Міські легенди як форма соціального контролю

У сучасному суспільстві на зміну застарілим формам соціального контролю приходять нові, які набувають різних форм та проявів. У даній статті розглядаються міські легенди як одна з таких форм соціального контролю. Аналізується процес та механізм набуття міською легендою такого статусу.

Ключові слова: міська легенда, соціальний контроль, соціалізація, залякування, самоконтроль.

 

На сучасному етапі розвитку суспільства особливої популярності набувають різні форми суспільної творчості, пов’язані із описами випадків, які важко пояснити або легше віднести до містифікацій. Вони знаходять своє відображення у сучасному фольклорі, а також у масовій культурі за допомогою засобів масової комунікації. Одною з таких форм стають міські легенди.

Міська легенда – це коротка розповідь, яка передається з вуст в вуста, неймовірний випадок, який презентується як дійсний. Зазвичай своїм джерелом вони мають чутки, байки, газетні качки і т. п. Але вони являються не тільки частиною сучасного фольклору, але і виступають як потужний, потенційно ефективний «продукт масової творчості» для досягнення соціального порядку у певних сферах суспільного життя.

Саме тому об’єктом даного дослідження виступають міські легенди як нова форма соціального контролю в умовах переходу до суспільства нового типу, яке різними дослідниками визначається як інформаційне, постмодерне, пост капіталістичне. За таких умов трансформуються різні форми соціальних відносин та соціального спілкування, попередні механізми впливу та тиску на особистість, її поведінку та мислення втрачають свою актуальність, а їм на зміну приходять нові, ефективніші, які часто можуть виступати як латентні. Мета дослідження полягає у визначенні того, як міські легенди стають формою соціального контролю.

Термін «міська легенда» став з'являтися в зарубіжній пресі у 1960ті роки 20 ст. Спочатку його вживали британські та американські вчені, які займалися сучасним для того часу фольклором. У науковий оббіг термін ввів Ян Гарольд Брюнванд, в 1981 році написав книгу «The Vanishing Hitchhiker: American Urban Legends & Their Meanings «. В українській мові з'явився як наслідок непрофесіоналізму перекладачів і є калькою з англійської “Urban Legend”. Тому до 90-х років не вживався. Усі подібного роду історії називалися чутками, байками, страшними історіями. Досі не існує узгодженості у жанровому визначенні такого роду творів, тому використовуються різні терміни до одних і тих самих текстів. Частіше за все їх визначають як сучасні легенди, міські забубони, міфологічні розповіді, мігруючі легенди та ін. Незважаючи на розбіжності у поглядах дослідників з приводу визначення, у широких мас не виникає проблем із застосуванням саме терміну «міська легенда», оскільки він досить гарно закріпився у свідомості людей, у тому числі за допомогою засобів масової комунікації.

Складені міські легенди неодноразово переказувалися і обростали безліччю подробиць, відповідних до місцевості, в якій проживав оповідач. Частина легенд ґрунтувалася на цілком реальних нещасних випадках або інших подіях, але в ході неодноразових переказів і додавання вигаданих подробиць документальність розповіді губилася, і історії починали жити своїм життям, першоджерело забувався. Часто їх народженню сприяла науково-технічна революція, коли новим технічним пристроям, через страх перед ними, приписувалися властивості яких-небудь чудовиськ зі старих міфів і легенд.

Міські легенди зазвичай розповідаються за принципом «друг мого друга» мені розповідав, або «знайомий знайомого мого знайомого», який працює в секретних урядових організаціях, розповідав і т. п., з прив'язкою до відповідної місцевості. У міських легендах ніколи не згадуються конкретні імена та прізвища.

До міських легенд відносяться зразки усного фольклору приблизно з кінця XIX століття до сьогоднішніх днів. Спочатку вони поширювалися, як і будь-яке інше фольклорний твір, в усній формі або за допомогою преси. Із розвитком технологій вони стали поширюватися через мережу Internet, а також стали «масовим продуктом» і набули високої популярності у сучасному кінематографі, телепередачах, літературі та навіть в деяких формах рекламних акцій. Зараз міські легенди є невід’ємною частину фольклору різних країн.

Правдоподібність міських базується на необхідності мати спеціальні знання або можливості для їх перевірки. Якщо слухач починає сумніватися в правдоподібності почутого, то доповідач повинен «до останнього подиху» відстоювати істинність власної розповіді.

Можна виокремити наступні категорії міських легенд:

• Змови – легенди про будь-які види змов, наприклад Іллюмінати, Ватикан, ZOG, варіантів безліч;
• Кримінальні – історії про незвичайних злочинців та їх злочини;
• Контакти з прибульцями і технології – НЛО, Зона 51, чорні вертольоти, люди в чорному, тощо;
• Геопатогенні зони – аномальні місця, портали, прокляті або дивні споруди, кладовища, дороги, тощо;
• Побутові. Наприклад, побутової міською легендою можна назвати чутки про те, що Кола є сперміцидним засобом або міфи про те, що людина з пірсингом притягує до себе блискавку. Їх спростуванням займаються ведучі популярної американської телепередачі «Mythbusters «;
• Інші – речі які на перший погляд складно зрозуміти, або взагалі неможливо. На ділі найчастіше є підробкою для особливо вразливих людей. Приклади: Електронний Голосовий Феномен, «Вайомінгскій інцидент», (і безліч інших прикладів «нібито» зломів сигналів мовлення), Планета Нібіру, 25-й кадр, ВІЛ СНІД (обґрунтування представлене в роботі Джима Вандергиффа (Jim Vandergriff) та Вирджинії Скотт (Virginia Scott) «AIDS. The Urban Legend» [8]).

Отже, чому я розглядаю міські легенди саме як форму соціального контролю?

Соціальний контроль – це сукупність механізмів, за допомогою яких суспільство або окремі його складові спрямовують та регулюють поведінку індивіда з метою зміцнення суспільного порядку. Найважливішою умовою соціальної дії та взаємодії,