Олександр Порфирійович Бородін

Олександр Порфирійович Бородін народився 1833 р. в Петербурзі. Загальну освіту Бородін здобув дома. Уже в дитинстві в нього яскраво виявились захоплення хімією і музикою, які визначили зміст всього його життя і діяльності.

В ранньому дитинстві Бородін часто відвідував казарми, що були недалеко від їхнього будинку. Там часто грав військовий оркестр. Матері довелося запросити одного з музикантів цього оркестру для навчання хлопчика гри на флейті. Незабаром він почав навчатися гри на фортепіано, а років 9-ти уже робив спроби складати невеликі музичні п’єси. Пізніше Олександр разом з одним із своїх ровесників багато грав у чотири руки, відвідував опери, концерти і таким чином знайомився з музичною культурою. З великим захопленням Олександр займався також хімією. Вся його квартира була перетворена в лабораторію, заповнена приладами для дослідів з хімії тощо.

У 1859 р. Бородін одержав наукове відрядження за кордон, де багато і успішно працював по основній спеціальності, продовжуючи займатись також музикою. Повернувшись до Петербурга у 1861 p., Бородін зайняв посаду професора органічної хімії в тій же академії, де раніш вчився, і продовжував науково-дослідну і педагогічну діяльність до кінця свого життя.

Незабаром після повернення з-за кордону Олександр Порфирійович познайомився і зблизився з балакіревським гуртком. Як і раніш, музика для Бородіна була улюбленим заняттям у вільний від основної роботи час. Тісне спілкування з друзями-композиторами і музикантами сприяло тому, що Бородін не тільки не залишив музичних занять, але й написав ряд великих творів. У 1869 р. була з успіхом виконана його Перша симфонія. Запалений цим успіхом, Олександр Порфирійович почав писати Другу симфонію, яку він закінчив тільки через 7 років. В цей час уже починає виявлятися характерна для Бородін а повільність у роботі над музичними творами, обумовлена його величезною зайнятістю науковою, педагогічною і громадською працею. Крім основної роботи в академії, Бородін багато уваги приділяв і громадській роботі: він був одним із засновників і головних діячів перших Вищих жіночих медичних курсів у Петербурзі. Крім того, Олександр Порфирійович брав участь в роботі різних наукових товариств.

Музику О. П. Бородін писав тільки у вільний час, тобто влітку або під час хвороби. «Коли я хворий, – пише він, – настільки, що сиджу дома, нічого ділового робити не можу, голова тріщить, з очей течуть сльози, через кожні 2 хвилини доводиться лізти в кишеню за хусточкою, – я пишу музику».

У 1869 р. Бородін розпочав роботу над своєю єдиною оперою «Князь Ігор» за сюжетом «Слово о полку Ігоревім», запропонованим йому Стасовим. Писав він оперу 18 років і все-таки вона лишилась незакінченою/ Над приведенням у порядок рукописів опери та її завершенням працювали друзі Бородіна – Римський-Корсаков і Глазунов..

Працюючи над симфонією і оперою, Бородін попутно написав кілька пісень і романсів.

В останні роки життя Бородін, працюючи над оперою «Князь Ігор», написав два квартети і 3-тю симфонію. Симфонія лишилась незаписаною; 1-шу і 2-гу частини її відновив по пам’яті Глазунов.

Приступивши до створення опери, Олександр Порфирійович з властивою йому старанністю й серйозністю вивчає численні історичні і літописні джерела, що стосуються цієї епохи. В цьому велику допомогу йому подає В. В. Стасов.

В опері відображено патріотизм, мужність і благородство князя Ігоря, захисника свого народу. В ній життєво правдиво показані герої, причому не як далекі схематичні образи, а як близькі і зрозумілі люди. Кожна дійова особа має свою музичну характеристику, найповніше виражену у великих аріях. Виділяючи весь час вокальну партію, Бородін разом з тим створює чудову за виразністю і самостійну за художнім значенням оркестрову партію, наприклад, у сцені затемнення сонця, в пролозі, у половецьких танцях, у супроводі до арій Ігоря, Кончака, до «Плачу Ярославни» і т. д.

Велике місце в його опері займають хори, тут багато широко розгорнутих хорових сцен, які роблять. в цілому цю оперу глибоко народним твором. Одним з яскравих образів є перший монументальний хор. з пролога «Сонцю красному слава», в основу якого покладені сповнені могутньої сили і урочистості заключні слова із «Слова о полку Ігоревім». В хорі дуже добре передано характер епічної давнини – суворо урочистий, сповнений сили і могутності.

Виразними є хори дівчат у 1-й дії, в яких Бородін з винятковою яскравістю передає і переляк дівчат у 1-й картині 1-ої дії в сцені з князем Галицьким, і скаргу в зверненні їх до Ярославни у 2-й картині. Прекрасним зразком твору народного характеру є «Хор селян» з останньої дії опери – «То не буйний вітер». В цьому хорі, що звучить майже весь час а-капела, Бородін з великою силою передає горе, тугу і сум руського народу, змученого кривавими набігами на Русь. Тут композитор створює мелодику, настільки близьку за своїм інтонаційно-ритмічним ладом до старовинної народної пісні, що важко відрізнити цю оригінальну мелодію Бородін а від справжньої народної пісні. Глибоко народний також багатоголосний підголосковий склад цього хору

Важливе значення в опері мають великі арії, в яких Бородін створює яскраві правдиві характеристики всіх дійових осіб. Характеристика самого Ігоря найповніше подана в його великій арії-монолозі у 2-й дії – «Ні сну, ні спочину намученій душі», що є центральним моментом всієї опери. В арії виражені туга Ігоря, його глибоке переживання в зв’язку з невдалим походом і полоном, його любов до батьківщини, до свого народу і Ярославни.

Починається арія оркестровим вступом, в якому важкі акорди в низькому регістрі передають похмурий, пригнічений настрій князя. Далі починається речитатив князя: уривчасті і в той же час стримано скорботні інтонації добре передають його душевний стан.

Думки про пережите лихо, про полон приводять до прагнення добитися свободи. Це виражено героїчною музикою на словах «О дайте, дайте ви свободу».

Ніжність і любов до дружини виражені в чудесній мелодії середньої частини арії, яка захоплює своєю м’якістю, плавністю, співучістю, – «Ти одна, голубко ладо». Мелодія ця звучить і в «Плачі Ярославни» в ті моменти, коли Ярославна думає про Ігоря. Ця мелодія набуває значення теми їх любові.

Після цієї мелодії знову з’являється героїчна тема, пов’язана із словами «О дайте, дайте ви свободу»; вона знову приводить до початкового речитативу і закінчується ще більш скорботними інтонаціями, що передають тугу і безвихідність, – «Ох, тяжко».

Чарівні риси російської жінки дає Бородін у музичній характеристиці Ярославни. Вони яскраво виражені у великій сцені Ярослазни з дівчатами і братом Володимиром Галицьким і особливо у знаменитій великій арії «Плач Ярославни». Основна частина арії складається з повторювальних голосінь.

Заслуговує на увагу поява в. арії Ярославни мелодії з арії Ігоря – його звернення до Ярославни.

Форма арії Ярославни вільна, близька до форми російських пісень-голосінь: ряд різноманітних куплетів чергується з приспівом-голосінням.

Друга і третя дії – половецький стан – е картинами Сходу. Тут ми маємо і лірику, сповнену млості і пристрасті (хор половецьких дівчат і каватина Кончаківни), тут і суворість, вайлуватість «дикого» народу (хор половецького дозору, танець хлопчиків, арія Кончака, половецький марш), тут, нарешті, і буйний» загальний танець, що супроводжується хором.

Всі теми, пов’язані з головними дійовими особами, стали тематичним матеріалом великої увертюри до опери.

Опера «Князь Ігор» – явище виняткове в оперній музиці за своєю оригінальністю, яскравістю і багатством музичної мови, особливо за чарівністю і різноманітністю мелодики.

«Князь Ігор» – народно-епічна опера. Сам композитор указував на її близькість до опери «Руслан і Людмила» М. Глінки. Епічний склад «Ігоря» проявляється в богатирських музичних образах, у масштабності форм, у неквапливому, як у билинах, розгортанні дії.

У великій увертюрі, заснованої на мелодіях опери, протипоставлені образи росіян і половців. Середній епізод малює картину запеклої битви. Могутній хор прологу «Солнцу красному слава» (на справжній текст із «Слова») подібний до суворих, велично-строгих наспівів древніх епічних пісень. Цим хором обрамлена лиховісна оркестрова картина затьмарення й речитативна сцена, у якій змальовані перелякані бояри, стривожена, любляча Ярославівна, грубуватий Галицкий і мужньо-непохитний Ігор.

Музика першої картини (перший акт) своїм відчайдушним, розгульним характером різко контрастує настроям прологу. Пісня Галицького «Только б мне дождаться чести» нагадує розгонистий хвацький танець. У хорі дівчат «Ой, лихонько» тонко відтворені особливості жалібних народних голосінь. З напускною важливістю звучить грубувато-комічна пісня блазнів «Что у князя да Владимира».

У другій картині рельєфно обкреслений образ чарівно жіночної, але вольової Ярославни. В аріозо «Немало времени прошло с тех пор» виражена її туга й тривожні передчуття; стримана за характером музика поступово набуває схвильованого характеру. Далі дія драматизується, досягаючи найбільшої напруженості в сцені Ярославівни з боярами. Хори бояр «Мужайся, княгиня» і «Нам, княгиня, не впервой» повні суворої, грізної сили.

Другий акт присвячений картинам половецького стану. У каватині Кончаківни «Меркнет свет дневной» чуються любовні заклики, жагуче томління, почуттєва млість. Поезією юнацької любові, зачаруванням розкішної південної ночі овіяна каватина Володимира «Медленно день угасал». Арія Ігоря «Ни сна, ни отдыха» – багатогранний портрет головного героя; тут відбиті й сумні думи про долі батьківщини, і жагуче бажання волі, і почуття любові до Ярославни. Владним, жорстоким і великодушним з’являється хан Кончак у своїй арії «Здоров ли, князь?». Акт завершується барвистими сценами танців, супроводжуваних хором.

У третьому акті (у постановках цей акт звичайно випускається) у зображенні половців на перший план виступають войовничість і жорстокість.

У четвертому акті музика розвивається від скорботи до загальної радості. Глибокий сум чується в аріозо Ярославни «Ах, плачу я», близькому народним голосінням. Аріозо виливається в народний плач-хор селян «Ох, не буйный ветер завывал», який звучить як справжня російська протяжлива пісня. Закінчується опера урочистим фінальним хором «Знать, господь мольбы услышал».

Для музики Бородіна характерна монументальність, широчінь, епічність його творів, виражена в ясних, строго симетричних формах. Його твори визначаються оповідним, описовим характером, картинністю. Музична мова композитора дуже мелодійна, позначена національним колоритом.