Наукове товариство ім. Шевченка (НТШ)

Особливо цікавим був розвиток третьої секції, яка охоплювала широкий спектр стислих наук, починаючи від математики до медицини і в рамках якої вперше, в нашій історії почато генерування україномовного наукового продукту в сфері стислих наук. Тут яскраво виділяються імена математика Володимира Левицького, природодослідників Івана Верхратського, Івана Раковського та Миколи Мельника, славетного електротехніка Івана Пулюя, світової слави біогеохіміка і водночас парламентського діяча Івана Горбачевського, лікаря Євгена Озаркевича. Світовий рівень діяльності НТШ підтверджує участь його делегатів у міжнародних конференціях (Прага, Париж, Варна, Софія, Санкт-Петербург), а також численні дійсні члени НТШ чужинці. Серед них Альберт Айнштайн, Олекандр Брікнер, Ян Бодуен де Куртене, Давид Ґільберт, Альфред Єнсен, Раймунд Кайндль, Фелікс Кляйн, Андре Мазон, Томаш Масарик, Любор Нідерле, Макс Планк, Олексій Шахматов, Ватрослав Ягич та інші.

Не зважаючи на складні політичні та економічні обставини польської окупації у міжвоєнний період, діяльність НТШ успішно розвивали історики Іван Крип'якевич, Мирон Кордуба, філологи Василь Сімович, Михайло Возняк, Кирило Студинський, Василь Щурат. Появилися видатні особистості в нових напрямках стислих наук: Іван Фещенко-Чопівський (металургія), Володимир Кучер, Олександр Смакула, Зенон Храпливий, Василь Стасів (фізика). На новий рівень вийшла географічні студії під проводом Володимира Кубійовича. Засновником модерної енциклопедичної справи слід вважати проф. Івана Раковського.

Усвідомлюючи особливу відповідальність за поширення українського друкованого слова (яке було заборонене в підросійській Україні) Товариство з самого початку свого існування приступило до видання на власній поліграфічній базі книг українського письменства. Слід вважати особливою роль Товариства у становленні чільних загальнонаціональних часописів: щоденної газети "Діло" (з 1880 р.), двохтижневика "Зоря" (1885-1897) та "Літературно-науково вістника" (1898-1913).

Головним серійним виданням НТШ за усіх періодів його існування стали "Записки НТШ" (ЗНТШ) засновані у 1892 р., до розбудови яких особливо приклався Михайло Грушевський (під редакцією М. Грушевського вийшло 107 томів ЗНТШ). Крім ЗНТШ також розпочато цілий ряд інших серійних видань. У 1895 році започатковано серійний збірник "Джерела до історії України-Руси" (усього 22 томи), "Пам'ятки українсько-руської мови і літератури" (8 томів), "Етнографічний збірник" (40 томів), "Матеріали до українсько-руської етнології" (22 томи), "Студії з поля суспільних наук та статистики", "Часопись правнича і економічна". Крім того виходили "Збірник Історично-філософської секції", "Збірник Філологічної секції") та інші серійні видання.

У 1897 р. вперше в історії українського народу з'явилося україномовне серійне видання в галузі природничих та технічних наук - "Збірник Математично-природописно-лікарської секції", а також далі окремо "Лікарський збірник". У цих виданнях провідні діячі НТШ закладали основи української наукової, медичної і технічної термінології. Під редакцією Володимира Гнатюка, наукового секретаря НТШ, з 1900 р. почав виходити інформаційний квартальник про діяльність Товариства "Хроніка НТШ", одночасно українською та німецькою мовами. Популяризації українських письменників до Першої світової війни особливо сприяла книгозбірня НТШ в рамках "Українсько-руської бібліотеки". Серед перших монографічних праць діячів Товариства слід назвати "Studien aus dem Gebiete Ruthenisher Sprache" Омеляна Огоновського, "Тарас Шевченко - Грушівський, хроніка його життя", Олександра Кониського, у двох томах. Головною фундаментальною монографічною працею створеною в НТШ слід вважати "Історію України-Руси" Михайла Грушевського - 8 томів якої появилось упродовж його діяльности в НТШ.

Серед численних монографічних студій діячів Товариства, що були опубліковані вперше в збірниках НТШ, слід назвати серію праць Івана Франка, Володимира Гнатюка, п'ятитомник В. Шухевича "Гуцульщина". Наслідком спільної праці подвижників НТШ стала перша "Українська Загальна Енциклопедія" під редакцією І. Раковського "Велика історія України" та "Історія Українського Війська" з видавництва І. Тиктора. В 1937 р. серед численних праць Ґеографічної комісії НТШ вийшов "Атлас України та сумежних країв" під редакцією Володимира Кубійовича.

У 3-0их роках напередодні нової світової війни зросла функція НТШ, як видавця часописів культорологічного спрямування. Серед них "Українська книга" (з 1937 р.), "Українська музика" (з 1939 р.) журнал "Сьогочасне і минуле" (1939 р.). Загальний видавничий доробок НТШ за станом на вересень 1939 складав майже 1200 томів збірників, монографій, часописів тощо.

Про науковий рівень праць НТШ як академічного центру української славістики засвідчував широкий обмін виданнями з науковими установами і бібліотеками на усіх п'яти континентах. Так наприклад у 1909 р. такий обмін здійснився з 244 установами в 28 країнах світу (зокрема з 22 центрами в США). Єдиною у своєму роді світовою скарбницею української культури стала бібліотека НТШ. За станом на 1939 р. вона налічувала 350 тис. Одиниць (книг, часописів, стародруків, рукописів - в тому числі унікальних збірок української періодики ХІХ ст.). На цей час в складі НТШ сформовано п'ять паритетних музейних збірок (археологічна, етнографічна, мистецька, природнича, також окремо музей воєнно-історичних пам'яток).

Якщо подивитися на здобутки НТШ узагальнено, то насамперед варто зауважити, що Товариство і численні покоління його діячів, у своїх працях розбудували систему українознавчих знань у сфері історії, мови, літературознавства, етнографії, фольклористики, географії, антропології та інших дисциплін, зафіксували й науково опрацювали безцінну багатовікову спадщину українського народу в контексті плюралістичного слов'янознавства як проблеми окремого народу.

Ще у 80-х роках ХХ століття Омелян Огоновський, а далі й Степан Смаль-Стоцький, у мовознавчих працях Товариства науково довели окремішність української мови в середовищі рівноправних слов'янських мов та безпідставність тверджень імперських мовознавців про діалектний рівень нашої мови. Михайло Грушевський,