Версаль

 

В 1655-1661 роки Н. Фуку, найбільший фінансист абсолютистської Франції, за проектом архітектора Луї ле Во вирішив реконструювати свій заміський замок. Головним у палацово-парковому ансамблі Во-ле-Віконт став навіть не сам палац (доволі скромний на той час), а загальний принцип створення заміської резиденції. Вся вона була перетворена в гігантський парк, мистецько облаштований архітектором-садівником Андре Ленотром.

Палац Во-ле-Віконт демонстрував новий стиль життя французького аристократа – на природі, поза стінами тісного, переповненого людьми міста. Палац і парк настільки сподобалися Людовіку XIV, що він ніяк не міг погодитися з думкою, що вони – не його власність. Французький король негайно посадив Фуку до в'язниці, а архітекторам Луї ле Во і Андре Ленотру доручив будівництво свого палацу у Версалі.

Палацово-парковий ансамбль Версаля є найбільшим пам'ятником архітектури XVII століття, який здійснив значний вплив на містобудівну архітектуру XVIII століття. Версаль взагалі став ніби «ідеальним містом», про яке мріяли і писали автори епохи Відродження і яке волею Людовіка XIV, «короля-сонця», і мистецтвом його архітекторів та садівників виявилося побудованим наяву, причому в безпосередній близькості від Парижа.

Загальний вигляд Версальського палацу

Починався Версаль із парку, саме тут велися перші роботи. І варто було тільки початися цим роботам, як вони відразу ж стали набувати все більшого розмаху і йшли, не припиняючись, десятиліттями.

Королівський архітектор А. Ленотр приступив до планування відведеної під парк грандіозної площі, коли молодий Людовік XIV був ще цілком задоволений маленьким мисливським будиночком свого батька. За наказом короля його тільки трохи підновили, упорядкували і прикрасили. Коли ж повністю викристалізувалася думка про розширення старого мисливського будиночка і прибудову до нього корпусів, архітектор Л. Лево і архітектор паркового напрямку А. Ленотр розробили новий проект, реалізувавши у ньому і свої власні плани.

Одна з основних ідей задуму полягала в тому, щоб охопити єдиним поглядом весь неосяжний простір, тому багато видовищних ефектів у Версалі по-справжньому розкриваються тільки з високої точки огляду. Завдяки відкритому плануванню парк Версалю прекрасно видно, тому що на всій його території різких змін у рівні грунту немає, оскільки його заздалегідь вирівняли.

Паркова композиція Версалю

Починалося все з титанічної роботи з осушення боліт, нанесення на їхнє місце землі, піску і каміння, вирівнювання грунту і створення штучних терас. Потім робітники почали рити канали і будувати водопровід, який уже в первісний період будівництва Версаля призначався для майбутніх знаменитих фонтанів і каскадів.

Перед фасадом палацу і вікнами знаменитої Дзеркальної галереї, на зовсім відкритому просторі симетрично розкинулися два сильно витягнутих басейни, обрамлених у гранітні рами. Ці басейни відразу ж приковували до себе погляд, приваблюючи своєю холодною красою, коли в їх дзеркальній гладіні відбивалося небо, промені призахідного сонця і сам палац. Борти басейну на скошених кутах були прикрашені скульптурами, які символізують водну стихію французького королівства.

На першій терасі було п'ять басейнів, заповнених водою, у яких плавали різноманітні штучні квіти із позолоченої міді... На іншій терасі теж було п'ять басейнів, у воді яких – скульптурна композиція: морський кінь і люди, з рота яких б'є вода, а навколо басейнів розміщувалися жаби, мавпи і різні тварини, які ротами видували воду.

Нижче цього комплексу містився круглий басейн, навколо якого представлено чотири пори року. Кожна пора року мала своїх тварин, які видували з пащ воду. Ще нижче було довге озеро, на якому було 17 великих і малих суден, прикрашених золотом, – з гарматами і без них.

За басейнами починався спуск по Великих сходах. Біля їх підніжжя відкривається простір, на якому серед гігантських зелених партерів, прикрашених чотирма «античними» вазами, розміщено круглий басейн із «фонтаном Латони».

Ця велика скульптурна група з позолоченого свинцю була створена на сюжет давньогрецького міфу. Борти басейну йдуть концентричними колами, піднімаючись догори пірамідою. На них сидять жаби і інші дивні істоти: наче люди, але при цьому з жаб'ячими головами – ніби страшне перетворення людини в плазуна відбувається прямо на очах. Незліченні струмені води, виливаючись із цих істот, приховують собою Латону.

Від «фонтана Латони» до широкого зеленого газону, обрамленого віковими деревами, веде центральна алея. У глибині газону розташовується, як відповідне відбиття «фонтану Латони», знаменитий басейн із фігурою Аполлона, який виїжджає на колісниці назустріч своїй матері. «Фонтан Аполлона» створювався скульптором Тюбі за ескізами Ш. Лебрена на місці старого басейну. Під великим напором центральний струмінь із силою викидається вгору на висоту 25 метрів, а п’ятнадцятиметрові бічні струмені, спрямовуючись догори, вимальовують квітку лілії – емблему французьких королів.

«Фонтан Аполлона» являє собою випливаючу з води колісницю, що летить назустріч висхідному сонцю, у яку впряжена четвірка здиблених коней. Поряд ховаються у раковини морські тритони, які випускають із водної глибини сонячні промені. Вся скульптурна композиція «фонтана Аполлона» представляє апофеоз античного бога, але для Версаля це був, безсумнівно, апофеоз Людовіка XIV.

Заключним акордом спланованого А. Ленотром парку став гігантський, довжиною більш ніж півтора кілометра (1520 метрів) Великий канал із двома рукавами, розкинутими в сторони на самому горизонті. Неозорі водні простори каналу не просто зливаються з обрієм, вони начебто захоплюють далеко за межі парку – туди, де починається казкова блакитна далечінь. Літніми вечорами сонячний диск, відбиваючись у дзеркалі води, повільно поринає у Великий канал, забарвлюючи його воду гарячим західним сяйвом.

Великий канал був не тільки величною прикрасою версальського парку: він став необхідною спорудою і з практичної сторони, тому що очищав всю місцевість, вбираючи в себе води болотистої долини.

У розпал будівельних робіт у Версалі бракувало робочих рук, тому на допомогу брали солдатів і матросів. З південної сторони вид парку замикало Швейцарське озеро, яке й було викопане солдатами швейцарської гвардії. Вони створили на місці старих боліт цілу систему ставків, які призначалися не тільки для розваг і лову риби, але й були системою іригаційних пристроїв, які осушували південні підступи до палацу.

На північівід версальського палацу розміщено Північний партер, обрамлений тисовими деревами і прикрашений бронзовими скульптурами «Точильник» і чарівною «Присілою Венерою». Від Північного партеру сходи ведуть до круглих басейнів «Корона» і «Сирени» і до зовсім казкового за задумом і красою виконання фонтану «Піраміда».

Фонтан «Піраміда» спроектував Ш. Лебрен, а виконав його Ф. Жірардон. Свинцеві з позолоттю тритони, дельфіни і омари, які випускають десятки водяних струменів, несуть на собі поставлені один на іншій і зменшувані в розмірах басейни.

Композиційний елемент фонтану Нептуна

Знамениту «Алею Води», яку ще називають «Театром Води», сконструював Ж. Ардуен-Мансар. Її по краях огортають чотирнадцять маленьких круглої форми біломармурових водойм, які йдуть щаблями одна за одною. Їх прикрашають бронзові фігурки дітей, які підтримують наповнену фруктами і квітами чашу. «Алея Води» приводить до найвищого фонтана версальського парку – «Дракона», центральний струмінь якого б'є вгору на 47 метрів. Неподалік від «Дракона» виблискує своєю дзеркальною гладдю фонтан «Нептун». Ця споруда свого роду історична, тому що зводилася воно цілих 60 років. Фонтан «Нептун» являє собою грандіозний амфітеатр, на схилах якого розставлено 22 декоративні свинцеві вази. Центральна скульптурна група – Нептун й Амфітрита – розташовується біля підніжжя фонтана.

Поруч із Посейдоном і Амфітритою розташувався «Океан», а завершує весь ансамбль скульптурна група «Амури, які супроводжують морського дракона». Вся композиція фонтана «Нептун» – із сотнею граючих на сонці переливчатих райдужних струменів – є однією із найпрекрасніших у версальському парку.

 

У XVII столітті у Франції зароджується новий стиль – класицизм. Так само як і сучасне йому бароко, він став природним результатом розвитку архітектури Відродження і її трансформації в різних культурно-історичних і географічних умовах. Бароко було тісно пов'язане з католицькою церквою. Класицизм, або стримані форми бароко, виявилися більш прийнятними в протестантських країнах, таких як Англія, Нідерланди, Північна Німеччина, а також, як не дивно, католицька абсолютистська Франція.

Для Людовіка XIV – «короля-сонця», який вважав, що «держава – це я», безумовно, класицизм здавався єдиним стилем, здатним виразити ідеї мудрості і могутності володаря, розумності державного устрою, спокою і стабільності в суспільстві. Внутрішня боротьба, схвильованість, зіткнення, які є настільки явними в мистецтві бароко, ніяк не відповідали ідеалам ясності і логіки французького абсолютизму.

Людовіком ХIV було зроблений вибір між двома стилями під час конкурсу на проект Східного фасаду Лувра.

Колонадою, або Колонадою Лувра, прийнято називати східний фасад Луврського палацу. Людовік XIV, при якому завершилося створення Квадратного двору, хотів, щоб зовнішній східний фасад палацу був монументальним і величним. До Парижу запросили великого італійського архітектора Джованні Лоренцо Берніні, і у 1665 р. навіть було закладено перший камінь, але з якихось причин його барочний проект так і не був здійснений.

Східний фасад Лувру з різних точок огляду

У проектуванні існуючого фасаду брали участь Луї ле Во, Ш. Лебрен і Клод Перро. Побудована ними колонада – яскравий зразок французького класицизму. Протяжний фасад (173 м} має три виступи-ризаліти – центральний і два бічних, – між якими розміщені здвоєні корінфські колони, які утворюють затінені лоджії. Потужні колони, які поєднують два поверхи, лежать на масивному цокольному поверсі. Центральний ризаліт із трьохпрольотним портиком увінчано трикутним фронтоном, який багато прикрашено рельєфами.

Під час правління Людовика XIV риси замкової архітектури поступово зникають. На східному фасаді Лувра не залишилося і сліду колишніх високих покрівель. Його величезній колонаді було надано абсолютно класичного вигляду, а багатство світлотіні говорить про зв'язок цього мистецтва з епохою бароко. Від французької традиційної схеми залишається тільки виділення центру і бічних крил.

 

Алпатов М. В. Архитектура ансамбля Версаля. – М., 1980.

Аркын Д. Е. Париж. Архитектурные ансамбли города. – М., 1977.

Бернини Лоренцо. Воспоминания современников. – М., 1985.

Брунов Н. И. Рим. Архитектура эпохи барокко. – М. 1977.

Глазычев В. Л. Всеобщая история архитектуры. – М, 1973.

Дживелегов А. К. Средневековые города в Западной Европе. – СПБ, 1982.

Зитте К. Городское строительство с точки зрения его художественных принципов. – М., 1985.

Иконников А. В. Архитектура города. Эстетические проблемы композиции. – М., 1972.

Станькова Я., Пехар И. Тысячелетнее развитие архитектуры. / Пер. с чешск. – М, 1984.