Національно-культурний колорит українського місяцеліку

Номінація другого календарного місяця року (лютий (білор. люты) є результатом субстантивації прикметника лютий – «суворий, холодний»: Місяць лютий гостро кутий; Лютий виганяє ковалів з гути. Інша назва цього місяця – бокогрій – засвідчена в діалектах і зумовлена тим, що хоч сонце на небі стоїть набагато вище, ніж у січні, але гріє «лише один бік, другий при цьому мерзне» (пор. : укр. Лютий корові вдень бік нагріє, а вночі – ріг зіб’є; Лютий додає до весни охоти, але ти взувай ще добрі чоботи; Питається лютий, чи добре обутий; білор. Прыйдзе люты – спытае, як ты абуты). За мінливу погоду (після сніговіїв і хурделиць наступає очікуване потепління і навпаки) цей період отримав найменування сніговій або скажений (пор. : білор. Завірухі і мяцелі ў лютым адгудзелі). У народі кажуть: казиться лютий, бо не хоче поступатися місцем березню (Лютий воду відпускає, а березень підбирає; Вже лютий сніг підгриз, кидай сани, бери віз; білор. Ад лютага зіма збягае цёмнымі начамі). Розмовна лексема лютень [3, т. 2, с. 390] спродукована за аналогією до номем на зразок січень, березень, квітень і т. ін.

Номінація третього календарного місяця року (березень) є відсубстантивним іменником, дериваційною базою для якого послужила лексема береза – «лісове білокоре дерево з тоненьким довгим гіллям і серцеподібним листям». Саме з цим місяцем українці пов’язують особливо інтенсивний рух соку в рослин, зокрема в березі. Процесом сокоруху зумовлена назва календарного періоду і в білоруській мові – сакавік (← сакавіты (укр. соковитий) : Сакавік часамі снегам сее, а часамі сонцам грэе; Сакавік зялёны – ураджай благі. Поряд із номемою березень українці донедавна досить активно послуговувалися лексемами березінь, березіль, які сьогодні кваліфікуються як такі, що знаходяться в пасивному вжитку. Крім того, місяць, з якого розпочинався господарський новий рік, викликав посилену увагу і заслуговував на особливе ставлення. Цим, очевидно, і пояснюється наявність багаточленного синонімічного ряду. Він і зимобор, бо зиму поборов, і весновій, адже повіває весною, і протальник, оскільки звідусіль збирає талі води, і крапельник, бо пригріло сонечко – зі стріх закрапало, і суховій, адже минули снігопади, а теплий дощик не прийшов. В українській пареміології засвідчена ще одна назва цього місяця – марець (Як прийде марець, так замерзне під тином старець; Місяць марець з трояка бика ріг збиває; Марець кусає за палець; Що марець випече, то квітень висіче і т. ін.).

Номінація четвертого календарного місяця року (квітень) походить від праслов’янського *kvoitǔs і співвідноситься з дієсловом квітнути, яке у прямому витлумаченні означає «розкриватися, розпускатися» (Березень з водою, квітень з травою, а травень з квітами). Якщо зважити на те, що у староукраїнській мові праслов’янське *kvoitǔs змінилося на цвђтъ, а згодом – цвіт, то цілком закономірно, що в народі цей місяць називають цвітень. Ранній квітень оманливий, ця його ознака покладена в основу діалектних номем, як-от: обманщик (← обманювати), вередун (← вередувати), пустун (← пустувати) : Квітень-переплітень, бо переплітає трохи зими, трохи літа. На небі з’являється красне сонечко, дзюркотять наповнені талими водами березня струмочки, земля вмивається теплими весняними водами-дощами, а з вирію повертаються лелеки. Такі характеристики четвертого календарного місяця року сприяли появі ряду народних найменувань: красенець (← красень), дзюрчальник (← дзюрчати), водолій (← вода, лити), лелечник (← лелека). Цілком імовірно, що номема красенець є калькою з білоруської мови, де цей період часу позначений лексемою красавік (← красаваць (укр. цвісти) : білор. Няма ў сакавіку вады – няма ў красавіку травы; Красавік сушыць, нічога з зямлі не рушыць; У красавіку зямля прэе.

Номінація п’ятого календарного місяця року (травень) має досить прозору семантику, що зумовлюється дериваційною базою – трава («зелений покрив землі») : Квітень з водою – травень з травою. Інша його назва – май – пов’язується з іменем богині Майї, яка, за народним повір’ям, зустрічаючи свого коханого, замаює (замаювати – «прикрашати зеленню, квітами, гілками» [1, с. 310]) землю квітчастими травами, укриває листям дерева: Сухий березень, теплий квітень, мокрий май – буде хліба урожай; Сухий марець, мокрий май – буде жито, як Дунай; Коли в маю дощ не випаде, то й золотий плуг нічого не виоре (пор. : білор. Май – жывёлу ў поле пхай; Май зямлю грэе, а сіверам вее; Май – валам дай, а сам на печ ўцякай; Май халодны – год галодны; Дождж у маі – хлеб будзе і на гультяя; Май – і пад кустом рай).

Номінація шостого календарного місяця року (червень) є похідною від староукраїнського прикметника червнъ – «яскраво-червоний, багряний» (білор. чэрвень) : Коли в червні біб зацвіте, то найбільший голод буває, а коли мак, то не так; У червні на полі густо, а надворі пусто; Червень тому зелениться, хто працювати не ліниться (пор. : білор. Чэрвень не гуляе – ураджай люляе; У чэрвені ўбача спадар, што Бог дасць у дар). У діалектній мові усталилися назви червець та рум’янець (← рум’яний). Сема «перший місяць літа» сприяла утвердженню назви першоліто. Оскільки саме на червень припадає час найвищого стояння сонця над горизонтом, то в народі його ще нарекли полуднем. За сонячне яскраве сяяння-блиск, за буйне соковите