Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Майстер-клас із формування риторичної компетентності учнів у контексті мовно-літературної освіти

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
6
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Якобчук Ірина Іванівна,
вчитель української мови і літератури
Рівненської гімназії «Гармонія»,
лауреат Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року – 2012»
 
Майстер-клас із формування риторичної компетентності учнів у контексті мовно-літературної освіти
 
Сучасний етап розвитку шкільної освіти характеризується зміною освітньої парадигми (знаннєвої на особистісно орієнтовану) та пошуком нових технологій, способів покращення ефективності навчання, підвищенням його компетентнісної спрямованості. Відгуком на запит суспільства стали зміни в мовно-літературній освіті, зокрема прийняття нових концепцій, у яких передбачено формування особистості, котра вміє «вільно, комунікативно доцільно користуватися виражальними засобами» мови, «аргументовано, розлого й образно висловлювати свої думки, судження, оцінки», вправно володіє словом і використовує свої вміння для досягнення успіху в житті. Логічним є висновок: завдання формування риторичної компетентності є одним із найактуальніших завдань сучасної школи.
Актуальність проблеми зумовлена наступними чинниками:
експансією мультимедійної комунікації і кризою риторики;
сучасними вимогами до мовно-літературної освіти в Україні і неможливістю їх належно реалізувати;
переосмисленням поняття риторики, появи неориторики – мистецтва переконливої й ефективної побудови мовлення та письма;
недостатнім теоретичним і дидактичним висвітленням проблеми в літературі;
психолого-соціологічним аспектом (індивід може стати повноцінною особистістю саме за допомогою мовленнєво-мисленнєвої діяльності, яку він реалізує в суспільному оточенні, бо засилля тестів, що виконуються у письмовій формі, заміна реального спілкування учнів на віртуальне комп’ютерне не сприяють якості мислення і мовлення).
У чому ж інноваційна значущість питання, що вивчається? Формування риторичної компетентності розглядається як технологія з чітко визначеними метою і завданнями, етапами діяльності, доцільними методами, формами і прийомами впровадження, серед яких варто виокремити драмогерменевтику і власне риторику.
Теоретико-методологічною основою дослідження стали праці античних риторів (Цицерона, Демосфена, Аристотеля), ораторів Києво-Могилянської академії (Л. Барановича, Ф. Прокоповича). Риторику як науку й мистецтво слова вивчали Л. Мацько, Г. Сагач, Є. Клюєв, Ю. Рождественський, В. Аннушкін, Н. Іпполітова, С. Мінєєва, О. Сиротиніна, О. Селіванова, Д. Баранник, М. Бахтін, В. Виноградов, Ю. Караулов, В. Карасик та ін. У їхніх працях висвітлено основні риторичні категорії й поняття, лінгвістичні основи риторики. Лінгводидакти -М. Пентилюк, Н. Голуб, О. Горошкіна, О. Семеног, С. Омельчук, Т. Симоненко, Г. Бондаренко, Г. Дегтярьова, А. Ляшкевич, О. Залюбівська, Л. Нечволод, О. Онипченко, Г. Онуфрієнко та ін. – розробили методичні аспекти вивчення риторики на всіх рівнях мовної освіти. Педагоги-практики С. Коваленко, В. Федоренко, Л. Денисюк, Н. Саранді, М. Побелян, М. Степанюк, Т. Марцінко, О. Когут, Е. Палихата працюють «на ниві риторичної освіти», впроваджують авторські програми з риторики, програми курсів за вибором і факультативів.
В основі формування риторичної компетентності – ідеї компетентнісного підходу, висвітлені у працях відомих вітчизняних і зарубіжних вчених, а саме: О. Бондаревської, І. Зимньої, Н. Калініної, О. Лебедєва, М. Лук’янова, О. Овчарук, О. Пометун, В. Сєрікова, С. Шишова.
Цінними джерелами стали праці, що стосуються основних ідей гуманістичної педагогіки та психології (Ш. Амонашвілі, А. Маслоу), теорії діяльнісного розвитку особистості (Л. Виготський, А. Леонтьєв), теорії особистісно зорієнтованого навчання (А. Хуторський, І. Якиманська, А. Фасоля), драмогерменевтики (В. Букатов, А. Єршова).
Методичним підґрунтям для створення власної методики формування риторичної компетентності учнів у процесі вивчення української мови та літератури стали наукові концепції та теорії О. Бабкіної, Л. Горобець, Н. Голуб, В. Нищети та ін. Вони розглядають риторичну компетентність як одну з життєвих компетентностей, яка може і повинна формуватися у процесі шкільного навчання засобами різних предметів, особливо на уроках української мови та літератури.
Науковці по-різному тлумачать поняття «риторична компетентність». О. Симакова у структурі риторичної компетентності виділяє наступні складники: „сума вмінь і навичок, що забезпечує процес ефективної комунікації”; „ініціативність у спілкуванні, тобто вміння бути комунікативним лідером. ” О. Бабкіна вважає риторичну компетентність невід’ємним компонентом комунікативної компетентності. Л. Горобець тлумачить риторичну компетенцію як найвищий рівень комунікативної компетентності, яка забезпечує риторичну діяльність людини як „здатність свідомо створювати, виголошувати й рефлексувати авторсько-адресний текст у відповідності з метою та ситуацією публічного мовлення”. Серед інших науковець виділяє такі компоненти риторичної компетентності: духовний світ особистості, оперування жанрово-стилістичними особливостями текстів як продуктів мовленнєвої діяльності, спроможність здійснювати свідомий вибір комунікативної мети, риторичних стратегій і тактик.
Н. Голуб зазначає, що формування риторичної компетентності у школярів здійснюється в системі формування предметних компетентностей.
В. Нищета виокремлює наступні компоненти структури риторичної компетентності учнів у системі мовно-літературної освіти:
комплекс мовних і риторичних знань у контексті їх вправного застосування в мовленнєвій діяльності (теоретико-практична площина) ;
комунікабельність (ініціативність, здатність до включення в активну комунікацію)  (площина активності) ;
вправність у доборі стратегій і тактик спілкування (організаційно-методологічна площина) ;
вправність у володінні експресивно-емоційними засобами мови для досягнення запланованого прагматичного результату (площина впливовості мовленнєвого акту) ;
навички спілкування, комунікації відповідно до мовленнєвої ситуації;
застосування вмінь використовувати обрані засоби для досягнення комунікативної мети (процесуально-діяльнісна площина) ;
цінності, ціннісні орієнтації, духовність особистості (соціокультурна – морально-етична площина).
На основі зазначеного вище можна зробити наступний висновок про зв’язок комунікативної та риторичної компетентностей: риторична компетентність – це комунікативна компетентність (здатність особистості застосовувати у конкретному спілкуванні знання мови, способи взаємодії з іншими людьми, сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування) у поєднанні з оптимальним мисленням, риторичною культурою та ціннісними орієнтаціями особистості.
Формування риторичної компетентності потребує чіткої технології реалізації, яка має відповідні етапи.
Етап підготовки вчителя до уроку.
Аналізую і визначаю, який аспект риторичної компетентності доречно формувати відповідно до теми уроку, які завдання та види вправ є найефективнішими для цього, яку технологію доцільно застосувати.
Етап виконання поставлених завдань.
На початку уроку часто пропоную школярам привітатися за допомогою невербальних засобів мови, мовчки, поширеним вітанням тощо. На цьому етапі використовую артикуляційні розминки, скоромовки, довгомовки.
У процесі уроку особливу увагу приділяю діалогічному мовленню, адже справжній діалог на уроці – це «сповивальне» мистецтво мислення. Для цього практикую аналіз і виразне читання діалогів у художніх текстах, складання діалогів на різні теми, а також діалоги в системах: учень – учень, учень – учитель, учень – ліричний герой, учитель – ліричний герой, учень – група, вчитель – клас, клас – текст, клас – автор, учень – автор. Наприклад, на уроці літератури в 6-му класі, вивчаючи вірш І. Жиленко «Жар-птиця», пропоную розіграти діалог людей, які живуть «під сонцем Жар-птиці», або скласти діалог із Жар-птицею.
Для формування риторичної компетентності застосовую і нестандартні вправи та прийоми, зокрема «пейзаж душі», «орфографічні вітрила», «рецепт приготування правила, героя, фігури…», «дозвольте з вами не погодитися…». Остання з перерахованих вправ навчає толерантності у дискусії, якій передує робота з текстом, що містить формули толерантного і нетолерантного спростування думки. Маркерами різних кольорів учні виділяють їх, обирають прийнятні і використовують, працюючи в парі: один учень висловлює думку, а інший – не погоджується з нею.
Під час демонстрування ораторських умінь практикую ток-шоу, прес-конференції, літературні полеміки, телепередачі, ситуативні ігри, ораторські турніри, дебати та інші форми. Наприклад, пропоную розіграти переговори бізнес-партнерів, що складаються з інформації про себе, бесіди між діловими партнерами, консультацій із помічниками, інструкцій, резюме переговорів. Така форма діяльності викликає інтерес не лише у старшокласників, а й в учнів 5-6 класів та формує навички комунікативної поведінки в соціумі.
Для реалізації провідної ідеї досвіду послуговуюся інноваційними технологіями, зокрема інтерактивними, інформаційно-комунікаційними, проектними, особистісно зорієнтованими, розвитку критичного мислення та проблемного навчання. Ефективною є драмогерменевтика (синтез театралізації, герменевтики і власне педагогіки), яка допомагає організувати навчальний процес так, щоб розуміння матеріалу і взаєморозуміння на уроці між учителем і учнями, між самими учнями були максимальними.
Етап рефлексії.
Крім загальноприйнятих видів діяльності на цьому етапі, рекомендую учням проаналізувати стратегії і тактики спілкування як способи риторичної дії, оцінити себе як комуніканта, скласти висловлювання на тему «Мій мовленнєвий портрет» (я і школа, я і друзі, я у колі малознайомих людей), пропоную оцінити риторичні вміння співрозмовника, визначити найуважнішого слухача.
Питання риторичної компетентності учнів у контексті мовно-літературної освіти є не лише актуальним і перспективним, а й проблемним, адже потрібно уточнити й деталізувати структуру риторичної компетентності учнів, розробити на науковому рівні практичні шляхи її формування. На сьогодні не вистачає методичної літератури, бракує системного підходу до формування риторичної компетентності на уроках української мови та літератури. Проблема набуває ще більшої ваги у зв’язку з інклюзивною освітою, оскільки вправи на розвиток техніки і темпу мовлення, тренування дикції є корисними не лише для здорових дітей, а й для дітей з особливими потребами.
Ми розглядаємо це питання в межах предметів українська мова і література. В окремих середніх навчальних закладах України вже функціонує риторика як предмет, у багатьох профільних класах курси ораторського мистецтва читаються як факультативні. Потребує уваги питання риторизації освітньої діяльності як шляху гуманізації та гуманітаризації навчання, як явища, що обслуговує процес оновлення, реформування освіти. У 2009 році журналіст «Дзеркала тижня» Ю. Ромашевський констатував, що відсутність риторичної освіти – це діагноз нашого суспільства. То, можливо, аби спростувати такий діагноз, варто ще у школі формувати особистостей риторично компетентних, людей, які діють словом, – homoverboaqens (лат.).
Фото Капча