Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Національні релігії

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
10
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Реферат
з дисципліни «Релігіознавство»
на тему:
 
«Національні релігії»
 
Зміст
 
Вступ
1. Поняття національна релігія
2. Національна релігія Стародавньої Греції
3. Національна релігія Риму
Висновок
Список використаної літератури
 
Вступ
 
Розвиток цивілізації, що виявлявся в удосконаленні знарядь праці, формуванні економічних, політичних, соціальних відносин, пов'язаних із соціально-становою диференціацією суспільств, зародженням громадянських об'єднань людей, які приходили на зміну родоплемінним, спричинилися до виникнення національних (останнім часом вчені більше схиляються до терміна «етнічних») релігій.
Національні релігії – релігійні вірування та культові дії, притаманні конкретному народові.
Ранні національні релігії – це такі релігійні вірування, що охоплювали своїм впливом верхні й середні шари населення у межах однієї національної держави. До ранніх національних релігій відносять усі релігії, які в літературі позначають за допомогою префіксів «старо-», «давньо-»: староєгипетську, староіндійську, старогрецьку, староперсидську, староримську та інші.
Історичним підґрунтям виникнення та існування ранніх національних релігій був рабовласницький лад. Ці релігії існували в умовах, коли була можливість тримати найбільш пригнічені шари суспільства (рабів) у покорі завдяки лише грубому насильству.
Ранні національні (народні) релігії – релігійні вірування, витворені в лоні ранніх етносів, які засвідчили перехід від родоплемінного до громадянського суспільства, об'єктом поклоніння яких були боги.
 
1. Поняття національна релігія
 
Національні релігії – це релігії, що розповсюджені й звернені до якоїсь нації, народності, етносу. Ці релігії часто супроводжують процес становлення і розвитку етнічної спільності й уже внаслідок цього виступають як складові його історії. Іноді вони зв´язані зі становленням національної державності, їх функціонування переплітається з функціонуванням державних органів, що дає підстави називати їх національно-державними (конфуціанство, іудаїзм). Задля об´єктивності слід відмітити, що в розвитку держави того чи іншого народу може відіграти важливу роль і світова релігія (наприклад, іслам в арабському світі), тобто державною може бути не тільки національна релігія, а й світова, тому термін “національно-державна релігія» є не зовсім правомірним.
Сама категорія “національна релігія» часто використовується для визначення релігій, котрі можна віднести до релігій перехідного типу (наприклад, релігія стародавніх греків), або локальних, що розповсюджені в якомусь певному регіоні, але не звернені до якогось певного народу або націй (наприклад, зараостризм). У першому випадку забувають, що нація – це продукт досить високого рівня розвитку суспільства. Оскільки не можна говорити про давньогрецьку чи давньоєгипетську націю, то й віднести релігії Стародавнього Єгипту або Стародавньої Греції до національних неможливо Навіть якщо визнати існування древньоєгипетської та древньогрецької народностей, ці релігії не відповідають в належній мірі критеріям національних.
Виходячи з цього, деякі дослідники розрізняють ранні національні релігії (куди й відносять ті ж релігії Стародавньої Греції тощо) й пізні, що навряд чи можна визнати правильним. Щодо розпізнання локальних релігій, то критерієм тут має бути відповідь на запитання, чи є та спільнота, до якої звернена релігія, нацією, етносом, народом. Такий підхід допомагає чітко розпізнати й визначити, є та чи інша релігія дійсно національною чи ранньонаціональною (при всій двозначності такого терміну) чи локальною тощо. Деякі вчені для визначення окремих видів національних релігій використовують терміни «етнічні» й «народні» релігії.
До характерних рис національних релігій можна віднести:
1. Наявність в тому чи іншому вигляді ідеї “богообранності» даного народу.
2. Наявність в тому чи іншому вигляді обмежень на контакти (спільна діяльність, шлюб тощо) з представниками інших конфесій.
3. Специфічна обрядовість (культ).
4. Ритуалізація побутового життя (перетворення в обряд якоїсь побутової акції, наприклад, “меква» в іудаїзмі).
5. Національні релігії відображають суспільно-політичні умови життя даного народу (конфуціанство й імператорський устрій в Китаї, індуїзм і кастовий поділ суспільства в Індії тощо).
6. Національні релігії віддзеркалюють ментальність та психологію свого народу.
 
2. Національна релігія Стародавньої Греції
 
Для релігії Стародавньої Греції характерним є політеїзм, з широкорозвинутою міфологією і олімпійською ієрархією богів. Вони не були творцями світу, а захопили його у готовому вигляді, під час боротьби з титанами. Стародавня грецька міфологія вважала, що світ сам по собі вічний і не потребує творця. Відповідно до цього історія поділяється на доолімпійську і класичну олімпійську.
Пантеон давньогрецьких класичних богів очолює Зевс. В результаті боротьби з різного роду чудовиськами, перемоги над титанами, циклопами, гігантами і ув'язнення їх до Тартару, Зевс стає головним, верховним богом. Він народився на о. Кріт, де його мати, богиня Рея, врятувала від власного чоловіка Кро-носа. Здобувши Олімп, Зевс формує власне оточення. До нього входять богиня перемоги Ніка, богиня права і справедливості Феміда, символ вічної юності – Геба, Ганімед, мойри тощо.
Родина Зевса складалася з його дружини Гери, покровительки шлюбів, сім'ї і дітей; Аполлона – бога сонця і музики; Артеміди – богині полювання; Афродіти – богині краси і кохання; Афіни – богині мудрості; Гермеса – бога торгівлі. Крім них, до родини Зевса входили його брати: Посейдон – бог моря і Аїд – бог підземного царства.
Ієрархія олімпійців доповнюється богами, які не перебувають на Олімпі. Це покровитель ковалів – Гефест, богиня землеробства Деметра, бог виноробства та рослинності Діоніс, бог пастухів Пан тощо. Важливе місце в стародавньогрецькому пантеоні богів займають боги-герої – Прометей і Геракл.
Перший є двоюрідним братом Зевса, за волею якого він створив людей з землі і води. Оскільки під час творіння люди вийшли беззахисними і менш пристосованими до життя, ніж тварини, Прометей дав людям знання, навчив користуватися вогнем, використовувати ремесла, за що Зевс покарав його, прикувавши ланцюгом до скель Кавказу.
Подвиги Геракла відомі як перемоги смертної людини над природою. Син Зевса і земної жінки, переможець над різними чудовиськами (немейським левом, лернейською гідрою, керінейською ланню, ері-манфським вепром, стимфалійськими птахами, марафонським биком, кіньми Діомеда і стадами Геріона).
Міфологічне тлумачення природи і людини, діяльність олімпійських богів у релігійних уявленнях стародавніх греків свідчили про практичний і тверезий характер обожнювання оточуючого світу. Давньогрецька релігія не приділяє особливої уваги моральним проблемам, потойбічної винагороди для неї не існує. Перебування у царстві Аїда жалюгідне.
Для давньогрецького релігійного культу є характерним полісний культ. Оскільки всі громадські акти супроводжувалися релігійними церемоніями, він був обов'язковим для усіх громадян. Виконавцями культу були як жреці, так і офіційні державні особи. Великого значення набули оракули. Храми вважалися житлом богів у буквальному розумінні і тому їх статуї визнавалися сповненими життя. В елліністичну епоху полісна релігія спочатку витісняється різними релігійно-містичними течіями і філософськими вченнями, а з появою християнства релігія стародавніх греків остаточно відкидається.
 
3. Національна релігія Риму
 
Первісна релігія однієї з найбільших імперій світу склалася на основі релігій родових общин, а згодом запозичила релігійні вірування стародавніх греків.
Певну роль в ній відігравали залишки тотемізму. Римляни вважали, що походять від вовчиці, котра вигодувала засновників Риму – Ромула і Рема.
Значне місце в давньоримській релігії відігравало поклоніння домашнім духам: манам, пенатам і ларам. Досить велику розвинутість здобули землеробські культи.
Численний пантеон римської релігії очолював бог неба, грому і блискавки – Юпітер. Разом з ним до тріади богів входили бог війни Марс і бог господарства Квірін. Інші боги контролювали досить вузькі ділянки реального життя. Так, зерно, посіяне у землі опікав Сатурн; колос, що виріс, – Церера; колос, який зацвів, – Флора; готовий до жнив – Коне, а зжатий – Опс. Кожний чоловік мав свого індивідуального бога-покровителя, так званого генія, а жінка – покровительку Юнону.
Спочатку римський культ був формальний, без всякої містики. Однак на зламі старої і нової ери в імперії набувають поширення марновірства, магія, мантика, східні культи. У боротьбі з ними офіційна влада намагалася встановити загальнодержавну монотеїстичну релігію, але успіху це не мало. Цю роль виконало християнство, яке витіснило релігії Стародавнього Риму.
 
Висновок
 
Релігія супроводжує людство протягом значної частини його історії і на сьогоднішній день охоплює до 80% населення земної кулі. І все ж таки вона є сферою, мало зрозумілою і для звичайних людей, і для фахівців. Причин тому багато. Дати одне визначення того, що ж таке релігія, навряд чи можливо вже тому, що відома величезна кількість релігій минулого і сьогодення. По-друге, релігію найчастіше оцінюють за її зовнішніми ознаками, тому що вона практикується її послідовниками в культі, тоді як для віруючої людини вона полягає в глибоко особистому внутрішньому діалозі з чимось надприродним.
Головними об'єктами в національних (етнічних) релігіях були не духи, а боги, яких віруючі уявляли як більш досконалих духів, від яких залежали і надприродні об'єкти, і людські суспільства.
Конфесійні та етнічні ареали національних релігій, як правило, збігаються. Траплялося, що їх сповідували і представники інших етносів.
Беручи за основу рівень етносоціального розвитку суспільства і зумовлені цим особливості вірувань, культу, усі національні (етнічні) релігії поділяють на ранні національні (народні) та пізні національні (національні або етнодержавні) релігії.
До них зараховують релігії, що природно сформувалися в лоні ранніх цивілізацій, етносів у процесі розвитку їх уявлень про природний і надприродний світи і сили, що ними управляють.
Їх віросповідальні, культові особливості зумовлювали всі чинники, які визначали процес творення етносу (територія, клімат, мова, історичний досвід). Адже від свого народження людина була наче оповита легендами, міфами, забобонами, етичними приписами, що становили нормативну серцевину життя її етносу. Одна з характерних їх особливостей – яскраво виражений етноцентризм.
 
Список використаної літератури:
 
1. Абрамович С. Релігієзнавство: Підручник/ С. Абрамович, М. Тілло, М. Чікарькова. -К. : Дакор, 2006. -509 с.
2. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Костянтин Кислюк, Олег Кучер, ; Нар. укр. акад.. -3-є вид., перероб. і доп.. -К. : Кондор, 2004. -643 с. :
3. Лубський В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вуз. / Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. -К. : Академвидав, 2002, 2003. -431 с.
4. Релігієзнавство: Курс лекцій/ А. Г. Баканурський, Г. Л. Баканурський, Н. І. Ко-вальова та ін. ; Під наук. ред. Г. Є. Краснокутського, В. Г. Спринсяна; М-во освіти і науки України, Одеський нац. політех. ін-т. -2-ге вид.. -К. : ВД «Професіонал, 2006. -301 с.
5. Ранні національні релігії [Електронний ресурс]-режим доступу: http: //www. ukrreferat. com/index. php? referat=10885&pg=0
Фото Капча