Наукова парадигма підприємництва в туризмі

 

Як науковий базис, що обумовлює стратегічний розвиток України в доступній для огляду перспективі, виступає концепція розвитку туристичної діяльності як комплексної діяльності, заснованої на використанні ініціативи, економічної самостійності та інноваційних можливостей бізнес-суб'єктів національного ринку і його територіально-галузевих складових. Саме підприємництво в туризмі, що базується на ідеології ринкової пропорційності та адекватності споживчих виробничих програм, дає змогу для подальшого розвитку туристичних територій та регіонів, формування інвестиційного клімату в галузі і конкурентоспроможних послуг.

Сучасна підприємницька діяльність переступила межі традиційної посередницької діяльності в туризмі та інтегрувалася у сферу розваг та дозвілля, фінансових, курортних та транспортно-експедиторських послуг, інтернет-магазинів.

Однією з провідних рис економіки розвинених та багатьох нових індустріальних країн на сучасному етапі є домінування сфери нематеріального виробництва, тобто сфери послуг, у створенні валового внутрішнього продукту. Серед усього різноманіття послуг, що за різними підрахунками налічує понад 600 різновидів, найбільш високими показниками розвитку відрізняється сфера міжнародного туризму. Наприклад, Іспанія за рахунок доходів від туризму покриває витрати на купівлю енергії.

Відповідно до прогнозу ВТО, у 2020 р. у світі подорожуватиме 1,6 млрд туристів, які залишать у відвіданих ними країнах 2 млрд дол. США. Прогнозується, що туристична галузь стане одним з найважливіших всесвітніх працедавців. У 2005 р. завдяки туризму було створено близько 150 млн робочих місць.

Останні дослідження, проведені українськими вченими, фахівцями, та їх публікації щодо стратегії економічної політики держави в галузі туризму підтверджують те, що Україна знаходиться напередодні вибору економічно збалансованої моделі бренду національного турпродукту, і яка може бути практично реалізована лише в контексті подальшого розвитку підприємництва та якісного туристичного сервісу в туристично-рекреаційних регіонах держави.

Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки, яка стала складовою Державної програми «Україна-2010», поширила наукову дискусію та дослідження з питань підвищення рівня міжгалузевого виробництва, стимулювання розвитку ринкових відносин у туристичній сфері, перспектив подальшого розвитку регіонального туризму. Масштабність цих проблем внесла деякий різнобій в наукову термінологію туризму, а сучасні умови підприємницької діяльності визначили необхідність «здійснення термінологічного впорядкування понятійного апарату туризму».

У зв'язку з цим актуальною є розробка науково-методологічних засад щодо формування стратегії розвитку та активізації підприємницької діяльності на регіональному та національному турринках. Для цього потрібно визначитися з основними видами, формами та функціями підприємницької діяльності на ринку турпослуг, розкрити економічну сутність та принципи формування підприємницької концепції в туристичному бізнесі, узагальнити категорію поняття «підприємництво в туризмі».

Практика туристичного бізнесу, конкуренція в галузі, економічні реалії з їх складними внутрішньогосподарськими умовами та відносинами значно ускладнили підприємницьку діяльність на ринку туристичних послуг, зумовили нові закономірності його розвитку. Це вимагає постійного удосконалення і поглиблення існуючих наукових теорій, зокрема перегляду підходів і принципів управління та розвитку підприємницької діяльності в регіональному туризмі, адаптації наукових концепцій та інструментів у підприємницькому середовищі до сучасних економічних умов з врахуванням галузевої специфіки, спонукає національних підприємців приділяти все більше уваги пріоритету споживача турпослуг. Реалізація принципів економічного розвитку потребує розробки комплексної конкурентної стратегії на рівні підприємства, яка б охоплювала соціальні, економічні, технічні, правові аспекти його діяльності.

Зважаючи на це, підприємницька діяльність в туристичних регіонах потребує комплексних економічних та статистичних досліджень, проведення яких ускладнюється відсутністю адекватних методологічних засад розвитку підприємництва в туристичній галузі.

З розвитком інтеграційних процесів у туристичній сфері, загостренням конкурентної боротьби, управління підприємницькою діяльністю на рівні регіонів не спрощується, а стає все більш складною, гострою та багатогранною проблемою підприємців Та органів державних регіональних установ. Підприємницька діяльність в туристичній сфері — це складне соціально-економічне явище і у той самий час — певний вид діяльності суб'єктів туристичного ринку, тобто процес, який вимагає послідовного виконання логічно взаємопов'язаних стадій та етапів. В основі цього процесу лежить ідея, з якої починається кожна нова підприємницька справа — бізнес. З туристичним бізнесом підприємців пов'язане формування матеріальної бази галузі, планування напрямків та обсягу обслуговування туристів в регіоні, оцінка ефективності діяльності підприємств та використання ресурсів, організація праці, особливості ринку та характер споживання туристичних послуг.

Таким чином, еволюція формування сутності поняття підприємництва та його соціально-економічного характеру зумовлено тим, що на неї безпосередньо впливають усі фактори виробничо-комерційної діяльності та зовнішнього середовища, свідомість суспільства.

Розгляд низки визначень понять «підприємницька діяльність», «підприємництво», які надані у сучасній економічній літературі та фахових виданнях з туристики, показав, що первісно, ще у римському праві «підприємництво» розглядалося як заняття, діло, діяльність, особливо комерційна. У середні віка поняття «підприємець» вживалось у кількох розуміннях: по-перше, до нього відносили осіб, які були зайняті зовнішньою торгівлею; по-друге, до цієї категорії належали організатори парадів, банкетів, балаганів і вистав (на думку автора, можна розуміти у сучасному сенсі — аніматорів індустрії дозвілля та розваг).

В економічній літературі поняття «підприємець» вперше з'явилося у «Всезагальному словнику комерції», виданому в Парижі у 1723 р., і визначало людину, яка бере «на себе зобов'язання з виробництва або будівництва об'єкта». Але як науковий термін поняття «підприємець» з'явилося в роботах відомого французького економіста Р. Кантійльона, який розробив першу концепцію підприємництва. Значний вклад в розвиток наукової теорії підприємництва внесли К. Бордо, Тюрго, А. Маршал.

Подальший еволюційний рух розвитку підприємництва як наукової парадигми протікав як багатовекторне формування відносин власності, засобів виробництва та інших інструментів громадського суспільства.

Науковці також визначили основи методології підприємницької діяльності, узагальнювали теоретичні підходи до наукових принципів ведення бізнесу та активізації підприємництва.

Одним з перших вітчизняних вчених, який звернув увагу на структурні зміни ринку суб'єктів туристичної дііїльності, комерційну поведінку підприємців в туристичному бізнесі, є В.Г. Герасименко.

Перше поширення терміну «підприємництво» на діяльність туристичних структур було запропоновано фахівцями Російської міжнародної академії туризму. Науковці визначили види підприємницької діяльності в туризмі: 1) виробничу; 2) комерційну; 3) фінансову; 4) консультативну. Суб'єктами підприємництва було визначено: туроператорів, турагентів, контрагентів-виконавців туристичних послуг.

Але на той час наукові підходи щодо визначення критеріїв класифікації підприємництва на ринку турпослуг не були узагальнені.

Болгарські вчені, розкриваючи механізм функціонування туристичного ринку, до складу його суб'єктів віднесли юридичних та фізичних осіб: туроператорів та турагентів та визначили їх види.

Форми організації підприємницьких структур в туризмі досліджувались М.А. Жуковою, яка на мікроекономічному рівні управління визначила 2 типа турпідприємств: безпосереднього та непрямого обслуговування.

Вітчизняні науковці звернули увагу на особливості організації підприємництва у сфері надання екскурсійних послуг та визначили необхідність розробки концептуальних засад щодо формування моделі управління екскурсійною справою на національному рівні. Фахівці вважають за необхідне поширити діяльність підприємців на ринку екскурсійних послуг, де фактично відсутня конкуренція .

Фахівці Національної академії державного управління при Президенті України вважають, що основною проблемою модернізації туристичного та рекреаційного потенціалів регіонів України є неефективна реалізація заходів щодо формування сучасної системи управління та координації діяльності підприємницьких структур різних форм власності та відомчої підпорядкованості.

О.О. Любщева, досліджуючи геопросторові аспекти ринку туристичних послуг, запропонувала оригінальну методику геомаркетинго-вого аналізу суб'єкта ринку на рівні туристичного підприємства для посилення конкурентних позицій, і в той же час стверджує: «Туристична політика України на ринку міжнародного туризму базується на активній маркетинговіій стратегії, спрямованій на стимулювання іноземного туризму, шляхом створення позитивного туристичного іміджу країни, як країни безпечного та комфортного перебування».

Відомий російський фахівець з проблем розвитку підприємницьких структур на ринку туроперейтингу Д.С. Ушаков вважає необхідним поширити ідентифікацію як прямих постачальників турпослуг, так і інших посередників-підприємців, які виконують функції туристичного супроводу. Він визначає місце туроператора в підприємництві і стверджує: «Туроператор в современном мире стал гарантом предоставления потенциальньгх клиентов многим предприятиям ин-фра- и супраструктурьі туриндустрии, что вполне заслуженно позво лило ему превратиться в реальную силу, оказьівающую давление как на функционирование зависимьгх предприятий, так и на политику властей».

Фахівці Європейського університету, досліджуючи посередницьку діяльність підприємців у туристичній індустрії, зробили висновок: «Оцінюючи значення посередників, слід також враховувати, що вони стають практично незамінним інструментом при використанні окремих специфічних форм просування й продажу турпродукту, наприклад, участі в міжнародних туристичних ярмарках».

Щодо визначення сучасних ознак підприємництва в туризмі, особливостей ведення турбізнесу, організації і планування комерційної та виробничої діяльності турпідприємств, в економічній літературі важливими є дослідження та праці Л.П. Дядечко, М.П. Маль-ської, О.Ю. Бордун, В.Ф. Кифяка, Т.Б. Муніна, Тимошенко, Є.В. Самарцева, В.І. Цибуха. Разом з тим у вітчизняній економічній літературі не вирішеними залишаються проблеми розробки системного підходу до визначення конкурентних моделей підприємницької діяльності в регіональному туризмі, науково обгрунтованих критеріїв класифікації підприємництва, як ринкової форми господарювання суб'єктів туристичної діяльності.

Проведений аналіз наукової літератури визначив, що в економічній науці, туристиці не існує узагальненої точки зору щодо складових термінологічного апарату у галузі підприємництва в туризмі, які є методологічним базисом розвитку управління підприємницької діяльності. Це обумовлює доцільність аналізу та розгляду підходів та позицій щодо визначення сутності термінів, зокрема конкретизації та уточнення потребують такі поняття, як підприємництво в туризмі, підприємницька концепція, класифікація підприємництва у туристичній галузі. Еволюцію формування сутності поняття «підприємництво» в туризмі узагальнено та згруповано в таблиці .

У вищенаведених визначеннях поняття «підприємництво» розкривається з різних позицій: як комерційна, ризикова діяльність, спрямована на одержання прибутку; як метод конкуренції; як генеральний план, що відображає багатогранність і значення даного поняття для сучасної ринкової діяльності підприємців.

Більшість науковців розглядають класифікацію підприємництва в туризмі через призму господарсько-цивільних відношень, галузево-функціональних видів діяльності, за географічною ознакою.

Ряд авторів розглядають підприємців як суб'єктів ринкової діяльності за ступенем інтегрованості та рівнем спеціалізації. Інші доповнюють вже існуючі критерії консультативною підприємницькою діяльністю на ринку турпослуг.

Подальший розвиток ринкових структур туризму в Україні, їх комерційна спеціалізація поставила в сучасній економічній системі туризму проблему узагальненої класифікації підприємництва як сучасного виду туристичного бізнесу.

Класифікуючи суб'єктів підприємництва на турринку, можна застосувати 4 критерії: за законодавчими обмеженнями підприємницької діяльності; за рівнем спеціалізації турпідприємств та географією туроперейтингу; за формою позиціювання турпродукту та послуг; за об'єктом підприємницької діяльності. На думку автора, науковцями недостатньо досліджувались законодавчі обмеження підприємницької діяльності, форми позиціювання туристичного продукту.

Таким чином, на основі викладеного можна зробити такі висновки:

1.Сучасна підприємницька діяльність суб'єктів туристичної галузі — це соціально-економічне явище і у той же час певний вид діяльності підприємців, пов'язаний з реалізацією бізнес-ідеї на ринку туристично-рекреаційних послуг.

2.При дослідженні рівня розвитку малого бізнесу в туристичних регіонах слід розрізняти такі поняття класифікації підприємництва: підприємці-ліцензіати туристичної діяльності та підприємці, які здійснюють господарську діяльність на підставі дозволів з туристичного супроводження і не є ліцензіатами. Адже при розробці регіональних концепцій розвитку та активізації туризму треба враховувати особливі риси кожного з вищезазначених понять.

3.Поряд з існуючими в Україні класифікаціями підприємництва за різними ознаками, в залежності від мети дослідження, слід впровадити класифікацію підприємництва за функціонально-галузевою діяльністю в туристично-рекреаційній сфері.