Метод словесних асоціацій та оцінка нервово-психічної напруги

 

Методи словесних асоціацій (асоціативний тест) ґрунтуються на застосуванні у якості стимулів – мовних речень. Відокремлюють словесні асоціації, завершення речення та історії. Стандартний асоціативний тест був розроблений Ф. Гальтоном та К. Юнгом, та отримав подальший розвиток у дослідженнях А. Лурії, Дж. Брунера, Р. Лазаруса. Загальна схема асоціативного експерименту уявляє собою надання респондентові слова, або виразу (назви торгової марки, або категорії товару) – стимулу, на яке він відповідає першими словами, що прийшли йому на пам'ять.

Словесні асоціації є результатом сприйняття та переосмислення індивідуумом об’єктивної дійсності через призму власного життєвого досвіду, його культурного й соціального рівня, належності до певної етнічної групи. Тому виникнення тієї чи іншої реакції на слово-стимул, на нашу думку, може зумовлюватися будь-яким з вище названих чинників. Проте, у конкретній мовній ситуації один з принципів домінує. Так, ще Ш. Баллі зазначав, що «людська думка постійно коливається між логічним сприйняттям та емоцією, ми або розуміємо, або відчуваємо; найчастіше наша думка складається водночас і з логічної ідеї, і з почуття.

І хоча ці два елементи можуть поєднуватись у різноманітних пропорціях, все ж у кожному конкретному випадку переважає щось одне: або логічне сприйняття, або почуття. Наша думка в одних випадках матиме логічну домінанту, а в інших емоційну».

До сьогодні невирішеним залишається й питання класифікації словесних асоціацій. Відомо багато різних класифікацій словесних асоціацій. Ще Аристотель у праці “Про душу”, аналізуючи особливості сприйняття дійсності людиною, опосередковано розглядає асоціації та розмежовує їх за суміжністю, подібністю й контрастом.

У психолінгвістиці, лінгвістиці було багато спроб класифікувати мовні (словесні, вербальні) асоціації за різними принципами: психологічним, лінгвістичним, епістемологічним, логічним. Зокрема, Дж. Міллер, грунтуючись на даних проведеного експерименту, запропонував таку класифікацію: контраст, подібність, підпорядкування, супідрядність, асонанс, частина – ціле, доповнення, егоцентризм, спільнокореневі слова, предикація. Ця класифікація зазнала серйозної критики з боку інших психолінгвістів. На їхню думку, помилка Дж. Міллера була в тому, що він спробував “утиснути асоціації в ті схеми відношень, які є в граматиці, різного роду словниках, психодинамічних теоріях”. До цього можна додати відсутність єдиного принципу класифікації, оскільки тут поєднано і лінгвістичний (фонетичний, семантичний, граматичний) підхід, і психологічний, і почасти логічний, а це приводить до невизначеності межі класифікації.

Р. Якобсон наслідує класифікацію Аристотеля, відзначаючи, що на основі асоціацій за суміжністю будуються “етимологічні фігури”, тобто групи слів з одним і тим же коренем, та метонімія; асоціації за подібністю виявляються в поетичних текстах там, де пасивні предикати рядків, що римуються, подібні, а підмети – контрастні. Паралельно він відзначає існування психічних і механічних асоціацій. “Виділення в словах основних і формальних належностей здійснюється шляхом психічних асоціацій цих елементів у даному випадку з відповідними елементами в інших комбінаціях, словах”. Механічною, на думку Р. Якобсона, є асоціація за суміжністю між звуком і значенням слова.

Л. Сахарний, ідучи за Дженіксом і Сапортою, пропонує погрупувати словесні асоціації за типом відношень, що встановлюються між словом-стимулом та реакцією (асоціатом). Він розрізняє асоціації парадигматичні, в основі яких лежать парадигматичні відношення між стимулом і реакцією (стілець – табурет), та синтагматичні, що базуються на зв’язках стимулу та реакції у межах однієї синтагми (стілець – стоїть). Окремо виділяються тематичні асоціації, які можуть використовуватись або в межах тематично обмеженого контексту, або складають разом зі стимулом граматично позначені сполучення слів типу друг – парта, друг – любов.

В основу деяких психолінгвістичних класифікацій покладено чинники виникнення словесних асоціацій. Наголошуючи на необхідності диференційного підходу до визначеної проблеми, Г. Щур розмежовує онтологічні, психологічні та емпіричні асоціації. Перші визначаються соціальним досвідом індивідуума й групують елементи, що мають спільні (інваріантні) властивості або характеристики з погляду відображення їх у свідомості індивідуума. Такі асоціації відтворюють парадигматичний аспект явищ або спосіб існування елементів. Емпіричні асоціації лежать в основі угрупувань елементів відповідно до суб’єктивного досвіду індивідуума й так званих парадигматичних і синтагматичних асоціацій. До психологічних Г. Щур відносить так звані “індивідуальні” або “випадкові” асоціації та консоціації.

Послуговуючись цим же принципом, А. Брудний виділяє асоціативні реакції, типові для певного класу ситуацій, які умовно можна назвати ситуативними, соціальні асоціації, притаманні представникам певної групи й пов’язані з їх професіональними, освітніми, статевими, віковими особливостями, та асоціації, зумовлені окремими особливостями індивідуального досвіду особистості або її психічним статусом.

Серед тестів, які грунтуються на методі словесних асоціацій, слід назвати Тест БАЗСА (багатовимірний аналіз заданих словесних асоціацій), який дозволяє визначати невротичність, екстравертивність та рівень розвитку особистості студента, робітника.

Також сюди відноситься тест на визначення невротичності, екстравертивності та рівня розвитку особистості, суть якого полягає у визначенні заданих парних словесних асоціацій. Задані слова в парі підібрані відповідно п’яти інваріантам (основним характеристикам) багатовимірної концепції особистості (за В. Ф. Моргуном) :

просторово-часових орієнтацій особистості (на минуле, сьогодення і майбутнє) ;

потребнісно-вольових переживань (негативні, амбівалентні, позитивні);

змістовної спрямованості особистості (на природу, на суспільство, на себе) ; рівня опанування діяльністю (інструктивний, відтворення, творчий) ;

форми реалізації діяльності (моторна, перцептивна, словесно-розумова).

Комп’ютерний варіант методики у реальному часі видає п’ятнадцять параметрів особистості, співвідношення яких утворює неповторну індивідуальність людського характеру. Проективний (непрямий) тип методики підвищує достовірність результатів.

Тест на визначення