Аналіз праці "Бунт мас" Хосе Ортеги-і-Гассета

Іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет (1883-1955) належить до числа найбільш відомих західних мислителів XX століття. Його ідеї в області філософії, історії, соціології та естетики вплинули на певні кола європейської й американської буржуазної інтелігенції. Ортега не заперечував ні змістовності, ні суспільної значимості мистецтва, навпаки, у величних творах минулого він намагався виявити образне перетворення історичних доль нації. Підтримуючи абстракціоністські художні експерименти, він цінував у них, насамперед, протест проти буржуазного знецінення мистецтва, проти впливу натуралізму.

У 1930 році світову популярність іспанському есеїстові Хосе Ортеге-і-Гассету приносить книга «Повстання мас» («Rebellion de las Masas'«). Автора можна вважати першим істинно іспанським філософом (Франсіско Суарес (1548-1617) писав на латині, а Мігель де Унамуно (1864-1936) не переслідував філософських лаврів). Хосе Ортега-і-Гассет (9 травня 1883 - 18 жовтня 1955) народився в родині відомого журналіста і депутата іспанського парламенту Ортеги-і-Мунійа. Навчаючись у коледжі батьків-єзуїтів Miroflores del Palo (Малага), Ортега досконало опанував латинню і давньогрецькою мовою. У 1904 році він закінчив Центральний університет, захистивши свої докторські тези «El Milenario» («Тисячолітній»). Найближчі сім років він проводить в університетах Німеччини (в основному, у Марбурзькому). Після повернення до Іспанії він одержує призначення в Мадридський університет, де протягом двадцяти п'яти років очолює кафедру метафізики на факультеті філософії й мови Мадридського університету, одночасно займаючись видавничою і політичною діяльністю в рядах антимонархічної, а пізніше антифашистської інтелігенції.

У 1923 р. Ортега заснував ліберальний журнал «Reviste de Occidente» («Західний журнал»). Будучи політично ангажованим мислителем, він очолював інтелектуальну опозицію в роки диктатури Прімо де Рівери (1923-1930), відігравав значну роль у скиненні короля Альфонсо XIII, був обраний цивільним губернатором Мадриду, а тому був змушений покинути країну з початком громадянської війни. З 1936 1948 р. філософ перебував в еміграції в Німеччині, Аргентині й Португалії, перейнявшись ідеями европеїзму. Після повернення у 1948 р. до Мадриду, разом з Хуаном Маріасом створює гуманітарний інститут, де також зайнявся викладацькою діяльністю.

Як уже сказано вище, світову популярність принесло Ортеге «Повстання мас», хоча він відомий в і як автор безлічі нарисів і ессе з культури і мистецтва («Дегуманізація мистецтва», «Мистецтво в сучасному і минулому», «Ідеї і вірування», «Дві головні метафори» і т. д.) «Постання» ж присвячене тривожній європейській ситуації, яка склалася у 20-х - 30-х роках XX ст.

Оцінюючи підсумки минулого сторіччя, філософ вважає, що воно принесло людству величезні плідні завоювання. Головними з них були перемога політичної демократії й парламентаризму, а також небачений в жодну з минулих епох світової історії розвиток техніки. Але на початку XX століття з усією очевидністю виявилося, що він створює нову, несхожу з XIX століттям історичну ситуацію, різко відмінну і від всіх колишніх століть світової історії.

Найбільш наочний і очевидний показник історичного зрушення автор вбачає у величезному збільшенні маси людей. Адже минуле століття не тільки сприяло розвитку науки й техніки, але й у кілька разів збільшило населення планети, особливо великих міст. Однак разом з тим, створивши нові, майже безмежні джерела багатства й комфорту, століття дало великій масі людей відчуття легкості життя, позбавило її моральної вимогливості до себе, почуття відповідальності перед сьогоденням і майбутнім, поваги до праці і традиційних норм суспільної моралі. Цей історичний феномен X. Ортега-і-Гассет називає «повстанням мас». упадок

Необхідно відзначити, що Ортега у своєму «Повстанні мас» не веде мову про занепад західної цивілізації. Більш того, він підкреслює, що саме поняття «занепаду» засновано на порівнянні, а в такому випадку епохою занепаду Ортега пропонує вважати таку епоху, яка віддає перевагу перед минулим сьогоденню і майбутньому. Звідси його висновок: «…епоха, яка надає перевагу сьогоденню перед минулим, ніяк не може вважатися занепалою.. До цього і йшов весь мій екскурс про «рівень епохи». У наш час життя має - і відчуває в собі - більший розмах, ніж будь-коли. Як же вона могла б почувати себе занепалою? Навпаки, саме тому, що вона почуває себе сильнішою, «живішою» всіх попередніх епох, вона втратила всяку повагу, будь-яку увагу до минулого. Таким чином, ми вперше зустрічаємо в історії епоху, яка начисто відмовляється від будь-якої спадщини, не визнає жодних зразків і норм, залишених нам минулим, і, будучи спадкоємицею багатовікової безперервної еволюції, представляється нам увертюрою, ранковою зорею, дитинством».

Крім того, існує тільки лише вид занепаду - убування життєвої сили, і існує він лише тоді, коли ми його відчуваємо. Саме тому Ортега-і-Гассет докладно розглядає питання про те, що раніше соціологами упускалося: як усвідомлює або відчуває епоха свою життєву силу. З цієї передумови очевидно випливає, що характерною рисою сучасного суспільства стала його дивна впевненість в тому, що воно вище від всіх попередніх епох, «його повна зневага до всього минулого, невизнання класичних і нормативних епох, відчуття початку нового життя, яке перевершує все колишнє і незалежне від минулого».

Однак при цьому однією з характерних рис суспільства стала розгубленість, безрозсудне і незрозуміле метання його в часі й культурі: «…наше століття глибоко впевнене у своїх творчих здібностях, але при цьому не знає, що йому творити. Господар всього світу, воно не господар самому собі. Воно розгублене серед достатку. Маючи значні засоби, великі знання, володіючи кращою технікою, ніж всі попередні епохи, наше століття поводиться як найубогіше з усіх, пливе за течією. Звідси ця дивна подвійність: всемогутність і невпевненість, які вживаются в душі покоління…».