Людина у культурному просторі

Поняття культурного простору та його структури

Термін «культурний простір» зустрічається у найрізноманітніших варіантах. Кожен з авторів вкладає у нього своє сприйняття, а тому підсилюється розрив між прочитанням і змістом, який вкладається у поняття споконвічно. У західній філософії із середини ХХ століття підсилюється тенденція виділення значеннєвого поля культурного простору. Джерела цього можна знайти в процесі трансформації наукових уявлень про простір взагалі. Тривалий час філософська свідомість витиснула поняття “простір” на нижній план відносно часу. Простір і час у філософії сприймалися як явища, що співвідносяться як уподібнені один одному (простір наповнений тимчасовими існуючими предметами; час наповнений просторовими подіями). 

Друга половина ХХ століття знову актуалізує просторові уявлення у філософії. Підсилилися пошуки більш повної просторово-часової картини світу, яка зуміла б об'єднати фізичний Космос і свідомість. У цих дослідженнях важливе місце почало приділятися поняттю «культурний простір». Воно сприймається безпосередньо пов'язаним зі свідомістю людини та її діяльністю. Основна різниця між простором і часом проявляється у їх відношенні до людини як сприймаючого суб'єкта. Просторові структури відрізняються від часових, насамперед, топологічними якостями. Вони мають властивості зворотності, здатністю розвертатися відразу у трьох вимірах.

Саме в культурному просторі можливе співіснування минулих і сучасних шарів культури. Утверджується уявлення про простір як діючий елемент культури. Культурний простір сприймається як система регуляторних підстав людської діяльності та її знаково-символічного змісту, втіленого у різноманітних продуктах культурної практики. Кожен культурний простір постає як органічне ціле, де всі складові частини об'єднані спільними цінностями.

У структуралізмі людина була виключеною з культурного ландшафту. З погляду цього напрямку вона повинна жити і розвиватися за своїми законами. Оточуючий людину культурний ландшафт описувався як «...щось подібне до архітектури покинутого (або незаселеного) міста, яке... було залишене людьми. У цьому місті, яке дійшло до стану кістяка, ще живуть окремі примари культури, фантоми значення, які тільки й утримують його від переходу в природний стан».

Відмова від визнання провідної ролі структуралізму дозволила переглянути уявлення про культурний ландшафт і культурний простір. Воно почало співвідноситися з певним ідеальним тілом, яке формує світогляд людей. Культурний простір почав сприйматися як синонім поняття «інший», порівнюючи з яким людина пізнає себе.

Культурний простір формує різноманіття культурних текстів. Кожен з них відіграє специфічну роль у діяльності людей. Тексти культурного простору дають можливість пізнавати зворотну сторону світу. Однак не можна повністю співвідносити культурний простір з текстом, він усього лише частина культурного простору.

У західноєвропейській науці виник спеціальний напрямок, який зайнятий вивченням культурних просторів - проссеміка. З її погляду «...простір є “мовцем”... наділяється значеннями, які варіюються від культури до культури. До трьох вимірів простору проссеміка додає четвертий - культурний... усередині цього простору існують сильні і слабкі коди».

Особливості буття людини в культурному просторі

Культурний простір, створюючись людиною, одержує самостійне існування. Воно має свою структуру, функції і динаміку. Культурний простір втілює образну модель навколишньої дійсності. Культурний простір - це «дім», середовище повсякденного перебування людей, яке набуває значення вторинного світу, - з одного боку ілюзорного. Однак цей ілюзорний світ має більшу значимість для суб'єкта, ніж реальний природний. З іншого боку, культурний простір втілюється в реальних діях людини, її творчості.

Людина наповнює духовним змістом культурний простір, а тому останній несе на собі «відбиток» людини, поза яким і не існує. Він перетворюється на абстрактну мову, здатну виражати різні змістовні поняття. «Простір даний їй (людині) як розподільна структура, і через контроль над простором він тримає у своїх руках всі варіанти взаємин...».

Формуючи культурний простір, людина здійснює свій спосіб бачення світу. У свою чергу культурний простір впливає на людину. І не лише через створення зовнішніх знакових форм (архітектура, інтер'єр, костюм і т. д.), але й через зміну способу життя, конструювання його нового вигляду. «Будучи живою істотою людина росте, функціонує, бачить як перед нею розкривається простір, нерухомі координати якого перетинаються в ньому самому».

У просторі постмодернової культури, наприклад, співіснує безліч пересічних площин культурних просторів. Площини перетинання, точки дотику стають центрами постмодерністського середовища. Людина в такому просторі виступає вже не стільки творцем текстів, скільки образом, у якому здійснюється персоніфікація культурного простору. Людина виявляється все більше й більше поглиненою культурним простором. «...між Я і її тілом, між Я і світом не існує переходу.. існує лише істина світу й мислення відповідному світу».

Культурний простір у сучасному світі містить у собі всі специфічні риси людської діяльності, формує «потрібний» тип людини. Філософська думка кінця ХХ століття, акцентуючи увагу на понятті «культурний простір», висуває на перший план саму проблему людського існування.

Множинність елементів культурного простору підтверджується й тим, що дослідження культурного простору різними фахівцями привели до появи різних контекстів, оформили певну точку зору на даний феномен. Свирида І. І. виділяє два шляхи, які ведуть до розуміння культурного простору.

1.Як простір концептуальний, який твориться у текстах культури, він перетворений в образі. Іншими словами - це реальний простір, що свідчить про те, що культура працює з категорією «культурний простір».

2.Як простір побутування культури - це те середовище, у якому, координуючись, існують і розвиваються культурні явища.

Культурний простір як простір концептуальний виступає як роздум і перетворений в образі простір, так чи інакше матеріалізований в архітектурі, мистецтві, картині світу і т. д. Змістоутворюючою константою тут виступає поняття простору, до якого і прив'язані змісти і образи культури.

Культура не створює життєву енергію людини, вона лише спрямовує її на розумінні цілі і раціонально організує її використання в умовах суспільного життя людини. Потреба жити й діяти - не продукт розвитку культури, а вихідний стимул до її розвитку, біологічне підґрунтя, із якого зростає здатність людини до творення й вдосконалення культури. Культура приборкує вияви природжених тваринних інстинктів людини. Вона накладає на них обмеження й заборони, завдяки яким стає можливим соціальне життя, тобто існування й розвиток суспільства. У суспільстві створюються принципово нові, «надбіологічні» умови збереження й продовження біологічного життя людського роду. Ці умови призводять до утворення різноманітних форм людської діяльності, яких немає й не може бути у тварин. Людська діяльність - це розумна діяльність. А так як сам розум є продуктом культури й формується в кожної окремої особистості в ході залучення до неї, те можна сказати, що уся людська діяльність відбувається на основі засвоєння культури, відбитого в ній соціального досвіду.

 Культура програмує життєдіяльність людей і визначає її соціалізовані способи. Кожна окрема особистість живе й діє, вибудовуючи своє індивідуальне життя й діяльність за програмами, які визначаються соціальними умовами й засвоєними особистістю культурними установками. Програми такого роду прийнято називати сценаріями. Сценарій - це розгорнутий у відповідно соціально-культурному контексті план дій особистості. Він не завжди нею чітко осмислюється й може носити досить розмитий, ескізний й орієнтований характер. Алі бу-яка людина. Якщо вона діє як розумна істота, завжди має якийсь, буцай приблизний сценарій, що визначає можливі шляхи й способи реальних дій особистості (наприклад, коли мі збираємося зателефонувати, те ще до того, як мі беремо телефонну трубку в нашій голові складається сценарій попередньої розмови: мі згадуємо ім'я того, з кім хочемо розмовляти, намічаємо канву бесіди, передбачаємо, передбачаємо можливі варіанти, що робити, коли нам скажуть ті або інше, або якщо до телефону підійте хтось інший). Цей сценарій може бути намічений лише в загальних рисах, у ході розмови він може мінятися в залежності від різних обставин, але без нього навряд мі змогли б дзвонити.

 Значно складнішими є довготривалі сценарії, які визначають нашу професійну діяльність, форм дозвілля, дружні або любовні відношення, сімейне життя. Такі сценарії звичайно формуються у вигляді окремих цілей, завдань і принципів. Багато чого отут залишається невизначеним і вибудовується гіпотетично, маючи на увазі, що життя буде вносити в них великі корективи.

 У таких сценаріях можна розрізняти два рівні, культурний сценарій та індивідуальний сценарій. На першому рівні сценарій виступає у вигляді сюжету, який визначається об'ктивними умовами життя людини й тім, які знання, норми, цінності та ідеали може вона отримати йз навколишнього її культурного простору. Культурний сценарій виступає як соціокультурно обумовлений сценарний план, як основна сюжетна лінія життєвих дій. У просторі культури можуть існувати еталонні сюжети культурних сценаріїв та інваріантні, не залежні від конкретних життєвих ситуацій принципи побудови. Алі в рамках загального культурного сценарію може існувати цілий набір різноманітних варіантів і нюансів основного сюжету. Кожна людина вибирає якийсь із їх у залежності від конкретних обставин свого життя й своїх власних особливостей.

Культурні сценарії - це платформи, на яких вибудовуються індивідуальні сценарії. Будь-який культурний сценарій, з одному боку забезпечує відповідність дій людини умовам суспільного життя, її можливу успішність. 

Таким чином, культурний простір - це лише начерк, загальний план, що окреслює загальні контури людської поведінки. На основі культурних сценаріїв люди створюють індивідуальні сценарії, пристосовані до сценарних особливостей і конкретних розумів. У результаті життєдіяльність людей «обрамляється» й організується культурою. Обумовлена культурним сценарієм форма, у якій здійснюється бу-яка людська діяльність, виступає як культура діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Марков Б. В. Храм и рынок. Человек в пространстве культуры: научное издание. – СПБ:  Алетейя, 1999. – 304 с.
2. Культурологія. Історія і теорія культури ХХ століття: навч. посіб. / В.В. Багацький, Л.І. Кормич. - 2-е вид., переробл. і доповн. - К.: Кондор, 2007. - 304 с.
3. Культурологія. Теорія культури: Конспект лекцій / Н.І. Пащенко, І.П. Чілачава; Київ. нац. ун-т буд-ва і архіт. - К.: КНУБА, 2006. - 135 с.
4. Культурологія: конститутивні проблеми: навч. посіб. / Г.М. Петрова, Т.А. Кумеда, О.В. Шумейко. - К.: Атіка, 2009. - 356 с.
5. Очерки социальной антропологии / под. ред. А.С. Мамзина и др. – СПб: Мысль, 1995. – 446 с.
6. Семь пространств существования личности: формальные модели состоятель-ности / В. А. Петровский // Мир психологии. – 2009. – № 57). – С. 25-42.
7. Человек на пересечении пространств внутреннего и внешнего мира / В. Н. Марков // Мир психологии. – 2009. – № 57. – С. 187-199.