Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Людський капітал

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
14
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Реферат на тему:
 
«Людський капітал»
 
План
 
Вступ
1. Поняття людського капіталу
2. Генезис теорії
3. Аналіз сучасних поглядів на теорію людського капіталу
Висновок
Список використаної літератури
 
ВСТУП
 
Теорія людського капіталу дуже актуальна в наш час, незважаючи на те, що технічний прогрес все більше впроваджується в наше життя. Цій теорії надається велике значення, оскільки вона дозволяла із загальних позицій вивчати багато явищ ринкових відносин, виявляти ефективність вкладених в людський фактор фінансових коштів. У виробництві праця людей поступово замінюється працею машин. Але людина завжди є і буде вище всієї техніки, так як вона є її безпосереднім творцем. Техніка, яка створює багатства, приходить в життя через технологічні знання і організаційні удосконалення. І тільки досвідчена кваліфікована робоча сила здатна керувати високо технологічним процесом. Крім цього, необхідно знання ділової кон’юнктури, ринкових можливостей, способів їх практичного застосування, але і в цьому випадку нам необхідні знання людини, її «капітал», використовуваний в процесі виробництва для створення багатства суспільства. Застосування поняття «людського капіталу» дозволяє зрозуміти роль соціальних інститутів, з’ясувати не тільки соціальні параметри, але і провести економічний аналіз впливу соціального фактору на ринкову економіку.
 
1. Поняття людського капіталу
 
Людський капітал – в економічній науці – здатність людей до участі в процесі виробництва. Людський капітал підрозділяється на: Загальний людський капітал – знання, вміння, навички, які можуть бути реалізовані на різних робочих місцях, в різних організаціях. Специфічний людський капітал – знання, вміння, навички, які можуть бути використані тільки на певному робочому місці, тільки в конкретній фірмі. Людський інтелектуальний капітал – капітал, втілений в людях у формі їх освіти, кваліфікації, професійних знань, досвіду. Отже, під людським капіталом в економіці розуміється запас знань, здоров’я, навичок, досвіду, які використовуються індивідом для отримання доходу. Потрібно відзначити, що це не просто сукупність знань, здібностей, якими володіє людина. Значить, під поняттям «людський капітал» слід розуміти:
  • придбаний запас знань, умінь, навичок;
  • що цей запас доцільно використовувати в тій чи іншій сфері суспільної діяльності, і це сприяє зростанню продуктивності праці і виробництва;
  • що використання даного запасу приводить до зростання заробітків (доходів) даного працівника в майбутньому шляхом відмови від частини поточного споживання;
  • що збільшення доходів сприяє зацікавленості працівника, і це призводить до подальшого інвестування в людський капітал;
  • що людські здібності, дарування, знання і т. д. є невід’ємною частиною кожного людини;
  • що мотивація є необхідним елементом для того, щоб процес відтворення (Формування, накопичення, використання) людського капіталу носив повністю завершений характер.
Людський капітал, будучи частиною сукупного капіталу являє собою накопичені витрати на загальну освіту, спеціальну підготовку, охорону здоров’я, переміщення робочої сили [2]. Види «людського капіталу» економісти класифікують за видами витрат, інвестицій в «людський капітал». І. В. Іллінський виділяє внаслідок цього такі складові: капітал освіти, капітал здоров’я і капітал культури. Таким чином, на його думку, формула людського капіталу приймає наступний вигляд:
ЧК = Кз + Кк + Ко, де ЧК – людський капітал; Ко – капітал освіти; Кз – капітал здоров’я; Кк – капітал культури.
Розрізняють два види людського капіталу: споживчий, створюваний потоком послуг, споживаних безпосередньо (творча і освітня діяльність); продуктивний, споживання, якого сприяє суспільній корисності (створення засобів виробництва, технологій, виробничих послуг і продуктів). Людський капітал класифікується за формами, в яких він втілений:
  • живий капітал включає в себе знання, здоров’я втілене в людині;
  • неживий капітал створюється, коли знання втілюються в фізичних, матеріальних формах;
  • інституціональний капітал являє собою інститути, сприяючі ефективному використанню всіх видів людського капіталу.
Для характеристики якості людського капіталу (рівня, якості, кількості) використовується система показників. Це показники – інтегральні, приватні, соціальні (Натуральні) і економічні (вартісні). Вартість людського капіталу економісти визначають як на макро – так і на мікрорівнях. Мікрорівень – це вартість витрат фірми по відновленню людського капіталу фірми. На макрорівні розглядаються соціальні трансферти, що надаються населенню, як в натуральної, так і в грошовій формі, а так само пільгове оподаткування, яке є цільовими витратами держави. Економісти при визначенні поняття «людський капітал» враховують наступні особливості:
Людський капітал є головною цінністю сучасного суспільства, а також основоположним чинником економічного зростання.
Формування людського капіталу вимагає значних витрат як від самого індивідуума так і від суспільства в цілому.
Людський капітал може бути накопичений, а саме індивідуум може набувати певних навичок, здібності, може збільшити своє здоров’я.
Людський капітал на протязі свого життя не тільки здобуває знання, але й зношується, як фізично, так і морально. Застарівають знання індивідуума, тобто економічно змінюється вартість людського капіталу в процесі буття, людський капітал амортизується.
Інвестиції в людський капітал дають своєму власнику, як правило, в майбутньому більш високий дохід. Для суспільства вкладення дають більш тривалий (за часом) і інтегральний (за характером) економічний і соціальний ефект.
Інвестиції в людський капітал носять досить тривалий характер. І якщо інвестиції в людський капітал освіти мають період 12 – 20 років, то в капітал здоров’я людина виробляє вкладення протягом усього періоду часу.
Людський капітал відрізняється від фізичного капіталу за ступенем ліквідності. Людський капітал не відділимо від його носія – живої людської особистості.
Прямі доходи, одержувані людиною, контролюються ним самим незалежно від джерела інвестицій.
Від рішення людини, від його волевиявлення залежить функціонування людського капіталу. Ступінь віддачі від застосування людського капіталу залежить від індивідуальних інтересів людини, від його переваг, його матеріальної і моральної зацікавленості, світоглядів, від загального рівня його культури.
 
2. Генезис теорії людського капіталу
 
Ще в XVII ст. родоначальник англійської класичної політекономії В. Петті вперше зробив спробу оцінити грошову вартість продуктивних властивостей людської особистості. За його методом «цінність основної маси людей, як і землі, дорівнює двадцятикратне річного доходу, який вони приносять «. Цінність всього населення Англії того часу він оцінив приблизно в 520 млн. ф. стерлінгів, а вартість кожного жителя – в середньому 80 ф. стерлінгів. Він зазначав, що багатство суспільства залежить від характеру занять людей і їх здатності до праці. Так, людину Петті оцінював вдвічі дорожче, ніж дитину, а моряк насправді дорівнює трьом селянам «. Також пізніше ідея людського капіталу знайшла відображення в «Багатстві народів» А. Сміта, «Принципах» А. Маршалла, роботах багатьох інших учених. Однак як самостійний розділ економічного аналізу теорія людського капіталу оформилася лише на рубежі 50 – 60-х років 20 століття. Заслуга її висунення належить відомому американському економістові, лауреатові Нобелівської премії Т. Шульц, а базова теоретична модель була розроблена в книзі Г. Беккера (Також лауреата Нобелівської премії) «Людський капітал» (перше видання 1964 р.). Ця книга стала основою для всіх подальших досліджень у даній області і була визнана класикою сучасної економічної науки. Надалі важливе значення мали роботи Й. Бен-Порета (Ben-Porath, Yoram), Блауг, Е. Лезера (Lazear, Edward), Р. Лейарда (Layard, Richard), Дж. Мінцера, Дж. Псахаропулоса, Ш. Розена (Rosen, Sherwin), Ф. Уелча (Welch, Finnis.), Б. Чізуіка та ін. Розвиток теорії людського капіталу йшов в руслі неокласичного напрямку. В останні десятиліття вихідний для неокласиків принцип оптимізованої поведінки індивідуумів почав поширюватися на різні сфери позаринкової діяльності людини. Поняття та методи економічного аналізу стали застосовуватися для вивчення таких соціальних явищ і інститутів як освіта, охорона здоров’я, міграція, брак і сім’я, злочинність, расова дискримінація і т. д. Теорію людського капіталу можна розглядати як один із проявів цієї загальної тенденції, що отримала назву «економічного імперіалізму». [4] Отже, розвиток цієї теорії бере свій початок у XVII столітті в роботах У. Петті, який спробував оцінити вартість людського капіталу, і далі йде в руслі неокласичного напрямку.
 
3. Аналіз сучасних поглядів на теорію людського капіталу
 
Можна сказати, що останні півтора – два десятиліття управлінської науки пройшли під двома поняттями: «інновації» і «людські ресурси». Цей час можна охарактеризувати ускладненням зовнішньої організаційного середовища, різким зростанням темпів її зміни і посиленням конкуренції на світових ринках. Все це зажадало пошуку прихованих резервів і нових шляхів підвищення ефективності. З всіх організаційних ресурсів саме «людський ресурс» або «людський потенціал» став ресурсом, що приховує найбільші резерви для підвищення ефективності функціонування сучасної організації. «Людський фактор» став розглядатися як об’єкт інвестицій не менш, а, можливо, і більш важливий, ніж заводи, обладнання, технології і т. п. У нашому столітті були присуджені дві Нобелівські премії в галузі економіки за розробку теорії людського капіталу – Теодору Шульцу в 1979 р. і Гері Беккеру в 1992 р. Хоча основний внесок у популяризацію ідей людського капіталу був внесений Т. Шульцем, класикою сучасної економічної думки став однойменний трактат Г. Беккера. У своєму аналізі він виходив з уявлень про людську поведінку як раціональну і доцільну, застосовуючи такі поняття, як рідкість, ціна, альтернативні витрати і т. п., до найрізноманітніших аспектів людського життя, включаючи і ті, які традиційно перебували у віданні інших соціальних дисциплін. Сформульована в ньому модель стала основною для всіх подальших досліджень в цій області. Як вже говорилося вище, людський капітал – це наявний у кожного запас знань, навичок, мотивацій. Інвестиціями в нього можуть бути освіта, накопичення професійного досвіду, охорона здоров’я, географічна мобільність, пошук інформації. Початкові інтереси дослідника полягали в оцінці економічної віддачі від освіти. Беккер першим здійснив статистично коректний підрахунок економічної ефективності освіти. Для визначення доходу, наприклад, від вищої освіти з довічних заробітків тих, хто закінчив коледж, віднімалися довічні заробітки тих, хто не пішов далі середньої школи. Витрати навчання, поряд з прямими витратами (плата за навчання, гуртожиток і т. д.), в якості головного елемента містять «упущені заробітки «, тобто дохід, недоотриманий учнями за роки навчання. По суті, втрачені заробітки вимірюють цінність часу учнів, витраченого на навчання, і є альтернативними витратами його використання. Визначивши віддачу від вкладень в навчання як відношення доходів до витрат, Беккер отримав цифру в 12-14% річного прибутку. Теорія людського капіталу вивчає процес якісного вдосконалення людських ресурсів, утворюючи один з центральних розділів сучасного аналізу пропозиції праці. З її висуванням пов’язаний справжній переворот в економіці праці. Найбільше значення мали:
  • виділення «капітальних», інвестиційних аспектів поведінці агентів ринку праці;
  • перехід від поточних показників до показників, що охоплюють весь життєвий цикл працівників (таких як довічні заробітки);
  • визнання людського часу у ролі ключового економічного ресурсу. [5]
Молодь, що інвестує у свою освіту, свідомо віддає перевагу низьким поточним доходам для того, щоб отримати згодом доступ до високооплачуваних робочих місць. Нижчі заробітки жінок багато чому пояснюються тим, що вони менше інвестують в навички, які мають ринкову цінність, і більше -- в навички, що мають цінність в домашньому виробництві. Аналогію між людським і «звичайним» капіталом не вважається повною.
По-перше, в суспільстві людина – на відміну верстата чи пакету акцій – може бути предметом купівлі-продажу. Як наслідок, над ринком встановлюються лише ціни за «оренду» людського капіталу (ставка зарплати), тоді як ціни на всі його активи відсутні. Це серйозно ускладнює аналіз.
По-друге, людський капітал здатний підвищувати ефективність діяльності як і ринковому, і неринковому секторі та прибуток від нього сприймати як грошову, і негрошову форму.
Проте у головному людський капітал подібний до фізичного: він являє собою благо тривалого користування; вимагає витрат за ремонту змісту; може застаріти ще до того, як станеться його фізичний знос. [2] Центральне місце у теорії людського капіталу належить поняттю внутрішніх норм віддачі. Вони аналогічні до нових норм прибутку із капіталу й дозволяють оцінювати ефективність людських інвестицій, передусім – в освіту й виробничу підготовку. Теоретики людського капіталу походять від уявлення, що з вкладанні коштів у підготовку й освіту учні їхні батьки поводяться раціонально, зважуючи відповідні вигоди. Подібно «звичайним» підприємцям, вони зіставляють очікувану граничну норму віддачі таких вкладень з дохідністю альтернативних інвестицій. Залежно від цього, що економічно доцільніше, приймають рішення або про продовження навчання, або про її припинення. Норми віддачі виступають, отже, як регулятор розподілу інвестицій між різними типами та регіональними рівнями освіти, і навіть між системою освіти загалом й іншою економікою. Високі норми віддачі свідчить про недоінвестування, низькі – про переінвестування. Існує два основних підходи розрахунку норм віддачі.
Перший грунтується на прямому вимірі вигод і витрат. Наприклад, прибуток від вищої освіти можна подати як різницю у довічних заробітках тих, хто закінчили коледж, і тих, хто пішли значно далі середньої школи. До складу витрат крім прямих витрат включаються втрачені заробітки, тобто дохід, недоотриманий учнями упродовж свого навчанняНа втрачені заробітки доводиться до дві третини сумарних витрат навчання. Внутрішня норма віддачі являтиме таку ставку дисконту, коли він наведені величини вигод і витрат освіти виявляться рівні. Другий підхід виходить із оцінки параметрів так званої «виробничої функції заробітків», що описує залежність заробітків людини від рівня її освіти, виробничого стажу, тривалості відпрацьованого часу й інших чинників. Розробка цих функцій пов’язана з ім’ям Дж. Минцера, довів, у межах як і моделі коефіцієнт перед освітньої перемінної буде еквівалентний показнику внутрішньої норми віддачі. Це значно спростило оцінку ефективності капіталовкладень у освіту. Оцінки внутрішніх норм віддачі критикувалися з тієї причини, що високі заробітки освічених працівників засвідчують щодо корисності придбаних ними знань і навиків, а випливати з їхнім природним обдарованості чи походження з більш забезпечених сімей. Проте емпіричний аналіз показує, що і чинник здібностей, і чинник соціальним походженням не грають великої самостійної ролі. Якщо й надають вплив на заробітки, йдуть переважно непрямим шляхом, впливаючи на об’єм і якість здобутої освіти. Виробнича підготовка у сенсі теоретиків людського капіталу охоплює як формальне навчання всередині фірм, і накопичення досвіду безпосередньо у процесі праці. Величезне теоретичне значення мало запроваджене Г. Беккером розрізнення між спеціальними і загальними інвестиціями людини. Спеціальна підготовка наділяє працівників знаннями і навичками, котрі представляють інтерес тільки до тієї фірми, де було отримані. У результаті загальної підготовки працівник набуває знання і навички, які можуть опинитися, застосовуватись і на інших фірмах. Загальна підготовка оплачується самими працівниками, коли прагнучи підвищенню кваліфікації, вони погоджуються на більш низьку під час навчання зарплатню; їм перепадає і прибуток від загальних інвестицій. Навпаки, спеціальна підготовка фінансується в більшій мірі самими фірмами, яким надходить і основний прибуток від нього. Поняття спеціального людського капіталу допомогло пояснити, чому серед працівників з тривалим стажем роботи з тому ж місці плинність нижче, й чому заповнення вакансій в фірмах точиться переважно з допомогою внутрішніх рухів службовими щаблями, а чи не з допомогою найму з зовнішнього ринку. Ще одна область, де внесок теорії людського капіталу виявився особливо вагомим – це аналіз проблем економічної нерівності. Запропонована Г. Беккером модель пояснює нерівність доходів не тільки від праці (фактично – від людського капіталу), а й від власності (від здобутих у дар чи з спадщині інших активів). Віддача від капіталовкладень у людину у середньому вищі, ніж від капіталовкладень у фізичний капітал. Однак у випадку людського капіталу вона убуває зі зростанням обсягу інвестицій, тоді як у разі інших активів (нерухомість, цінні папери т. п.) зменшується мало чи взагалі змінюється. Тому стратегія раціональних сімей така: інвестувати спочатку у людський капітал дітей, оскільки віддача від нього порівняно більша, та був, коли вона порівнюється із нормою дохідності інших активів, перемикатися на інвестування інши їх активів, щоб згодом передати ці активи дітям. Звідси Беккер дійшов висновку, що сім’ї, залишають спадщини, виробляють інвестиції в людський капітал дітей в оптимальному розмірі, тоді як сім’ї, які не залишають спадщини, найчастіше недоінвестують в їх освіту. [3]
 
ВИСНОВОК
 
Людський капітал – капітал, представлений в індивідуумі потенційної здатністю приносити дохід, заснованої на вроджених інтелектуальних здібностях і таланті, а також знань і практичних навичок, отриманих в процесі навчання, освіти і практичної діяльності людини. Теорія людського капіталу бере свій початок ще в XVII столітті, в роботах Уїльяма Петі і Адама Сміта. Заслуга її висунення належить відомому американському економістові, лауреатові Нобелівської премії Т. Шульц, а базова теоретична модель була розроблена в книзі Г. Беккера. В даний час вона припускає, що вміння працівника або групи працівників домогтися кращого результату призводить до підвищення їх заробітної плати. Теорії «людського капіталу» стало надаватися велике значення, так як вона дозволяла з загальних позицій вивчати багато явищ ринкових відносин, виявляти ефективність вкладених в людський фактор фінансових коштів. Завдяки теорії людського капіталу вкладення в людину стали розглядатися як джерело економічного зростання, не менш важливий, ніж «звичайні» капіталовкладення. Т. Шульц, Е. Денісон, Дж. Кендрік та ін справили кількісну оцінку внеску освіти в економічне зростання. Було встановлено, що на Протягом 20 століття накопичення людського капіталу випереджало темпи накопичення фізичного капіталу. Ідеї, закладені в теорії людського капіталу, зробили серйозний вплив на економічну політику держави. Завдяки їй змінилося ставлення суспільства до вкладень в людину. У них навчилися бачити інвестиції, що забезпечують виробничий, причому довготривалий за своїм характером, ефект. Це забезпечило теоретичне обгрунтування для прискореного розвитку системи освіти та підготовки кадрів у багатьох країнах світу. [5]
 
Список використаної літератури:
 
  1. Добринін А. І., Дятлов С. А., Циренова. Е. Д. Людський капітал в транзитивній економіці: формування, оцінка, ефективність використання. СПб. : Наука. 1999.
  2. Іллінський І. В. Інвестиції в майбутнє: освіту в інноваційному відтворенні. СПб. : Вид. СПбУЕФ. 1996. С. 30, 163.
  3. Маренков Н. Л., Алімаріна Е. А. Управління трудовими ресурсами. Серія «Вища освіта». – М. – Московський економічний інститут. Ростов – на Дону: Видавництво Фенікс, – 2004. – 448 с.
  4. Моїсєєв М. М. «Сталий розвиток» чи «стратегія затяжного перехідного періоду» // Економіка. Підприємництво. Довкілля. №1-2. 1995 р. з. 30.
  5. Шаркова А. людський капітал як головний чинник економічного зростання.
Фото Капча