Міжнародне космічне право

Міжнародне космічне право як відносно нова галузь міжнародного права – це сукупність міжнародно-правових принципів і норм, які встановлюють режим космічного простору та небесних тіл і регулюють відносини, суб'єктами яких виступають держави, а також міжнародні організації і комерційні фірми у зв'язку з дослідженням і використанням Космосу.

У червні 1998 р. вийшов у світ перший в Україні збірник нормативно-правових актів і міжнародних документів «Космічне право України», підготовлений колективом співробітників Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Вищої школи права і Національного космічного агентства України. У передмові до книги зазначається, що «друга половина XX ст. – це період прориву людини в Космос. До процесу освоєння космічного простору залучається все більше держав і приватних фірм. Ця діяльність має не тільки суто науковий, а й практичний інтерес. За допомогою ракет і штучних супутників здійснюється розвідка й оцінка природних ресурсів Землі, прогнозування погоди, теле- і радіозв'язок, контроль у сфері озброєння і роззброєння і т. п. Характерною рисою останніх років при цьому є все ширше освоєння Космосу з комерційною метою. Відносини держав і їх співробітництво в космічній сфері регулюються космічним правом. Це нова галузь міжнародного і внутрішнього права, за допомогою якої підтримується відповідний правопорядок у Космосі»

Шлях до дослідження Космосу відкрив запуск першого штучного супутника Землі, що відбувся 4 жовтня 1957 р. Перші звукові радіосигнали, що посилалися супутником, сповістили не тільки про початок освоєння Космосу людиною, а й мали значний вплив на багато сторін громадського життя, включаючи всю сферу міжнародних відносин.

Формування світового правопорядку космічної ери було пов'язано передусім зі становленням принципів дослідження і використання космічного простору. Виникнення і розвиток цих принципів базувалися на розумінні світовою громадськістю, насамперед наддержавами та індустріальне розвинутими країнами тих років, того, що освоєння Космосу одни­ми державами не повинно відбиватися на інтересах і суверенітеті інших. Перші запуски космічних кораблів відбувалися в обстановці формування галузевих міжнародно-правових принципів, таких як принципи свободи дослідження і використання космічного простору, непоширення державного суверенітету на космічний простір, заборони національного присвоєння космічного простору. Як відзначається у деяких дослідженнях, «ще до розробки першого спеціального Договору про Космос 1967 р. низка принципів і норм міжнародного космічного права склалася як звичаєво-правові».

З самого початку космічної діяльності було зрозуміло, що «використання Космосу у військових цілях являє собою ні з чим не порівнянну небезпеку». От чому вже 14 листопада 1957 р. резолюцією 1148 (XII) Генеральна Асамблея ООН закликала укласти міжнародну конвенцію про роззброєння й водночас створити систему міжнародного контролю, покликану забезпечити запуск об'єктів у космічний простір суто в мирних цілях. Це стало стимулом для активного формування світової юридичної думки щодо заборони використання космічного простору у військових цілях, а також заборони виведення у Космос і розміщення у ньому військової космічної теадіки, тобто правового регулювання використання космічного простору тільки в мирних цілях.

Завдяки багаторічній копіткій діяльності багатьох юристів і міжнародних організацій, комітетів і робочих органів ООН 1-9 грудня 1966 р. Генеральна Асамблея прийняла Договір про принципи діяльності держав у галузі дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла (Договір про Космос). Основні з галузевих принципів міжнародного космічного права, що містяться у договорі, підкреслюють, що дослідження і використання космічного простору є надбанням усього людства; космічний простір відкритий для всіх країн на основі рівності і відповідно до міжнародного права; держави несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у Космосі; космічна діяльність проводиться в інтересах підтримання міжнародного миру і безпеки, а також розвитку міжнародного співробітництва і взаєморозуміння тощо. Договір про Космос набрав чинності 10 жовтня 1967 р. Цю дату справедливо вважають днем народження міжнародного космічного права.

Постійний розвиток міжнародних відносин у сфері науково-технічного прогресу обумовив необхідність удосконалення їх правового регулювання. Одним із напрямів такого вдосконалення є укладення багатосторонніх договорів, використання при цьому існуючих механізмів міжнародних організацій. На сесіях Генеральної Асамблеї ООН дедалі більше приймається багатосторонніх договорів універсального значення, ратифікувала які і Україна.

До міжнародно-правових актів, ратифікованих Україною, що стосуються космічного простору, можна також віднести Угоду 1967 р. про врятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об’єктів, запущених у космічний простір, Конвенцію 1971 р. про міжнародну відповідальність за шкоду, заподіяну космічними об’єктами, Конвенцію 1974 р. про реєстрацію об’єктів, які запускаються в космічний простір, та ін.

Угода про співробітництво між Національним космічним агентством України і Росгідрометом в сфері дослідження Землі з космосу передбачає забезпечення реалізації заходів, передбачених міждержавною програмою дослідження і використання космічного простору, затвердженої в травні 1993 року Українською і Російською сторонами в особі НКАУ і Росгідромет погодилися. Зокрема, згідно угоди для забезпечення прийому даних з КА «Метеор-3» на автономних пунктах прийому інформації (АППІ), розташованих по території України, НВО «Планета» видає цілевказівки НКАУ для наступного їхнього поширення зацікавленим організаціям України.

НВО «Планета» і центральна аерологічна обсерваторія Росгідромета в 3-х місячний термін із дня підписання цієї Угоди вирішують питання про порядок і терміни видачі даних апаратури «ТОМС» НКАУ з урахуванням діючої угоди з американською стороною. Порядок підготовки і надання заявок, форми і терміни видачі попередньо обробленої інформації, а також архівної інформації ДЗЗ, визначаються окремою угодою між ДНВЦ «Природа» і НВО «Планета».

Україна також приймає участь у Міждержавній раді з космосу (Рада), яка є координуючим органом по формуванню і реалізації міждержавних програм по дослідженню і використанню космічного простору.

У своїй діяльності Рада керується Угодою про спільну діяльність по дослідженню і використанню космічного простору від 30 грудня 1991 року і Угодою про порядок утримання і використання об'єктів космічної інфраструктури в інтересах виконання космічних програм від 15 травня 1992 року), чинними міжнародними правовими нормами з урахуванням законів держав-учасниць.

У функції Ради входять:

розробка і подання на затвердження Раді глав урядів Співдружності довгострокових міждержавних програм по дослідженню і використанню космічного простору на основі пропозицій держав – учасниць Угод, визначення їх структури та змісту і забезпечення їх реалізації;

підготовка і подання на затвердження Раді глав урядів Співдружності пропозицій щодо розміру і форм пайових внесків держав – учасниць Угод для реалізації міждержавних програм по дослідженню і використанню космічного простору та фінансуванню космічної інфраструктури;

координація робіт, що проводяться у межах міждержавних програм по дослідженню і використанню космічного простору державами – учасницями Угод;

розробка на основі міждержавних програм по дослідженню і використанню космічного простору річних міждержавних планів робіт по космічній техніці;

сприяння забезпеченню гарантованого доступу у космос державам-учасницям Угод;

підготовка пропозицій з питань дослідження і використання космічного простору, що вимагають розгляду Радою глав урядів Співдружності;

розробка рекомендацій і прийняття рішень з питань співпраці у межах Угод і міждержавних програм по дослідженню і використанню космічного простору і контроль за їх виконанням;

визначення фінансової політики, схвалення фінансових правил, щорічного бюджету і щорічних фінансових звітів, періодичне встановлення тарифів на послуги для держав, що не є учасницями Угоди від 30 грудня 1991 року, і прийняття рішень з усіх інших фінансових питань.

Рада має право пропонувати космічним національним агентствам або заступаючим їх організаціям держав – учасниць міждержавних програм по дослідженню і використанню космічного простору укладення договорів на виконання робіт щодо їх реалізації; визначати порядок експлуатації космічних систем, комплексів, засобів, розроблених у результаті виконання міждержавних програм по дослідженню і використанню космічного простору, і розподіляти прибуток між державами – учасницями цих програм пропорційно дольовим внескам на їх реалізацію; визначати склад і призначати голів міждержавних комісій по льотних випробуваннях космічних систем, комплексів і засобів, створюваних у межах міждержавних програм по дослідженню і використанню космічного простору; розробляти методики визначення пайової участі і обсягів фінансування робіт з міждержавних програм по дослідженню і використанню космічного простору державами – учасницями Угод і представляти їх на затвердження Ради глав урядів Співдружності; звертатися у разі невиконання однією з держав – членів Ради зобов'язань, передбачених Угодами і власне Положенням, у Раду глав урядів Співдружності з пропозицією про прийняття належних рішень.

До складу Міждержавної ради по космосу входять з правом одного вирішального голосу повноважні представники держав – учасниць Угод від космічних агентств або організацій, що замінюють їх. У тому разі, якщо одна або декілька держав не беруть участі у фінансуванні окремих проектів (програм), їх представники беруть участь у засіданні Ради, присвяченому цим проектам (програмам), з правом дорадчого голосу.

Рішення Ради приймаються на основі консенсусу. Засідання (сесії) Ради і її робочих органів є відкритими, якщо Рада не прийме іншого рішення. З метою забезпечення можливо ширшого представництва на засідання (сесії) Ради і його робочих органів можуть запрошуватись як спостерігачі з правом дорадчого голосу представники космічних агентств інших держав і міжнародних організацій.