Мусоргський Модест Петрович

У роботі М. Мусоргського також помітна шекспіризація первинного пушкінського матеріалу. Так, цар Борис набуває схожості з Макбетом та королем Клавдієм, Шуйський виявляється перекрученим російським Полонієм, Рангоні (персонаж запозичений у народну музичну драму у М. Карамзіна) уособлює в собі багато чого з ягівських рис. Шекспірівська традиція разом з пушкінською помітні і в тому, що «Борис Годунов» М. Мусоргського не закінчується по смерті героя, ім'ям якого названий твір. Проте в цілому шекспіризм М. Мусоргського не стільки виходить з пушкінського, скільки має свою власну природу і добре помітний не лише у цій народній музичній драмі, а й у всій творчості її автора.

Авторській мові лібрето М. Мусоргського характерні докладні та ґрунтовні ремарки, що моделюють дію, середовище існування, поведінку, настрій, інтонації героїв тощо. Авторська мова народної музичної драми орієнтована перш за все на сценічне втілення твору. Але величезний масив тексту, що будується нею, не зустрічається у такому обсязі в інших лібрето. Тому створюється ефект прозаїзації літературної складової опери. У лібрето виникає образ епічного оповідача, що дає своє бачення навколишній дійсності. Виходить, що авторську мову у своєму творі М. Мусоргський, як і О; Пушкін, орієнтує не лише на потенційні постановчі його версії, візуальне сприйняття слухачів, а й на читача.

Хронотоп та монтажне структурування «Бориса Годунова» М. Мусоргського не менш унікальні та цікаві, ніж пушкінські. Дію у народній музичній драмі побудовано за принципом зображення подій, що паралельно відбуваються у різних картинах. Це є тотожним побудові дії у п'єсі-першоджерелі. До того ж М. Мусоргський використовує багато сценічних прийомів, які одночасно додають зображенню й театральності, й реалістичності: напливи дії, її перебивання, розходження внутрішніх та зовнішніх малюнків ролі у персонажів та інші. Це значно активізує інтерес слухачів-глядачів та читачів лібрето до подій, що відбуваються. Хронотоп у творі М. Мусоргського наближує сценічний час до реального, а місто дії конкретизує. Вони припиняють бути формальними обставинами сюжету, набувають рис та функцій оригінального авторського коментаря того, що відбувається на сцені. Багато у чому хронотоп М. Мусоргського пояснює підґрунтя подій, як тих, що бачать слухачі-глядачі, так і тих, що відбуваються мовби за сценою. Сполучення ж хронотопу та монтажного структурування у творі М. Мусоргського з динамікою наскрізної дії відкриває у ньому одночасне та багатовимірне охоплення різних сюжетних ситуацій та колізій, дає змогу вловити певне авторське ставлення до подій, що розгортаються, у чому, безперечно, відчувається вплив п'єси-першоджерела.

Крім прямого сюжетного взаємозв'язку «Бориса Годунова» О. Пушкіна та «Бориса Годунова» М. Мусоргського, літературна основа народної музичної драми містить у собі ще й велику кількість безпосереднього тексту п'єси, а також деякі її підтекстові шари. Разом з тим, відштовхуючись від літературного та деяких історичних та фольклорних першоджерел, М. Мусоргський розробляє обраний ним сюжет у руслі особистих історичної, філософської та художньої концепцій. Тому лібрето у деталях залишається співзвучним п'єсі О. Пушкіна, а в цілому відмінним від неї, оригінальним витвором літературного мистецтва.

Написання лібрето не перетворило для та М. Мусоргського на процес тотального пристосування пушкінських творів під музичні канони. Про цю роботу можна говорити як про повноцінну письменницьку працю, оскільки на рахунку автора не лише коригування текстів О. Пушкіна, які використані у якості літературної бази нових творів, але й створення оригінальних монологів, діалогів, сценічних ситуацій та цілих картин. У цьому розумінні, безумовно, переробки, здійснені М. Мусоргським, можуть вважатися найбільш спірними з точки зору художності поетичної мови. Тим більше, що йдеться не тільки про зміни та виключення, а й про написання авторами лібрето своїх власних текстів, які переважно поступаються пушкінським за письменницькою майстерністю. У М. Мусоргського вони пов'язані, насамперед, з розкриттям свого власного погляду на сюжет, героїв, конфлікт, характер подання матеріалу тощо. Але й при цьому лібрето М. Мусоргського багато у чому зберігає схожість зі своїми першоджерелами.

Зображення дійових осіб найбільше зазнали змін у М. Мусоргського при актуалізації пушкінських п'єс у лібрето. Однак різниця між героями п'єс та опер спричинена перш за все не перенесенням дійових осіб з однієї в іншу жанрову та родову специфіку. Причина передусім полягає в іншому, декілька відмінному від пушкінського, погляді лібретиста на тих самих персонажів.

Цікавим та достатньо показовим аспектом роботи М. Мусоргського є авторська мова, що суттєво відрізняється від пушкінської, проте водночас є з нею схожою. М. Мусоргський орієнтує авторську мову у своєму лібрето не лише на потенційну постановочну версію народної музичної драми, а й на читацьке сприйняття, коли є можливість отримання одномоментних різнобічних оцінок подій, що відбуваються, характерів персонажів та погляду на них автора.

Своєрідність монтажного структурування, мізансценування, варіантності в організації сценічного хронотопу пушкінських п'єс (що дозволяє театрам при постановці компонувати сцени, картини, епізоди і т. ін. відносно вільно, підпорядковуючи їх кількість і розташування внутрішній логіці конкретного спектаклю, а не букві авторського тексту і у той же час пріоритетним для О. Пушкіна, відкриває саме читацьке сприйняття його творів) були найбільш відмінно використані М. Мусоргським. У творі М. Мусоргського хронотоп та монтажне структурування не є формальними обставинами сюжету; вони набувають рис та функцій оригінального авторського коментаря подій, що відбуваються у сюжеті. Єдність хронотопу та монтажного структурування з динамікою наскрізної дії тут дають змогу одночасно та багатомірно охопити події, героїв та ставлення до них автора.

Завдяки лібрето М. Мусоргського, відповідна п'єса О. Пушкіна набула визнання та популярності серед неросійськомовного середовища. Оскільки опера «Борис Годуновмає дуже велику театральну біографію (а оперна практика передбачає виконання словесного тексту твору мовою оригіналу), то виходить, що саме лібрето М. Мусоргського познайомило публіку багатьох країн Європи, Азії, Америки та Австралії з пушкінськими ідеями та образами російською мовою.

Слід відзначити й багаторазові видання текстів лібрето «Бориса Годунова» М. Мусоргського окремими книгами без супроводу нотними текстами. Наприклад, у 1990-му році вийшло п'яте (тільки за радянські часи) таке видання лібрето «Бориса Годунова». А у 1972-му році текст цього лібрето з додатковими варіантами, що були зібрані Г. Орловою та М. Пекелісом по чернетках автора, був вміщений у двотомне видання «Літературної спадщини» М. Мусоргського.

Лібрето опери «Борис Годунов» М. Мусоргського, інтегроване з одноіменної пушкінської п'єси (містить у собі ремінісценції першоджерел та оригінальні надбання автора), і є не тільки однією зі складових частин багатовимірної оперної структури, але й самостійними літературними творами. Твір може бути цікавим читачам окремо, незалежно від музики та сприйматись без неї адекватно, саме у вигляді літературного художнього тексту, повноцінного та повноправного суб'єкту драматичного роду літератури. У свою чергу, про автора цього твору можна говорити як про оригінального письменника, який працював у певному самостійному драматургічному жанрі і підняв свій жанр на більш високий художній рівень.