Київська міська дума: взаємозалежність між соціальним складом гласних та ефективністю їх діяльності: (1871-1914 рр.)

 

Ю. І. Глизь

Досліджується соціальний склад гласних Київської міської думи. Простежується взаємозалежність їхньої діяльності від освітньо-професійного рівня, досвіду міського врядування.

Ключові слова: Київська міська дума, гласні, соціальний склад, вибори, каденція.

Державна реформа місцевого управління була покликана залучити містян до впорядкування благоустрою міст як середовища їхнього проживання та діяльності. Пропонувалося запровадити й нові управлінські механізми: всестанова виборність, самоврядність, фінансова самостійність. Положенням 1870 р. верховна влада допускала до управління міським господарством тих, хто міг наповнювати його скарбницю і спрямовувати кошти на розвиток інфраструктури міста. Дума отримувала право формувати міський бюджет і піклуватися про благоустрій міста.

Мета цієї статті – дослідити соціальний, зокрема й освітній, склад гласних Київської міської думи, виявити ефективність їхньої діяльності та простежити взаємозалежність між походженням і громадською активністю гласних. За одиницю «виміру» беремо часовий термін – одна каденція. Важливо простежити, за якими критеріями виборці оцінювали потенційних гласних: станове походження, освітньо-професійний рівень, досвід міського чи державного врядування, власне бажання бути гласним, активність у роботі комісій управи або інші заслуги перед громадою міста.

Особливістю перших київських виборів було те, що гласних обирали не знаючи їхніх якостей, через відсутність передвиборчих зустрічей з містянами. Заможні кандидати першої і другої категорій, через агітацію та підкуп нав’язувалися виборцям третьої й, як наслідок, 30-ти тисячна категорія міщан-виборців у першій каденції думи не отримала свого представника. Більшість гласних вважали, що це звання почесне і не потрібно буде щоденно працювати в комісіях управи. Роботою перших гласних кияни лишилися задоволені: вони зуміли забезпечити центр міста ліхтарями, новими мостовими і водогоном. Більше того до наступного складу думи (1875 р.) було обрано фахівців із газоосвітлення, залізничного транспорту, прокладання водогону (Струве, Рилєєв, Донат, Альохін). Почали практикувати відрядження за кордон для переймання європейського досвіду брукування шляхів, тротуарів й закладанням скверів і парків. Заслугою гласних цієї каденції було зведення будови міської думи на Хрещатику.

Неосвіченість киян третьої категорії знову була використана на виборах наступної каденції (1879 р.). Місць у думі були позбавлені кияни, які обрали 21 гласного не зі свого середовища, а з перших двох категорій. Гласні нової каденції (1883 р.) продовжували займатися благоустроєм міста, розширювати водогінну мережу і значну увагу приділяли освіті киян, заснувавши шість однокласних училищ. Проте, вони ж відхилили проекти потрібних Києву каналізації і конки [1, 79].

Внесок кожного гласного кияни могли оцінити завдяки місцевій пресі, а також «Известий Киевской городской думы», на сторінках якої вміщалися протоколи засідань, звідки містяни дізнавалися про ініціативи гласних та їх відвідування думи. Хоча ні тим, ні іншим вони не відзначалися – на засіданнях часто не було кворуму і лише 1/5 з них відвідували більшу половину засідань. Траплялося, що міський голова розшукував гласних і запрошував до роботи, тому дума розпорядилася публікувати у газетах списки відсутніх. Ініціативи гласних були також незадовільними – за перші три каденції (1871-1882 рр.) від них надійшли 86 пропозицій, більшість з яких були несуттєві [2, 194-195]. Для ілюстрації соціального, освітнього і релігійного складу гласних у перші три каденції звернімося до таблиці 1.

 

Гласних привілейованих станів було більше лише у першу каденцію – вони отримали 52 мандати, у другій – 36, третій – 35. Зауважуємо зрівняння кількості тих й інших. Гласні з вищою освітою постійно становили половину складу. В усіх без винятку каденціях купці мали більшість: у першій – 26 мандатів, другій – 35, третій – 36. Друге місце, з невеликою різницею, поділяли між собою чиновники і професори, але вже з 1879 р. професура витіснила чиновників, отримавши у думі 17 місць [2, 165, 178].

Верховну владу також цікавила залежність активності гласних від їх соціального походження, а тому сенатор О. Половцев вивчав зайнятість гласних у роботі комісій управи з врахуванням категорій, від яких ті були обраними. Виявилося, що 1878-1880 рр. їх участь була однаково активною: за три роки у комісіях працювали 49 гласних від першої категорії, 45 – від другої і 39 – від третьої. Найбільшою активністю вирізнялися гласні першої категорії – О. Лєсков і Г. Ейс- ман, від другої – О. Кониський. Недосконалістю виборів користувалися підприємці, котрі скуповували довіреності для обрання в думу лояльних до себе гласних. 1879 р. за ними проголосували 387 виборців, що склало 53% від тих, хто взяв участь у виборах [2, 146147, 224-225].

Починаючи з 1883 р., через кількаденні вибори в третій категорії, дума перейшла на голосування по адміністративних дільницях міста, запозичивши європейський досвід. Крім цього, успіхом каденції стали заснування Київського кредитного товариства і відкриття першої телефонної станції з 60 телефонними апаратами. Дума 1887-1893 рр. отримала назву «семирічної», адже термін її повноважень було продовжено до часу проведення перших виборів за новим Міським положенням 1892 р. [4, 1-9]. Діяльність гласних цього складу думи можна визнати переломною у перетворенні Києва на європейське модерне місто. В цей час запущено електричний трамвай, що став першим у Російській імперії, почала діяти централізована каналізація,