Форми співпраці дошкільного закладу та школи

 

 

 

1. Принципи організації співпраці дошкільного закладу та школи у вихованні та навчанні дітей.
2. Класифікація форми спільної роботи ДНЗ та початкової школи.
3. Форми співпраці педагогічних колективів та окремих педагогів.
4. Форми спільної роботи педагогів, батьків та дітей, що навчаються у суміжних ланках освіти.

1. Наступність у навчально-виховній роботі дитячого садка та школи / Упор. З. Н. Борисова. – К., 1985
2. Кудрявцев В. Дошкольное и начальное образование – единый развивающий мир // Дошкольное воспитание. – 2001. – № 6. – С. 58-66.

Для реалізації принципу наступності між дошкільною та початковою шкільною освітою важлива організація співпраці педагогічних колективів дошкільних закладів та шкіл, окремих вчителів та вихователів, а також включення в цю співпрацю батьків та учнів. Взаємозв'язок педагогів дошкільного закладу і школи здійснюється на інформаційному (семінари-практикуми з обговорення програм і планів навчально-виховної роботи, створення дидактичного матеріалу) і на діяльнісному (обмін новаторськими методиками, досвідом організації навчальної діяльності старших дошкільників і молодших школярів, взаємне консультування) рівнях.

Останнім часом в практиці нагромаджено чимало ефективних форм спільної роботи дошкільного закладу та школи. Умовно їх можна розділити на кілька груп:

• форми спільної роботи педагогічних колективів шкіл та дошкільних закладів. Вони здебільшого спрямовані на реалізацію таких аспектів наступності, як визначення спільних пріоритетних завдань розвитку, навчання та виховання дітей, підготовки їх до навчання у школі, узгодження програм з тих чи інших напрямів навчально-виховної роботи;
• форми співпраці окремих вчителів та вихователів найчастіше мають на меті реалізацію практичного аспекту наступності, зокрема щодо форм, методів та приймів навчання старших дошкільників та молодших школярів, умов їх життя та виховання у навчальному закладі, вони передбачають також ознайомлення вчителів та вихователів із змістом навчально-виховної роботи суміжної ланки;
• форми, що включають співпрацю педагогів, батьків та дітей (вихованців дошкільних закладів та учнів перших класів), спрямовуються на власне підготовку старших дошкільнят до навчання в школі, діагностику набутого ними рівня готовності до шкільного навчання, моніторинг навчальних досягнень першокласників.

Проведення спільних педагогічних рад з питань підготовки дітей до школи і забезпечення наступності є однією з найпоширеніших форм співпраці педагогічних колективів суміжних ланок. Проте не менш важливим є обговорення проблем наступності на серпневих нарадах, організація науково-методичних конференцій, «круглих столів», семінарів-практикумів та науково-практичних семінарів, у яких беруть участь педагоги кількох дошкільних закладів та шкіл району чи міста.

Співпраця вчителів та вихователів обов’язково передбачає взаємовідвідування занять у дошкільному закладі та уроків у першому класі. Метою його є не лише ознайомлення педагогів із змістом навчання у суміжній ланці, узгодження методів та прийомів навчання. Взаємовідвідування відкриває можливості для вивчення вчителями умов життя та виховання дітей в дошкільному закладі, спостережень за майбутніми першокласниками. При цьому доцільно забезпечити участь вчителів у попередньому діагностуванні рівня готовності дітей до школи, що проводиться у дошкільному закладі. Вихователі, відвідуючи уроки своїх колег – вчителів перших класів, теж можуть краще ознайомитися з методиками і технологіями початкового шкільного навчання та провести спостереження за випускниками дошкільного закладу, здійснити аналіз успішності колишніх вихованців у першому класі школи.

Аналіз педагогічної практики та публікацій засвідчує, що, хоча вказані форми наступності, добре відомі педагогам, у їх практичній реалізації є чимало проблем. Зокрема, як, наприклад, зазначають автори посібника «Наступність у навчально-виховній роботі дошкільного закладу та школи», дуже повільно розв’язується питання створення діагностичних методик, особливо щодо діагностики таких складових готовності дитини до навчання у школі, як мотиваційна, емоційно-вольова та готовність у сфері спілкування. Без них вчитель не може визначити рівень підготовки дітей до школи. Розробка діагностичних методик дала б можливість розв’язати питання про створення педагогічних характеристик, які так необхідні при переході дитини з дитячого садка в школу. Адже саме у цьому питанні між дитячими закладами i початковими класами загальноосвітньої школи існує найбільша неузгодженість. Маючи об’єктивні педагогічні характеристики першокласників, учитель знав би, до чого схильна дитина, з якими труднощами вона стикається у контактах з ровесниками та дорослими, її здібності, рівень самостійності, характер ставлення до зауважень, слабкі й сильні сторони особистості, причини можливої неуспішності тощо.

Останнім часом нагромаджено чимало ефективних форм роботи школи i дитячого садка з батьками. Найважливішими з них є факультети по підготовці дітей до школи при університетах педагогічних знань для батьків, спеціальні тематичні збори, індивідуальні й групові консультації, організація виставок, стендів, куточків для батьків, оформлення папок-пересувок, де батьки можуть ознайомитися з кращим досвідом сімейного виховання дошкільників, записати свої запитання і дістати на них відповіді.

При школах створюються методичні секції вчителів і вихователів дитячих садків, завданням яких є підвищення ефективності навчально-виховного процесу, взаємне вивчення методів і прийомів навчання та виховання. Проводяться відкриті заняття у школах i дитячих садках, конференції, спальні засідання педагогічних рад, учителі беруть участь у проведенні батьківських зборів у дитячих садках. Така система взаємодії дошкільних установ i школи сприяє контактам батьків з школою i дитячим садком, дає можливість поглибити педагогічні знання батьків, виробити в них певні практичні навички роботи з дітьми, ознайомити їх з кращим досвідом сімейного виховання.

На жаль, згадані форми взаємозв’язку ще рідко застосовуються. Здебільшого працівники дошкільних закладів розв’язують свої питання самі, не уявляючи їх у світлі нових завдань початкової школи. Зрідка залучають кращих вихователів i вчителів до складання навчальних програм. Отже, той, хто працює у галузі початкової освіти, не має достатньої інформації про можливості дітей дошкільного віку. А тому не вci вихователі, вчителі, батьки розуміють значення якісної підготовки дітей до школи, не знають змісту цієї готовності, не додержують єдиних вимог до дітей в дитячому садку і сім’ї, у школі і сім’ї; не в усіх сім’ях батьки є позитивним прикладом для дітей, не в кожній забезпечується цілеспрямованість у роботі з дітьми, не всі батьки поєднують вимогливість з гуманністю; деякі батьки не знають методів і прийомів роботи з дошкільниками, не враховують індивідуальних особливостей своїх дітей при підготовці їх до школи, не збагачують свій досвід сімейного виховання кожної дитини досвідом інших, не цікавляться педагогічною літературою; не завжди вміло використовується у сімейному вихованні авторитет вихователя, вчителя. Без врахування цих питань неможливо успішно розв’язати проблему наступності в роботі дитячого садка i школи.

Т. І. Поніманська зазначає, що для реалізації наступності важливо забезпечити зв'язок не лише педагогів, а й вихованців дитячого садка і школи. Для цього використовують екскурсії до школи, відвідування уроків, спільні з першокласниками розваги, а молодших школярів запрошують у дитячий садок для зустрічі з випускниками старшої (підготовчої) групи. Побутує також практика взаємовідвідування вихованцями дитячого садка і учнями початкових класів свят у дошкільному закладі та початковій школі (свято знань, посвята у школярі, свята букваря, випуску з дитячого садка).

Особливо важливою для майбутніх учнів є фігура першого вчителя, якого вони сприймають як надзвичайну людину. Він повинен розуміти дітей, виявляти душевну турботу про них, зацікавленість у їхніх успіхах; повинен створювати оптимістичний настрій, дружелюбну доброзичливу атмосферу.

Доцільно в дитячому садку розвивати практику попереднього знайомства (якщо це можливо) з майбутнім учителем, а також ознайомлення педагога з роботою випускної групи, вивчення індивідуальних особливостей дітей, участь у їхніх справах.

У багатьох країнах з метою забезпечення неперервності дошкільної та початкової освіти створюють спільні навчально-виховні заклади. В Україні на початку 80-х років XX ст. набули розвитку навчально-виховні комплекси «дошкільний заклад-школа» (на базі дитячого садка) та «школа-дитячий садок» (на базі школи). Започатковані вони у сільській місцевості з метою задоволення потреб населення в освітніх послугах, раціонального використання приміщень, а також можливості навчання дітей як дошкільного, так і молодшого шкільного віку в одному освітньому закладі. Нині вони впроваджуються і в містах.

Будучи відкритою і динамічною соціальною системою, школа-дитячий садок та дитячий садок-школа є відносно автономними навчальними закладами з власним способом внутрішнього життя. Поєднання дошкільної і початкової освіти в такому малокомплектному навчальному закладі створює передумови для реалізації індивідуальності кожного вихованця, що значно складніше зробити у масовій школі. Як свідчать дослідження, об'єднання у комплексі двох підсистем значно посилює його виховні можливості, створює умови для психологічно комфортного переходу дитини з дитсадка у школу. Особливо корисним для розвитку соціальної компетентності дітей є перебування їх у різновіковому колективі.

Ще один цікавий аспект реалізації наступності можна виокремити на прикладі проблемі наступності дитячого садка та школи у екологічному вихованні дітей. Сучасні дошкільні заклади мають набагато більше можливостей у створенні матеріальних умов для екологічної освіти. Куточки природи у кожній віковій групі, зимові садки та «екологічні кімнати», які створені зараз у багатьох дошкільних закладах, правильно озеленені та обладнані прогулянкові майданчики та ділянки, по яких прокладені «екологічні стежки» – все це створює унікальні можливості для самостійного дієвого спілкування дітей з природою, пізнання її естетичної та вітальної цінності, набуття досвіду екологічно доцільної поведінки. У школах же часто таких умов для екологічної освіти молодших школярів не існує, причому не виключення і ті класи, які розмістилися у колишніх приміщеннях дитячих садків. Разом з тим, можна стверджувати, що в дитячому садку вихователі не в змозі використати у екологічній освіті всі сто відсотків пізнавальних можливостей своєї бази, що пояснюється своєрідністю процесу пізнання природи: воно практично нескінченне і глибина його залежить від пізнавальних можливостей дітей певного віку. Тому, безперечно, однією з дієвих форм наступності у екологічній освіті дітей дошкільного та початкового шкільного віку може бути активне використання вчителями створеної у дошкільних закладах бази для ознайомлення дітей з довкіллям. Такий підхід внесе чимало у збалансованість змісту екологічної освіти у суміжних ланках, сприятиме активному використанню дітьми набутих раніше знань та способів навчальної діяльності у подальшому пізнанні природи.

Проаналізована вище теза справедлива також і щодо наступності дошкільного закладу та школи у фізичному вихованні дітей. Адже школи не завжди мають належну базу для організації фізичного виховання молодших школярів (окрему спортивну залу, обладнану спортивним та фізкультурним інвентарем, що відповідає віковим потребам 6-8-річних дітей, спортивний майданчик, прогулянкові майданчики для проведення фізкультурних свят тощо). В той же час, у більшості дошкільних закладів є чудова матеріальна база для фізичного виховання, яка може прислужитися не лише дошкільнятам, а й молодшим школярам.