Земельне право України

 

Лекція 1. Предмет, метод і система земельного права

Лекція 2. Право власності на землю

Лекція 3. Право землекористування

Лекція 4. Правові основи управління земельним фондом

Лекція 5: Відповідальність за порушення земельного законодавства

Лекція 6. Правовий режим земель сільськогосподарського 

призначення

Лекція 7. Правовий режим земель населених пунктів

Лекція 8. Правовий режим земель промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення

Лекція 9. Правовий режим земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення

Лекція 10. Правовий режим земель лісового фонду

Лекція 11. Правовий режим земель водного фонду

 

 

1. Поняття предмета земельного права;
2. Метод земельного права;
3. Поняття і основні принципи земельного права;
4. Система земельного права;
5. Джерела земельного права.

 

 

Центральне місце в питаннях внутрішньої організації і побудови системи права належить проблемі виділення галузей права. Будь-яка галузь права, будучи зведеною в систему сукупністю правових норм, характеризується наявністю специфічних ознак, які відрізняють її від інших галузей. До цих ознак належать предмет і метод правового регулювання, принципи, на яких базується дана галузь права, функції, які вона призначена виконувати. Найважливішою серед них є встановлення предмета галузі права визначення кола, матеріального змісту і якісних відмінностей тих суспільних відносин, що регулюються нормами цієї галузі права. 

Предметом регулювання земельного права є суспільні відносини, об'єктом в яких виступає земля. Але термін «земля» може використовуватися в різних значеннях. Як природний об'єкт земля виконує дві важливі функції: виступає як засіб виробництва в сільському господарстві і як просторово-територіільний базис місце розміщення галузей народного господарстві, сільських і міських поселень. Вона існує незалежно від людини, як загальна умова і предмет людського життя. Земля відноситься до числа незнищуваних природних ресурсів. 

На відміну від рослинного і тваринного світу, об'єкти якого належать до числа відновлюваних ресурсів природи, земля не має такої властивості. Завдяки спеціальним методам природна родючість грунту може тільки штучно поновлюватись.

Земля також виконує екологічні функції як первинний елемент у системі складних взаємозв'язків об'єктів природи екологічній системі. Досить суттєвим моментом є також те, що земля обмежена в просторі.   

Земельне право являє собою систему спеціально встановлених норм. Воно покликано регулювати особливий вид суспільних відносин земельні відносини. Серед них потрібно виділити основні форми відносин: 

а) відносини земельної власності; 

б) відносини в області управління земельним фондом; 

в) відносини землекористування; 

г) землеохоронні відносини. 

З цього переліку відносини власності є визначальними щодо  інших форм відносин. Так, відносини з управління земельним фондом передбачають здійснення відповідними уповноваженими органами дій щодо залучення земельних ділянок в господарський обіг, забезпечення найбільш ефективного і раціонального використання земельних ресурсів, ведення обліку і реєстрації земель. Відносини власності на землю є також визначальними і для відносин користування землею, адже право землекористування є похідним від права власності на землю. Відносини з охорони земель також існують не самі по собі, а в тісному зв'язку з відносинами власності та землекористування.  

 

 

При поділі права на галузі визначальним є предмет права. Разом з тим, іноді недостатньо предмета правового регулювання, щоб розмежувати всю сукупність норм на галузі. Для цього застосовують другий критерій розмежування метод правового регулювання.

Під методом слід розуміти засіб, спеціальний правовий процес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов'язки, характер взаємовідносин суб'єктів, правові засоби впливу у разі порушення наданих прав і обов'язків. 

Залежно від змісту земельних відносин їх правове регулювання здійснюється на основі імперативного організаційного впливу шляхом обов'язкових приписів і заборон, або диспозитивного впливу шляхом визначення лише меж поведінки учасників відносин і надання їм можливості вільно і самостійно регулювати свої взаємовідносини в рамках встановлених меж. У випадках, коли норми права учасниками земельних відносин добровільно не виконуються або порушуються встановлені ними права і обов'язки, застосовується державний примус до виконання норм шляхом притягнення винних до правової відповідальності і приведення цих відносин у відповідність з правовими вимогами. Заходи державного примусу можуть бути застосовані однією із сторін, якщо вона наділена за законом правом самостійно застосовувати їх до другої сторони. У разі, якщо ні одна зі сторін не наділена правом застосування засобів примусу до другої сторони, державний примус застосовується судом, арбітражним судом або спеціально уповноваженим на це державним органом.

Регулювання земельних відносин, коли одна сторона земельних відносин є носієм влади, а друга зобов'язана виконувати її приписи, здійснюється на основі застосування імперативного способу регулювання. Так, в галузі використання і охорони земель досить велика кількість відносин побудована за схемою: уповноважений орган державної влади, зобов'язаний власник або користувач земельної ділянки. У цій галузі, як правило, застосовують імперативний метод, тобто метод влади і підкорення. Наприклад, при здійсненні державного контролю за використанням і охороною земель уповноважені на це посадові особи мають право (а власник і користувачі земельних ділянок відповідно зобов'язані сприяти здійсненню цих прав) безперешкодно, при пред'явленні службового посвідчення відвідувати підприємства, установи, організації, в тому числі військові й оборонні об'єкти, незалежно