Лекція 3. Найдавніший Єгипет: віхи історії

 

 

1. Єгипет в додинастичну епоху та в період Раннього Царства

2. Єгипетська держава періоду Стародавнього Царства

3. Особливості розвитку Стародавнього Єгипту періоду Середнього Царства

 

 

Волобуев О. В., Шестаков А. В. История древнего мира в художественно-исторических образах. Хрестоматия. 2-е изд. Москва, 1978.

История Древнего Востока. 3-е изд. Москва, 1999.

История Древнего Востока. Материалы по историографии. Москва, 1991.

Неронова В. Д. Введение в историю древнего мира. Пермь, 1978. От глиняной таблички к университету. Образовательные системы Востока.

Тойбі А. Д. Дослідження історії. У 2 т. т. 1 – К., 1995. – с. 35-39.

 

1. Люди в Нільській долині з доби палеоліту. VII тис. до н. е. – ранньоземлеробські поселення. V – IV тис. до н. е. в Єгипті мідно-кам′яний вік, відома неолітична стоянка Мерімде-Бенісаламе (Зх. Дельти). IV тис. до н. е. – іригація, ткацтво, майнова та соціальна нерівність, розклад родового ладу. IV тис. до н. е. – іригація, ткацтво, майнова та соціальна нерівність, розклад родового ладу.

Друга половина IV тис. до н. е. – державність у формі адміністративно-територіальних одиниць – номів (сепат). Ранньодинастична доба: Верхній та Нижній Єгипет – 16 і 10 номів, Стародавнє Царство – 22 і 20. Ном – місцева іригаційна система, автономна господарська й адміністративна одиниця. Номарх – родовий старійшина. Конфлікт між номами (господарські, релігійні причини).

Необхідність централізації – розподіл паводкових вод. Ніл – політичне об′єднання країни. Кінець IV тис. до н. е. єгипетські номи об′єдналися у 2 держави – Пд (Врхн.) і Пн (Нж) Царства, столиці – Нехен (Енхаб) і Буто.

Боротьба за об′єднання Єгипту. Об′єднання здійснив цар Верхнього Єгипту Менес (Міна), який підкорив Нижній Єгипет бл. 3100 р. до н. е. і заснував І династію об′єднаної країни. Столиця – м. Абідос. Період правління перших двох династій – Раннє Царство (3100 – 2800 рр. до н. е.) Номи Нижнього Єгипту повставали.

Політичне об′єднання – розширення та вдосконалення іригаційної системи. Сільське господарство – успішно розвивається – хліборобство, виноградарство (пн), фінікова пальма (пд), льон, городництво. Відомі походи на Сінайський півострів (мідь).

 

2. Раннє Царство – вступний етап до Стародавнього Царства (2800 – 2250 рр. до н. е.) – час правління ІІІ – VI династій. На відміну від попереднього Раннього Царства Стародавнє характеризується посиленням централізації та консолідації. У жодній іншій країні Ст. Сходу та й у самому Єгипті в наступні періоди царська влада не була такою могутньою як у добу Стародавнього Царства. Столиця країни – Мемфіс, фортеця заснована ще Менесом на кордоні Нижнього і Верхнього Єгипту. Єгипетський фараон втрачає функції племінного вождя і перетворюється у деспотію. Утвердження деспотії було обумовлене відсутністю п/в на землю і значним впливом сільської общини. Єгипетський фараон обожнювався (термін з ХVIII д., пер – о «великий будинок»).

Царська влада в Єгипті спиралася на громіздкий адміністративний апарат, який виконував фіскальні, судові, поліцейські функції. Бюрократичний апарат очолював верховний сановник – візир, чаті; царедворці майже поголовно складалися з царських родичів. На місцях повновладними володарями були номархи, які командували полчищами дрібних чиновників. Єгипетським військом, як правило, керував той царевич, якого готували на трон.

Виникнення в Єгипті доби Стародавнього Царства ц/ної деспотії супроводжувалося будівництвом велетенських царських гробниць – пірамід. Мета спорудження – містичний страх перед фараоном, опора тиранії та деспотизму. Будівництво пірамід започаткував засновник ІІІ д. фараонів Джосер. Його 60 – метрова кам′яна гробниця в Саккара мала східчасту форму. У подальшому гробниці набували уже чітких і геометрично правильних форм. Наступний ф. Снофру побудував аж 3 піраміди. Найграндіозніші піраміди спорудили фараони IV д. Хуфу (Хеопс), Хафра (Хефрен) і Менкаура – 146, 5 м, 138 м, 66 м. Хуфу – Великий сфінкс – символ царя-переможця.

Зовнішня політика – загарбницькі походи – Нубія (золото, слонова кістка), Лівія, Синай (деревина, метали, мідь, раби). Військово-торгівельні експедиції – Крит, Пунт (Сомалі).

Кінець Стародавнього Царства – послаблення центральної державної влади, посилення сепаратизму в номах. ХХІІІ ст. до н. е. Єгипет розпадається на кілька самостійних дрібних держав, які ведуть між собою міжусобні війни.

І. Перехідний період (2250 – 2050 рр. до н. е.). Політична роздрібненість Єгипту тривала бл. двох століть. Іригаційні роботи припинилися, чимало земель перетворилося на солончаки й обезлюдніло. Необхідність ц/ції – відродження єдиної держави. Політичне лідерство виборювали Гераклеопольський і Фіванський номи. Бл. 2050 р. до н. е. цар ХІ Фіванської династії (вона існувала паралельно з Х Гераклеопольською) Ментухотеп І ущент розбив гераклеопольські війська й проголосив себе царем об′єднаного Єгипту. Остаточно підкорив увесь Єгипет засновник ХІІ династії Аменемхет І, початок доби Середнього Ц.

 

3. Середнє Царства (2-5- – 1750 рр. до н. е.). Політична ц/ція Єгипту доби Середнього Ц. була значно слабшою, ніж у епоху Староданього Ц. Столиця – Фіви. Особливість влади – двірцеві інтриги, змови. Номова знать почувалася досить незалежною. Найвищий економічний розквіт і політична могутність при ХІІ д., засновник Аменемхет І.

В епоху Середнього Царства фараони відновили завойовницькі походи в Нубію, Лівію, Синай, перетворили Сх Середземномор′я в єгипетську вотчину. Опора на завойованих територіях – єгипетські фортеці.

Економіка – відновлення іригації, поширення бронзи, вдосконалення знарядь (плуг, вітряк). ХІІІ д. – «Речення Інусера» – опис повстання народних мас. ХІІІ д. – початок міжусобних війн.

Послабленням Єгипту скористалися лівійці та нубійці, які почали нападати на кордони сусіда; в Дельті єгиптян потіснили кочівники – азіати. Бл. 1700 р. до н. е. вторгнення кочівників – гіксосів (семіти, хуррити, кассити). Столиця – Аваріс, Сх. Дельти. Кочівники перейняли к-ру, мову переможених. В історії Єгипту настав ІІ Перехідний період.