Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Культурно-національне Відродження в Україні в ХІХ столітті

Предмет: 
Тип роботи: 
Презентація
К-сть сторінок: 
17
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Презентація на тему:
 
"Культурно-національне Відродження в Україні в ХІХ столітті"
 
Періодизація
 
ХІХ століття в українській історії прийнято називати добою культурно-національного відродження. Проте процес культурно-національного відродження виходить за хронологічні рамки ХІХ ст. і триває від кінця ХVШ до початку ХХ ст. Видатний вчений І. Лисяк-Рудницький дотримувався думки, що особливості й закономірності суспільно-політичного та культурного розвитку цього явища дозволяють визначити його протяжність від кінця Козацької держави до Першої світової війни.
Ставлячи в основу періодизації провідний суспільний рушій соціальних тенденцій, культурного змісту, стилів і напрямів, він розрізняв наступні етапи українського національного відродження:
  • «дворянський» (кінець ХVШ – 40-ві рр. ХІХ ст.);
  • «народницький» (40-ві – 80-ті рр. ХІХ ст.);
  • «модерний» (90-ті рр. ХІХ ст. – до Першої світової війни).
На першому етапі провідною суспільною верствою стало освічене панство, нащадки старих шляхетських родин. З одного боку, це було дворянство козацького походження на Лівобережжі, що отримало свої привілеї завдяки поширенню чинності на козацьку старшину «Жалуваної грамоти дворянству» («Грамота на права, вольності й переваги благородного російського дворянства») у 1785 р. З іншого, сполонізована шляхта на Правобережжі, в першу чергу молодь, поступово набувала українофільських настроїв.
Зацікавленість вітчизняною історією засвідчує поява козацько-старшинських літописів (Самовидця – 70-ті рр. ХVП ст., Г. Грабянки – 1710 р., С. Величка – 1720 р.); таких праць, як «Краткие географические, политические и исторические сведения о Малой России» (1773), «Краткая Летопись Малыя России с 1506 по 1770 год, с из’явлением образа тамошнего правления» та «Землеописание Малыя России» (1777) Василя Рубана; рукописної «Истории Русов» (1829), «История Малороссии» (1842-1843) М. Маркевича.
Харківський університет, заснований у 1805 р., об’єднав прихильників народознавчих досліджень - І. Срезневського, А. Метлинського, Л. Боровиковського, М. Костомарова, М. Гулака-Артемовського, Г. Квітку-Основ’яненка та ін. «Харків, російський Харківський університет, - підкреслює видатний вчений М.В. Попович, - став «колискою нової української літератури і молодої романтичної культури» 
На західноукраїнських землях процеси культурно-національного відродження очолили представники греко-католицької церкви - Львівський митрополит М. Левицький, Перемишльський єпископ І. Снігурський, крилошанин о. І. Могильницький тощо. Мовне питання – про рівноправність української мови - підіймало Товариство галицьких греко-католицьких священиків, йому присвячені праці о. І. Могильницького (з Перемишля) - «Буквар словено-руського язика» (1817), «Розправа про руську мову» (1829), «Відомості о руськом язиці» (1829).
«Руська трійця», організована на початку 30-х рр. М. Шашкевичем, І. Вагилевичем та Я. Головацьким, своєю діяльністю протистояла реакційній асиміляторській політиці правлячих кіл Австрійської монархії і польської шляхти в Східній Галичині. Розвиток самобутньої національної культури населення західноукраїнських земель в нерозривній єдності з культурою всього українського народу – одна з провідних ідей діячів «Руської трійці». Утвердженню цих принципів була підпорядкована вся дослідницька, літературна, видавнича і публіцистична діяльність «галицьких романтиків». Зокрема, яскравим проявом цієї тенденції стала збірка «Русалка Дністрова» (1837), що засвідчила доробок «Руської трійці» в розвиток етнографії та фольклористики
На другому - «народницькому» - етапі культурно-національного відродження в Україні провідною суспільною верствою стає інтелігенція. «Розбудова повноцінної етносоціальної структури українського суспільства відбувалася не згори, а знизу: українське селянське середовище висувало нові покоління інтелігенції, вчених та митців замість зденаціоналізованої еліти, - підкреслюють автори багатотомної «Історії української культури». - Саме на народній соціальній базі, - зазначають вони, - постає верства національної інтелігенції, яка розгортає пропаганду культурно-національної самобутності… з метою формування національної самосвідомості» 
Основним центром культурно-національного руху цього періоду стає Київ. Заснування Київського університету (1834), діяльність відомих учених, викладачів та культурно-громадських діячів (М. Максимовича, М. Костомарова, П. Куліша, О. Марковича, В. Білозерського, Т. Шевченка) сприяють пробудженню зацікавленості українською історією та народознавством.
У 1846 р. з’являється перша загальнонаціональна громадська організація Кирило-Мефодіївське (за матеріалами слідства - Украйно-Слов’янське) товариство. 
Програмні положення братчиків були викладені у «Книзі буття українського народу», «Законі божому» і «Статуті Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія». В них чітко сформульовано українську національну ідею, культурно-політичні спрямування українського руху середини ХІХ ст. 
У довідці Ш відділення («Третье отделение Собственной его императорского величества канцелярии») 1854 р. підкреслювалось:
«Мета цього Товариства спочатку полягала в тому, щоб, відновлюючи народність, мову і літературу слов’янських племен, підготовлювати ці племена до з’єднання під одну державу, але оскільки всі члени товариства були уродженці Малоросії, то незабаром слов’янофільство їхнє обернулось на украйнофільство, і вони перейшли до намірів про відновлення Малоросії в тому вигляді, в якому вона була перед приєднанням до Росії... Украйно-слов’янське товариство... могло набрати напряму, небезпечного для державного спокою»
Громади являли собою осередки української інтелігенції, що займалися національно-культурною й громадсько-політичною діяльністю в другій половині XIX - на початку XX ст. та об’єднували найвидатніших представників інтелігенції українських земель
Ідеї братчиків були підтримані й розвинуті провідними діячами національного громадсько-культурного руху, що спирався, головним чином, на представників передової інтелігенції. На Наддніпрянщині це був, в першу чергу, громадівський або українофільський рух.
Такі  громади діяли в Києві, Полтаві, Харкові, Чернігові, Одесі та інших містах. Їх члени створювали недільні школи та викладали в них, збирали матеріали з етнографії та фольклору, видавали українську популярну та наукову літературу
У 70-90-х рр. ХІХ ст. почалося творення чіткої національної доктрини. Розробка обґрунтованої системи української політичної ідеології належить М. Драгоманову. 
Головною справою свого життя він вважав пропаганду ідей Кирило-Мефодіївського товариства, послідовно відстоював ідею інтеграції України в європейські політичні та культурні рухи. Українська політична думка тієї доби збагатилась висновком М. Драгоманова, що «прихильність до своєї країни й народу тільки виграє, коли вона… освітиться світлом вселюдського спрямування до поступу» 
З останньої декади ХІХ ст. розпочинається, за періодизацією І. Лисяка-Рудницького, третій, модерний період українського культурно-національного відродження. Репресивна політика самодержавства, спрямована проти учасників українофільського руху в Києві та на інших землях Наддніпрянщини (Валуєвський циркуляр 1863 р., Емський указ 1876 р.), спричинила переміщення центру національно-культурного життя зі Сходу на Захід.
«Ідеї, що служили натхненням для українського відродження в Галичині, майже без винятку походили з Наддніпрянщини, - зазначає І. Лисяк-Рудницький. - …З другого боку, після того як указ 1876 року заборонив усяку легальну українську діяльність у Росії, Галичина стала притулком всього українського національного руху» . Із заснуванням Наукового товариства імені Т. Шевченка (НТШ) Галичина набуває статус українського П’ємонту. В діяльності НТШ брали участь багато культурних та політичних діячів, серед яких в першу чергу необхідно згадати М. Грушевського та І. Франка.
Для формування національної ідеї, зростання національної самосвідомості потрібно було проаналізувати вітчизняну історичну спадщину. М. Грушевським була створена нова схема східноєвропейської історії, яка доводила існування українського народу з власною багатовіковою історією. Зі свого боку, І. Франко своєю громадсько-політичною діяльністю та літературною творчістю визначав українську культуру як єдину спільну культуру українців Наддніпрянщини та Західної України, культуру світового значення.
Таким чином, поняття «українське культурно-національне відродження” відображає процес становлення й розвитку культурно-освітнього та громадсько-політичного життя України впродовж кінця ХVШ – початку ХХ ст., пробудження та зростання національної самосвідомості.
Фото Капча