Майстер і Маргарита. Духовний заповіт нащадкам

М. А. Булгаков – один із тих світлих, таємничих і загадкових знаків у світовій історії мистецтва, який поряд з іменами Гофмана, Гете, Гоголя, Габріеля Гарсіа Маркеса викликає суперечливі судження, лякає нерозгаданістю і притягає невизначеними передчуттями.

Доля Булгакову дісталася важка, у ній було багато конфліктів, перемог і поразок. Роман “Майстер і Маргарита” став одкровенням великого письменника. Він складається з двох частин та тридцяти двух розділів. І хоча роман за життя автора не публікувався, все ж-таки вперше він вийшов у світ лише у 1966 році, через 26 років після смерті Булгакова. На його сюжет покладено безліч театральних постановок та декілька фільмів

Дотепер точно ніхто не зміг визначити, що являє собою сатиричний, філософський, психологічний, а в главах – роман-притча “Майстер і Маргарита”. Його розглядали і як результат світового літературного розвитку, і як історичний відгук на конкретні події життя 20-х і 30-х рр., і як концентрацію ідей попередніх добутків письменника. Сам автор оцінював його як своє головне послання людству, свій заповіт нащадкам. Роман цей занадто складний й багатогранний, багатьох проблем торкнувся в ньому письменник. Але, на мій погляд, основна тема роману – проблема добра й зла. Ця тема завжди займала провідне місце в філософії й літературі. Спочатку поняття добра й зла розглядалися не як похідні від волі людини. Але Булгаков спростував цю думку й відкрив нам у своєму романі одну з найважливіших істин людства: переказ забуттю добра неминуче викликає до життя зло, вони як світло й тінь нероздільні.

У романі “Майстер і Маргарита” дві головні сили добра й зла, які, по Булгакову, повинні перебувати на Землі в рівновазі, втілюються в образах Іешуа Га-Ноцрі з Ершалаіма, і Воланда, Сатани в людському обличчі. Очевидно, Булгаков, щоб показати, що добро й зло існують поза часом і тисячоріччями люди живуть за їхніми законами, помістив Іешуа в початок нового часу, у вигаданий шедевр Майстра, а Воланда як вершителя жорстокого правосуддя – у Москву 30-х рр. Останній прийшов на Землю, щоб відновити гармонію там, де вона була порушена на користь зла, що містило в собі неправду, дурість, лицемірство й, нарешті, зрадництво, що заполонили Москву.

Автор у романі прагне показати та викрити вади людей, тогочасного суспільства, розкрити щирість справжнього кохання. У романі автор проводить аналогію між біблійними днями та сьогоденням, порівнюючи чи змінилось суспільство та люди. Яскравим прикладом цього є Воланд, який задається питанням: чи змінилось суспільство? Берлiоз та його друг, поет Iван Бездомний, вiдпочивають у парку, а коли до них пiдходить Воланд, вони ставляться до нього насторожено. Чому? Друзi вважають, що вiн шпигун, ворог для радянських людей, адже вiн iноземець. I хоча Берлiозу, як освiченiй людинi, цiкаво поспiлкуватись з Воландом, вiн повинен грати пiд «дудку» радянської моралi.

Слiдкуючи далi за розмовою цих особистостей, ми бачимо ще один сатиричний момент. Берлiоз та Бездомний намагаються переконати «iноземця», що Iсуса Христа не iснувало, а iсторiї про нього звичайна вигадка. Читаючи цi рядки, ми розумiємо своєю духовною сутнiстю, що люди забули про Бога, про вiчнi цiнностi, а це неминуче веде до трагедiй

Це одна сторона питання. Інша ж полягає в тім, що Воланд насправді “…частина тієї сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо”. Зовсім ясно, що Воланд – це диявол, Сатана, втілення зла. Його місія полягала у виявленні злого початку в людині. Треба сказати, що Воланд, на відміну від Іешуа Га-Ноцрі, уважає всіх людей не добрими, а злими. І в Москві, куди він прибув творити зло, він бачить, що творити вже нема чого – зло й так заполонило місто, проникнуло в усі його куточки. Воланду залишалося тільки глузувати з людей, над їхньою наївністю й дурістю, над їхнім невір’ям і зневажливим відношенням до історії (Іван Бездомний радить відправити Канта на Соловки), і завдання Воланда полягала в тім, щоб забрати з Москви Маргариту, генія Майстра і його роман про Понтія Пілатові.

Письменник також висмiює бажання людей до легкої наживи. Це добре видно в епiзодi, де описується виступ Воланда з його свитою у вар'єте. Люди ловлять червiнцi, вважаючи їх справжнiми. «Люди, как люди. Любят деньги, но ведь это всегда было... Человечество любит деньги, из чего бы те ни были сделаны, из кожи ли, из бумаги ли, из бронзы или золота. Ну, легкомысленны... ну, что ж... обыкновенные люди... в общем, напоминают прежних... квартирный вопрос только испортил их... «. Жiнки обмiнюють свої сукнi та черевики на новiшi, красивiшi. А в кiнцi сеансу це все виявляється оманою, i люди залишаються нi з чим.

Питання цензури Булгаков також висвiтлив у своєму творi. Коли Майстер написав свiй роман про Понтiя Пiлата, на нього так почали тиснути, що вiн змушений був кудись зникнути. Бо одного пiзнього вечора вiн мiг почути стукiт у дверi чи у вiкно. Багато людей знало, що означає цей стукiт, але в тi часи про це не говорилось. Тiльки Маргарита, яка вже не зважала на рiзнi соцiальнi та полiтичнi умовностi, вiдверто сказала пiзньому гостю, що попереднього пожильця заарештували.

Письменнику сумно, що такi талановитi особистостi, як Майстер, не можуть реалiзувати свої творчi здiбностi, їхнi твори не сприймаються належно. Та, навпаки, цiнуються такi «митцi», як Iван Бездомний та його друзi, такi ж «митцi» з «МАССОЛIТу», якi понад усе хочуть заволодiти жаданим членським квитком, який дає багато привiлеїв. Булгаков вважає, що мистецтво i культура не можуть бути на належному рiвнi за таких обставин. Вiн сподiвається, що ситуацiя змiниться. Письменник вважає, що людина здатна зробити правильний вибiр i зайняти вiдповiдну позицiю. Це видно на прикладi Iвана Бездомного. Вiн розумiє, що поет вiн аж нiякий i знаходить своє призначення у вивченнi стародавньої iсторiї.

Булгаков загострює увагу на особистостi Понтiя Пiлата, людини, надiленої владою, силою, розумом. За маскою жорстокостi, байдужостi, вiдчуження ховається людина, здатна страждати й спiвчувати. Вiн розумiє, що засуджений до страти Iсус нi в чому не винний, та в нього не вистачає сили i мужностi скасувати волю Синедрiону та чисельного натовпу неосвiчених жорстоких людей. Булгаков вважає, що людина нiколи не повинна зраджувати своїм принципам i робити неправильнi вчинки за бажанням iнших людей. Зрадивши своїм принципам, Понтiй Пiлат все життя жалкував про скоєне, нiс тягар у душi.

Письменник порушує також проблеми хабарництва, пияцтва, нечесностi, неосвiченостi, боягузтва, фальшi почуттiв та багато iнших. Булгаков показав недолiки тогочасного суспiльства i кожної людини, якi є i зараз, i, напевне, будуть у майбутньому.

А що ж Ієшуа? Він говорив, що всі люди добрі й що коли-небудь на Землі настане царство істини. Безумовно, у романі він і є втілення того ідеалу, до якого потрібно прагнути. Іешуа зробив жертовний подвиг в ім’я істини й добра, а Пілат страждав і мучився “дванадцять тисяч місяців”, поки Майстер не дав йому прощення й можливості домовити з Га-Ноцрі. Я думаю, письменник зробив Іешуа героєм шедевра Майстри, щоб сказати, що мистецтво божественно й може схилити людини до пошуку істини й прагненню до добра, чого так не вистачало більшості жителів Москви 30-х років. Майстер виявився чи ледве не єдиним служителем теперішнього мистецтва, гідним якщо не світла (тому що розчарувався в собі, на якийсь час здався перед напором дурнів і лицемірів, за допомогою Маргарити вступив в угоду з дияволом), те спокою. І це довело, що Воланд не має влади захопити в пекло тих, хто прагне до істини, добру й чистоті. Уважається, що головне заняття Сатани – невтомне сіяння спокус, руйнувань і зла. Але, вчитавшись уважно в роман, можна переконатися, що для цього Воланд вуж якось дуже гуманний.

Напрошується висновок, що “нагоняющий на непосвячених похмурий жах Воланд виявляється караючим мечем у руках справедливості й чи не волонтером добра”. Я вважаю, що Воланд карав людей злом за їх зло заради справедливості. Зло для Воланда – не ціль, а засіб упоратися з людськими пороками й несправедливістю. Кожна людина стає перед вибором: іти йому по дорозі Іешуа або Воланда. Але більшість людей іде не за голосом добра й істини, а за голосом зла й неправди. Але ж якби люди були чистіше й добріше, прагнули б не до грошей і влади, а до добра й милосердя, те, напевно, не було б ніякого Воланда, що карає людей за їхні пороки й провини. Таким чином, Булгаков показав нам, що кожна людина творить свою долю, і тільки від нього залежить, добра вона буде або зла.

Прочитавши роман М. Булгакова “Майстер і Маргарита”, я змогла зрозуміти те, що повинен зрозуміти й здійснити кожний з нас: якщо творити добро, то зло назавжди покине наші душі, а виходить, світ стане кращим й добрішим. Булгаков у своєму романі зміг охопити безліч проблем, що хвилюють усіх нас. Роман “Майстер і Маргарита” – про відповідальність людини за добро й зло, що відбувається на землі, за власний вибір життєвих шляхів, що ведуть до істини й волі або до рабства, зрадництва й нелюдськості. Він про всеперемагаючу любов і творчість, що підносять душу до висот щирої людяності,

Автор прагне підвести нас до висновку що людина повинна сама творити свою долю, жити заради добра, щоб навколишня дійсніть змінилась, а спасіння повинне прийти не від якої небуть сили, а від самих людей, яким допоможуть у цьому добро, любов, та милосердя. Роман „Майстер і Маргарита” – це своєрідний духовний заповіт письменника нащадкам, який залишається досить актуальним і в наш час. Людина і суспільство майже не змінилися, все-таки залишаючись на тому ж біблійному рівні. І щоб змінити що-небуть на краще треба хоча б прислухатись до порад письменника, та не повторювати помилок минулого.