Логопедична ритміка в системі роботи з подолання фонетико-фонематичних порушень

 

1. Напрями і зміст логопедичної роботи з дітьми дошкільного віку з ФФНМ

2. Порушення моторної, емоційно-вольової сфер та поведінки у дітей з дислалією, дизартрією, ринолалією

3. Особливості використання логоритмічних і музично-ритмічних засобів при подоланні дислалії, дизартрії, ринолалії

 

Основне завдання профільного фахівця дошкільного навчального закладу – сприяння всебічному розвитку дітей, вдосконаленню їх здібностей та вмінь. Ні для кого не секрет, що успішний розвиток дитини у дошкільному закладі цілком залежить не від окремого спеціаліста, а від плідної співпраці педагогів різних профілів.

На даний час дуже актуальним стає запровадження ефективних освітніх технологій, однією з яких є логоритміка.

Логоритміка – це низка вправ, завдань, ігор, що поєднують у собі музику, рухи, слово. Таке поєднання скероване на розв’язання корекційних, освітніх, а також оздоровчих проблем.

Логоритміка – це одна з ефективних комплексних методик реабілітації, яка має на меті мовленнєвий, музичний, фізичний розвиток та формування відчуття ритму.

Під час занять з логоритміки діти:

вчаться вимовляти звуки, грати на музичних інструментах, співати, гратися в пальчикові ігри;

зміцнюють м’язи тулуба, кінцівок;

удосконалюють координацію рухів;

формують правильну поставу;

розвивають швидкість реакції, почуття ритму, такту.

Крім того, під час логоритмічних вправ і завдань у дітей формується вміння працювати у колективі, дотримуватися загального темпу і ритму діяльності.

Логоритмічні вправи та ігри є ефективним інструментом розвитку креативності кожної дитини, що дуже важливо, адже саме розвиток індивідуального оригінального мислення є головною метою сучасного дошкільного виховання.

За визначенням Т. Волкової об’єктом логопедичної ритміки є дитина з мовленнєвою патологією, а предметом – різноманітні порушення психо-моторних функцій і система рухів у поєднанні з музикою і словом, метою – подолання мовленнєвого порушення шляхом розвитку, виховання і корекції рухової сфери у поєднанні зі словом і музикою.

Логоритміка вирішує оздоровлювальні, освітні, виховні і корекційні завдання. Тому логоритміка є однією із форм своєрідної терапії на основі використання зв’язку слова, музики і руху, засобом впливу у комплексі методик навчання, виховання і лікування, що дозволяє прискорити процес усунення мовленнєвого порушення і сприяє соціалізації. До основних понять, якими оперує логоритміка, належать: рух, рухове вміння, руховий навик, психомоторний розвиток, ритм, ритміка, музичний ритм, музично-ритмічне почуття, музично-ритмічне виховання, рухливі ігри, кінезітерапія, лікувальна ритміка, власне логопедична ритміка.

У дошкільній педагогіці і лінгводидактиці домінує діяльний підхід до процесу навчання, виховання і розвитку мовлення дітей. Виокремлюють різні види діяльності: трудову, пізнавальну, навчальну, пошукову, мовну, мовленнєву, музичну, образотворчу, естетичну, художню та їхні варіанти, як-от: навчально-пізнавальну, навчально-мовленнєву, мовленнєво-ігрову, театрально-мовленнєву (ігрову) та ін. Серед розмаїття видів діяльності у дошкільній педагогіці А. Богуш зі співавторами виокремлює художньо-мовленнєву діяльність.

Художня (естетична) діяльність – це специфічний вид практично-духовної (твори мистецтва, фольклор, дизайн, література) і духовної (естетичне споглядання, естетичне сприймання, естетичне міркування та ін) діяльності.

Мовленнєва діяльність – це форма спілкування, яка опосередкована мовленням, і складається з мовленнєвих операцій; передбачає фази орієнтування в ситуації спілкування, планування (внутрішнє програмування), реалізації і контролю мовлення.

Мовленнєва діяльність охоплює процеси породження і сприймання повідомлень з метою подальшого спілкування, регулювання й контролю власної діяльності, власного мовлення. Н. Гавриш у художньо-мовленнєвій діяльності дитини виокремлює музично-мовленнєву діяльність як один із видів художньо-мовленнєвої діяльності, що пов’язаний із вербалізацією музичних образів (у різних типах висловлювання), які сприймає чи відтворює дитина в різних способах музично-ритмічної активності.

Музично-ритмічна діяльність підкреслює характер діяльності: діти спочатку слухають музику, у них виникають певні емоційні переживання, під впливом яких рухи набувають необхідного характеру. Рухи допомагають дитині повніше сприймати музичний образ. Музика сприяє виразності рухів. У цій взаємодії музика займає провідне положення, рухи ж стають своєрідним засобом вираження художніх образів.

Заняття ритмікою сприяють фізичному розвитку дітей: удосконалюється координація рухів, поліпшується постава, підвищується життєвий тонус, що творює у дитини бадьорий, радісний настрій і сприятливо позначається на стані організму в цілому. Отже, на логоритмічних заняттях ми розвиваємо дитину:

шляхом розвитку психомоторинх дій (ритмічно-гімнастичні вправи, розвиток просторових уявлень, відчуття часу, свого тіла, уміння користуватися своїми емоціями та адекватно їх виражати) ;

шляхом використання в роботі надбань культури людства, відтворення набутого та творення власного.

Адже на заняттях широко використовуємо ивори українських казкарів, поетів, музикантів, митців інших народів, а також проводимо вправи, де дитина може самостійно діяти і порівнювати свої дії з аналогічними.

Опорними компонентами логоритміки як комплексної методичної системи є рух, музика, сюжет і слово, тому й основними напрямами логоритміки у логопедичній роботі є: інтеграція основних компонентів у художньо-мовленнєву діяльність дітей.

Першими компонентами системи логоритміки є рух та його складові:

основні види рухів (ходьба, біг, стрибки, лазіння, метання й утримування рівноваги) ;

вправи ритмічної гімнастики, загальнорозвиваючі вправи, вправи художньої гімнастики і акробатики під музичний супровід, елементи різних танців та ін. ;

спеціальні вправи, спрямовані на розвиток артикуляційного апарату, фонематичного сприймання, дихальних функцій, дрібномоторної координації рухів і створення сприятливої функціональної бази для розвитку мовлення дитини. Сюди належать і вправи пальчикової, артикуляційної і дихальної гімнастики.

Другим і дуже важливим компонентом системи є слово. передбачаються різні форми використання мовного матеріалу, а саме: промовлення спеціально підібраних речитативів, виконання під фонограму пісень, вимова окремих фонем пошепки і голосно (звукова гімнастика). Координація руху зі словом дуже важко дається дітям із порушеннями мовлення, але саме це і сприяє його розвитку. Слово, особливо у віршованих формах, у поєднанні з рухами полегшує не лише освоєння правильної вимови, але й оволодіння рухами, тому що ритм віршованої мови допомагає зберігати ритмічність їхнього виконання.

Таким чином, з одного боку рухова активність дитини допомагає інтенсивніше розвивати її мовлення, а з іншого – формування рухів відбувається за участю мовлення.

За допомогою віршованого ритму у дітей вдосконалюється вимова, спрацьовується темп мовлення, розвивається мовленнєвий слух.

Третім компонентом є музика. Рухи, що виконуються під музику, відповідно до її структурних особливостей, характеру, ритму і темпу, є основою для розвитку почуття ритму й рухових здібностей дітей, дозволяють вільно, красиво й координаційно правильно виконувати рухові завдання. Правильний підбір музичного супроводу покращує не лише емоційний стан дітей, але й якість рухів, надає їм особливої виразності, розвиває координацію, сприяє розвитку різних типів пам’яті. Виконуючи вправи в узгодженні з музикою дошкільники вчаться відрізняти музичні твори за темпом, гучністю звучання, розміром.

Ще одним компонентом системи має бути сюжет, адже логопедичні заняття будуються на основі комплексного ігрового методу, тобто в ігровій формі за певним сюжетом українських і зарубіжних казок, розповідей, за історіями уявних подорожей та ін. Основний вплив на психічний розвиток дітей здійснює ігрова діяльність і, насамперед, сюжетно-рольова гра. Гра для дошкільника є природною діяльністю, у процесі якої він пізнає життя, а також найменше стримується, і тому інтерес і увага в грі затримуються у нього довше, ніж у спеціальних навчальних вправах.

Не існує сталої думки щодо особливостей проведення логоритмічних занять в умовах ДНЗ. Так, на думку Г. Волкової, основу методики логоритмічного виховання становить наслідування дій вихователя, логопеди і дітей, які правильно виконують завдання. Колективні методи поєднуються з індивідуальним підходом до дітей. Логопед і вихователь використовують різні прийоми: показ руху, словесні інструкції, образну розповідь, виконання руху разом з дитиною, повторювання з нею потрібного слова, фрази; при цьому застосовується схвалення, похвала, заохочення.

Причинами спотвореної вимови звуків є недостатня сформованість моторики артикуляції або її порішення. Це фонетичні порушення, які не впливають на зміст слова. При фонетичних порушеннях велику увагу приділяємо розвитку апарату артикуляції, дрібної та загальної моторики; при фонематичних порушеннях розвитку – фонематичного слуху. Сам характер порушеної звуковимови у дітей з ФФНМ вказує на низький рівень фонематичних процесів. Рівень розвитку фонематичного слуху дітей впливає і на оволодіння звуковим аналізом. У дітей з ФФНМ спостерігається загальна нечіткість, «змазаність» мовлення; нечітка дикція, деяка затримка у формуванні словника і граматичного складу мовлення.

Саме зумовленість формування звукової сторони мовлення і фонематичного недорозвинення порушеннями мовленнєво-рухової функції та її взаємозалежність із мовленнєво-слуховою досліджувала Г. Волкова, зокрема, розвиток загальної, дрібної та артикуляційної моторики у дітей з ФФНМ, тобто з дислалією, риналалією, дизартрією і виявила характерні особливості, що потребують уваги не тільки логопеда, а й інших фахівців.