Дослідження авторських лексичних новотворів на прикладі творчості Є. Маланюка та Ю. Клена

Актуальність теми дослідження. Кожна складова структура мовознавства з часом набуває певних змін. Це зумовлено вдосконаленням, детальнішим вивченням мовознавцями. Однією з найдинамічніших лінгвістичних наук є лексикологія – розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови. Вчені виділяють наступні категорії при вивченні слова і поділу лексики на групи: власне українська лексика і запозичені слова; загальновживана лексика і професійна, активна і пасивна, застарілі і нові слова. Одне із завдань лексикології – встановлення і аналіз словникового складу мови. Однак точних цифр, зрозуміло, ніхто не назве, адже мова, як живий організм, постійно розвивається, з’являються нові слова, зникають старі, змінюється значення наявних. Яскравими зразками, що засвідчують динамічний характер мови, є, насамперед, інноваційні лексико-семантичні процеси, що демонструють абсолютний прогрес, пов’язаний із реалізацією нових можливостей мовної системи, зокрема словотвірних. Із появою нових слів у мовознавстві зародилась нова галузь – неологія – наука, що вивчає новостворені лексеми, тенденції їх розвитку та популяризації. Із розвитком неології як науки збільшується й інтерес до неї з боку дослідників. Так, у науковому доробку представлені неологічні дослідження таких авторів: Г. М. Вокальчук, Ж. В. Колоїз, Г. М. Віняр, Н. А. Адах, Н. В. Гаврилюк, Е. І. Ханпіра, та ін. Період становлення неології припадає на середину XX століття.

Г. М. Вокальчук зазначає, що головними проблемами неології є: з’ясування місця і ролі нових слів у лексичній системі мови; вивчення критеріїв їх виділення; дослідження способів їх структурної організації та функціонування; встановлення принципів класифікації. [1, с.15] .

Основною одиницею неології є неологізм. Слово «неологізм» грецького походження, що в перекладі означає «нове слово». Виокремлюють декілька алгоритмів появи неологізмів:

• метод семантичної деривації (словотвору), що припускає формування у вже наявному слові вторинного значення;
• запозичення іншомовних слів;
• шляхом впровадження в мову просторічних, діалектних та жаргонних виразів.

Поетичне мовлення, як відомо, є невичерпним джерелом появи різноманітних мовних інновацій, зокрема авторських лексичних новотворів (АЛН), без яких важко уявити сучасну поезію. Поетичному слову притаманне, так би мовити, "особливе право" на вживання нових слів, які нерідко поповнюють загальномовний лексикон національної мови. Слово в поезії зазвичай несе більше семантичне та емоційне навантаження, ніж, наприклад, у прозі. 

Лексичні інновації українських письменників досліджували І. Огієнко, І. К. Білодід, В. М. Русанівський, Г. М. Колесник, Н. М. Сологуб та ін. Упродовж останнього десятиріччя з’явилися праці таких мовознавців, як Ж. В. Колоїз, Г. М. Вокальчук, В. В. Герман, Г. М. Сюта, Т. Г. Юрченко, О. О. Жижома, Н. В. Гаврилюк, Н. А. Адах та ін. Дослідники доводять необхідність вивчення мови конкретних письменників з метою виявлення особливостей їхніх індивідуальних стилів, оскільки оказіональні одиниці є естетично трансформованими засобами народної мови, специфічними художніми знахідками письменника, котрі сприймаються мовцями як усвідомлена необхідність. Дослідження оказіональних одиниць має значення не лише для вивчення індивідуальної майстерності письменника, – воно відіграє важливу роль для глибокого вивчення номінативних можливостей мови, її лексичних, граматичних і стилістичних особливостей.

Незважаючи на те, що вітчизняні фахівці присвячували спеціальні дослідження проблемі мовотворчості поетів минулого століття, індивідуальний стиль майстрів слова окресленого періоду все ще вимагає детального вивчення й усебічного аналізу. Потребує комплексного дослідження поезія видатного українського письменника, поета, публіциста ХХ століття, представника «Празької школи» – Євгена Маланюка, який перебував у постійному пошукові нових форм і засобів вираження змісту, що знайшло своє втілення зокрема в індивідуально-авторських інноваціях усіх мовних рівнів, та одного з представників «Празької школи» – Юрія Клена.

Актуальність обраної теми дослідження зумовлена тим, що на сучасному етапі розвитку мовознавчої науки лінгвісти звертають особливу увагу на аналіз особливостей індивідуально-мовної картини світу видатних письменників, виявлення специфіки індивідуально-авторської номінації у творчості того чи того художника слова, на лексикографічне представлення АЛН у словниках авторської неологічної лексики, над чим цілеспрямовано працюють зокрема члени неографічної лабораторії „NEOLEX-Рівне“ Рівненського державного гуманітарного університету.

До здійснення обраного дослідження спонукав і той факт, що Є. Маланюк та Ю. Клен належали до одного літературного угрупування «Празька школа» (що утворилося після Громадянської війни 1920-х років), а також зазнавали впливу Дмитра Донцова – ідеолога українського націоналізму, який надавав їм змогу друкуватися на сторінках свого журналу «Літературно-науковий вісник».

Мета роботи полягає в комплексному компаративному дослідженні семантико-дериваційної структури авторських лексичних новотворів Євгена Маланюка та Юрія Клена й лексикографічному представленні одиниць індивідуально-авторської номінації.

• ознайомитися та проаналізувати роботи мовознавців, які займаються вивченням нових слів в українській мові;
• здійснити лексико-граматичну і лексико-семантичну класифікацію АЛН, визначивши найбільш репрезентативні лексико-семантичні групи цих одиниць у поетичних лексиконах Є. Маланюка та Ю. Клена;визначити найуживаніші кореневі морфеми у складі АЛН обох поетів задля виявлення найбільш актуальних для них фрагментів позамовної дійсності, що потребували, на думку авторів, створення оригінальних номінативних одиниць;
• охарактеризувати найпродуктивніші способи творення нових слів;здійснити зіставний аналіз АЛН Є. Маланюка та Ю. Клена на лексико-семантичному і словотвірному рівнях для виявлення спільних і відмінних тенденцій у словотворчій практиці поетів;
• укласти словник АЛН Є. Маланюка.

Об’єктом дослідження є індивідуально-авторська номінація в поезії Є. Маланюка та Ю. Клена.

Предмет дослідження – семантична і дериваційна структура авторських лексичних новотворів.

Фактичний матеріал дослідження – близько 300 АЛН, виявлених методом суцільної вибірки в опублікованих поетичних текстах Є. Маланюка, та близько 240 АЛН Ю. Клена, зафіксованих у словнику лексичних новотворів цього автора, укладеного Н. В. Гаврилюк.

Методи дослідження. Відповідно до характеру фактичного матеріалу в ході дослідження використано такі основні методи: метод лінгвістичного спостереження й опису; метод компонентного аналізу – для дослідження семантики АЛН, словотвірного – для характеристики дериваційної структури АЛН; метод кількісних підрахунків та елементи зіставного методу – для порівняльного аналізу семантико-словотвірної структури та особливостей функціонування АЛН у поетичних текстах Є. Маланюка та Ю. Клена.

Наукова новизна дослідження зумовлена тим, що вперше в українській лінгвостилістиці здійснено спробу зіставного аналізу одиниць індивідуально-авторської номінації в поезії Є. Маланюка та Ю. Клена, схарактеризовано семантичні й дериваційні особливості АЛН обох авторів.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження дають змогу простежити основні тенденції творення лексичних інновацій у поезії видатних представників української літератури ХХ століття Є. Маланюка та Ю. Клена, визначити роль цих авторів у збагаченні національного поетичного лексикону.

Практичне значення роботи пов’язане з можливістю використання матеріалів дослідження в підготовці теоретичних спецкурсів з неології, письменницької лексикографії, лінгво- й ідіостилістики.