Навколишнє середовище та науково-технічний прогрес

Але систематичні екологічні дослідження були розпочаті тільки на початку ХХ століття. 

Ретроспективний погляд на становлення екології показує, що вже при перших спробах узагальнення досвіду зв'язку людини із природою багато природознавців у найрізноманітніших аспектах звертали увагу на взаємовідносини організмів та вплив на них середовища. 

Ідея неможливості існування організмів поза навколишнього середовища була чітко сформульована російським натуралістом К.Ф. Рульє (1851 р.) та французьким натуралістом І. Жофруа Сент-Ілером. К .Ф. Рульє та його учень О.М.Северцов були першими екологами-біоценологами, що вже розуміли задачі біоценологічних досліджень. 

Нажаль, їх праці не були оцінені сучасниками. Пройшло багато років, перш ніж праці, схожі на праці О.М.Северцова і В.В.Докучаєва привернули увагу вчених-екологів. 

Науковою основою екології послужила еволюційна теорія розвитку Ч. Дарвіна, виходячи з якої організми вивчали у їх нерозривному зв'язку з довкіллям. 

Розвитку екології сприяли праці К. Мьобіуса, який упровадив поняття БІОЦЕНОЗУ, С.А. Форбса (1887 р.), що запропонував для природного комплексу живих організмів та їх абіотичного оточування, на який дивився як на цілісну систему, спеціальний термін МІКРОКОСМ, К.Шретера, що запропонував розрізняти АУТЕКОЛОГІЮ (1896 р.) та СИНЕКОЛОГІЮ (1902 р.). 

Велике значення для подальшого розвитку екології мали праці В.В.Докучаєва (1846-1903 рр.) та його учнів Г.Ф.МОРОЗОВА (1867-1920) та В.І. Вернадського (1863-1945), які дивилися на світ у функціональному взаємозв'язку та з системних позицій. 

В Україні вчення Г.Ф.Морозова про лісові біоценози з успіхом продовжував П.С.Погрібняк (1900-1976). Великий внесок у розвиток закордонної екології зробив англійський еколог Ч. Елтон. Його книга "Екологія тварин" (1927 р., перше видання) була поштовхом до подальшого розвитку екології, стала основним теоретичним напрацюванням та додержала своє значення і зараз, витримавши майже без змін безліч видань. 

У середині 20-х років поширюються дослідження об'єднань видів – набуває розвитку синекологія, відкриваються закони динаміки популяцій. 

У 1935 році англійський ботанік А.Г. Теслі впроваджує в екологію поняття ЕКОЛОГІЧНОЇ СИСТЕМИ (ЕКОСИСТЕМИ), яке охоплює природну єдність не тільки організмів, але й впливаючих на них фізичних факторів, які утворюють середовище БІОТИ, тобто місце перебування. 

Видатна роль у формуванні сучасної вітчизняної екології належить Д.Н. Кошкарьову, який , зокрема, визнаючи розподіл екології на ауто - та синекологію, на відміну від багатьох інших учених, водночас вказував на нерозривний зв'язок цих двох напрямків. Зріст антропогенного впливу на біосферу, як глобальну екосистему, під час другої світової війни та після неї став поштовхом до подальшого розвитку екології. 

З'являється ряд робіт (В.М.Сукачов, 1947; Ю. Одум, 1963; Р. Дажо, 1975; Н.В. Дитес, 1978; Р. Ріфлекс, 1979; В.П. Федоров, Т.Г. Гільманов, 1980; М.А. Голубець, 1982 та ін.), у яких викладені теоретичні засади та практичні задачі цієї науки. 

Американський учений-еколог Ю. Одум визначає екологію, як науку про структуру та функції природи, причому людство розглядається, як частина природи. 

Деякі автори розширюють коло наукових проблем, якими повинна займатися екологія, та охоплюють ними взаємодію суспільства із природою (Шварц, 1973). Цю проблему повинна вирішувати соціальна екологія. 

ПРЕДМЕТОМ вивчення екології є умови та закономірності існування, формування та функціонування екологычних систем усіх рівнів – від окремого організму до біосфери в цілому, та їх взаємозв'язок із зовнішніми умовами, а також загальні закони розвитку екосистем різних ієрархічних рівнів. 

Таким чином, хоча екологія відносно молода наукова дисципліна, у її розвитку розрізняють декілька фаз: 

1. Вивчення середовища проживання окремих видів; 
2. Вивчення екологічної системи; 
3. Вивчення взаємовпливу екологічних систем; 
4. Вивчення біосфери; 
5. Вивчення людини у біосфері. 

Розвиток екології почався з вивчення середовища, в якому проживають види, із вивченням їх відносин, симбіозу, відносин з іншими видами. Це - перша фаза у розвитку екології. У 20-30 роки минулого століття набуває розвитку дослідження популяцій, з'являється поняття екосистеми як основної одиниці вивчення у екології. 

В другій фазі розвитку екологія зосереджується на вивченні екосистем як функціональних природних об'єднань, що являють собою системи, які саморегулюються зі зворотними зв'язками, що включають товариства живих організмів – рослин, тварин та їх навколишнє середовище, у якому вони знаходяться у постійній взаємодії. 

В третій фазі свого розвитку екологічні досліджування спрямовані на вивчення взаємодії екосистем, які усі разом складають єдине ціле – біосферу. 

Вивчення біосфери – це четверта фаза розвитку екології. 

Біосфера являє собою середовище проживання усіх живих організмів та людини й разом з тим являє єдність усіх екосистем на Землі, де вони усі зв'язані у єдину систему з єдиними законами. 

У біосфері відбувається кругообіг матерії через харчові ланцюги. 

В п'ятій фазі свого розвитку екологія вивчає положення людини в біосфері, її зв'язки з екологічними системами та міри впливу. 

У процесі природокористування людина змінює навколишнє природне середовище, причому ці зміни часто носять ненавмисно негативний характер і можуть мати негативні наслідки у найближчому та віддаленому майбутньому. 

В орбіту людської діяльності втягується все більш широкий спектр процесів, явищ та речовин, які до того ж використовуються з наростаючою інтенсивністю. 

Особливо гостро проблема взаємодії людини та природи постала в останні 20 років, коли у результаті науково-технічної революції масштаби господарської діяльності людського суспільства стали порівняні за впливом із процесами, які проходять у самій природі.