Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького (1648 – 1657 рр.). Утворення козацько-гетьманської держави

-заборона прямих контактів з Туреччиною і Польщею.

Вчені по-різному оцінюють Переяславський договір: унія 2-х держав; угода про васалітет чи протекторат; військовий союз; акт приєднання, возз'єднання тощо.

Підписуючи договір, кожна із сторін вкладала в нього свій зміст:

українська, визнаючи зверхність Росії, сподівалася розбудувати власну державу;

-російська вважала його узаконеною формою залежності України.

-Різне трактування договору призвело майже відразу до непорозумінь між Україною і Росією.

Царська влада, виходячи із власного бачення домовленостей:

-почала ставити своєї гарнізони в українських містах;

-підпорядковувати собі землі відвойовані в Польщі козаками;

-оголосила війну партнерові України в боротьбі з поляками - Швеції;

-підписала (у листопаді 1656 р.) без згоди України Віленське перемир'я із Польщею;

-погодилася з вигідною, але ілюзорною пропозицією обрання царя Олексія Михайловича польським королем після смерті останнього в обмін на повернення Польщі українських земель аж до Дніпра.

Зміни у відносинах між партнерами Переяславської угоди показали: Україна втратила перспективу для такого автономного розвитку, на який вона розраховувала. Надто різними виявилися суспільні устрої, економічне становище та бачення майбутнього в обох країнах.

Отже, влітку 1654 р. розпочалися військові дії об'єднаних сил союзників проти Речі Посполитої. Але несвоєчасна й недостатня допомога царського уряду, який левову частину уваги надавав приєднанню білоруських і литовських земель, а також спроби втручання у внутрішні справи України, привели до загострення відносин. Останньою краплею стали переговори у Вільно восени 1656 р., коли Москва й Польща уклали угоду про припинення воєнних дій, а козацьку делегацію навіть не пустили за стіл переговорів.

Безперспективність самостійного розвитку України, що явно проглядалася в діях московського царя, викликала в суспільстві, ще за життя Богдана, гостру полеміку стосовно того, чи лишатися під рукою Москви, чи шукати інших союзників. Восени 1656 р. відбулося три старшинські ради, на яких вирішили, не пориваючи союзу з царем, шукати інших союзників, захищати інтереси України від будь-яких посягань.

На основі цих рішень гетьман рішуче змінює зовнішньополітичний курс і намагається створити антипольську коаліцію держав у складі Швеції, Трансільванії, Бранденбургу, Литви. Він відновлює переговори з Туреччиною,Кримом,Молдавією, Валахією та ін. проти Польщі.

Очевидно, гетьман не відмовляється і від своєї головної мети, а саме – звільнення всіх етнічних українських земель і включення їх до складу козацької держави.

Союзники під проводом Трансільванського князя Д'єрдя (Юрія) ІІ. Ракоці розпочали похід проти Польщі і навіть захопили Варшаву, але в цілому похід виявився невдалим. Територіальні претензії нових союзників на західноукраїнські землі, а також неузгодженість дій перекреслили перемоги, здобуті безпосередньо на території Польщі. Це прискорило смерть Б.Хмельницького влітку 1657 р., що у свою чергу стало головною причиною того, що побудова Української держави залишилася незавершеною.

 

 

Масштабність народних виступів, їх сила, глибина і міцність обумовили еволюцію поглядів Б.Хмельницького на кінцеві цілі очолюваного ним повстання.

Очевидно, спочатку Б.Хмельницький виступав як вірнопідданий короля, який і гадки не мав нищити Річ Посполиту. На пропозицію прийняти звання та клейноди гетьмана, він відповів, що хоче отримати їх із рук короля. Можливо, Хмельницький думав захищати козацькі вольності, перебуваючи в ролі королівського васала.

Після воєнних перемог 1648 р., вже на початку 1649 р. гетьман висловив прагнення повністю звільнити Україну від польсько-шляхетського панування. Гетьман на переговорах з поляками в лютому 1649 р. окреслив територію цієї держави - йшлося про всі землі, заселені українцями: “по Львів, Холм, Люблін”. Підставою для цього було те, що в минулому на ці землі поширювалася влада руських князів.

Держава Б.Хмельницького

Видатним явищем стало виникнення й зміцнення козацької держави, котра мала всі необхідні атрибути функціонування.

На чолі держави стояв гетьман, котрий скликав ради, відав фінансами, керував військом, проводив дипломатичні зносини з іншими державами. Б.Хмельницький сконцентрував у своїх руках майже необмежену владу. Він провів поділ країни на полки й сотні, які стали територіальними одиницями управління.

Полковники, сотники і міські отамани здійснювали не лише військову, а також і цивільну владу у своїх районах. Вони розпоряджалися всім земельним фондом, який складався з колишніх королівщин та земель, залишених шляхтою. Переважна частина цих земель розподілялася між козаками, які за службу не одержували платні грішми.

Полковники також організували фінансову справу на підлеглій їм території. Вони проводили збір податків до військового скарбу, віддавали в оренду підприємства, збирали орендну плату, а також податки з ярмарків. Державний скарб поповнювався також за рахунок млинів, винокурень, броварень, корчмів, які раніше належали королівщинам або шляхті. Важливу роль відігравали також збирачі податків та інших державних доходів. Повністю належали скарбові кордонні мита: “індукта” від ввезення товарів та “евекта” – від вивозу. У джерелах є згадки про карбування восени 1652 р. власної монети, однак самих монет не виявлено.

Українська держава мала кордони, укріплені військовими заставами. Перевага козацької адміністративної мережі виявилася в тому, що всі накази зі столиці Чигирина дуже швидко доводилися до віддалених місцевостей і виконувалися негайно.

При гетьманові знаходився найвищий суд, який розглядав апеляції, що надходили від полкових і сотенних судів, а також деякі справи, із якими прохачі йшли просто до гетьмана. Для вирішення справ особливо важливих, він посилав окремі судові комісії. На місцях кожен стан мав свій суд, але на першому місці стояли козацькі суди. Останнім підлягали не тільки козаки, але також міщани й селяни, особливо за вбивство, розбій, крадіжки тощо.

Як свідчать джерела, Б.Хмельницький організував ефективні служби розвідки та контррозвідки, завдяки чому в Чигирині вчасно дізнавалися про рішення чи плани правителів сусідніх держав.

Держава Богдана Хмельницького мала міжнародне визнання, вона була визнана багатьма європейськими країнами. Очевидці свідчать, що в гетьманській столиці одночасно перебували посольства Австрії, Трансільванії, Московії, Туреччини, Криму, Польщі, Венеції, Швеції та інших держав. У свою чергу, українські посольства відправлялися в іноземні країни.

Оцінки діяльності Богдана Хмельницького

Постать і діяльність Богдана Хмельницького не знайшли однозначного визначення ні в українській, ні у зарубіжній історіографії. Позитивні оцінки найчастіше знаходяться в усній народній творчості, у козацьких літописах, у дослідженнях українських авторів, у деяких польських та російських істориків. Але навіть в українській історіографії маємо різко негативні, як наприклад, у П.Куліша, або ж дуже суперечливі характеристики, як у Т.Шевченка чи М.Грушевського.

Російська суспільно-політична і наукова думка велич Б.Хмельницького виводила із концепції “воссоединения Руси”, натомість польські автори традиційно підкреслювали руйнівну щодо Речі Посполитої діяльність великого гетьмана.

Новітня українська історіографія намагається створити об'єктивний образ найвизначнішого козацького гетьмана, не уникаючи проблемних питань у його діяльності. Тут варто звернутися до ґрунтовних публікацій авторитетних дослідників козацько-гетьманської державності, що їх вихідні дані можна відшукати в поданому списку літератури. Найповніше і концептуально найрізноманітніше діяльність гетьмана в українській історіографії представлена у фундаментальних працях М.Грушевського, І.Крип'якевича, В.Липинського, В.Смолія та В.Степанкова, що стабільно викликають значний інтерес у читачів.

Підсумки

Національно-визвольна війна українського народу середини ХVІІ ст. стала вершиною боротьби проти Речі Посполитої. У ході її постала козацько-гетьманська держава на чолі з видатним полководцем, державним і політичним діячем Богданом Хмельницьким.

Значення революційних подій середини ХVІІ ст. в історичній долі українського народу було надзвичайно великим:

по-перше, було повалено польсько-шляхетське панування і створено Українську національну державу республіканського типу;

по-друге, визначено територію та кордони держави, які охоплювали більшу частину українських етнічних земель;

по-третє, створено органи влади, які забезпечували функціонування держави: гетьман, Рада; армія, податкова та дипломатична служби; судова система на становій основі та ін.;

по-четверте, докорінно змінилися соціально-економічні відносини: ліквідовано велику земельну власність польських феодалів; знищено кріпосне право; козацька старшина перетворилася в новий панівний клас; привілейоване становище посіла православна церква; поліпшилося становище міст і т. п.