілограми, сантиметри), або відносні розміри (частки від вікової норми). Істотні відхилення цих показників від вікової норми, як правило, викликані порушенням обміну речовин, патологічними змінами в роботі ендокринної й центральної нервової системи. При цьому відставання у фізичному розвитку може бути навіть менш небезпечним, ніж значне випередження, яке свідчить про наявність гормональних порушень.

Найбільш показовими характеристиками є маса і довжина тіла, окружність грудної клітки, окружність талії. Справа не тільки в тому, що ці розміри найпростіше визначити. Ці ознаки несуть інформацію про темпи і особливості росту організму, дозволяють оцінити збалансованість харчування та специфіку обмінних процесів, а отже, і функціональні особливості організму. Поряд із цим часто оцінюють й інші фактори – окружності окремих сегментів тіла (стегна, гомілки, плеча), шкірно-жирові складки, а також силу кисті, станову силу, життєву ємність легенів.

При оцінці фізичного розвитку визначають спочатку довжину тіла, а потім відповідність їй маси тіла і довжин окружностей сегментів тіла. Їх співвідношення дозволяє описати три найважливіші складові фізичного розвитки: скелет, мускулатуру і жировідкладення. При будь-якій довжині тіла (крім різко зниженої або надмірно високої) фізичний розвиток вважається середнім (або гармонічним), якщо значення окружності грудної клітини і маси тіла відрізняються від середнього не більше ніж на 1 s (s – стандартне відхилення). Дітям і підліткам середнього і вищого за середній рівнів фізичного розвитку властиві відповідні функціональні показники серцево-судинної і дихальної систем, гарний розвиток мускулатури.

Для оцінки показників фізичного розвитку використовують спеціальні таблиці – нормативи, або стандарти, фізичного розвитку. Вони неоднакові для ровесників, які проживають у різних кліматогеографічних умовах, а також у місті і селі. Стандарти фізичного розвитку завжди мають регіональний характер, причому в межах регіонів, населених різними етнічними групами, повинні використовуватися стандарти, розроблені окремо для представників цих груп.

До критеріїв фізичного розвитку відносяться:

а) соматоскопічні:

- стопа;

- постава,

б) соматометричні:

- ДТ – довжина тіла;

- МТ – маса тіла;

- МТ/ДТ – відношення маси тіла до його довжини;

- ЖЄЛ – життєва ємність легенів;

- МТ/ЖЄЛ – відношення маси тіла до ЖЄЛ,

в) фізіометричні:

- КЛ – динамометрія лівої кисті;

- КП – динамометрія правої кисті;

- СС – станова сила;

- СС/МТ – відношення станової сили до маси тіла;

- ДС – динамічна сила.

Властива індивідуальному розвитку нерівномірність збільшення розмірів тіла підсилюється залежно від сезонних факторів (природних – тривалості світлового дня, інтенсивності сонячного й ультрафіолетового опромінення, а також мікросоціальних, пов'язаних з навчальними навантаженнями, харчуванням, відпочинком і т. д.). Тому оцінку показників фізичного розвитку звичайно намагаються проводити в ті самі періоди календарного року. Так легше виявити тенденції до затримки або негативних зрушень характеристик фізичного розвитку, які можуть свідчити про порушення здоров'я. Стандарти необхідно обновляти не рідше 1 рази в 5-10 років.

При оцінці статевого розвитку хлопчиків звертають увагу на розмір і форму статевого члена і яєчок, колір і щільність шкіри мошонки, а також на ріст і поширення лобкового волосся. Оцінка розміру яєчок проводиться за допомогою пальпації.

У хлопців-підлітків оцінку статевого дозрівання за шкалою Таннера варто проводити окремо по двох параметрах: росту лобкового волосся і розвитку статевих органів. Якщо в підлітка розмір яєчок збільшився до 2, 5 см і більше або ріст лобкових волосків досяг II стадії, роблять висновок, що в нього почався статевий розвиток.

Затримка статевого розвитку часто обумовлена хронічним захворюванням. Вона може також бути результатом порушень функції гіпоталамуса, аденогіпофіза або яєчок.

Найбільш інформативним показником статевого розвитку дівчаток у пубертатному періоді є вторинні статеві ознаки – зовнішні прояви глибоких ендокринних зрушень, які супроводжують початок, прогресування і закінчення статевого дозрівання. Ступінь їх розвитку дозволяє судити про фізіологічний перебіг статевого дозрівання, а також виявити різноманітні відхилення цього процесу.

Час початку статевого дозрівання може варіювати і значною мірою корелює зі скелетним віком, відбиваючи ступінь біологічної зрілості організму. Вік появи вторинних статевих ознак залежить від стану здоров'я, харчування, кліматичних умов і генетичних особливостей. Згідно прийнятим у педіатричній ендокринології правилам, фізіологічними рамками початку статевого дозрівання є віковий інтервал 8-13 років. У здорових дівчат у сучасних умовах період статевого дозрівання починається в 8-9 років і закінчується в 16-17.

Для оцінки статевого дозрівання дітей різного хронологічного віку в усьому світі застосовується єдина шкала J. M. Tanner. Вона дозволяє об’єктивізувати клінічні спостереження, оскільки діти того самого хронологічного віку можуть перебувати як мінімум, на трьох різних стадіях статевого розвитку. Для дівчат шкала Tanner розділена на 4 категорії – ступінь розвитку молочних залоз, менструальна функція, оволосіння лобка і пахвових западин. Ступінь розвитку вторинних статевих ознак у цих категоріях розрізняється по стадіях. Стадія 0 – допубертатна (коли ознака відсутня), IV стадія позначає досягнення по зазначених категоріях параметрів дорослої жінки. Нормальним індивідуальним розвитком є послідовний розвиток від I до IV стадії без відхилення більш ніж на один рівень між всіма ознаками. Час розвитку від I до IV стадій звичайно займає 3-4 роки.

 

 

Апанасенко Г. Л. Физическое развитие детей и подростков. – Киев: Здоровье, 1985.

Щедрина А. Г. Принцип индивидуальной изменчивости. Основа учения о конституции человека //Актуальные вопросы биомедицинской и клинической антропологии: Тез. докл. Красноярск, 1992.

Ямпольская Ю. А. Мониторинг физического развития детского населения //Гигиена и санитария, 1996, №1.