Культура стародавньої Греції

 

1. Давня грецька міфологія і література

2. Архітектура і скульптура

3. Медицина

 

 

Понад дві з половиною тисячі років тому в південній частині Балканського півострова, на островах Егейського моря, на західному узбережжі Малої Азії, по берегах Мармурового і Чорного морів, на узбережжі Південної Італії і в східній частині острова Сицилія виникла група рабовласницьких держав, відомих в історії як Стародавня Греція, або Еллада. У XII-VII ст. до н. е. у Стародавній Греції відбувся розклад первіснообщинного ладу і з'явилося патріархальне рабовласництво, яке у VIII-VI ст. до н. е. склало основу економічного і політичного життя суспільства. Розвинулося товарно-грошове господарство, яке зосередилось у рабовласницьких містах-державах (полісах). Найбільшими серед них виступали Афіни і Спарта, боротьба між якими за панування в Стародавній Греції була водночас боротьбою між демократією і аристократичною олігархією, що призвело до Пелопоннеської війни 431-404 рр. до н. е. Знесилені війною грецькі поліси в 338 р. до н. е. підпали під владу Македонії. У 146 р. до н. е. територія Греції була включена до складу Римської імперії.

Власне давньогрецька культура якісно визначилася лише до VIII ст. до н. е. Можна виділити такі періоди її розвитку:

- Гомерівська Греція (XI -VIII ст. до н. е.) ;

- Архаїчна Греція (VII – VI ст. до н. е.) ;

- Класична Греція (V – перші три чверті IV ст. до н. е.) ;

- Еллінізм (кінець IV ст. до н. е. – до І ст. н. е.).

Щоб зрозуміти специфіку стародавньої грецької культури, потрібно враховувати соціальні зрушення тієї історичної епохи. У Стародавній Греції, на відміну від країн Стародавнього Сходу, склався не монархічний, а республіканський тип рабовласницької держави. Містами-державами керували колективно їх вільні громадяни. Це була своєрідна рабовласницька демократія, вона виховала у греків особливе світосприймання, бо суспільним ідеалом стала вільна й політичне активна людина. Саме така людина була головним об'єктом і змістом культури. Ця антропоцентрична концепція культури знайшла своє вираження у знаменитому висловлюванні афінського філософа Протагора: «Людина – мірило всіх речей».

Літературна творчість у Греції здавна існувала в усній формі, що підготувало появу перших літературних творів, видатних пам'яток світового епосу – «Іліади» й «Одіссеї» (IX-VIII ст. до н. е.), в яких великий Гомер розповідає про події Троянської війни.

В архаїчний період у результаті розпаду родової общини відбувається формування античного полісу – міста-держави: Афіни, Спарта, Корінф, Аргос, Фіви. В літературі того часу поширені міфи про богів, героїв, наприклад про подвиги Геракла, а також розвивається лірична поезія Архіло-ха, Солона, Алкея, Сафо. Важливим фактором культурного розвитку Греції вважаються ігри, які відбувалися на честь деяких богів. Найбільшими були Олімпійські ігри – спортивні змагання на честь верховного бога Зевса, що відбувалися, починаючи з 776 р. до н. е. один раз у чотири роки; Тіфійські – спортивні і музичні на честь Аполлона (бога поезії), Істмійські на честь Посейдона (бога морів).

Періодом розквіту давньогрецької культури є класичний період, який характеризується розвитком філософської думки (Демокріт, Сократ). У літературі цього періоду основними жанрами стали трагедія і комедія. Знаменитими авторами трагедії були Есхіл (525-456 рр. до н. е.) та Софокл (497-406 рр. до н. е.). Визнаним комедіографом був Арістофан (бл. 445 – бл. 385 рр. до н. е.). Розвиток літератури пов'язаний з зародженням театрального мистецтва. В літературі й поезії «пізнього еллінізму» з'являються нові імена – Каллімах (приблизно 310-240 рр. до н. е.) писав гімни, елегії, епіграми; Феокріт (кінець IV – перша половина III ст. до н. е.) – поет, тонкий співець ідилії; автор побутового жанру Геродот (III ст. до н. е.).

Формуванню елліністичної культури сприяло значною мірою поширення грецької системи освіти. На першому етапі учні вчились читати, писати, рахувати, займалися гімнастикою і музикою. Наступний етап був пов'язаний з вивченням іноземних мов, математики, астрономії, теорії музики. Вищим ступенем освіти вважалося вивчення філософії і риторики.

За Гераклітом, у грецькій культурі людина розглядалася як смертний бог, а бог – як безсмертна людина. Цей концептуальний підхід пронизує не тільки мистецтво, але й філософію, науку, міфологію, весь світогляд. Вже ранні філософські системи Анаксимандра, Парменіда, Піфагора, Демокріта, Геракліта пройняті ідеями знаходження у світобудові цілісності, гармонії, «логосу», діалектики. Знаменитий вислів Геракліта про те, що не можна двічі увійти в одну і ту ж річку, став пізніше вихідною координатою розробки діалектики як принципу філософського мислення. У стародавній грецькій філософії беруть початок матеріалістичне атомістичне вчення (Демокріт) та ідеалізм (Сократ і Платон). У Стародавній Греції вперше виникла нова галузь знань – історія; «батько історії» Геродот започаткував літописно-описову форму вивчення суспільства. Арістотель у праці «Політика» створив першу теорію держави. Грецький учений Евклід заклав основи геометрії, Архімед – механіки.

У II ст. до н. е., як уже зазначалося, Греція потрапила під владу Риму. Але, як писав поет Горацій, «полонена Греція перемогла некультурного переможця». Гордовитий Рим, перед яким тремтіли завойовані народи, змушений був схилити голову перед величчю культури крихітної Еллади. Пізніше він, ставши велетенською імперією, створить свою небуденну культуру, але лише тоді, коли набереться досвіду у завойованого сусіда. Спочатку Рим запозичив весь пантеон грецьких богів, змінивши їхні імена на латинський лад; скульптори та художники намагались копіювати грецькі зразки; поети і драматурги переспівували сюжети неповторної грецької поезії і драми. Вплив грецької культури був настільки сильним, що на початку, після завоювання Еллади, римська наука стала двомовною. У римських освічених родинах прийнято було розмовляти поряд із латинською ще й грецькою. Вчений Апулей писав латинською, а Марк Аврелій – грецькою. Лише з часом римські філологи розробили лексичну і синтаксичну систему латини настільки, що нею можна було передавати всі тонкощі грецької мови.

 

 

З гомерівського періоду до нас дійшло мало пам'яток, через те, що основними будівельними матеріалами слугували дерево і невипалена цегла. Монументальна скульптура також була дерев'яною. Найбільш яскравими пам'ятками цього періоду є вази, розписані геометричним орнаментом, а також теракотові і бронзові статуетки.

У цей період розвивається реалістична скульптура. Скульптурні зображення виконувалися в основному з мармуру і бронзи. Видатними скульпторами були: Фідій («Зевс» – для храму в «Олімпії), Мирон («Дискобол»), Поліклет (статуя Гери, виконана із золота і слонової кості), Прак-ситель, Лісіпп.

Основними пам'ятками живопису цього періоду є розписи на вазах. Кераміка вазопису характеризувалася різноманітністю стилів – геометричним, «килимовим», чорно- і червонофігурним способом. Цей період також ознаменувався визначними архітектурними спорудами. Основною громадською спорудою залишається храм (храм Зевса в Олімпії, храми в місті Посейдонія). Особливе місце в античній архітектурі посідає комплекс споруд Афінського Акрополя (храм Ніки Аптерос, головний храм Афін – Парфенон).

До знаменитих споруд елліністичного періоду належать Фароський маяк в Александрії та Башта вітрів в Афінах.

У скульптурі цього періоду проступає інтерес до людини, її емоцій. Характерними рисами скульптури періоду еллінізму є динамічність, виразність. До найбільш визначних відносяться «Афродіта з острова Мілос» (Венера Мілоська), «Ніка Самофракійська», скульптурна група «Лаокоон», «Фор-незький бик», портрет Демосфена і одне з чудес світу, яке не дійшло до нас, Колос Родоський (висотою 35 м). Значну кількість пам'яток давньогрецького мистецтва знайдено на території сучасної України (колишніх античних держав Північного Причорномор'я).

 

 

Значного розвитку в Стародавній Греції набула медицина. В поемах Гомера «Іліада» й «Одіссея» (VIII-VII ст. до н. е.) описані приклади надання медичної допомоги пораненим під час Троянської війни. Крім лікарів у війську, в V-IV ст. до н. е. з'явилися лікарі в містах. Купців, ремісників і вільних землеробів обслуговували мандрівні лікарі, які йшли від міста до міста, від общини до общини. В Греції також були школи, які готували лікарів. Найбільш відомі з них це школи в Кнідосі і Косі. Зі школи на острові Кос вийшов знаменитий лікар Гіппократ. Існували лікарні при храмах, приватні лікарні при житлах лікарів або знатних людей. Мало місце безплатне лікування бідних людей, проводилися заходи, які запобігали поширенню епідемій. Професійною емблемою лікарів стало зображення змії. Цей символ дійшов до наших днів і далі використовується в медичній символіці.

З лікувальних процедур велика увага приділялася водолікуванню і масажам. Також практикувалися і хірургічні втручання. Під час розкопок знайдені залишки медичного інструментарію: ножі, голки, пінцети, зубні щипці, долота, шпателі, зонди тощо.

Для давньогрецької культури характерна велика увага до фізичних вправ, загартування і особистої гігієни.

Найвидатнішим лікарем Стародавньої Греції був Гіппократ (460-377 рр. до н. е.). З часів Гіппократа до нас дійшла книга під назвою «Гіппократів збірник», який об'єднує близько 70 творів. Самому Гіппократу належать твори «Прогностика», «Епідемії», «Про рани голови», «Про переломи» та ін. Частина творів написана його учнями і послідовниками.

У вченні Гіппократа велика увага приділялась організму хворого, навколишньому середовищу, умовам побуту, захворюванням внутрішніх органів, загальній терапії, акушерству, хірургії. Гіппократ описав симптоми деяких захворювань, стадії перебігу хвороби. Значне місце в терапії лікар відводив дієті.

У знаменитій «Клятві Гіппократа» визначалися принципи взаємовідносин лікаря і хворого, а також лікарів між собою. Клятва не є оригінальним твором самого Гіппократа, скоріше це збірник професійних зобов'язань, які зустрічалися раніш, проте значення його велике і як кодекс лікарської етики він, певною мірою, використовується і нині.