Методологічні основи історії світової педагогіки

Але в міру розвитку давали себе знати суперечності між педагогічною системою і практичною діяльністю Песталоцці. По-перше, дидактика Песталоцці, сконструйована ним стосовно потребпочаткової школи, відмовлялась служитисередньому навчальному закладу. По-друге, чим більше розширялась освітня справа в Івердоні, тим більше відчувалось невміння Песталоцці знайти правильну лінію зв'язку розумового розвитку дітей з їх моральним вихованням. По-третє, не знайшовшинової лінії в моральному вихованні дітей, Песталоцці вперто тримався за стару базу морально-виховного впливу сімейну форму ставлення педагога до дітей, за якої педагог повинен був виступати по відношенню до дітей в ролі їх турботливого батька, а вдячні вихованці повинні були у відповідь бути слухнянимиі податливимина всі йоговимоги і накази.

Песталоцці підходив до проблеми виховання як соціальної проблеми і будував свою педагогічну теорію на базі соціології. Він досліджує політичні, економічні, соціально-психологічні умови оточуючого середовища, без врахування яких неможливо будувати педагогічну науку. До педагогіки Песталоцці прийшов від соціології і став засновником соціологічного напрямку в педагогіці. «Основою будь-якого хорошого виховання є ретельний підбір засобів і шляхів, за допомогою якихможна природно і легко прищепити кожній дитині навички, переконання, судження і смаки, що зроблять її щасливою у своєму стані і корисним членом суспільства у відповідності із становищем, щовона займає».

Мета виховання, за Песталоцці, полягає в тому, щоб розвинути всі природні сили і здібності людини, причому цей розвиток має бути різностороннім і гармонійним. Песталоцці не сприйняв положення Руссо про те, що людина є досконалою, виходячи з рук Творця, а отже й тезипро негативні завдання раннього виховання. І він відходить від цієї концепції Руссо, підкреслюючи необхідність здійснення прямого педагогічного впливу, починаючи з першого дня життя людини. «Час народження дитини є, - за словамиПесталоцці, - першою годиною її навчання».

В основу виховання Песталоцці поклав принцип природовідповідності, який він розкриває не в дусі загальної аналогії з явищами природи (Коменський), не в дусі своєрідного саморозкриття природних особливостей дитини (Руссо), а в дусі психологізації виховання і навчання. Він прагне побудувати навчально-виховний процес на основі врахування особливостей психологічного розвитку дитини. Принцип природовідповідності у Песталоцці, порівняно з Коменським і Руссо, набирає багатшого змісту. Він перетворюється в засіб, завдяки якому робиться крок вперед у розумінні наближення теорії педагогіки до психології.

Визначення виховання як «мистецтва сприяти прагненню природи до саморозвитку» сповнене глибокого змісту. Це поступово привело Песталоцці до педагогічної психології, яка повинна допомогти уміло і обґрунтовано керувати цією природою. Визначеність сприймань, ясність уявлень, чіткість понять – такі ступені пізнавальної діяльностінамічає Песталоцці.

На відміну від Руссо, Песталоцці вважав, що людина від природи не є досконалою, а може стати такою лише в результаті впливу суспільства. Тому виховання повинно бути суспільним, хоч за духом і організацією повинно будуватись на сімейних засадах. Крок вперед, зроблений Песталоцці порівняно з Руссо, полягає у визнанні активної ролі вихователя, який не тільки створює середовище, що сприяє саморозвитку, але й послідовно і систематично виховує і навчає. Неодноразово в своїх теоретичних працях та в практичній діяльності Песталоцці наголошував на необхідності освіти, на значущості знань і умінь в житті людини. «Людина, що знає багато-що, — пише він, — прийде повніше і швидше від будь-кого іншого до згоди із самою собою, до гармонії своїх знань із своїми життєйськими відносинами і до однакового розвитку всіх сил своєї душі». Людина, яка багато знає, може бути корисною для інших людей, може і порадити і допомогти їм. Зрештою, освічена людина завжди зможе заробити собі на життя і цим самим в старості не буде обтяжливою для своїх дітей чи благодійників.

Висунувши перед навчанням завдання сприяти утворенню у дітей правильних понять, що для його часу було новаторством, Песталоцці роз'єднав єдиний процес озброєння учнів знаннями і розвитку їх розумових сил, вдавшись у крайність, не розуміючи, що обидва ці завдання є єдиними і нерозривно пов'язаними одне з одним.

 

НЕ 1.4. Педагогічні ідеї Роберта Оуена, Фрідріха Фребеля та Марії Монтессорі

 

1.Педагогічні ідеї Р.Оуена

2.Вклад у розвиток дитячого садка Ф.Фребеля

3.Метод наукової педагогіки М.Монтессорі

 

1.Педагогічні ідеї Р.Оуена

 Роберт Оуен (1771-1858), - видатний соціаліст-утопіст, відомий своєю широкою просвітницькою та педагогічною діяльністю. Він є піонером у галузі громадського дошкільного виховання. З метою поліпшення умов життя і праці жінки, залучення її до суспільного виробництва, створення умовдля формування всебічно розвиненої особистості він заснував низку закладів, призначених для виховання дітей робітників(школу для маленьких дітей у Нью-Ленарку, дитячий садок для дітей членів «комуністичної громади» в Америці).

У педагогічних творах Р.Оуена ми знаходимо цінні поради щодо організації життя дітей у дошкільних закладах, змісту і методики виховної роботи в них. Р.Оуен постійно наголошував на необхідностіактивного самостійного розвитку дитини, формування її характеру в прцесі гри і праці.

Досвід Р.Оуена в галузі трудового та громадського виховання відіграв значну роль у подальшому розвитку педагогічної теорії і практики.

Система виховання Оуена у школах для маленьких дітей

... Однак до теперішнього часу суспільство небагато знало достовірного про систему, яку я пропагую; і пона була так перекручена і так неправдиво передавалась друзями і