Методологія і наукова база логістики

 

Основні методологічні принципи логістики

Експертні методи в логістиці

Список використаної літератури

 

 

Сучасна теорія логістики в концептуальному плані базується на: методології системного аналізу, кібернетичного підходу, дослідження операцій та економіко-математичного моделювання. На різних економічних рівнях для вирішення конкретних проблем використовуються різні методи, у тому числі програмно-цільового планування, функціонально-вартісного аналізу, макро- і мікроекономіки, прогнозування, моделювання і т. д.

Наукову базу логістики становлять:

математика (теорія ймовірностей, математична статистика, теорія випадкових процесів, математична теорія оптимізації, функціональний аналіз, теорія матриць, факторний аналіз та ін.) ;

дослідження операцій (оптимальне програмування, теорія ігор, теорія статистичних рішень, теорія масового обслуговування, теорія управління запасами, теорія мереж і графів та ін.) ;

технічна кібернетика (теорії великих систем, прогнозування, загальна теорія управління, теорії автоматичного регулювання, ідентифікації, інформації та ін.) ;

економічна кібернетика та економіка (теорія оптимального планування, методи економічного прогнозування, маркетинг, системний аналіз економіки, стратегічне і оперативне планування, оптимальне ціноутворення, імітаційне моделювання, загальне управління якістю, управління персоналом, дистрибуція, організація продажів, підприємництво, фінанси, бухгалтерський облік, управління проектами, управління інвестиціями, соціальна психологія, економіка і організація транспорту, складського господарства, торгівлі та ін.).

Складність і різноманіття комплексу економічних і математичних наукових дисциплін, які перебувають на стику економіки, математики і кібернетики, обумовили наступні головні принципи логістики:

1. Системний підхід – проявляється у розгляді всіх елементів логістичної системи, найчастіше різноякісних і різнорідних, як взаємозалежних і взаємодіючих для досягнення єдиної мети управління. Характерна риса такого підходу – оптимізація функціонування не окремих елементів, а всієї логістичної системи в цілому.

2. Принцип інтегративності – характеризує особливість логістичної системи досягати цільових результатів на основі кількісних і якісних взаємозв'язків її складових елементів.

3. Принцип цілісності – означає доведення управлінських впливів до всіх структурних елементів логістичної системи на основі інформаційного забезпечення досягнення цілей функціонування системи. Також означає вихідну оцінку логістичної системи як єдиного цілого, яке складається зі взаємодіючих, найчастіше різноякісних і різнорідних, але сумісних щодо орієнтації на кінцеві результати логістичної системи елементів.

4. Принцип логістичної координації – означає необхідність досягнення узгодженої, інтегральної участі всіх ланок логістичної системи при управлінні матеріальними, інформаційними і фінансовими потоками у процесі досягнення цільової функції.

5. Принцип глобальної оптимізації – полягає в необхідності узгодження локальних цілей функціонування елементів (ланок) системи для досягнення оптимуму всієї логістичної системи при оптимізації її структури або управління нею.

6. Принцип ефективності – припускає здатність логістичної системи при даному рівні розвитку ринкових відносин, виробничих технологій і особливостях суб'єктів цієї системи досягти принципово можливого мінімуму логістичних витрат.

7. Принцип загальних витрат – означає врахування всієї сукупності витрат управління матеріальними і пов'язаних з ними інформаційних і фінансових потоків у логістичному ланцюзі. При цьому критерій мінімуму загальних логістичних витрат є одним з основних при оптимізації логістичних систем.

8. Принцип конкретності – означає чітке визначення кінцевого результату як мети переміщення потоку відповідно до технічних, економічних та інших вимог, які забезпечують здійснення руху з найменшими витратами всіх видів ресурсів.

9. Принцип стійкої адаптації – логістична система повинна стійко працювати при припустимих відхиленнях параметрів і факторів зовнішнього середовища (наприклад, при коливаннях ринкового попиту на кінцеву продукцію, змінах умов поставки або закупівлі матеріальних ресурсів, транспортних тарифів і т. д.). При цьому логістична система повинна пристосовуватися до нових умов, змінюючи програму функціонування, параметри і критерії оптимізації.

10. Принцип гнучкості – дозволяє реалізувати принцип стійкої адаптації шляхом вбудовування в логістичну систему механізмів, які дають можливість прогнозувати тенденції зміни стану зовнішнього економічного середовища і виробляти адекватні їм дії.

11. Принцип комплексності – припускає здійснення контролю за виконанням завдань, які стоять перед різними логістичними структурами безпосередніх і опосередкованих учасників руху ресурсів і продуктів, що становлять єдиний логістичний ланцюг з метою координації їх дій.

12. Принцип формування інфраструктури – означає вимогу забезпечення логістичного процесу технічними, економічними, організаційними, правовими, кадровими, екологічними підсистемами.

13. Принцип надійності – означає забезпечення безвідмовності і безпеки руху потоків, резервування комунікацій і технічних засобів для зміни, при необхідності, траєкторії руху потоку, а також широке використання сучасних технічних засобів переміщення і управління рухом, підвищення швидкості і якості надходження інформації та поліпшення технології її обробки.

14. Принцип конструктивності – передбачає забезпечення диспетчеризації потоку, а також оперативного коригування його руху і ретельне виявлення деталей всіх операцій виробничо-збутової діяльності з метою безперервного відстеження переміщення і зміни кожного об'єкта потоку.

15. Принцип загального управління якістю – вимагає забезпечення надійності функціонування і високої якості роботи кожного елемента логістичної системи для забезпечення загальної якості товарів і послуг, які поставляються кінцевим споживачам.

16. Принцип превентивності – забезпечує націленість логістичного управління головним чином на попередження відхилень, диспропорцій, а не лише на пошук шляхів можливого усунення їх негативних наслідків.

 

 

Описані принципи і методи моделювання логістичних систем націлені на те, щоб виключити інтуїтивний підхід до вироблення управлінських рішень і зробити їх більш об'єктивними. Однак багаторічна практика створення і успішна експлуатація логістичних систем показує, що саме в результаті творчої інтуїтивної діяльності окремих осіб і колективів завдання побудови повної і адекватної моделі логістичної системи вирішується найбільш ефективно.

Внаслідок цього в логістиці широке застосування знайшли методи, засновані на використанні досвіду, кваліфікації і творчого потенціалу фахівців з управління і різних виробничих процесів. Всі ці методи носять загальну назва експертних. Для реалізації таких методів проводяться експертизи відповідним чином підібраними фахівцями. Фахівці, яким довіряється проведення експертизи, повинні мати необхідну професійну кваліфікацію і формувати свої оцінки незалежно один від одного і від зовнішніх впливів. Експертизи можуть бути індивідуальними і груповими, а також проводитися очно або заочно.

Ключовим є питання про число залучених експертів і рівень кваліфікації фахівців, які входять у цю групу. Очевидно, що більшою кількістю залучених недостатньо компетентних людей не можна компенсувати відсутність у них необхідної кваліфікації. З іншого боку, зниження чисельності групи експертів (експертне судження може виносити навіть одна людина) приводить до підвищення ролі випадкових факторів, суб'єктивізму і упередженості, а тому відбір експертів і утворення з них груп доцільно здійснювати не за індивідуальним вольовим рішенням, а в результаті роботи спеціальних груп з управління експертизою.

Діяльність з формування груп експертів також може бути віднесена до експертних методів. Для підбору експертів використовуються наступні методи:

документальний – на основі аналізу анкет та інших видів документів, які містять більш-менш об'єктивну інформацію про людей, яких вони стосуються;

експериментальний – на основі аналізу досвіду роботи експертів при проведенні попередніх експертиз;

голосування експертів, які становлять групу з відбору і формування експертної групи;

самооцінки, яку здійснюють стосовно поставленого завдання експертизи кандидати в створювану групу.

Сформовані у такий спосіб експертні групи повинні бути перевірені на здатність виносити компетентні і незалежні судження. Після формування, перевірки і затвердження груп експертів їх залучають до роботи з оцінки ситуацій, які складаються в реальній логістичній системі. При цьому необхідно вибрати і запропонувати експертам метод оцінки факторів, характерних для аналізованої ситуації. Відомі і застосовуються наступні методи: безпосередньої оцінки, у тому числі бальної; парного порівняння; послідовного порівняння; ранжирування.

Далі визначаються процедури виявлення і реєстрації думок експертів, які входять в експертну групу. У будь-якому конкретному випадку можуть бути використані наступні процедури проведення:

одноетапного анкетування;

багатооетапного анкетування;

анкетування зі зворотним зв'язком;

інтерв'ю;

дискусій.

Потім встановлюється метод обробки результатів вираження експертами своїх думок щодо оцінюваної ситуації. Для подібної ситуації застосовуються методи обробки випадкових величин, прийняті в математичній статистиці. У випадку розбіжності значень оцінок, отриманих у результаті статистичної обробки, рішення звичайно приймається «голосуванням». Однак варто пам'ятати, що більшість не завжди права, а тому отримані на підставі такого «голосування» висновки повинні обов'язково співвідноситися зі здоровим глуздом.

Для експертних методів у логістиці існує більш широке поле застосування, ніж оцінка поточної ситуації у тих або інших компонентах логістичної системи. Мова йде про експертні методи формування евристичних стратегій прийняття управлінських рішень, тобто системи евристичних правил вироблення подібних рішень.

Згідно із цими правилами необхідно представити вихідну і прогнозну ситуації у вигляді набору деяких показників, доступних для усвідомлення і аналізу (факторне подання ситуації). Такими факторами прийнято вважати ймовірність виграшу, розмір виграшу, імовірність програшу, розмір програшу, а також величину ризику. Дані питання повинні бути вирішені експертними групами.

Оперувати факторами ситуації можна по-різному. Залежно від цього розрізняють внутрішні і зовнішню евристичні стратегії.

Внутрішня евристична стратегія полягає в тому, що виробляється розгляд кожної ситуації як єдиного цілого шляхом аналізу значень інтенсивності факторів, якої вони набувають у даній конкретній ситуації. Стратегія може бути реалізована у двох варіантах.

Перший варіант полягає у порівнянні потенційних значень факторів, які визначають ситуацію, – величин виграшу і програшу, величин імовірностей виграшу і програшу та можливого ризику.

Другий варіант внутрішньої евристичної стратегії полягає в тому, що внутрішні значення названих факторів порівнюються з раніше призначеними граничними або нормативними величинами. Наприклад, стратегія управління повинна бути такою, щоб величина ризику не перевищувала заданої межі, а потенційний виграш при цьому не опускався нижче заздалегідь заданої величини.

Результати таких порівнянь, встановлені значення меж, а також висновки з цих порівнянь і рішення про дії, прийняті на основі цих висновків, виробляються на підставі експертних оцінок особою або групами осіб, які приймають рішення.

Зовнішня евристична стратегія полягає в тому, що проводиться порівняння тих самих показників у двох потенційних ситуацій. Це дає можливість співставити наслідки двох можливих варіантів дій і вибрати більш бажаний, однак дана стратегія приводить не лише до спрощення самого процесу порівняння і вибору, але й до його формалізації, що пов’язано порівнянням однотипних показників за інших рівних умов. Другорядні деталі, а також показники, які залишаються без зміни для різних варіантів стратегії управління, заздалегідь виключаються із процесів порівняння. Для досягнення більшої об'єктивності таке порівняння і вибір доцільно здійснювати експертними методами.

 

 

Глогусь О. Логiстика: Навчальний посiбник. – Тернопiль: Економiчна думка. 1998. – 166 с.

Кристофер М. Логистика и управление цепочками поставок. – СПб. : Питер, 2004; Пер. с англ. : – 316 с.

Линдерс М. Р., Фирон Х. Е. Управление снабжением и запасами. Логистика /Пер. с англ. – СПб. : ООО «Виктория Плюс», 2002; Пер. с англ. : – 768 с.

Пономарьова Ю. В. Логiстика: Навчальний посiбник. – К. : Центр навчальної лiтератури, 2003. – 192 с.

Сток Дж. Р., Ламберт Д. М. Стратегическое управление логистикой: Пер. с 4-го англ. изд. – М. : ИНФРА-М, 2005. – 797 с.

Уотерс Д. Логистика. Управление цепью поставок: Пер. с англ. – М. : Юнити-Дана, 2003 – 503 с.