Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Культ особи Сталіна

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
11
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ВСТУП
 
19 березня 1946 року, в ході перебудови радянського урядового апарату, Сталін був затверджений Головою Ради Міністрів СРСР і міністром збройних сил СРСР.
Після війни займався відновленням народного господарства країни, зруйнованого війною, приділяючи увагу підвищенню обороноздатності Радянського Союзу і технічному переозброєнню армії і флоту. Був одним з головних ініціаторів здійснення радянського «атомного проекту», що сприяв перетворенню СРСР на одну з двох «супердержав».
По війні Сталін стимулював посилення великодержавного націоналізму російського народу, який присвоїв собі месіаністичну роль «визволителя» і «старшого брата» інших народів. Супроти деяких малих народів СРСР Сталін з помсти за поразки першого періоду війни застосував політику національної дискримінації і геноциду, включно до виселення з їх територій.
Мета роботи – вивчення особливостей прояву культу особи в Україні у 40-50 р. ХХ століття.
Завдання роботи – з’ясування суті самого явища культу особи та вивчення її конкретного історичного прояву у формі ждановщини на теренах України у повоєнні роки, її вплив на розвиток культури та формування політичного середовища країни та наслідки геноциду.
Актуальність роботи неможливо переоцінити, оскільки ні в якому разі не можна допустити повторення жахливих сторінок історії, особливо що стосується винищення цілих народів, оскільки навіть у сучасному суспільстві зберігаються деякі тенденції до утворення абсолютизованої влади у певних країнах та у світі.
 
КУЛЬТ ОСОБИ В 40-50РР. ХХ СТОЛІТТЯ
 
Сталін зосередив і формально всю владу в своїх руках (від 1941 — голова уряду, нарком оборони і головнокомандувач збройних сил СРСР, від 1945 зі званням генералісимуса), пишався порівнюванням його з царем Іваном IV і Петром І. Безоглядно жорстокий диктатор, Сталін, базуючись на традиціях російського самодержавства, створив тоталітарну диктатуру на зразок східних деспотій, усюди бачив змови, попереджаючи їх кривавим терором. Останнім у задумі Сталіна було винищення єврейства, розпочате під гаслом боротьби проти «безрідних космополітів», але довершенню цієї акції перешкодила його смерть.
Сталін не був теоретиком, незважаючи на томи його «повного зібрання творів», і під сталінізмом розуміють не доктрину, а створену Сталіним монопартійну диктатуру, практику поліцейського терору з показовими судами і самообвинуваченнями, з концентраційними таборами, безжальною ліквідацією противників (часто уявних), народовбивством, безконтрольною диктатурою «вождя» партії, якій підпорядковано законодавчу, виконавчу і судову владу в централізованій радянській державі.
Старіючий Сталін поклав на одного зі своїх поплічників – А. Жданова. Протягом 1946– 1949 рр. „ждановщина” знищила практично всі попередні здобутки української культури. У серпні 1946 р. постанова пленуму ЦК української компартії про небезпеку українського націоналізму засуджує „Нарис історії української літератури”. Змінюється склад редакційних колегій журналів „Вітчизна” та „Перець”. З’являються погромні рецензії на твори Ю. Яновського, А. Малишка, О. Довженка. Було також засуджено „Історію України”, видану у 1943 р., відновлено широкомасштабну кампанію проти „українських буржуазно-націоналістичних істориків”. Оперу К. Данькевича „Богдан Хмельницький” критикували за те, що росіянам у ній відведено не досить помітне місце. Українські енциклопедичні видання звинувачувалися у зосередженості на вузьконаціональних темах. Репресії та переслідування у сфері культури торкнулися також і інших національностей, які проживали в Україні.
Доктрина Жданова (рос. доктрина Жданова, також знана як рос. ждановизм, ждановщина) — радянська культурна доктрина, запроваджена секретарем ЦК КПРС А. Ждановим в 1946. Згідно цієї доктрини світ був поділений на два табори:
•«імперіалістичний», очолюваний США
•та «демократичний», очолюваний СРСР.
Головний принцип ждановської доктрини звичайно окреслюють фразою «Єдиний можливий у радянській культурі конфлікт — це конфлікт доброго й найліпшого». Незабаром ждановщина перетворилась на культурну настанову, за якої усі радянські митці, письменники та інтелігенція в своїй творчості мали додержуватись основної лінії Партії. Ця настанова передбачала переслідування митців, що відхилялися від цієї генеральної лінії.
Історія відзначає дві постанови ЦК КПРС з цього приводу:
Постанова 1946 року була спрямована проти журналів Звезда і Ленінград, які публікували аполітичні «буржуазні», індивідуалістичні твори сатирика Михайла Зощенка і поетеси Анни Ахматової. Раніше деякі літературознавці були звинувачені через припущення, що російські класики були натхнені творами Жан Жак Руссо, Мольєра, Байрона чи Діккенса.
Іншою відомою постановою є Постанова ЦК ВКПб про оперу «Великая Дружба» Мураделі від 10 лютого 1948. Формально вона стосувалася опери Вано Мураделі «Велика дружба» (рос. Великая дружба), проте торкалася також і багатьох інших радянських композиторів, і перш за все Дмитра Шостаковича, Сергія Прокоф'єва та Арама Хачатуряна. За цим декретом слідував форум спілки композиторів, на якому багато композиторів були піддані публічній обструкції. Формально декрет був скасований постановою від 28 травня 1958.
 
ЖДАНОВЩИНА І УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА
 
Доктрина Жданова торкнулася і української культури. Зокрема було видано постанови ЦК КП(б)У «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури», "Про журнал сатири і гумору «Перець», «Про репертуар державних і оперних театрів УРСР і заходи щодо його поліпшення» тощо.
Під проводом Лазара Кагановича цькування національної культури набуло ще ширшого масштабу. ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про політичні помилки і незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР». У вересні 1947 р. Олександр Корнійчук виступив на пленумі правління СРПУ з промовою "Про виконання СРПУ постанови ЦК ВКП(б) про журнали «Звезда» і «Ленинград», у якій звинуватив у націоналістичних
Фото Капча