Методика проведення уроку й домашня робота

Робота над добутками в класі – це не тільки прослуховування їх і висловлення зауважень із приводу виконання. Важливо, щоб учень у присутності педагога пошукала потрібну звучність, домігся кращого втілення форми, гарної педалізації й т. п. У процесі цієї роботи поступово конкретизується виконавський задум у цілому й виявляються окремі деталі, які доти не були почуті досить рельєфно. Крім того, тільки таким шляхом виникає можливість практично навчити основних принципів роботи над добутком і подоланню різних труднощів.

Крім проходження репертуару, від уроку до уроку необхідно систематично займатися читанням нот. Для цієї мети варто вибирати привабливі й доступні для учня п'єси – сольні й ансамблі. Подібно тому як учителеві літератури в загальноосвітній школі треба навернути хлопців до читання книг, так і педагогові спеціального класу необхідно зацікавити учнів читанням музичної літератури. Воно повинне перетворитися в потребу, стати однієї із самих більших радостей у житті. На це не можна жалувати зусиль: вони окупляться з лишком. Нарешті, на кожному уроці варто приділити увага й роботі над вправами – у першу чергу над гамами, арпеджіо, акордами.

 

 

Цілий комплекс складних завдань, що виникають перед педагогом під час проведення уроку, вимагає максимальної концентрації його уваги на найважливішого, істотному, уміння не губити ні однієї зайвої хвилини. Більшу допомогу в здійсненні цих завдань може зробити попередня підготовка до уроку. Її особливо варто рекомендувати починаючим педагогам.

 

 

Насамперед важливо ретельно вивчити весь репертуар учня, уміти його добре грати, переглянути різні редакції, продумати в потрібних місцях аппликатуру, педаль. У деяких випадках корисно, крім того, намітити план уроку, шляхи виправлення яких-небудь заздалегідь відомих недоліків виконання, способи роботи над важкими місцями в добутках і т. п. Конкретна обстановка уроку буде, звичайно, вносити зміни в намічений план і жадати від педагога деякої імпровізації. Ця імпровізація не є звичайно щось досконале протилежне плану, але лише вміння гнучко його здійснювати, застосовуючись до конкретних умов роботи. Правда, іноді під час уроку виникають нові методичні міркування, нове трактування добутків, що вносить принципові зміни в попередній план. Такі знахідки звичайні в практиці гарних педагогів й є природним наслідком їхнього творчого стану в процесі занять.

 

 

Форми проведення уроку вкрай різноманітні. Багато в чому вони визначаються індивідуальністю педагога – його методичними поглядами, смаками, звичками. Так, наприклад, Фильд відносно мало прибігав до словесних пояснень, але зате багато грав. Антон Рубинштейн, займаючись із Йосипом Гофманом, багато говорив із приводу виконання, але сам ніколи не показував за інструментом тих добутків, над якими з ним працював.

Як би не були різноманітні форми занять із учнями, все-таки можна висловити кілька загальних міркувань щодо принципів побудови й ведення уроку, памятуя, звичайно, що на практиці вони можуть нескінченно варіюватися.

Насамперед, природно, виникає питання про послідовності роботи над навчальним матеріалом.

Із чого доцільніше почати урок – із вправ, етюдів або з художнього репертуару, а якщо з добутків, те якого жанру? Найбільше розумно було б не дотримуватися раз назавжди встановленого порядку, щоб привчати учня швидко застосовуватися до обставин. Звичайно корисно спочатку попрацювати над тим, що особливо важливо на даному етапі й що може зайняти щодо більше часу. Якщо потрібно пройти великий репертуар – доцільно на одному уроці детальніше зайнятися частиною добутків, а на наступному – іншими, обмежившись у відношенні перших лише перевіркою домашньої роботи й декількома самими істотними зауваженнями.

Читанню нот і грі гам краще приділити час де-небудь у середині уроку, щоб освіжити увага учня. Педагоги, що залишають цю роботу на самий кінець, звичайно систематично не встигають неї виконувати.

 

 

Яким образом варто здійснювати перевірку домашнього завдання?

Багаторазово й цілком справедливо в літературі засуджувався метод так званих «попутних виправлень», при якому педагог, прослуховуючи учня, починає його переривати й робити вказівки. У яких випадках можна так займатися?

Як правило, треба прослуховувати до кінця все, що учень приніс на урок. Чому? По-перше, педагог таким шляхом може скласти більше ясне подання про пророблену домашню роботу; по-друге, учень, психологічно настроюючись на те, що необхідно грати без зупинок, звикає концентрувати всі свої сили на цьому завданні й тим виховує в собі важливі виконавські якості.

Слухаючи учня, необхідно добре запам'ятати всі особливості його гри й указати на її достоїнства й недоліки. Якщо видно, що учень працював над п'єсою, то навіть у тому випадку, якщо багато недоліків виявилися неподоланними, корисно відзначити наявні досягнення, щоб заохотити його й правильно орієнтувати в подальшій роботі.

Не слід занадто завантажувати увага учня безліччю зауважень. Недосвідчені педагоги цим часто грішать. Вони суцільно й поруч говорять учневі відразу все, що можуть сказати про його виконання, у результаті чого багато чого, і часто саме істотне залишається їм без