Ліна Костенко

У травні 1966 р. у Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції й захищала І. Світличного, О. Заливаху, М. Косіва й Б. Гориня.

У 1968 році написала листи на захист В. Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім’я Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не згадувалося. Вона працювала «в шухляду».

1969 року в діаспорі було видано велику збірку «Поезії», до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема вірші, що поширювалися в «самвидаві» через заборону тогочасною цензурою.

1973 року потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 р., після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979 р., за спеціальною постановою Президії ЄПУ, – історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років.

 

 

Творчий доробок поетеси досить вагомий. Одразу по закінченні інституту одна за одною виходять три збірки поетеси: “Проміння землі” (1957), “Вітрила” (1958) та “Мандрівки серця” (1961), які визначили високу міру хисту їх авторки і, водночас, її безкомпромісну громадянську позицію.

Політичні заморозки, які настали в середині 60-х років, спричинилися до того, що поетеса далі видавати свої книжки не могла. Чергова книжка «Сонячний інтеграл» (1963) була порізана внаслідок втручання цензури. Те саме спіткало й книжку «Княжа Гора» (1972), підготовлену після багатьох років мовчання. Тому в певному сенсі збірка «Над берегами вічної ріки» стала в 1977 році наче новим дебютом, який відразу повернув Ліні Костенко чільне місце в літературі. Відтоді вона опублікувала кілька важливих поетичних книжок: «Маруся Чурай» (1979), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987). Захоплено сприйнята читачами книжка «Вибране» (1989), видана тиражем 70 тисяч примірників і швидко розкуплена, заповідала час великих перемін в Україні. Та після активних 70-80-х років Ліна Костенко знову друкує небагато, не бере участі в публічному літературному житті й далі залишається мовчазним авторитетом сучасної української літератури, яка ніяк не може вийти поза навички мислення категоріями минулої епохи. Пише книжку про чорнобильську трагедію. [4]

Ліна Костенко отримала Державну премію України ім. Шевченка, премію фундації Антоновичів, премія Франчески Петрарки та медаль Святого Володимира, стала лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Теліги, професором Києво-Могилянська академії.

У 90-х роках перестала брати участь у громадському житті та відмовилася від звання Героя України зі словами: : «Політичної біжутерії не ношу!» Лише в період «помаранчевої революції» у 2004р. вона на деякий час повернулась до громадського життя.

У грудні 2010 року вийшов у світ перший прозовий роман Ліни Костенко у видавництві Івана Малковича «А-ба-ба-га-ла-ма-га» – «Записки українського самашедшого». Він практично зразу ж став українським бестселером. Перший тираж становив 10 тисяч і вже за півмісяця був розкуплений, що встановило своєрідний рекорд для українських видань. Недостача книг на ринку призвела до появи піратських передруків книги. Станом на червень 2011 року загальний офіційний тираж роману становив 80 тисяч.

 

 

Отже, українська культура, лишаючись в європейському просторі, все впевненіше торує собі шлях до світових здобутків, активно інтегрує досягнення сучасної цивілізації і сама її творить.

Українська держава, турбуючись про перспективи розвитку своєї культури, буде забезпечувати ІЗ підтримку, особливо на регіональному та місцевому рівнях, сприяти подальшому зміцненню й оптимізації мережі закладів культури і мистецтва, яка б надавала доступні культурно-мистецькі послуги нашим громадянам, забезпечувати піднесення матеріального рівня, належний соціальний захист тих, хто працює в галузі культури, поліпшення умов творчої праці.

Для цього слід продовжити удосконалення правової, нормативної бази культури, зокрема формування сприятливих законодавчих умов для закладів та підприємств галузі, для всіх вітчизняних виробників мистецьких товарів і послуг. Маємо надію, що будуть сприятливіші умови для благодійництва і меценатства в Україні, налагоджуватиметься постійне дієве партнерство держави з недержавними організаціями у сфері культури, передусім з творчими спілками. При цьому окрема увага приділятиметься підтримці творчої молоді.

Ліна Костенко відіграла важливу роль у розвитку української культури ХХ ст. Неповторність і відвага є її мистецьким і життєвим девізом. А також вірність собі та непокірність. Ліну Костенко характеризує енергійне простування проти течії, право на збереження власної індивідуальності у творчості під тиском ідеологічної машини, уміння брати з великої європейської традиції найцінніші вартощі без епігонства. Неповторність Ліни Костенко радше духовна, ніж формальна, вона визначає її спосіб існування в сучасній літературі – сприйняття традиції і водночас наявність індивідуальних рис поетеси, яка ніколи не ступала стоптаними стежками і вперто прагнула до вироблення власного, притаманного тільки їй стилю.

 

 

Навч. посіб. / М. М. Закович, І. А. Зязюн, О. Л. Шевнюк та ін. ; За ред. М. М. Заковича. – 4-те вид., випр. і допов. – К. : Знання, 2009. – 589 с. – (Вища освіта XXI століття).

Українська культура в європейському контексті / Ю. П. Богуцький, В. П. Андрущенко, Ж. О. Безвершук та ін. ; За ред. Ю. П. Богуцького. -К. : Знання, 2007. – 679 с.

Історія світової та української культури: підручник / В. А. Греченко, І. В. Чорний, В. А. Кушнерук та ін. – К. : Літера ЛТД, 2006. – 480 с.

Нарис творчості. Ліна Костенко/ Брюховецький В. С. – К., Дніпро. -1990.