Мандрівництво як прообраз країнознавства

Актуальність теми дослідження. Передумови виникнення країнознавства складалися ще в глибоку давнину. Утворення перших держав Стародавнього світу (І тисячоліття до н.е.) сприяло розвитку культурного обміну і торговельних зв'язків між народами, що, в свою чергу, потребувало достовірних і докладних даних про країни, їх населення та звичаї.

Відомо, що перші подорожі здійснювалися ще за часів античності заради торгівлі, завоювань та з релігійними цілями. Ще за 3 тис. років до н. є. давні єгиптяни плавали Нілом, перевозячи величезні брили для зведення славнозвісних пірамід. У часи Римської імперії, за 200 років до початку н. е., римляни подорожували на кораблях, конях, у колісницях і пішки, завойовуючи інші землі. Багаті римляни подорожували до Єгипту і Греції, де їх приваблювали місця поклоніння богам та морські курорти. Римські «мандрівники» цікавилися місцевою історією й релігією, відвідували грецькі храми в Афінах. Достовірно відомо, що вони, як і сучасні туристи, відвідували Єгипет, щоб побачити піраміди.
І в період середньовіччя мільйони людей здійснювали подорожі. Релігійні переконання спонукали їх долати довгий шлях до святинь: мусульман — до Мекки, християн — до Єрусалима.
Своєрідним мандрівництвом  можна вважати й хрестові походи, що тривали впродовж 200 років у XI-XIII ст. Адже десятки тисяч європейців познайомилися з Середнім Сходом та його культурою. Це сприяло піднесенню як торгівлі, так і готельної справи та подорожей.
Великі географічні відкриття середини XV — початку XVI ст., пов'язані з іменами Христофора Колумба, Васко да Гами, Амеріго Веспуччі, Фернана Магеллана, були виявом одвічного прагнення людини пізнати Землю, її найвіддаленіші куточки, довідатись про народи, що її населяють, їх життя, побут, культуру.
У XVI ст. з розвитком продуктивних сил, зміцненням зв'язків між окремими країнами, континентами – мандрівництво ,  метою якого було пізнання світу, значно поширилося і стало прообразом майбутнього країнознавства, зокрема його пізнавальної функції.
Серед наук, що існують в сучасному світі, закони географії, як інших наук - фізики, хімії виявляються як на глобальному, так і на місцевому (локальному) рівнях, здійснюючи вплив на всі сторони людської діяльності.
Протягом тривалого часу, аж до кінця 18 століття головним методом географічних досліджень був експедиційний. Географічні знання про світ накопичувалися в ході військових походів старовини, торгівлі, плавань.
Епоха теоретичних відкриттів, почалася в 19 столітті, коли були виявлені перші глобальні закони - закон широтної зональності і висотної поясності (А. Гумбольдт, В. Докучаєв). Епоха територіальних географічних відкриттів, що відповіла на питання "де", - закінчилася  в середині ХХ ст. із зникненням білих плям на Землі.
Хронологічні рамки охоплюють період від античних часів і до новітнього періоду(починаючи з середини 70-их рр. і до нашого часу).

Об'єкт дослідження - мандрівництво як соціальний і культурний процес розвитку географічних уявлень.

Предмет дослідження - особливості взаємозв'язку еволюції мандрівництва з розвитком країнознавства як галузі географічних наук.
Метою дипломної роботи є дослідження мандрівництва як прообразу країнознавства.

Для досягнення мети було поставлено такі основні завдання:

• розглянути «образне» країнознавство в аспекті географічних відкриттів;
• визначити поняття «образу країни»;
• визначити поняття «образу місця»;
• прослідкувати формування образу ойкумени від античних часів до епохи великих географічних відкриттів ;
• проаналізувати зародження і становлення українського країнознавства;
• описати бачення світу вченими Античної Греції, Стародавнього Риму та в період Середньовіччя та епохи Відродження;
• дослідити те, що мандрівництво є пробразом країнознавства;
• розглянути методичні підходи дослідження мандрівництва як прообразу країнознавства

Наукова новизна – зроблена спроба довести  що саме мандрівництво є прообразом країнознавства.
Практичне значення: теоретичні і практичні основи можуть бути використані в навчальних курсах з країнознавства, факультативних заняттях тощо.
Структура роботи випливає із завдань поставлених в ній. У розділі І подані теоретико-методичні основи «образного» країнознавства в аспекті географічних відкриттів. У розділі ІІ описано формуваня образу ойкумени вченими Античної Греції, Стародавнього Риму і образне сприйняття світу в період Середньовіччя. У розділі ІІІ подана загальна характеристика формування прообразу «Нового Світу», регіональних експедиційних досліджень та їх вплив на формування образу країн. У розділі IV описано  зародження і становлення українського країнознавства, змальовано Україну у працях стародавніх географів і мандрівників.