Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Літосфера, її структура і загальна характеристика

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 

ПЛАН

1. Загальні поняття про літосферу і її будову

2. Неоднорідність земної кори, стійкі і рухомі ділянки земної кори

3. Будова верхньої частини літосфери – рельєф

4. Гірські породи як компонент літосфери

Список використаної літератури

 

1. Загальні поняття про літосферу і її будову

Як згадувалося вище, нижня частина географічної оболонки - літосфера (від грецьк. літос - "камінь") - являє собю складне утворення з переважно твердої речовини, яке охоплює мантію Землі шаром потужністю від 10-15 до 200 км і підстилається у верхній мантії розм'якшеним (пластичним) прошарком - астеносферою. Завдяки своїй пластичності астеносфера відіграє роль субстрату, по якому відбувається горизонтальне переміщення ("плавання") літосферних плит. Разом з вертикальними рухами (підняття - опускання) ці переміщення мають вирішальне значення у житті твердої підвалини географічної оболонки, а відтак і в усій природі геосфери (з ними пов'язані процеси магматизму, метаморфізму, тектоніки, сейсміки). Отже, літосфера займає своєрідне "буферне" положення між глибинними надрами планети та її зовнішніми оболонками (атмосферою, гідросферою).

Верхню, основну з точки зору землезнавства, частину літосфери називають земною корою. Особливе значення при вивченні літосфери має речовинний склад земної кори (мінерали, гірські породи) та визначення вікових рубежів геологічних утворень, тобто проблема часу у житті літосфери. Другий напрямок вивчення літосфери пов'язаний з формуванням рельєфу. У найбільш загальному розумінні рельєф являє собою сукупність форм вертикального розчленування земної поверхні, тобто піднять і знижень, гір і рівнин тещо, створених тривалою взаємодією внутрішніх сил Землі (морфоструктури) та її зовнішніх оболонок (морфоскульптури).

Потужність і будова літосфери визначаються типом земної кори. Материкова кора складається з трьох шарів - осадового, гранітного і базальтового, її потужність на рівнинах сягає 30-40, в горах - 60-80 км. Потужність літосфери в районі материків становить 150-250 км. Океанічна кора складається з осадового і базальтового шарів (граніт­ний шар між ними відсутній). Потужність океанічної кори 5-10 км, потужність літосфери під океанами - 50-100 км.

Літосфера глибинними розломами розбита на великі блоки - літо­сферні плити. Під впливом внутрішніх сил Землі ці плити повільно, зі швидкістю до 5-6 см за рік, пересуваються по в'язкій астеносфері в той чи інший бік. Ці рухи називаються горизонтальними. Вони призводять до утворення великих і лінійно витягнутих форм рельєфу: гір, океаніч­них жолобів, рифтових хребтів, глибинних розломів-грабенів.

Для літосфери характерні й повільні вертикальні коливання - повільні підняття чи опускання, швидкість яких від 0-2 до 10-12 мм за рік. При цьому нерідко колишні ділянки морського дна стають суходолом або, навпаки, суходол занурюється на дно моря.

До проявів внутрішніх сил Землі належать також магматизм і земле­труси.

Магматизм - це сукупність явищ, пов'язаних з утворенням і рухом магми з астеносфери до поверхні Землі. Розрізняють два типи магматизму - внутрішній (інтрузивний), коли магма не досягає поверхні Землі і застигає на глибині, і зовнішній (ефузивний), коли магма прориває зем­ну кору і виливається на поверхню. Ефузивний магматизм називають ще вулканізмом. Вулкани поділяють на діючі і згаслі. Більшість діючих приурочена до узбережжя Тихого океану (Тихоокеанське вогненне кільце), серединно-океанічних хребтів та зон розломів на материках.

У районах вулканізму зустрічаються гейзери - джерела, що періо­дично викидають фонтани гарячої води (Йеллоустонський національний парк США, Ісландія, Камчатка, Нова Зеландія).

Землетруси - раптові підземні удари, супроводжувані швидкими коливаннями земної поверхні. Причина землетрусів - розривні пору­шення в надрах Землі або зсування блоків земної кори за лінією розло­му. Осередки землетрусів здебільшого приурочені до молодих гір, а та­кож до зон розломів.

Сила землетрусів оцінюється за 12-бальною шкалою. Слабкі земле­труси (1-3 бали) майже не відчуваються людиною і фіксуються за допомогою сейсмографів. При катастрофічних землетрусах (11-12 балів) рельєф Землі змінюється до невпізнанності, цілком руйнуються всі будівлі.

2. Неоднорідність земної кори, стійкі і рухомі ділянки земної кори

Земна кора нашої планети неоднорідна. Виділяють материковий і океанічний типи земної кори. Материкова кора складається з З шарів - осадового, гранітного і базальтового; потужність коливається від 30-40 км (на рівнинах) до 60-80 км (у горах). Океанічна кора скла­дається з 2 шарів - осадового і базальтового; потужність - 5-10 км.

Літосфера розбита на окремі блоки - літосферні плити, які руха­ються по розплавленій астеносфері - прошарку верхньої мантії під літо­сферою. При сходженні плит земна кора зминається в складки або ви­гинається (з океанічною плитою), занурюючись під материкову плиту і розплавляючись в астеносфері.

При розходженні плит виникають розломи (рифти), через які вили­вається мантійна речовина, створюючи1 базальтовий шар земної кори океанічного типу.

Земна кора материкового типу більш давня, ніж теперішня океанічна кора. На материках є ділянки, де вік гірських порід, що складають зем­ну кору, перевищує 3 млрд років. Вік океанічної кори - від 160-180 млн років і менше.

На суходолі і на дні океанів виділяють стійкі і рухливі ділянки зем­ної кори. Стійкими ділянками є платформи (материкові й океанічні). В основному вони займають внутрішні області літосферних плит. Для платформ характерні повільні вертикальні коливання, тут не відбуваєть­ся сильних землетрусів, немає діючих вулканів. У рельєфі платформам відповідають рівнини (суходолу і дна океану).

Рухливими ділянками земної кори є складчасті області. В основному

Фото Капча